Лондон – Змінилася влада України. Активно почали мінятися таблички на кабінетах начальників усіх рівнів. Але суспільний конфлікт між головними політичними таборами залишився дивовижно старим.
Політична лексика не зрушила ні на йоту. Вона нагадує редакційну колонку газети «Правда» в 1960-70-х роках із усіма ходульними і заяложеними гаслами і висновками.
Головне кредо сьогоднішньої опозиції кристалізується навколо теми боротьби з олігархами. Виступи лідерів опозиції також знову кружляють навколо чергових зрад національних інтересів.
Навіть найкрутіші опозиційні начальники вживають одні і ті ж пасажі в своїх критичних висловлюваннях. Одні і ті ж підмети з присудками.
Це як довгограюча платівка. Безнадійно застарілі зауваження за своєю насамперед формою подачі.
Регулярні повторення одних і тих же гасел викликають зворотну
реакцію. Як, приміром, гасло «Слава КПРС!». Це закон сприймання.
Опозиційність – це також професія
Ситуація зайшла так далеко, що, ймовірно, треба негайно міняти усю армію помічників, політтехнологів, аналітиків і радників, які обслуговують політиків.
Революційна галасливість із обіцянками, що нинішня влада довго не триватиме, лише поглиблює кризу опозиціонерів.
Люди, навіть, якщо вони доброзичливо налаштовані, не сприймають стару ідеологічну палітру. Нею були заповнені вуха людських мас протягом років.
Мільйони людей чекали, коли, нарешті збудеться чи не головна обіцянка помаранчевих – коли бізнес буде дистанційований від влади.
Нічого не допомогло: як бізнес диктував, так і продовжує диктувати. Як бізнесмени були міністрами, так вони нікуди з уряду не ділися.
Очевидно, країна перебуває на такій стадії розвитку, коли бізнес не може існувати без влади, а влада, у свою чергу, не має ніякої сили без допомоги бізнесу.
Неправда як ворог нації
Скільки б не закликала Юлія Тимошенко боротися з олігархами, її все менше людей буде розуміти, тому що їй завжди закидатимуть про її найближче олігархічне оточення.
Очевидним стає те, що пропаганда зациклюється на старих ідеологічних постулатах без переоцінки реальної ситуації.
Цим сьогодні навіть певною мірою користується увесь нововладний прошарок. Опозиція може волати скільки завгодно і як завгодно голосно, але в неї немає серйозних важелів впливу.
Юлія Тимошенко відкинула закиди в неконструктивності опозиції. Ба більше, вона навіть захищала цю неконструктивність, аби лише врятувати, мовляв, Україну від лиха.
Однак опозиції все одно доведеться шукати конструктивну нішу. Ось уже нарешті зробили перший крок і визнали важливість тіньового уряду.
Аби лише не перетворили його на черговий базар і на комітет по збиранню компроматів на владу.
Опозиція мала б нарешті подати приклад, коли критика буде не огульною, а «документованою».
Спробували б, скажімо, у Великобританії консерватори вкинути непідтверджений компромат на лейбористів. Довго потім відмивалися б від власних політтехнологічних брехунів.
Нове народження опозиції
Скільки такої неправди вкидали владні і опозиційні ватажки в період із 2004-го по 2010 рік, і хто відповів бодай за одну брехню? А їх було тонни з обох таборів.
Контрпропозиції «тіньовиків» повинні бути ліпшими за владні і тільки так можна відвойовувати позиції в суспільстві.
Влада повинна відчувати постійний дискомфорт не від галасу, не від революційності, а від професійно аргументованої критики без фальшу, інтриг та істерії.
Тому що фальш, інтриги та істерію сьогодні владі дуже легко ігнорувати. Суспільство втомилося від голої політизації.
Україна знову змінилася. Вона вже не та, що була в 2004 році. Ще треба міркувати, що змінилося. І насамперед треба панічно боятися поверхових оцінок та загальних трюків.
Опозиція стане цінністю в суспільстві, якщо від неї буде реальна нова користь. Перш за все вона повинна стати творчою, і суспільно привабливою.
Вона має випромінювати молодість, свіжість, винахідливість і навіть, якщо хочете, новий гумор. Плюс, звісно, за нею повинно бути відчутним інтелектуальне наповнення. І там нема місця старому трюкацтву.
