Прага – Сьогодні виповнилось 25 років, як у колишньому Радянському Союзі до влади прийшов порівняно молодий генсек ЦК КПРС Михайло Горбачов. Він змінив при владі 73-річного Костянтина Черненка, вже третього генерального секретаря компартії з тих, що померли тоді за два роки поспіль. У спадок Горбачову залишилася трухлява радянська система, що відставала від Заходу все більше й більше. Наслідком горбачовської «перебудови» стала не лише руйнація СРСР, але й комуністичної тоталітарної системи у світі, як такої. Тепер же сам Горбачов характеризує нинішню російську форму правління як «ще грішу, аніж правління КПРС». Що ж у підсумку залишилося від діяльності Ґорбі, як охрестили Михайла Горбачова на Заході?
Особистий помічник Горбачова Вадим Медведєв каже, що ні Горбачов, ні його оточення не знали, після приходу до влади, що відбувається, що робити і до чого рухатися. «Ніхто не уявляв собі, як слід, масштаби перемін, що насуваються, включно з самим Горбачовим. Це розгорталося пізніше у перебігу переходу до практичного здійснення заходів, про які домовилися на початку», – зауважує Медведєв.
Сам же 79-річний Михайло Горбачов сказав днями журналістам: «Було багато випробовувань, роботи... Вдень і вночі, вночі і вдень, а в підсумку – лише невдячність народу... Але, я запитую, чому люди повинні тобі дякувати? Питання ставиться навпаки, ти вирішував, ти мав таке щастя міняти оце все громаддя. Велике, велике, а яке ж ще може бути щастя, спитаєте ви».
Горбачов опинився на гребені суспільства через намагання змінити щось суттєво, глибинно в країні, де правили так звані представники «класу 1937 року», покоління чиновників, які уціліли від сталінських «чисток» і піднялися на вершину радянської бюрократичної машини після смерті Сталіна. Втіленням цих політиків СРСР був Леонід Брежнєв, який правив із 1964-го до своєї смерті у 1982 році. Це покоління пережило Другу світову і великий терор Сталіна та цінувало обережність і стабільність понад усе. На початок 80-х ці політики залишили у спадок в СРСР застій в економіці, падіння тривалості життя громадян і тотальний суспільний цинізм.
Потреба змін за відсутності чіткого уявлення
Горбачов і його оточення розуміли необхідність змін, але не знали – як це робити і яких «перебудов» прагнути?
Михайло Горбачов так і не встиг зрозуміти, що його «косметичні спроби» щось змінити були марними і не допомогли врятувати тоталітарну систему. Той же Вадим Медведєв каже: «На першому етапі перебудови ставилося завдання змінити економічну ситуацію більш-менш відомими засобами – зміцненням дисципліни, порядку, покращенням норм господарювання... Але потім виявилося, що проблеми значно глибші».
Введення гласності, обмежених політичних свобод, окремих елементів ринку в економіці СРСР, альтернативних кандидатів під час виборів депутатів на З’їзд народних депутатів СРСР, – все це лише підривало тоталітарну систему і врешті призвело до краху Радянського Союзу в кінці 1991 року.
На Заході вітали дії Горбачова, бо вони призвели до руйнування тоталітарних режимів у Східній Європі та падіння Берлінського муру в 1989 році. Але в СРСР на рубежі 80-90-х років Горбачов викликав однакову ненависть, як у демократів, так і в російських шовіністів, не кажучи вже про рух до незалежності союзних республік, якого Михайло Горбачов не розумів узагалі. Тому йому, першому президентові СРСР (обраному всенародно у 1990 році) на зміну прийшов, внаслідок ГКЧП у серпні 1991 року, його однопартієць і конкурент – Борис Єльцин.
Сьогодні ж Михайло Горбачов, як це він повторив 5 березня, критикує уряд Володимира Путіна за намагання «модернізації Росії згори, без людей» і характеризує правлячу «Єдину Росію», як політичного «монополіста, ще гіршого за КПРС».
Сам же 79-річний Михайло Горбачов сказав днями журналістам: «Було багато випробовувань, роботи... Вдень і вночі, вночі і вдень, а в підсумку – лише невдячність народу... Але, я запитую, чому люди повинні тобі дякувати? Питання ставиться навпаки, ти вирішував, ти мав таке щастя міняти оце все громаддя. Велике, велике, а яке ж ще може бути щастя, спитаєте ви».
Горбачов опинився на гребені суспільства через намагання змінити щось суттєво, глибинно в країні, де правили так звані представники «класу 1937 року», покоління чиновників, які уціліли від сталінських «чисток» і піднялися на вершину радянської бюрократичної машини після смерті Сталіна. Втіленням цих політиків СРСР був Леонід Брежнєв, який правив із 1964-го до своєї смерті у 1982 році. Це покоління пережило Другу світову і великий терор Сталіна та цінувало обережність і стабільність понад усе. На початок 80-х ці політики залишили у спадок в СРСР застій в економіці, падіння тривалості життя громадян і тотальний суспільний цинізм.
Потреба змін за відсутності чіткого уявлення
Горбачов і його оточення розуміли необхідність змін, але не знали – як це робити і яких «перебудов» прагнути?
Михайло Горбачов так і не встиг зрозуміти, що його «косметичні спроби» щось змінити були марними і не допомогли врятувати тоталітарну систему. Той же Вадим Медведєв каже: «На першому етапі перебудови ставилося завдання змінити економічну ситуацію більш-менш відомими засобами – зміцненням дисципліни, порядку, покращенням норм господарювання... Але потім виявилося, що проблеми значно глибші».
Введення гласності, обмежених політичних свобод, окремих елементів ринку в економіці СРСР, альтернативних кандидатів під час виборів депутатів на З’їзд народних депутатів СРСР, – все це лише підривало тоталітарну систему і врешті призвело до краху Радянського Союзу в кінці 1991 року.
На Заході вітали дії Горбачова, бо вони призвели до руйнування тоталітарних режимів у Східній Європі та падіння Берлінського муру в 1989 році. Але в СРСР на рубежі 80-90-х років Горбачов викликав однакову ненависть, як у демократів, так і в російських шовіністів, не кажучи вже про рух до незалежності союзних республік, якого Михайло Горбачов не розумів узагалі. Тому йому, першому президентові СРСР (обраному всенародно у 1990 році) на зміну прийшов, внаслідок ГКЧП у серпні 1991 року, його однопартієць і конкурент – Борис Єльцин.
Сьогодні ж Михайло Горбачов, як це він повторив 5 березня, критикує уряд Володимира Путіна за намагання «модернізації Росії згори, без людей» і характеризує правлячу «Єдину Росію», як політичного «монополіста, ще гіршого за КПРС».