Київ – Ми продовжуємо знайомити із членами нового українського уряду.
Равіль Сафіуллін, міністр молоді та спорту
55 років
За освітою – лікар-гігієніст, епідеміолог.
Трудову кар’єру розпочинав медбратом неврологічного відділення Донецької міської лікарні № 18. Працював лікарем у Рівному, Макіївці.
У 1993–1994 роках – заступник комерційного директора малого підприємства «Моноліт». Пізніше – перший віце-президент футбольного клубу «Шахтар».
У 2000 році обраний президентом Професійної футбольної ліги України, з 2008 року – її почесний президент.
З 2002 року – народний депутат України.
Двічі (у 2006 і 2007 роках) обирався до Верховної Ради України за списком Партії регіонів.
Віце-президент Національного олімпійського комітету України.
Креатура Ріната Ахметова і Бориса Колеснікова.
Дмитро Табачник, міністр освіти і науки
46 років
За освітою – історик.
На початку 1990-х років був депутатом Київської міської Ради. Два роки працював консультантом у Секретаріаті Верховної Ради України.
За часів прем’єрства Леоніда Кучми був керівником урядової прес-служби, начальником Головного управління інформації, преси і зв’язків з громадськістю Кабінету Міністрів. Після відставки Кучми з прем’єрської посади – перший заступник голови Державного комітету України у справах преси, видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження.
Під час президентських виборів 1994 року очолив виборчий штаб Леоніда Кучми. Після перемоги – голова Адміністрації Президента України.
Сам себе Табачник називає «активним співавтором Конституції».
У 1996 році відправлений у відставку з посади глави Адміністрації Президента. Працював головним науковим співробітником в Інституті етнополітичних і національних досліджень.
Із 1997 року – радник Президента Леоніда Кучми.
На президентських виборах 1999 року був заступником керівника виборчого штабу Леоніда Кучми.
У листопаді 2002 року призначений на посаду віце-прем’єр-міністра в уряді Віктора Януковича.
Був одним із лідерів партії «Трудова Україна».
На виборах 2006 року отримав депутатський мандат у Верховній Раді Криму. Балотувався у виборчому списку «За Януковича».
Із 4 серпня 2006 року – віце-прем’єр-міністр України з гуманітарних питань.
5 квітня 2007 року вступив до лав Партії регіонів.
Чотири рази обирався до Верховної Ради України, двічі – за списком Партії регіонів.
В опозиційному уряді Партії регіонів обіймав посаду міністра освіти і науки.
У вересні 2008 року один із лідерів Партії регіонів Борис Колесніков назвав Табачника «дешевим клоуном» і «казнокрадом». Однак, попри це, Дмитро Табачник не втратив довіри у Віктора Януковича.
Табачник виступає за надання російській мові статусу другої державної. Не приховує своїх українофобських поглядів.
Брат Дмитра Володимировича Михайло займається бізнесом. За даними тижневика «Бізнес», брати Табачники мають стосунок до створення таких комерційних структур:
– ТОВ «АвтоТрейдікомпані»;
– ЗАТ «Стратегічна фінансова група ТІКО»;
– ТОВ «Вілта»;
– ТОВ «Тіко-сервіс»;
– ТОВ «Українські земельні ресурси»;
– ЗАТ «Будівельні технології»;
– ВАТ «Українська Каменеобробна компанія»;
– ТОВ «Грааль»;
– ТОВ «Нова мова»;
– ТОВ «Інтерспорт»;
– Оздоровчий комплекс «Акваріум»;
– АКБ «Синтез»;
– ТОВ «Стіфен»;
– ТОВ «Золотой век-96»;
– ТОВ «Українська реклама»;
– ЗАТ «Украгропереробка»;
– ТОВ «Агрокомплект»;
– ТОВ «Тіко ЛТД»;
– ТОВ «Лін».
У 2008 році газета «Коментарі» оцінила статки Михайла Табачника в 102 мільйони доларів.
Анатолій Толстоухов, міністр Кабінету Міністрів
54 роки
За освітою – педагог, історик.
Трудову діяльність розпочинав директором восьмирічної школи, працював на партійній роботі, був заступником редактора Волноваської районної газети «Прапор праці» на Донеччині.
