Київ – Проголошення торжества демократії в Україні – у самій країні та за її межами (європейською і світовою спільнотою, зокрема спостерігачами на останніх президентських виборах) – скріпила інавгурація обраного Президентом Віктора Януковича. В Україні, як раніше у США чи в інших цивілізованих країнах, Президентом може стати кожний – чи то син Волині, чи – Новгород-Сіверщини, чи – хлопченя з Хоружівки, чи напівсирота – син донецьких териконів. Поки що в Україні не змогла стати Президентом жінка, це тема цікава, але окрема. Щодо «посвячення в Авгури» – так насправді називалася інавгурація у вікопомній Римській імперії, то в українських варіантах ця процедура ще не має усталених традицій. Але щораз має свої особливості.
Чим відмінна інавгурація Президента Віктора Януковича від інавгурацій його попередників? Що символізують відмінності?
Процедура інавгурації в Україні не має чітких узаконених традицій. Присягати на вірність народові вперше запропонував ще Пилип Орлик. І навіть вмістив у свою Конституцію текст присяги. Але цей його проект залишився проектом. Інавгурація Президента запроваджена у 1991 році, коли перший Президент України Леонід Кравчук присягав народові на Пересопницькому Євангелії – то був оригінал, а не копія (1000 примірників копій виготовили опісля).
Конституції України тоді не було, була ще радянська, із наспіх внесеними в неї змінами. Була вже і Декларація про державний суверенітет. Відтоді усталилося приведення Президентів до Присяги у Верховній Раді. Наступний Президент – Леонід Кучма – інавгурацію відбував у палаці «Україна», його наступник – Віктор Ющенко – на Майдані Незалежності.
Слід пригадати, що у випадку з Леонідом Кучмою парламент ухвалив пропозицію провести засідання Верховної Ради для складання Присяги Президентом усього за кілька годин до самої процедури Присяги. Представники лівого крила депутатського корпусу тоді не брали участі в голосуванні та відмовилися і від участі в самій інавгурації. Хоч тодішній спікер Олександр Ткаченко й закликав усіх «відкинути образи» та достойно представити Україну «перед іноземними гостями».
Президентські символи – «Знак Президента» (нагрудний ланцюг, еталонний зразок гербової печатки і булаву як символ приналежності до вищої виборної і військової влади, а заодно – й свідчення тяглості традицій), – вперше отримав Президент Леонід Кучма.
У Верховній Раді складав присягу і Президент Віктор Ющенко. Процедура вже набула узвичаєних рис – урочисте засідання парламенту, оголошення Головою Центрвиборчкому результатів виборів Президента України, складення Присяги, вручення президентських символів влади, звернення Президента до народу.
Інавгурація Президента Віктора Януковича і приведення його до Присяги народові України відбулася в усталеному за попередні десятиліття порядку.
Що відбулося вперше – це безпрецедентне благословення Президента України верховним предстоятелем Російської православної церкви Патріархом Кирилом. Останній завершив вітальну промову спотвореними словами молитви за Україну: «Боже великий єдиний Русь-Україну храни». Сталося це не на інавгурації, а під час урочистого моління у Києво-Печерській лаврі, тема ця – особлива і окрема, і вона очевидно матиме свій розвиток.
Справжні сенсації
Інавгурація Президента Віктора Януковича стала сенсаційною передусім у сенсі привернутої до неї міжнародної уваги. Такої кількості представницьких делегацій, такого статусного рівня, стількох знакових фігур досі на жодній з попередніх інавгурацій українських Президентів не було.
Особливо примітною стала в цьому плані європейська присутність. Слід зауважити, що сама інавгурація співпала з ухвалою Європарламентом резолюції, в якій вперше чітко окреслено європейську перспективу України. Знаково виглядає ця резолюція на тлі того, що попередні років чотири деякі провідні європейські країни (особливо Німеччина) «заганяли в глухий кут» Україну, послідовно й системно стримуючи будь-які її європейські перспективи.
Складається враження, що Європа, нарешті, усвідомила, що Україна без європейської перспективи неминуче стане частиною іншого простору.