Кому прийшло в голову обіцяти з високих опозиційних трибун, що ця влада скоро щезне? Хто цьому повірив? Влада від огульної мрії-неправди лише виграла. І знову ніхто не відповів. Ланцюгова реакція триває.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Головне кредо сьогоднішньої опозиції кристалізується навколо теми боротьби з олігархами. Виступи лідерів опозиції також знову кружляють навколо чергових зрад національних інтересів.
Навіть найкрутіші опозиційні начальники вживають одні і ті ж пасажі в своїх критичних висловлюваннях. Одні і ті ж підмети з присудками.
Це як довгограюча платівка. Безнадійно застарілі зауваження за своєю насамперед формою подачі.
Регулярні повторення одних і тих же гасел викликають зворотну
реакцію. Як, приміром, гасло «Слава КПРС!». Це закон сприймання.
Опозиційність – це також професія
Ситуація зайшла так далеко, що, ймовірно, треба негайно міняти усю армію помічників, політтехнологів, аналітиків і радників, які обслуговують політиків.
Революційна галасливість із обіцянками, що нинішня влада довго не триватиме, лише поглиблює кризу опозиціонерів.
Люди, навіть, якщо вони доброзичливо налаштовані, не сприймають стару ідеологічну палітру. Нею були заповнені вуха людських мас протягом років.
Мільйони людей чекали, коли, нарешті збудеться чи не головна обіцянка помаранчевих – коли бізнес буде дистанційований від влади.
Нічого не допомогло: як бізнес диктував, так і продовжує диктувати. Як бізнесмени були міністрами, так вони нікуди з уряду не ділися.
Очевидно, країна перебуває на такій стадії розвитку, коли бізнес не може існувати без влади, а влада, у свою чергу, не має ніякої сили без допомоги бізнесу.
Неправда як ворог нації
Скільки б не закликала Юлія Тимошенко боротися з олігархами, її все менше людей буде розуміти, тому що їй завжди закидатимуть про її найближче олігархічне оточення.
Очевидним стає те, що пропаганда зациклюється на старих ідеологічних постулатах без переоцінки реальної ситуації.
Цим сьогодні навіть певною мірою користується увесь нововладний прошарок. Опозиція може волати скільки завгодно і як завгодно голосно, але в неї немає серйозних важелів впливу.
Юлія Тимошенко відкинула закиди в неконструктивності опозиції. Ба більше, вона навіть захищала цю неконструктивність, аби лише врятувати, мовляв, Україну від лиха.
Однак опозиції все одно доведеться шукати конструктивну нішу. Ось уже нарешті зробили перший крок і визнали важливість тіньового уряду.
Аби лише не перетворили його на черговий базар і на комітет по збиранню компроматів на владу.
Опозиція мала б нарешті подати приклад, коли критика буде не огульною, а «документованою».
Спробували б, скажімо, у Великобританії консерватори вкинути непідтверджений компромат на лейбористів. Довго потім відмивалися б від власних політтехнологічних брехунів.
Нове народження опозиції
Скільки такої неправди вкидали владні і опозиційні ватажки в період із 2004-го по 2010 рік, і хто відповів бодай за одну брехню? А їх було тонни з обох таборів.
Контрпропозиції «тіньовиків» повинні бути ліпшими за владні і тільки так можна відвойовувати позиції в суспільстві.
Влада повинна відчувати постійний дискомфорт не від галасу, не від революційності, а від професійно аргументованої критики без фальшу, інтриг та істерії.
Тому що фальш, інтриги та істерію сьогодні владі дуже легко ігнорувати. Суспільство втомилося від голої політизації.
Україна знову змінилася. Вона вже не та, що була в 2004 році. Ще треба міркувати, що змінилося. І насамперед треба панічно боятися поверхових оцінок та загальних трюків.
Опозиція стане цінністю в суспільстві, якщо від неї буде реальна нова користь. Перш за все вона повинна стати творчою, і суспільно привабливою.
Вона має випромінювати молодість, свіжість, винахідливість і навіть, якщо хочете, новий гумор. Плюс, звісно, за нею повинно бути відчутним інтелектуальне наповнення. І там нема місця старому трюкацтву.
Кому прийшло в голову обіцяти з високих опозиційних трибун, що ця влада скоро щезне? Хто цьому повірив? Влада від огульної мрії-неправди лише виграла. І знову ніхто не відповів. Ланцюгова реакція триває.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.