Чотири рази обирався до Верховної Ради України, двічі – за списком Партії регіонів.
Був заступником міністра Кабінету міністрів, міністром Кабінету Міністрів у п’яти урядах (зокрема, у двох урядах Віктора Януковича).
Разом із Валерієм Пустовойтенком створював Народно-демократичну партію України. Був одним із лідерів НДП.
Під час виборчої президентської кампанії 2004 року Анатолій Толстоухов і Дмитро Табачник спробували втрутитися в діяльність редакції газети «Урядовий кур’єр». 25 листопада 2004 року, незважаючи на заборону Верховного Суду України, вони підписали до друку верстку газети, в якій була розміщена інформація ЦВК про визнання Віктора Януковича переможцем другого туру президентських виборів.
Головне слідче управління Генеральної прокуратури проводило досудове слідство за ч. 1 ст. 365 Кримінального кодексу України – перевищення службових повноважень. Анатолій Толстоухов назвав цю справу політичною.
У липні 2005 року співробітники правоохоронних органів провели обшук у квартирі Анатолія Толстоухова. Це відбувалося в рамках розслідування справи про крадіжку документів зі Львівського історичного архіву. Зокрема, мова йшла про 44 листи Михайла Грушевського, які були подаровані Віктором Януковичем Національному історичному музеєві. Втім, будь-яких доказів причетності Толстоухова до цього знайдено не було.
В опозиційному уряді Віктора Януковича обіймав посаду міністра довкілля.
Анатолій Толстоухов причетний до створення таких підприємств:
– ТОВ «Центр-місто» (підготовка і підвищення кваліфікації працівників);
– ТОВ «Міжнародний інститут глибокої психології (навчання);
– Всеукраїнський благодійний фонд регіональних досліджень «Єдність».
Його дружина Світлана причетна до:
– ЗАТ «Українська промислово-транспортна компанія»;
– ТОВ «Спортивний клуб «Легат»;
– ЗАТ «Укрморсервіс».
Василь Цушко, міністр економіки
47 років
За освітою – економіст.
Трудову діяльність розпочинав у радгоспі імені Сергія Лазо на Одещині. Був заступником директора, директором радгоспів.
У 1994 році обраний народним депутатом як член Селянської партії України. Після того тричі отримував депутатський мандат.
Один із лідерів Соціалістичної партії України.
Після Помаранчевої революції був призначений головою облдержадміністрації Одеської області.
У грудні 2006 року призначений на посаду Міністра внутрішніх справ. Під час керівництва МВС запам’ятався викривальними заявами на адресу свого попередника і колишнього однопартійця Юрія Луценка, а також штурмом Генеральної прокуратури у травні 2007 року. Останнє відбулося під час протистояння парламентської коаліції Партії регіонів, СПУ і КПУ та Віктора Ющенка.
За допомогою бійців спецпризначення «Беркут», якими особисто командував Василь Цушко, Святослав Піскун хотів повернутися до свого генпрокурорівського крісла. Одразу ж після цього керівник МВС зліг із інфарктом а одній із німецьких клінік. Йшлося навіть про те, що очільника Міністерства внутрішніх справ спеціально отруїли.
У 2007 році Генеральна прокуратура порушила проти Цушка кримінальну справу за перевищення службових повноважень. Однак уже за рік ці звинувачення були зняті.
Під час президентських виборів 2010 року Василь Цушко був довіреною особою Віктора Януковича в Одеській області.
Федір Ярошенко, міністр фінансів
60 років
За освітою – економіст.
Давній соратник Миколи Азарова.
Довгий час працював у системі АПК. Був головним бухгалтером Зугреського племптахорадгоспу, директором птахофабрик «Новоселідівська» та «Єнакієвська», генеральним директором ВО «Донецькптахопром».
За часів головування Миколи Азарова у Державній податковій адміністрації України був його першим заступником. Потім – першим заступником міністра фінансів, головою ДПАУ.
Керував групою радників в БО ВБФ «Гарант».
Останні два роки був заступником голови Державної податкової адміністрації України.
Володимир Яцуба, міністр будівництва та регіонального розвитку
62 роки
Освіта – інженер-металург.
