Харків – У Харків приїдуть російський і український президенти. Наприкінці минулого тижня таку звістку принесла новинарна стрічка. «Навіщо?» – запитували пересічні харків’яни, а також журналісти й політологи. Для вироблення тактики розвитку україно-російського авіапрому? Може, вони говоритимуть про ядерне паливо? Чи їхня мета надати нового дихання співпраці міжприкордонним областям? О, ні! У них на думці були інші стратегічні плани...
Губернатор області Михайло Добкін, як годиться в таких ситуаціях, почав розмірковувати, мовляв, Харків завжди був столицею дружби російського і українського народів. Напевно, згадавши досвід своїх радянських попередників, наказав все прибрати, почистити, пофарбувати і навіть безхатченків з вулиць вивезти подалі від президентських очей.
Чи в Росії бомжів немає? – так і хочеться запитати у Дмитра Медведєва. За два дні комунальники зробили те, чого мешканці міста чекали рік. Щоправда, пощастило лише тим, чиї будинки стоять біля дороги, де пересувався президентський автокортеж, далі через квартал – все розбите й брудне. Небаченими темпами клали асфальт, фарбували фасади будинків, бордюри, білили дерева. Як написало одне з видань, дякуємо Дмитрові Мєдведєву за наші дороги...
Гладенька дорога привезла кортеж двох президентів із значним запізненням. Журналістам довелося чекати керівників держав кілька годин. Нам створили неймовірно «зручні» умови роботи. В залі де засідають обласні депутати розгорнули прес-центр. Через глухе бубоніння з колонок ані записати звук, ані запитання поставити безпосередньо очільникам держави.
Як виявилося, нас, журналістів, розділили на «білий» і «жовтий» списки. Одні мали змогу безпосередньо стежити за роботою, ставити запитання президентам, іншим – «глядіть пильно у екран». В залі, де відбувалися офіційні підписання домовленостей президентами, були лише телеоператори й вибрані журналісти. Поруч з президентами опинилися переважно росіяни, і представники українських ЗМІ, що небайдужі до Віктора Януковича і Дмитра Медведєва.
Президентська прес-служба повсякчас посилалася на те, що це, буцімто, побажання президентських прес-помічників. Згадується мені, що хтось із кандидатів у президенти ледь не присягав дотримуватися і свободи слова й оберігати її. Можливо, у нинішніх керівників влади своє розуміння цієї свободи. А може, вони позичають досвід роботи з пресою у Росії? Головні й другосортні, провладні й опозиційні, а між ними – прірва.
Зате охорона й співробітники прес-центру пильно стежили за дрес-кодом журналістів. Навіть відправляли додому переодягнутися колег у костюмчик. От тільки нащо, для кого ми так красивенько одягалися? Все одно ніхто з президентів не побачив, які ми гарні.
Підготовка до травневого державного візиту
Президенти говорили довго і «обстоятєльно». І ось найочікуваніший момент! Так і хотілося в цьому місці почути фанфари... Президенти підписують угоди, які подовжують оренду для базування в українській акваторії Російського військово-морського флоту, а за це Медведєв з Путіним нам дарують знижку на купівлю газу. Мої українські колеги аж зойкнули, коли почули звістку від Медведєва про продовження присутності в наших чорноморських водах кораблів під Андріївським прапором!
Треба було чути, з якою пафосною інтонацією Дмитро Медведєв озвучував кожну цифру так званих знижок, як він пишався, що нарешті в Росії не буде проблем у Севастополі. До дві тисячі сорокового з гаком, а там, може, й ще подовжать, й російські військові будуть спокійно плавати морськими хвилями українського Криму. А наш Віктор Янукович, підіграючи колезі, почав розповідати українцям, що можна буде зробити на ці, так би мовити, заощаджені кошти за десять років – сорок млрд. доларів. Заживемо щасливо і багато, так можна зрозуміти зі слів українського президента, адже Росія матінка в нашу економіку вкладає величезні інвестиції. Залишається низько вклонитися панам Медведєву і Путіну за щедрі знижки.
Вражає поспішність президентського сайту, з якого зник розділ, що регламентує перебування іноземних військових формувань на території України. Чи не вже тепер за переписування головного українського документу взялася президентська адміністрація? То що, вже й рішення парламенту на це не треба? Хоча, результат голосування щодо Чорноморського флоту достеменно очікуваний, недарма ж так гаряче гуртували більшість.
Так і хочеться запитати: а чим ми поступимося іншим разом, якими заводами, якою трубою, коли в травні російський президент приїде з черговим офіційним візитом до України? Харківським «Турбоатомом», який повсякчас відбивається від нападів Костянтина Григоришина? Віддамо Луганський тепловозний завод? А може, шахти віддамо? Чи, можливо, акції авіапромислових підприємств теж перейдуть російським менеджерам? У нас ще є чим поділитися з братським народом. От тільки мені здається, що за даруванням нам знижки на газ криються набагато глибші домовленості, які незабаром нам відгукнуться потрійною луною.
