Львів – Східна частина площі Ринок у Львові приваблює львів’ян і туристів чи не найбільше. Кам’яниці тут зберегли свій автентичний вигляд, а ще овіяні легендами і загадками. Найпопулярнішою в архітектурному ансамблі є Чорна кам’яниця, яку називають довершеною ренесансною пам’яткою, але донині тривають дискусії поміж фахівцями щодо її назви.
Древньому Львову пощастило. У різні часи тут мешкали люди, закохані у його вулички, пам’ятки архітектури і городян. Вони не лінувались писати і досліджувати історію свого рідного міста. Відтак в історичному архіві у Львові можна дізнатись чимало цікавого, а головне правдивого, дещо відмінного від того, що оповідають деякі екскурсоводи, про давнє місто Лева, його старі будинки, устрій, культуру, а ще представників міського патриціату.
У Чорній кам’яниці була одна з перших львівських аптек
У 1935 році польською мовою вийшла книга Луції Харевич «Чорна кам’яниця і її мешканці». Ця унікальна кам’яниця привертала увагу не одного дослідника, бо попросту вражає своєю красою – аттиком, обелісками, вікнами, скульптурами.
Автор описує як будувався будинок, хто у ньому мешкав і як склались долі цих городян. Луція Харевич називає Чорну кам’яницю перлиною львівського будівництва, яка немає символів середньовіччя, як інші будівлі, але є яскравим зразком ренесансу.
Перша будівля згоріла під час пожежі у 1527 році і тоді цей будинок називали Київським, оскільки власником був Андрій Київський. Уже у 1588-89 роках одноповерхових житловий будинок збудував митник руських земель, італієць з острова Хіос Томазо де Альберті. Називають два прізвища архітекторів – Павла Римлянинина або Петра Барбони. У 1589 році Альберті вмирає і завершити будівництво кам’яниці випало на долю відомого представника міського патриціату Яна Лоренцовича.
Луція Харевич доводить, що саме Ян Лоренцович збудував другий поверх. Адже у будинку він відкрив одну з перших у Львові аптек, родина була заможною і навряд чи змогла усе своє майно, сотні турецьких килимів, подушок, меблі, посуд, помістити на одному поверсі. Будинок тоді називали Лоренцовичівським.
Наступні власники
Наступним власником кам’яниці був лікар Мартин Анчевський, який у 1638 році одружився з Регіною Лоренцович. У XVII столітті кам’яницю називали «Докторівською». Анчевський відкрив крамниці, займався торгівлею, привіз у Львів із Рима скульптуру свого патрона Святого Мартина, яка донині прикрашає фасад Чорної кам’яниці. Це постать вершника, який відрізає і віддає жебракові полу свого плаща. Є на кам’яниці і фігура львівського Святого Станіслава Костки, покровителя і захисника міста від пожеж.
Саме заможний і впливовий Мартин Анчевський реставрував кам’яницю. Чоловік вирізнявся своїми ораторськими здібностями і тричі вітав приїзд у Львів королів. Його донька одружилася з доктором Анжеєм Шимоновичем, але життя подружжя, яке стало наступним власником будинку, не склалось вельми щасливо. Часто серед дня міщани чули галас з кам’яниці, а сходами летіли капелюхи. Жінка мала психічні розлади.
Мешкав у кам’яниці і знаний рід Нікоровичів. А уже з середини ХІХ століття у будинку жили люди різного статусу і будинок почав занепадати. Кращі поверхи – другий, третій, четвертий – займали урядовці або ж заможні люди винаймали помешкання для своїх дітей, які навчались у Львові. В одному з помешкань проживав директор театру, в іншому солістка опери Кароліна Морська. На нижніх поверхах жила «міська бідота».
Чорною кам’яниця стала у ХІХ столітті
Саме у ХІХ столітті кам’яницю у Львові називали Чорною. Донині так і немає однозначної думки щодо походження цієї назви. Спілкувалась із кількома архітекторами і львовознавцями. Хтось переконаний, що протягом століть свинцеві білила, які наносилися як ґрунт для багатоколірності, під дією повітря і світла окислювались і відтак утворився чорний колір. Хтось наголошує, що чорний колір вдалося досягти завдяки зеленому горіхові, такий метод застосовувався тоді у будівництві. Відкидають фахівці версію, що будинок збудували з білого пісковику, який з часом набув чорного кольору. Але, якими б не були ці припущення, своїм чорним кольором кам’яниця приваблює.
Із 1929 року будинок перебуває у власності міської громади і у ньому розташовується історичний музей. А це дає змогу оглянути і помилуватись ним всередині.
Львів вартує фахового представлення
Щодо історії Чорної кам’яниці існує чимало припущень і легенд, зазначає дослідник Ігор Смольський. Він зауважив, що останніми роками дедалі менше дослідників цікавляться історією міста.
«Чорна кам’яниця знаходиться у чудовому архітектурному ансамблі. По сусідству Королівська кам’яниця. Назва кожного будинку – це історична пам’ять про ті знані родини, які мешкали у Львові, працювали задля його розвитку, управляли містом, мали атрибути влади міста. Це були представники міського патриціату, переважно польсько-німецького походження, вони були католиками, але й були серед них угорці, італійці, вірмени. Із XVI до XVIII століття містом управляли кілька заможних родин і це був період економічного зростання Львова», – каже Ігор Смольський.