Трудову кар’єру розпочинав майстром на Дніпропетровському металургійному заводі імені Комінтерну. Довгий час був на партійній роботі – був першим секретарем Амур-Нижньодніпровського райкому КПУ Дніпропетровська, інспектором ЦК КПУ, інструктором ЦК КПРС у Москві, першим секретарем Дніпропетровського міськкому Компартії.
У 1990 році очолив Дніпропетровську міську раду. Був народним депутатом України.
Володимира Яцубу вважали одним із основних гравців дніпропетровської фінансово-політичної групи.
Мав дружні стосунки з Президентом Леонідом Кучмою. У 1994 році після перемоги останнього на виборах очолив Управління з питань територій Адміністрації голови держави, а за рік став першим заступником голови президентської Адміністрації.
Був першим заступником міністра і міністром Кабінету Міністрів.
Півтора року очолював Дніпропетровську обласну державну адміністрацію. Утім, після серії страйків залишив цю посаду.
Після того був віце-президентом Національної академії державного управління при Президентові України.
21 березня 2007 року призначений міністром регіонального розвитку та будівництва України.
На дострокових парламентських виборах 2007 року отримав місце у Верховній Раді за списком Партії регіонів.
Заступник голови Партії регіонів, член президії політради Партії регіонів.
Юрій Ященко, міністр вугільної промисловості
57 років
За освітою – інженер.
Працював у вугільній промисловості, у районному та обласних апаратах КПУ. До 1991 року обіймав посаду завідувача відділу Донецького обкому Компартії України.
Після того був начальником комерційного відділу, керівником ТОВ «Холдинг-Лада», а з вересня 1994 року – начальником головного управління вугільної промисловості і енергетики та головного управління економіки Донецької обласної державної адміністрації.
Із 1999 року – заступник міністра вугільної промисловості, виконувач обов’язків генерального директора ДП «Вугілля України» тощо.
У другому уряді Віктора Януковича був заступником, першим заступником міністра вугільної промисловості.
Нестор Шуфрич, міністр із надзвичайних ситуацій
43 роки
За освітою – історик.
Наприкінці 1980-х років почав займатися бізнесом. Був радником кооперативного об’єднання «Ретро», заступником директора, директором, президентом СП «Вест-Контрейд».
У 1998 році обраний до Верховної Ради України в Закарпатському виборчому окрузі № 70. Входив до СДПУ(о).
У червні 2002 року на довиборах у Верховну Раду Шуфрич обраний народним депутатом України по Черкаському одномандатному виборчому округу № 201.
Під час президентських виборів 2004 року був представником Віктора Януковича у Центральній виборчій комісії. Був одним із активних учасників «біло-блакитного» табору.
У 2006 році у складі блоку «Не ТАК!», куди входила і СДПУ(о), Нестор Шуфрич програв вибори до Верховної Ради України та до Донецької облради.
Зате він був обраний депутатом Верховної Ради Криму і депутатом Одеської міської ради. Від мандата в Одеську міськраду Нестор Іванович відмовився.
12 грудня 2006 року Верховна Рада України призначила Нестора Шуфрича міністром із питань надзвичайних ситуацій.
На дострокових парламентських виборах 2007 року Нестор Шуфрич обраний до Верховної Ради за списком Партії регіонів (входив у першу п’ятірку).
В опозиційному призначений міністром із надзвичайних ситуацій в опозиційному уряді Партії регіонів.
Останні кілька років – активний речник Партії регіонів.
Нестор Шуфрич та його близькі родичі мають стосунок до таких підприємств:
– СП «Рокада»;
– ТОВ «Мисливський клуб Кремінка»;
– МП у формі ТОВ «ІВО»;
– ТОВ «Реал Груп»;
– ТОВ «Вест-Юніон»;
– ТОВ «Стерлінг»;
– Міжнародний благодійний фонд «Музей історії повітроплавання і авіації імені Сікорського»;
– АТ «Ужгородоптторг»;
– ТОВ «Рейтинг»;
– ТОВ «Вітал-Плюс»;
– ТОВ «Джерела Карпат»;
– ТОВ «Закарпатська консалтингова компанія»;
– Спільне підприємство у формі ТОВ «Експрес-Трукс»;
– ТОВ «Західна інвестиційна компанія»;
– СП «Інвест-Контрейд»;
– ТОВ «Ізотекс»;
– ЗАТ «Середнянка».