На жаль, ми втратили можливість побудувати рівноправні вигідні для обох держав взаємовідносини. Старший брат не на жарт взявся за шефство над молодшим. От тільки ну ні як не хочеться себе відчувати «під кимось». Не хочеться відчувати від когось залежність, а тим паче танцювати під чиюсь дудочку, чи то гармошку.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Чи в Росії бомжів немає? – так і хочеться запитати у Дмитра Медведєва. За два дні комунальники зробили те, чого мешканці міста чекали рік. Щоправда, пощастило лише тим, чиї будинки стоять біля дороги, де пересувався президентський автокортеж, далі через квартал – все розбите й брудне. Небаченими темпами клали асфальт, фарбували фасади будинків, бордюри, білили дерева. Як написало одне з видань, дякуємо Дмитрові Мєдведєву за наші дороги...
Гладенька дорога привезла кортеж двох президентів із значним запізненням. Журналістам довелося чекати керівників держав кілька годин. Нам створили неймовірно «зручні» умови роботи. В залі де засідають обласні депутати розгорнули прес-центр. Через глухе бубоніння з колонок ані записати звук, ані запитання поставити безпосередньо очільникам держави.
Як виявилося, нас, журналістів, розділили на «білий» і «жовтий» списки. Одні мали змогу безпосередньо стежити за роботою, ставити запитання президентам, іншим – «глядіть пильно у екран». В залі, де відбувалися офіційні підписання домовленостей президентами, були лише телеоператори й вибрані журналісти. Поруч з президентами опинилися переважно росіяни, і представники українських ЗМІ, що небайдужі до Віктора Януковича і Дмитра Медведєва.
Президентська прес-служба повсякчас посилалася на те, що це, буцімто, побажання президентських прес-помічників. Згадується мені, що хтось із кандидатів у президенти ледь не присягав дотримуватися і свободи слова й оберігати її. Можливо, у нинішніх керівників влади своє розуміння цієї свободи. А може, вони позичають досвід роботи з пресою у Росії? Головні й другосортні, провладні й опозиційні, а між ними – прірва.
Зате охорона й співробітники прес-центру пильно стежили за дрес-кодом журналістів. Навіть відправляли додому переодягнутися колег у костюмчик. От тільки нащо, для кого ми так красивенько одягалися? Все одно ніхто з президентів не побачив, які ми гарні.
Підготовка до травневого державного візиту
Президенти говорили довго і «обстоятєльно». І ось найочікуваніший момент! Так і хотілося в цьому місці почути фанфари... Президенти підписують угоди, які подовжують оренду для базування в українській акваторії Російського військово-морського флоту, а за це Медведєв з Путіним нам дарують знижку на купівлю газу. Мої українські колеги аж зойкнули, коли почули звістку від Медведєва про продовження присутності в наших чорноморських водах кораблів під Андріївським прапором!
Треба було чути, з якою пафосною інтонацією Дмитро Медведєв озвучував кожну цифру так званих знижок, як він пишався, що нарешті в Росії не буде проблем у Севастополі. До дві тисячі сорокового з гаком, а там, може, й ще подовжать, й російські військові будуть спокійно плавати морськими хвилями українського Криму. А наш Віктор Янукович, підіграючи колезі, почав розповідати українцям, що можна буде зробити на ці, так би мовити, заощаджені кошти за десять років – сорок млрд. доларів. Заживемо щасливо і багато, так можна зрозуміти зі слів українського президента, адже Росія матінка в нашу економіку вкладає величезні інвестиції. Залишається низько вклонитися панам Медведєву і Путіну за щедрі знижки.
Вражає поспішність президентського сайту, з якого зник розділ, що регламентує перебування іноземних військових формувань на території України. Чи не вже тепер за переписування головного українського документу взялася президентська адміністрація? То що, вже й рішення парламенту на це не треба? Хоча, результат голосування щодо Чорноморського флоту достеменно очікуваний, недарма ж так гаряче гуртували більшість.
Так і хочеться запитати: а чим ми поступимося іншим разом, якими заводами, якою трубою, коли в травні російський президент приїде з черговим офіційним візитом до України? Харківським «Турбоатомом», який повсякчас відбивається від нападів Костянтина Григоришина? Віддамо Луганський тепловозний завод? А може, шахти віддамо? Чи, можливо, акції авіапромислових підприємств теж перейдуть російським менеджерам? У нас ще є чим поділитися з братським народом. От тільки мені здається, що за даруванням нам знижки на газ криються набагато глибші домовленості, які незабаром нам відгукнуться потрійною луною.
На жаль, ми втратили можливість побудувати рівноправні вигідні для обох держав взаємовідносини. Старший брат не на жарт взявся за шефство над молодшим. От тільки ну ні як не хочеться себе відчувати «під кимось». Не хочеться відчувати від когось залежність, а тим паче танцювати під чиюсь дудочку, чи то гармошку.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода