Лондон – У Великій Британії існує Національна система охорони здоров’я, яка дає право кожному мешканцю країни одержувати потрібну медичну допомогу безкоштовно. Незважаючи на певні недоліки – система є великим завоюванням країни.
Із 1948 року у Великій Британії діє Національна система охорони здоров’я (NHS), що фінансується з коштів платників податків і надає безкоштовно більшість медичних послуг будь-кому, хто легально живе у цій країні. Системою NHS країна завдячує діяльності уряду Лейбористської партії на чолі із Клементом Аттлі, що з великою перевагою виграв парламентські вибори після завершення Другої світової війни. Міністр охорони здоров’я в тому уряді Аньюрин Біван одержав завдання втілити нову систему в життя.
До війни охорона здоров’я була сумішшю приватних, муніципальних та благодійних заходів. Біван вирішив, що система має бути національною, на відміну від такої, яку надає місцева влада, щоб уникнути нерівності між різними регіонами. За його планом кожний мешканець Великої Британії був закріплений за місцевим лікарем-терапевтом, до якого першим слід звертатися у разі проблеми зі здоров’ям. Терапевт оцінює, яке саме лікування потрібне пацієнтові. Відповідно до цього, він може спрямувати його до лікаря-фахівця з певної хвороби, до лікарні або прописати лікування самостійно і виписати рецепт на потрібні ліки.
Із часів Бівана система, звичайно, зазнала деяких змін. Зокрема, децентралізація Сполученого Королівства означає, що тепер існують окремі NHS для складових частин країни: Англії, Шотландії, Вельсу та Північної Ірландії. В той час, як останніми трьома системами керують із автономних парламентів Шотландії, Вельсу та Північної Ірландії, Англія не має свого окремого законодавчого органу. Тому для Англії цю функцію виконує загальнонаціональний парламент, як це пояснює оглядач Марк Ковелл.
«NHS в Англії контролює уряд Великої Британії через міністерство охорони здоров’я, яке несе політичну відповідальність за цю службу, – зазначає він. – Британський парламент призначив локальний менеджмент десяти регіональним органам охорони здоров’я, що їх завданням є нагляд за діяльністю NHS у їхніх регіонах».
Не всі послуги є безкоштовними
Слід зазначити, що не всі послуги Національної системи охорони здоров’я є безкоштовними. За деякі треба платити, зокрема, за лікування зубів, обстеження очей, багато аспектів особистого догляду, ліки за рецептами. Щодо ліків, то за рецептом лікаря будь-які з них мають стандартну ціну, незважаючи на собівартість. Тож за дуже дорогі ліки, скажімо, проти ракових захворювань, і найпростіші препарати хворий з рецептом платить в Англії 7 фунтів стерлінгів (у Шотландії та Північній Ірландії – майже вдвічі менше, а у Вельсі ліки за рецептом безкоштовні).
Національна система охорони здоров’я переважно фінансується з податків, як із загальних, так і з виплат на обов’язкове в цій країні Національне страхування, що відраховуються із заробітку кожного працюючого в Британії.
Після запровадження Національної системи охорони здоров’я у Британії залишилася і приватна медицина, яка фінансується з приватного страхування людей. Приватною системою користується близько 8 відсотків населення країни. В останні роки національна система охорони здоров’я все більше залучає приватний сектор, аби розширити свою пропускну спроможність.
І хоча NHS часто критикують у ЗМІ за черги на операції, за нефаховість лікарів, нестачу персоналу, її експлуатацію іноземцями, які начебто можуть її використовувати, не маючи на це права тощо, британці переважно вважають її великим здобутком своєї країни.
До війни охорона здоров’я була сумішшю приватних, муніципальних та благодійних заходів. Біван вирішив, що система має бути національною, на відміну від такої, яку надає місцева влада, щоб уникнути нерівності між різними регіонами. За його планом кожний мешканець Великої Британії був закріплений за місцевим лікарем-терапевтом, до якого першим слід звертатися у разі проблеми зі здоров’ям. Терапевт оцінює, яке саме лікування потрібне пацієнтові. Відповідно до цього, він може спрямувати його до лікаря-фахівця з певної хвороби, до лікарні або прописати лікування самостійно і виписати рецепт на потрібні ліки.
Із часів Бівана система, звичайно, зазнала деяких змін. Зокрема, децентралізація Сполученого Королівства означає, що тепер існують окремі NHS для складових частин країни: Англії, Шотландії, Вельсу та Північної Ірландії. В той час, як останніми трьома системами керують із автономних парламентів Шотландії, Вельсу та Північної Ірландії, Англія не має свого окремого законодавчого органу. Тому для Англії цю функцію виконує загальнонаціональний парламент, як це пояснює оглядач Марк Ковелл.
«NHS в Англії контролює уряд Великої Британії через міністерство охорони здоров’я, яке несе політичну відповідальність за цю службу, – зазначає він. – Британський парламент призначив локальний менеджмент десяти регіональним органам охорони здоров’я, що їх завданням є нагляд за діяльністю NHS у їхніх регіонах».
Не всі послуги є безкоштовними
Слід зазначити, що не всі послуги Національної системи охорони здоров’я є безкоштовними. За деякі треба платити, зокрема, за лікування зубів, обстеження очей, багато аспектів особистого догляду, ліки за рецептами. Щодо ліків, то за рецептом лікаря будь-які з них мають стандартну ціну, незважаючи на собівартість. Тож за дуже дорогі ліки, скажімо, проти ракових захворювань, і найпростіші препарати хворий з рецептом платить в Англії 7 фунтів стерлінгів (у Шотландії та Північній Ірландії – майже вдвічі менше, а у Вельсі ліки за рецептом безкоштовні).
Національна система охорони здоров’я переважно фінансується з податків, як із загальних, так і з виплат на обов’язкове в цій країні Національне страхування, що відраховуються із заробітку кожного працюючого в Британії.
Після запровадження Національної системи охорони здоров’я у Британії залишилася і приватна медицина, яка фінансується з приватного страхування людей. Приватною системою користується близько 8 відсотків населення країни. В останні роки національна система охорони здоров’я все більше залучає приватний сектор, аби розширити свою пропускну спроможність.
І хоча NHS часто критикують у ЗМІ за черги на операції, за нефаховість лікарів, нестачу персоналу, її експлуатацію іноземцями, які начебто можуть її використовувати, не маючи на це права тощо, британці переважно вважають її великим здобутком своєї країни.