Костянтин Грищенко, міністр закордонних справ
56 років
За освітою – міжнародник.
Спадковий дипломат. Батько був постійним представником УРСР при Європейському відділенні ООН.
Костянтин Грищенко розпочав свою кар’єру у Секретаріаті ООН у Нью-Йорку. Пройшов шлях від аташе МЗС СРСР до Міністра закордонних справ України.
Був головою місії України при НАТО, послом у країнах БЕНІЛЮКС, США.
У 2003–2005 роках – міністр закордонних справ.
Разом із нинішнім міністром палива та енергетики Юрієм Бойком керував Республіканською партією України. Однак після програшу на парламентських виборах 2006 року, коли РПУ йшла до парламенту у складі блоку «Не так!», партійною діяльністю не займається.
Був радником Прем’єр-міністра Віктора Януковича, першим заступником секретаря РНБО.
Останні два роки Костянтин Грищенко обіймав посаду посла України в Російській Федерації.
Михайло Єжель, міністр оборони
57 років
За освітою – військовий інженер.
Пройшов шлях від курсанта військово-морського училища до Головнокомандувача ВМС Збройних Сил України. Був заступником міністра оборони України.
У жовтні 2003 року після інспекції на чолі з Президентом Леонідом Кучмою звільнений від військової служби у запас. Тоді Михайла Єжеля звинувачували у перевищенні службових обов’язків. Зокрема, прокуратура звинувачувала адмірала у реалізації одній із кіпрських фірм танкерів «Макіївка» та «Керч», фрахтування суховантажного судна «Горлівка» для перевезення мандаринів із Батумі до України та інше.
Чотири роки тому уряд пропонував призначити Михайла Єжеля головою Севастопольської міської державної адміністрації. Однак Президент Віктор Ющенко цю ініціативу не підтримав.
У червні-грудні 2007 року був радником Прем’єр-міністра Віктора Януковича.
Із лютого 2008 року – головний інспектор Міністерства оборони України.
Хто є хто в уряді Миколи Азарова. Частина перша
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
55 років
За освітою – лікар-гігієніст, епідеміолог.
Трудову кар’єру розпочинав медбратом неврологічного відділення Донецької міської лікарні № 18. Працював лікарем у Рівному, Макіївці.
У 1993–1994 роках – заступник комерційного директора малого підприємства «Моноліт». Пізніше – перший віце-президент футбольного клубу «Шахтар».
У 2000 році обраний президентом Професійної футбольної ліги України, з 2008 року – її почесний президент.
З 2002 року – народний депутат України.
Двічі (у 2006 і 2007 роках) обирався до Верховної Ради України за списком Партії регіонів.
Віце-президент Національного олімпійського комітету України.
Креатура Ріната Ахметова і Бориса Колеснікова.
Дмитро Табачник, міністр освіти і науки
46 років
За освітою – історик.
На початку 1990-х років був депутатом Київської міської Ради. Два роки працював консультантом у Секретаріаті Верховної Ради України.
За часів прем’єрства Леоніда Кучми був керівником урядової прес-служби, начальником Головного управління інформації, преси і зв’язків з громадськістю Кабінету Міністрів. Після відставки Кучми з прем’єрської посади – перший заступник голови Державного комітету України у справах преси, видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження.
Під час президентських виборів 1994 року очолив виборчий штаб Леоніда Кучми. Після перемоги – голова Адміністрації Президента України.
Сам себе Табачник називає «активним співавтором Конституції».
У 1996 році відправлений у відставку з посади глави Адміністрації Президента. Працював головним науковим співробітником в Інституті етнополітичних і національних досліджень.
Із 1997 року – радник Президента Леоніда Кучми.
На президентських виборах 1999 року був заступником керівника виборчого штабу Леоніда Кучми.
У листопаді 2002 року призначений на посаду віце-прем’єр-міністра в уряді Віктора Януковича.
Був одним із лідерів партії «Трудова Україна».
На виборах 2006 року отримав депутатський мандат у Верховній Раді Криму. Балотувався у виборчому списку «За Януковича».
