Днями знялася у документальній стрічці про Романа Купчинського. Власне, погодилась на це ДЛЯ Романа. Бо завжди, коли людини не стає, здається, ти чогось недоробив, чогось не встиг, якусь частинку себе пожалів, зекономив, а тепер сиди і кусай лікті. Ось так я й опинилася в тому фільмі, де кожен згадував якусь свою історію з Романом, про яку, мовляв, ніхто не знає (уявити, що так буває, важко, бо історії переповідаються і стають зовсім не схожими на оригінал).
Розповіла свою і я.
Це були веселі часи 1998 року, коли наближалися вибори в Україні, і Роман послав мене у відрядження до Києва, де він був сам. Поверталися ми разом, а з нами до Праги летіла ще й дівчина, яку Роман узяв тоді на роботу (Наталка Кудрик, працює нашим кореспондентом у Римі). Були ми в Борисполі, ходили по летовищу, зазирнули до "дютіфрі" і тут....Романові очі стали більшими, обличчя засвітилося, посмішка - як у кота, якому дають молока з медом.... "Хто це"? - запитує він нас, дивлячись у бік стрункої довгоногої красуні, в якій ми, зачаровані, впізнаємо Любов Поліщук! "Та це ж Любов Поліщук, - каже Наталка, - вона така відома акторка, вона українка, багато в кіно знімається, справжня зірка!". Роман повертається і прямує в бік вітрини з "Lancome", де наша Поліщук купує собі пудру... "Пані, а це правда, що Ви - Любов Поліщук?!", запитує він, розсипаючи зі своїх блакитних очей іскри... "Да, это я" - відповідає вона російською, бо, як виявилося, української не знає... "А Вы меня видели в кино? В каком фильме?" - дивиться на цього імпозантного вусатого причепуреного велетня, в якого такий особливий бас.... Очі в неї запливають кокетством, вона ніжно посміхається і ось-ось вже дасть йому свою візитівку... "Та що Ви, пані, я Вас не знаю і ніколи не видів, але ось Наталка Кудрик каже, що Ви артистка!"... Наша зірка-Поліщук недосміяла своєї посмішки і відвернулася від нас. Роман каже "Але тепер вона знає про нашу Наталку"!
Розповіла свою і я.
Це були веселі часи 1998 року, коли наближалися вибори в Україні, і Роман послав мене у відрядження до Києва, де він був сам. Поверталися ми разом, а з нами до Праги летіла ще й дівчина, яку Роман узяв тоді на роботу (Наталка Кудрик, працює нашим кореспондентом у Римі). Були ми в Борисполі, ходили по летовищу, зазирнули до "дютіфрі" і тут....Романові очі стали більшими, обличчя засвітилося, посмішка - як у кота, якому дають молока з медом.... "Хто це"? - запитує він нас, дивлячись у бік стрункої довгоногої красуні, в якій ми, зачаровані, впізнаємо Любов Поліщук! "Та це ж Любов Поліщук, - каже Наталка, - вона така відома акторка, вона українка, багато в кіно знімається, справжня зірка!". Роман повертається і прямує в бік вітрини з "Lancome", де наша Поліщук купує собі пудру... "Пані, а це правда, що Ви - Любов Поліщук?!", запитує він, розсипаючи зі своїх блакитних очей іскри... "Да, это я" - відповідає вона російською, бо, як виявилося, української не знає... "А Вы меня видели в кино? В каком фильме?" - дивиться на цього імпозантного вусатого причепуреного велетня, в якого такий особливий бас.... Очі в неї запливають кокетством, вона ніжно посміхається і ось-ось вже дасть йому свою візитівку... "Та що Ви, пані, я Вас не знаю і ніколи не видів, але ось Наталка Кудрик каже, що Ви артистка!"... Наша зірка-Поліщук недосміяла своєї посмішки і відвернулася від нас. Роман каже "Але тепер вона знає про нашу Наталку"!