Він вважає, що сьогодні бракує фахових книг про Львів і наголошує на необхідності взаємоспівпраці істориків, архівістів, екскурсоводів, щоб уникнути елементарних незнань історії міста. Адже важливо фахово представляти Львів, який цього заслуговує і де особливе місце займає Чорна кам’яниця. Луція Харевич називає її перлиною ренесансу і порівнює з відомими і прекрасними архітектурними творіннями – італійськими палацами.
У Чорній кам’яниці була одна з перших львівських аптек
У 1935 році польською мовою вийшла книга Луції Харевич «Чорна кам’яниця і її мешканці». Ця унікальна кам’яниця привертала увагу не одного дослідника, бо попросту вражає своєю красою – аттиком, обелісками, вікнами, скульптурами.
Автор описує як будувався будинок, хто у ньому мешкав і як склались долі цих городян. Луція Харевич називає Чорну кам’яницю перлиною львівського будівництва, яка немає символів середньовіччя, як інші будівлі, але є яскравим зразком ренесансу.
Перша будівля згоріла під час пожежі у 1527 році і тоді цей будинок називали Київським, оскільки власником був Андрій Київський. Уже у 1588-89 роках одноповерхових житловий будинок збудував митник руських земель, італієць з острова Хіос Томазо де Альберті. Називають два прізвища архітекторів – Павла Римлянинина або Петра Барбони. У 1589 році Альберті вмирає і завершити будівництво кам’яниці випало на долю відомого представника міського патриціату Яна Лоренцовича.
Луція Харевич доводить, що саме Ян Лоренцович збудував другий поверх. Адже у будинку він відкрив одну з перших у Львові аптек, родина була заможною і навряд чи змогла усе своє майно, сотні турецьких килимів, подушок, меблі, посуд, помістити на одному поверсі. Будинок тоді називали Лоренцовичівським.
Наступні власники
Наступним власником кам’яниці був лікар Мартин Анчевський, який у 1638 році одружився з Регіною Лоренцович. У XVII столітті кам’яницю називали «Докторівською». Анчевський відкрив крамниці, займався торгівлею, привіз у Львів із Рима скульптуру свого патрона Святого Мартина, яка донині прикрашає фасад Чорної кам’яниці. Це постать вершника, який відрізає і віддає жебракові полу свого плаща. Є на кам’яниці і фігура львівського Святого Станіслава Костки, покровителя і захисника міста від пожеж.
Саме заможний і впливовий Мартин Анчевський реставрував кам’яницю. Чоловік вирізнявся своїми ораторськими здібностями і тричі вітав приїзд у Львів королів. Його донька одружилася з доктором Анжеєм Шимоновичем, але життя подружжя, яке стало наступним власником будинку, не склалось вельми щасливо. Часто серед дня міщани чули галас з кам’яниці, а сходами летіли капелюхи. Жінка мала психічні розлади.
Мешкав у кам’яниці і знаний рід Нікоровичів. А уже з середини ХІХ століття у будинку жили люди різного статусу і будинок почав занепадати. Кращі поверхи – другий, третій, четвертий – займали урядовці або ж заможні люди винаймали помешкання для своїх дітей, які навчались у Львові. В одному з помешкань проживав директор театру, в іншому солістка опери Кароліна Морська. На нижніх поверхах жила «міська бідота».
Чорною кам’яниця стала у ХІХ столітті
Саме у ХІХ столітті кам’яницю у Львові називали Чорною. Донині так і немає однозначної думки щодо походження цієї назви. Спілкувалась із кількома архітекторами і львовознавцями. Хтось переконаний, що протягом століть свинцеві білила, які наносилися як ґрунт для багатоколірності, під дією повітря і світла окислювались і відтак утворився чорний колір. Хтось наголошує, що чорний колір вдалося досягти завдяки зеленому горіхові, такий метод застосовувався тоді у будівництві. Відкидають фахівці версію, що будинок збудували з білого пісковику, який з часом набув чорного кольору. Але, якими б не були ці припущення, своїм чорним кольором кам’яниця приваблює.
Із 1929 року будинок перебуває у власності міської громади і у ньому розташовується історичний музей. А це дає змогу оглянути і помилуватись ним всередині.
Львів вартує фахового представлення
Щодо історії Чорної кам’яниці існує чимало припущень і легенд, зазначає дослідник Ігор Смольський. Він зауважив, що останніми роками дедалі менше дослідників цікавляться історією міста.
«Чорна кам’яниця знаходиться у чудовому архітектурному ансамблі. По сусідству Королівська кам’яниця. Назва кожного будинку – це історична пам’ять про ті знані родини, які мешкали у Львові, працювали задля його розвитку, управляли містом, мали атрибути влади міста. Це були представники міського патриціату, переважно польсько-німецького походження, вони були католиками, але й були серед них угорці, італійці, вірмени. Із XVI до XVIII століття містом управляли кілька заможних родин і це був період економічного зростання Львова», – каже Ігор Смольський.
Він вважає, що сьогодні бракує фахових книг про Львів і наголошує на необхідності взаємоспівпраці істориків, архівістів, екскурсоводів, щоб уникнути елементарних незнань історії міста. Адже важливо фахово представляти Львів, який цього заслуговує і де особливе місце займає Чорна кам’яниця. Луція Харевич називає її перлиною ренесансу і порівнює з відомими і прекрасними архітектурними творіннями – італійськими палацами.