Із 4 серпня 2006 року – віце-прем’єр-міністр України з гуманітарних питань.
5 квітня 2007 року вступив до лав Партії регіонів.
Чотири рази обирався до Верховної Ради України, двічі – за списком Партії регіонів.
В опозиційному уряді Партії регіонів обіймав посаду міністра освіти і науки.
У вересні 2008 року один із лідерів Партії регіонів Борис Колесніков назвав Табачника «дешевим клоуном» і «казнокрадом». Однак, попри це, Дмитро Табачник не втратив довіри у Віктора Януковича.
Табачник виступає за надання російській мові статусу другої державної. Не приховує своїх українофобських поглядів.
Брат Дмитра Володимировича Михайло займається бізнесом. За даними тижневика «Бізнес», брати Табачники мають стосунок до створення таких комерційних структур:
– ТОВ «АвтоТрейдікомпані»;
– ЗАТ «Стратегічна фінансова група ТІКО»;
– ТОВ «Вілта»;
– ТОВ «Тіко-сервіс»;
– ТОВ «Українські земельні ресурси»;
– ЗАТ «Будівельні технології»;
– ВАТ «Українська Каменеобробна компанія»;
– ТОВ «Грааль»;
– ТОВ «Нова мова»;
– ТОВ «Інтерспорт»;
– Оздоровчий комплекс «Акваріум»;
– АКБ «Синтез»;
– ТОВ «Стіфен»;
– ТОВ «Золотой век-96»;
– ТОВ «Українська реклама»;
– ЗАТ «Украгропереробка»;
– ТОВ «Агрокомплект»;
– ТОВ «Тіко ЛТД»;
– ТОВ «Лін».
У 2008 році газета «Коментарі» оцінила статки Михайла Табачника в 102 мільйони доларів.
Анатолій Толстоухов, міністр Кабінету Міністрів
54 роки
За освітою – педагог, історик.
Трудову діяльність розпочинав директором восьмирічної школи, працював на партійній роботі, був заступником редактора Волноваської районної газети «Прапор праці» на Донеччині.
Чотири рази обирався до Верховної Ради України, двічі – за списком Партії регіонів.
Був заступником міністра Кабінету міністрів, міністром Кабінету Міністрів у п’яти урядах (зокрема, у двох урядах Віктора Януковича).
Разом із Валерієм Пустовойтенком створював Народно-демократичну партію України. Був одним із лідерів НДП.
Під час виборчої президентської кампанії 2004 року Анатолій Толстоухов і Дмитро Табачник спробували втрутитися в діяльність редакції газети «Урядовий кур’єр». 25 листопада 2004 року, незважаючи на заборону Верховного Суду України, вони підписали до друку верстку газети, в якій була розміщена інформація ЦВК про визнання Віктора Януковича переможцем другого туру президентських виборів.
Головне слідче управління Генеральної прокуратури проводило досудове слідство за ч. 1 ст. 365 Кримінального кодексу України – перевищення службових повноважень. Анатолій Толстоухов назвав цю справу політичною.
У липні 2005 року співробітники правоохоронних органів провели обшук у квартирі Анатолія Толстоухова. Це відбувалося в рамках розслідування справи про крадіжку документів зі Львівського історичного архіву. Зокрема, мова йшла про 44 листи Михайла Грушевського, які були подаровані Віктором Януковичем Національному історичному музеєві. Втім, будь-яких доказів причетності Толстоухова до цього знайдено не було.
В опозиційному уряді Віктора Януковича обіймав посаду міністра довкілля.
Анатолій Толстоухов причетний до створення таких підприємств:
– ТОВ «Центр-місто» (підготовка і підвищення кваліфікації працівників);
– ТОВ «Міжнародний інститут глибокої психології (навчання);
– Всеукраїнський благодійний фонд регіональних досліджень «Єдність».
Його дружина Світлана причетна до:
– ЗАТ «Українська промислово-транспортна компанія»;
– ТОВ «Спортивний клуб «Легат»;
– ЗАТ «Укрморсервіс».
Василь Цушко, міністр економіки
47 років
За освітою – економіст.
Трудову діяльність розпочинав у радгоспі імені Сергія Лазо на Одещині. Був заступником директора, директором радгоспів.
