Київ – Секретар Ради безпеки Росії Микола Патрушев, коментуючи роботу спеціальних служб з розслідування терористичних актів у московському метрополітені, сказав про можливість «грузинського сліду» в подіях у російській столиці. Логіка високопоставленого чиновника є «бездоганною»: якщо грузинський президент одного разу вже «розпочинав війну», значить, він є непередбаченим і може бути причетним до терористичних актів.
За словами Патрушева, окремі співробітники грузинських спецслужб підтримували контакти із терористичними організаціями на російському Північному Кавказі. І тому версію їхньої причетності потрібно перевірити, маючи на увазі також теракти в Москві.
Звичайно, пошук «грузинського сліду» – найбільш прийнятна логіка поведінки російської влади після нових терористичних актів. Коли Володимир Путін тільки приходив до влади, він пообіцяв «мочити терористів у нужнику». Ці слова молодого енергійного лідера були сприйняті із захопленням. Минуло 10 років, а терористичні акти тривають. Люди гинуть. І в Москві, і на Кавказі.
Керують Чечнею не російські військові, а клан Кадирова
Путін пішов на так звану «чеченізацію» конфлікту – і в результаті влада в бунтівній республіці виявилася не в руках російських військових, а в руках клану Кадирова, який після смерті колишнього муфтія Чечні Ахмата Кадирова очолив його син Рамзан. З одного боку, «чеченізація» вдалася: новий чеченський президент встановив повний контроль над республікою. З іншого боку – це умовний контроль.
Збройний опір не придушений, у прагненні встановити абсолютну владу Кадиров посварився з декількома промосковськими кланами і збільшив потенційну базу опору. При цьому опору не Грозному, а Москві – для друзів і родичів тих, хто опиняється в руках «кадировців», джерело їхніх бід, як і раніше, в Кремлі, тому що владу свою Рамзан Кадиров отримав із рук Володимира Путіна.
Окрім Чечні, нестабільні Інгушетія, Дагестан…
За минулі роки ще однієї ареною нестабільності стала Інгушетія – якщо її першому президентові Руслану Аушеву ще вдавалося зберігати хоча б якийсь спокій біля чеченських кордонів, то призначений Москвою його наступник Мурат Зязіков перетворив республіку на місце постійної кланової боротьби. І вже новому президенту Інгушетії, Юнус-беку Євкурову, який з'явився вже при Медведєві, мало що вдається, ситуація зайшла вже дуже далеко.
А Дагестан? Адже майже відразу після теракту в Москві відбувся теракт у дагестанському Кізлярі…
Проте аналізувати ситуацію, робити висновки, усвідомлювати, де зроблені помилки, – це зайва робота. Набагато простіше відшукати «грузинський слід» і сказати, якщо не співгромадянам, так самому собі, що в усіх твоїх проблемах винний Саакашвілі. А хто ж ще?
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Звичайно, пошук «грузинського сліду» – найбільш прийнятна логіка поведінки російської влади після нових терористичних актів. Коли Володимир Путін тільки приходив до влади, він пообіцяв «мочити терористів у нужнику». Ці слова молодого енергійного лідера були сприйняті із захопленням. Минуло 10 років, а терористичні акти тривають. Люди гинуть. І в Москві, і на Кавказі.
Керують Чечнею не російські військові, а клан Кадирова
Путін пішов на так звану «чеченізацію» конфлікту – і в результаті влада в бунтівній республіці виявилася не в руках російських військових, а в руках клану Кадирова, який після смерті колишнього муфтія Чечні Ахмата Кадирова очолив його син Рамзан. З одного боку, «чеченізація» вдалася: новий чеченський президент встановив повний контроль над республікою. З іншого боку – це умовний контроль.
Збройний опір не придушений, у прагненні встановити абсолютну владу Кадиров посварився з декількома промосковськими кланами і збільшив потенційну базу опору. При цьому опору не Грозному, а Москві – для друзів і родичів тих, хто опиняється в руках «кадировців», джерело їхніх бід, як і раніше, в Кремлі, тому що владу свою Рамзан Кадиров отримав із рук Володимира Путіна.
Окрім Чечні, нестабільні Інгушетія, Дагестан…
За минулі роки ще однієї ареною нестабільності стала Інгушетія – якщо її першому президентові Руслану Аушеву ще вдавалося зберігати хоча б якийсь спокій біля чеченських кордонів, то призначений Москвою його наступник Мурат Зязіков перетворив республіку на місце постійної кланової боротьби. І вже новому президенту Інгушетії, Юнус-беку Євкурову, який з'явився вже при Медведєві, мало що вдається, ситуація зайшла вже дуже далеко.
А Дагестан? Адже майже відразу після теракту в Москві відбувся теракт у дагестанському Кізлярі…
Проте аналізувати ситуацію, робити висновки, усвідомлювати, де зроблені помилки, – це зайва робота. Набагато простіше відшукати «грузинський слід» і сказати, якщо не співгромадянам, так самому собі, що в усіх твоїх проблемах винний Саакашвілі. А хто ж ще?
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.