Чому Путін відмовив Азарову

«Контракт народжений у муках і через скандали, я б навіть сказав, через невиправдані втрати для Росії, для України і для наших споживачів у Європі, – сказав Путін. – У результаті тривалих переговорів ми знайшли компроміс, що ми переходимо на ринкове ціноутворення, за ціною і на газ, і на транзит».

Збалансованість контракту стала головною темою пояснень російського прем’єра. Після цього Миколі Азарову залишилось хіба що знову сказати колезі, що контракт є не зовсім справедливим, і пообіцяти, що він буде виконуватись.

Усі слова російського прем’єра про готовність надалі говорити про газові ціни після демонстрації його переконаності у справедливості контракту виглядали вже бажанням не закінчувати переговори з українцями на мінорній ноті. Однак питання, чому ж Путін фактично відмовив Азарову, який приїхав починати взаємини з Москвою з чистого аркушу, все ж таки залишається.

Звичайно, Путін відмовив не стільки Азарову, скільки Януковичеві. Адже обіцянка добитися зменшення газових цін була важливою частиною передвиборчої програми Віктора Федоровича.

Янукович прорахувався

Я запитував у Януковича під час одного з телеефірів, як він збирається домогтися цього – коли сам Путін кілька разів називав підписаний ним і Тимошенко контракт найкращим. Майбутній Президент відповів, що Путін має рацію: для Росії це дійсно вигідний контракт. Але не для України. Гаразд, проте під цим контрактом – підпис українського прем’єра. Чому росіяни мають від нього відмовлятися?

Віктор Янукович, очевидно, вважав, що якщо він запропонує Москві ідею газотранспортного консорціуму і дозволить «Газпромові» самостійно прийти на внутрішній ринок України, це змінить ставлення Путіна до цін. Проте це була ілюзія.

За роки, які Віктор Янукович перебував поза владою, ситуація в енергетичному секторі змінилася. «Газпромові» терміново потрібні гроші, а не проекти. Янукович фактично намагався обміняти пропозиції співробітництва на мільярди доларів, які має втратити російський газовий монополіст.

Економіка перемогла політику

Слова про те, що високі ціни можуть добити українську економіку, також не діють. Зараз не час шалених нафтоприбутків. Росії не потрібно рятувати українську економіку і соціальну стабільність. Їй потрібно дбати про себе.

Чи могла Москва ухвалити суто політичне рішення – скажімо, так, як в ситуації із Білоруссю? Ну, по-перше, формат співробітництва і з цією країною Росія переглядає. В день, коли Микола Азаров був у Москві, стало відомо, що Мінськ подає на Москву в Економічний суд СНД щодо питання мита на нафту.

Для Олександра Лукашенка це мито – не менш принципове питання, ніж для Віктора Януковича ціни на газ. Саме за рахунок цього мита можна було підтримувати соціальну стабільність у сусідній країні і так звані «прибуткові» галузі її напівсоціалістичної економіки. І якщо Москва відмовляє Лукашенкові, чому вона має йти назустріч Януковичу?

А по-друге, український Президент уже в перші тижні свого правління показав, що готовий виключно на ритуальні жести. Адже одна справа – спільний парад у Севастополі, і зовсім інша – відповісти на пропозицію Путіна вступати до Митного союзу обіцянкою розглянути це питання після вступу Росії, Білорусі і Казахстану до СОТ…

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.