У 1994 році обраний народним депутатом як член Селянської партії України. Після того тричі отримував депутатський мандат.
Один із лідерів Соціалістичної партії України.
Після Помаранчевої революції був призначений головою облдержадміністрації Одеської області.
У грудні 2006 року призначений на посаду Міністра внутрішніх справ. Під час керівництва МВС запам’ятався викривальними заявами на адресу свого попередника і колишнього однопартійця Юрія Луценка, а також штурмом Генеральної прокуратури у травні 2007 року. Останнє відбулося під час протистояння парламентської коаліції Партії регіонів, СПУ і КПУ та Віктора Ющенка.
За допомогою бійців спецпризначення «Беркут», якими особисто командував Василь Цушко, Святослав Піскун хотів повернутися до свого генпрокурорівського крісла. Одразу ж після цього керівник МВС зліг із інфарктом а одній із німецьких клінік. Йшлося навіть про те, що очільника Міністерства внутрішніх справ спеціально отруїли.
У 2007 році Генеральна прокуратура порушила проти Цушка кримінальну справу за перевищення службових повноважень. Однак уже за рік ці звинувачення були зняті.
Під час президентських виборів 2010 року Василь Цушко був довіреною особою Віктора Януковича в Одеській області.
Федір Ярошенко, міністр фінансів
60 років
За освітою – економіст.
Давній соратник Миколи Азарова.
Довгий час працював у системі АПК. Був головним бухгалтером Зугреського племптахорадгоспу, директором птахофабрик «Новоселідівська» та «Єнакієвська», генеральним директором ВО «Донецькптахопром».
За часів головування Миколи Азарова у Державній податковій адміністрації України був його першим заступником. Потім – першим заступником міністра фінансів, головою ДПАУ.
Керував групою радників в БО ВБФ «Гарант».
Останні два роки був заступником голови Державної податкової адміністрації України.
Володимир Яцуба, міністр будівництва та регіонального розвитку
62 роки
Освіта – інженер-металург.
Трудову кар’єру розпочинав майстром на Дніпропетровському металургійному заводі імені Комінтерну. Довгий час був на партійній роботі – був першим секретарем Амур-Нижньодніпровського райкому КПУ Дніпропетровська, інспектором ЦК КПУ, інструктором ЦК КПРС у Москві, першим секретарем Дніпропетровського міськкому Компартії.
У 1990 році очолив Дніпропетровську міську раду. Був народним депутатом України.
Володимира Яцубу вважали одним із основних гравців дніпропетровської фінансово-політичної групи.
Мав дружні стосунки з Президентом Леонідом Кучмою. У 1994 році після перемоги останнього на виборах очолив Управління з питань територій Адміністрації голови держави, а за рік став першим заступником голови президентської Адміністрації.
Був першим заступником міністра і міністром Кабінету Міністрів.
Півтора року очолював Дніпропетровську обласну державну адміністрацію. Утім, після серії страйків залишив цю посаду.
Після того був віце-президентом Національної академії державного управління при Президентові України.
21 березня 2007 року призначений міністром регіонального розвитку та будівництва України.
На дострокових парламентських виборах 2007 року отримав місце у Верховній Раді за списком Партії регіонів.
Заступник голови Партії регіонів, член президії політради Партії регіонів.
Юрій Ященко, міністр вугільної промисловості
57 років
За освітою – інженер.
Працював у вугільній промисловості, у районному та обласних апаратах КПУ. До 1991 року обіймав посаду завідувача відділу Донецького обкому Компартії України.
Після того був начальником комерційного відділу, керівником ТОВ «Холдинг-Лада», а з вересня 1994 року – начальником головного управління вугільної промисловості і енергетики та головного управління економіки Донецької обласної державної адміністрації.
Із 1999 року – заступник міністра вугільної промисловості, виконувач обов’язків генерального директора ДП «Вугілля України» тощо.
У другому уряді Віктора Януковича був заступником, першим заступником міністра вугільної промисловості.
Нестор Шуфрич, міністр із надзвичайних ситуацій
43 роки
За освітою – історик.
Наприкінці 1980-х років почав займатися бізнесом. Був радником кооперативного об’єднання «Ретро», заступником директора, директором, президентом СП «Вест-Контрейд».
