Тиск на журналістів не дасть результату

Київ – Минулого тижня журналісти телеканалів «1+1» та «СТБ» висловилися проти цензури. Вони побачили цензуру в себе на каналах, незважаючи на те, що Президент Віктор Янукович неодноразово запевняв, що він прихильник свободи слова і буде сприяти її розвиткові. Навіть якщо глава держави сам щиро хотів би розвивати вільні ЗМІ, об’єктивно його політика змушуватиме його здійснювати цензурування і прагнути поставити ЗМІ під свій контроль.
Спершу на «Українській правді» з’явилася колонка журналіста Телевізійної служби новин каналу «1+1» Мирослава Отковича, в якій він написав, що на каналі застосовується цензура. Зокрема, йому з волі вищого керівництва каналу заборонили висвітлювати кардинальну зміну позиції України в особі її Президента відносно Голодомору 1932–33 років.

Далі було оприлюднено заяву колективу журналістів «1+1»: «Нам заборонили висвітлювати певні теми і події, – було сказано в ній. – Наші сюжети, у яких присутня критика чинної влади, з політичних міркувань знімають з ефіру».

Потім відгукнулися і журналісти телеканалу СТБ. Вони також стверджували, що в них запроваджена цензура, і наводили ряд прикладів.

На підтримку журналістів телеканалів виступили Київська незалежна медіа-профспілка та Інститут масової інформації. Їх також підтримали міжнародні організації «Репортери без кордонів» та Європейська федерація журналістів.

Власник телеканалу «1+1» Ігор Коломойський заперечив цензуру на його каналі. Він розповів про кількамільйонного хабара, який йому пропонував депутат від БЮТ Олександр Абдулін за «правильне» висвітлення діяльності Юлії Тимошенко та очолюваної нею політичної сили.

Абдуліну було відмовлено і, за словами Коломийського, б’ютівці почали працювати через конкретних журналістів. Він натякнув, що нинішній протест стався через те, що деякі журналісти втратили можливість заробляти на замовних матеріалах від Юлії Тимошенко.

Боротьба кулуарна, але не банальна

Зі слів Коломойського, все виглядає як банальна кулуарна боротьба за використання грошових ресурсів.

Імовірно, він не лукавить, коли каже, що б’ютівці його намагалися підкупити. Можна припустити, що і справді хтось із журналістів втратив можливість підробляти у БЮТ.

Але насправді це далеко не єдині фактори журналістського невдоволення. Все ж таки треба враховувати, що після Помаранчевої революції суспільство змінилося.

Також змінилися і представники журналістського цеху, які свого часу одними з перших висловили невдоволення порядками кучмівської епохи і відкрито витупили проти цензури. Власне, після цього і почалася Помаранчева революція.

Методи здійснення політики Президента Януковича об’єктивно викликатимуть протести. Він діє переважно кулуарно, не виносить на публічне обговорення дуже важливі рішення на зразок харківської угоди про продовження перебування на території України Чорноморського флоту Росії.

Звісно, така діяльність не може не викликати незручних запитань від суспільства, а відтак і від журналістів. Недарма на прес-конференцію Януковича і Медведєва допустили лише окремих, певне, лояльних і перевірених українських представників ЗМІ.

Недавно куратор інформаційної політики Кабінету Міністрів, народний депутат Олена Бондаренко зробила досить дивну заяву. Вона твердила, що журналісти повинні відповідати за оприлюднення безвідповідальних заяв політиків.

Прямо, звісно, не сказано, але фактично це заклик самим журналістам вирішувати, відповідальна заява того чи іншого політика чи ні. Оскільки така думка зненацька пролунала з вуст представниці влади, то вона не може сприйматися інакше як заклик до журналістів і власників засобів масової інформації відмовитися передавати заяви опозиції, які владі не вигідні.

Але такі заклики залишаться лише струсом повітря. Бо помаранчевий запал хоча і зменшився, але не зник.

Отож, якщо раптом і вдасться придушити бунтівників із «1+1» і «СТБ», то все одно в близькому майбутньому станеться прорив в іншому ЗМІ. Боротися проти журналістів шляхом тиску на них – справа безперспективна.

Але інакше Янукович не вміє. Отож чекаємо нових конфліктів.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.