Берлін – Ідея про нейтралітет України на міжнародній арені виглядає наївною. Так вважає колишній посол Німеччини в Україні, нині радник «Дойчебанку» Дітмар Штюдеманн. У розмові з Радіо Свобода він також висловив сумнів, що найближчим часом Україна зможе домовитися про безвізовий режим із Європейським Союзом.
– 2003 року Німеччина була одним із трьох головних гравців у так і не реалізованому проекті зі створення газового консорціуму за участі Росії та України. Чи тепер у Берліні серйозно обговорюють повторну ініціативу української сторони зі створення такого консорціуму?
– Це не та тема, яку обговорюють як пріоритетну. Це залежить від української сторони, якщо вона захоче порушити це питання в контексті майбутнього візиту Президента Януковича до Берліна, то ми будемо це обмірковувати. Мушу визнати, що наш попередній досвід негативний. Також зберігається чимала недовіра між можливими партнерами, а саме видобувачем газу, постачальником і стороною, яка використовує енергоресурси. Що це за консорціум? Чи йдеться про нові трубопроводи, чи модернізацію існуючої ГТС, чи для управління системою, чи для фінансування? На початку 2000-х років ми врешті-решт відійшли від проекту, бо отримали відчуття, що Київ і Москва мають двосторонню угоду і запрошують німецьку сторону платити. Такий варіант не прийнятний.
– Ви для себе вже зробили висновок, чи Віктор Янукович як Президент наближає Україну до Європи, чи її віддаляє?
– Янукович тільки починає президентство. Усе, що він робить і каже,сигнали. Його перші поїздки за кордон демонструють політичні пріоритети, але не більше. Але, звісно, що він усвідомлює, що потрібно діяти, вибирати, що потрібно робити невідкладно, а що може почекати. Тому, коротко кажучи, ми чекаємо. Проблема Президента полягає в тому, що в нього не так багато часу. Країна перебуває у скрутному становищі, за кордоном також не дуже сприятлива ситуація.
– Україна і ЄС домовляються про дорожню карту з приводу безвізового режиму. Скільки часу ще може знадобитися, щоб зруйнувати візовий мур?
– Щиро кажучи, я сумніваюся, що це вдасться зробити за президентства Віктора Януковича. Що можна зробити – це подальша лібералізація візового режиму, його поширення на інші групи населення. І це буде надзвичайно важко досягти. Повного скасування віз для громадян України – цього я не передбачаю.
– Як Ви оцінюєте ідеї Києва про позаблоковий статус України? Одні українські експерти кажуть, що це дуже дорога річ на практиці, інші наполягають, що лише так можна уникнути загрози бути розмінною монетою у геополітичних іграх.
– Я не бачу в цьому підході реалістичного зерна. Бути позаблоковим – означає, що вам треба виживати між блоками, а це надзвичайно складно, особливо для України з огляду на її геостратегічне положення. Бажання одного чи іншого блоку і навіть двох разом вплинути на Україну є дуже очевидним. Тому я думаю, що це гарна ідея, але трохи наївна.
– Як у такому разі, на Вашу думку, як краще гарантувати безпеку України?
– Це дуже просто. Говорити весь час про членство в НАТО безглуздо, адже з політичної точки зору це нереально у даний момент. Потрібно робити те, що вже робить Росія, – підтримувати дуже тісні відносини з НАТО. Чи це колись призведе до членства України в НАТО – це вже інше питання. Я думаю, що тут треба дивитися ширше, адже членство в НАТО– це також демократичні цінності, демократичні інститути, які, щиро кажучи, в Україні відсутні. Тому в цьому процесі важливий не кінцевий результат, а те, що активно робиться сьогодні.
– Це не та тема, яку обговорюють як пріоритетну. Це залежить від української сторони, якщо вона захоче порушити це питання в контексті майбутнього візиту Президента Януковича до Берліна, то ми будемо це обмірковувати. Мушу визнати, що наш попередній досвід негативний. Також зберігається чимала недовіра між можливими партнерами, а саме видобувачем газу, постачальником і стороною, яка використовує енергоресурси. Що це за консорціум? Чи йдеться про нові трубопроводи, чи модернізацію існуючої ГТС, чи для управління системою, чи для фінансування? На початку 2000-х років ми врешті-решт відійшли від проекту, бо отримали відчуття, що Київ і Москва мають двосторонню угоду і запрошують німецьку сторону платити. Такий варіант не прийнятний.
– Ви для себе вже зробили висновок, чи Віктор Янукович як Президент наближає Україну до Європи, чи її віддаляє?
– Янукович тільки починає президентство. Усе, що він робить і каже,сигнали. Його перші поїздки за кордон демонструють політичні пріоритети, але не більше. Але, звісно, що він усвідомлює, що потрібно діяти, вибирати, що потрібно робити невідкладно, а що може почекати. Тому, коротко кажучи, ми чекаємо. Проблема Президента полягає в тому, що в нього не так багато часу. Країна перебуває у скрутному становищі, за кордоном також не дуже сприятлива ситуація.
– Україна і ЄС домовляються про дорожню карту з приводу безвізового режиму. Скільки часу ще може знадобитися, щоб зруйнувати візовий мур?
– Щиро кажучи, я сумніваюся, що це вдасться зробити за президентства Віктора Януковича. Що можна зробити – це подальша лібералізація візового режиму, його поширення на інші групи населення. І це буде надзвичайно важко досягти. Повного скасування віз для громадян України – цього я не передбачаю.
– Як Ви оцінюєте ідеї Києва про позаблоковий статус України? Одні українські експерти кажуть, що це дуже дорога річ на практиці, інші наполягають, що лише так можна уникнути загрози бути розмінною монетою у геополітичних іграх.
– Я не бачу в цьому підході реалістичного зерна. Бути позаблоковим – означає, що вам треба виживати між блоками, а це надзвичайно складно, особливо для України з огляду на її геостратегічне положення. Бажання одного чи іншого блоку і навіть двох разом вплинути на Україну є дуже очевидним. Тому я думаю, що це гарна ідея, але трохи наївна.
– Як у такому разі, на Вашу думку, як краще гарантувати безпеку України?
– Це дуже просто. Говорити весь час про членство в НАТО безглуздо, адже з політичної точки зору це нереально у даний момент. Потрібно робити те, що вже робить Росія, – підтримувати дуже тісні відносини з НАТО. Чи це колись призведе до членства України в НАТО – це вже інше питання. Я думаю, що тут треба дивитися ширше, адже членство в НАТО– це також демократичні цінності, демократичні інститути, які, щиро кажучи, в Україні відсутні. Тому в цьому процесі важливий не кінцевий результат, а те, що активно робиться сьогодні.