У 1998 році обраний до Верховної Ради України в Закарпатському виборчому окрузі № 70. Входив до СДПУ(о).
У червні 2002 року на довиборах у Верховну Раду Шуфрич обраний народним депутатом України по Черкаському одномандатному виборчому округу № 201.
Під час президентських виборів 2004 року був представником Віктора Януковича у Центральній виборчій комісії. Був одним із активних учасників «біло-блакитного» табору.
У 2006 році у складі блоку «Не ТАК!», куди входила і СДПУ(о), Нестор Шуфрич програв вибори до Верховної Ради України та до Донецької облради.
Зате він був обраний депутатом Верховної Ради Криму і депутатом Одеської міської ради. Від мандата в Одеську міськраду Нестор Іванович відмовився.
12 грудня 2006 року Верховна Рада України призначила Нестора Шуфрича міністром із питань надзвичайних ситуацій.
На дострокових парламентських виборах 2007 року Нестор Шуфрич обраний до Верховної Ради за списком Партії регіонів (входив у першу п’ятірку).
В опозиційному призначений міністром із надзвичайних ситуацій в опозиційному уряді Партії регіонів.
Останні кілька років – активний речник Партії регіонів.
Нестор Шуфрич та його близькі родичі мають стосунок до таких підприємств:
– СП «Рокада»;
– ТОВ «Мисливський клуб Кремінка»;
– МП у формі ТОВ «ІВО»;
– ТОВ «Реал Груп»;
– ТОВ «Вест-Юніон»;
– ТОВ «Стерлінг»;
– Міжнародний благодійний фонд «Музей історії повітроплавання і авіації імені Сікорського»;
– АТ «Ужгородоптторг»;
– ТОВ «Рейтинг»;
– ТОВ «Вітал-Плюс»;
– ТОВ «Джерела Карпат»;
– ТОВ «Закарпатська консалтингова компанія»;
– Спільне підприємство у формі ТОВ «Експрес-Трукс»;
– ТОВ «Західна інвестиційна компанія»;
– СП «Інвест-Контрейд»;
– ТОВ «Ізотекс»;
– ЗАТ «Середнянка».
Костянтин Грищенко, міністр закордонних справ
56 років
За освітою – міжнародник.
Спадковий дипломат. Батько був постійним представником УРСР при Європейському відділенні ООН.
Костянтин Грищенко розпочав свою кар’єру у Секретаріаті ООН у Нью-Йорку. Пройшов шлях від аташе МЗС СРСР до Міністра закордонних справ України.
Був головою місії України при НАТО, послом у країнах БЕНІЛЮКС, США.
У 2003–2005 роках – міністр закордонних справ.
Разом із нинішнім міністром палива та енергетики Юрієм Бойком керував Республіканською партією України. Однак після програшу на парламентських виборах 2006 року, коли РПУ йшла до парламенту у складі блоку «Не так!», партійною діяльністю не займається.
Був радником Прем’єр-міністра Віктора Януковича, першим заступником секретаря РНБО.
Останні два роки Костянтин Грищенко обіймав посаду посла України в Російській Федерації.
Михайло Єжель, міністр оборони
57 років
За освітою – військовий інженер.
Пройшов шлях від курсанта військово-морського училища до Головнокомандувача ВМС Збройних Сил України. Був заступником міністра оборони України.
У жовтні 2003 року після інспекції на чолі з Президентом Леонідом Кучмою звільнений від військової служби у запас. Тоді Михайла Єжеля звинувачували у перевищенні службових обов’язків. Зокрема, прокуратура звинувачувала адмірала у реалізації одній із кіпрських фірм танкерів «Макіївка» та «Керч», фрахтування суховантажного судна «Горлівка» для перевезення мандаринів із Батумі до України та інше.
Чотири роки тому уряд пропонував призначити Михайла Єжеля головою Севастопольської міської державної адміністрації. Однак Президент Віктор Ющенко цю ініціативу не підтримав.
У червні-грудні 2007 року був радником Прем’єр-міністра Віктора Януковича.
Із лютого 2008 року – головний інспектор Міністерства оборони України.
Хто є хто в уряді Миколи Азарова. Частина перша
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