Чи означає це, що геополітична боротьба за Україну розпочинається по-новому? – Питання це далеко не риторичне. Суть очікуваних відповідей – у розумінні того, як далеко готова в цьому плані просунутися об’єднана Європа. Чи задовольниться вона тим, що вплив США на Україну виявиться мінімізованим, чи настільки ж рішуче буде протидіяти «проекту генерал-губернаторства» України в складі «вєлікой і нєдєлімой» Росії?
Сенсаційним можна вважати і зримий символ головної проблеми Президента Віктора Януковича – порожня половина сесійної зали парламенту символізувала не так відсутність майже половини депутатського корпусу, як відсутність на цьому святі не менше, як половини українського народу. Що нагадало про сумнівну легітимність новообраного Президента у самій Україні.
Звертаючись після складення Присяги до співвітчизників, Президент висловив своє кредо – «робота і результат в ім’я процвітання моєї Батьківщини». І наголосив: «Я розраховую на вашу підтримку…». Без сумніву – йшлося про підтримку всіх.
Вибираючи подальший шлях, по якому Президент Віктор Янукович вестиме країну, він мусить пам’ятати про всіх. Від цього залежить, чи справжньою сенсацією стануть майбутні підсумки його каденції.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Процедура інавгурації в Україні не має чітких узаконених традицій. Присягати на вірність народові вперше запропонував ще Пилип Орлик. І навіть вмістив у свою Конституцію текст присяги. Але цей його проект залишився проектом. Інавгурація Президента запроваджена у 1991 році, коли перший Президент України Леонід Кравчук присягав народові на Пересопницькому Євангелії – то був оригінал, а не копія (1000 примірників копій виготовили опісля).
Конституції України тоді не було, була ще радянська, із наспіх внесеними в неї змінами. Була вже і Декларація про державний суверенітет. Відтоді усталилося приведення Президентів до Присяги у Верховній Раді. Наступний Президент – Леонід Кучма – інавгурацію відбував у палаці «Україна», його наступник – Віктор Ющенко – на Майдані Незалежності.
Слід пригадати, що у випадку з Леонідом Кучмою парламент ухвалив пропозицію провести засідання Верховної Ради для складання Присяги Президентом усього за кілька годин до самої процедури Присяги. Представники лівого крила депутатського корпусу тоді не брали участі в голосуванні та відмовилися і від участі в самій інавгурації. Хоч тодішній спікер Олександр Ткаченко й закликав усіх «відкинути образи» та достойно представити Україну «перед іноземними гостями».
Президентські символи – «Знак Президента» (нагрудний ланцюг, еталонний зразок гербової печатки і булаву як символ приналежності до вищої виборної і військової влади, а заодно – й свідчення тяглості традицій), – вперше отримав Президент Леонід Кучма.
У Верховній Раді складав присягу і Президент Віктор Ющенко. Процедура вже набула узвичаєних рис – урочисте засідання парламенту, оголошення Головою Центрвиборчкому результатів виборів Президента України, складення Присяги, вручення президентських символів влади, звернення Президента до народу.
Інавгурація Президента Віктора Януковича і приведення його до Присяги народові України відбулася в усталеному за попередні десятиліття порядку.
Що відбулося вперше – це безпрецедентне благословення Президента України верховним предстоятелем Російської православної церкви Патріархом Кирилом. Останній завершив вітальну промову спотвореними словами молитви за Україну: «Боже великий єдиний Русь-Україну храни». Сталося це не на інавгурації, а під час урочистого моління у Києво-Печерській лаврі, тема ця – особлива і окрема, і вона очевидно матиме свій розвиток.
Справжні сенсації
Інавгурація Президента Віктора Януковича стала сенсаційною передусім у сенсі привернутої до неї міжнародної уваги. Такої кількості представницьких делегацій, такого статусного рівня, стількох знакових фігур досі на жодній з попередніх інавгурацій українських Президентів не було.
Особливо примітною стала в цьому плані європейська присутність. Слід зауважити, що сама інавгурація співпала з ухвалою Європарламентом резолюції, в якій вперше чітко окреслено європейську перспективу України. Знаково виглядає ця резолюція на тлі того, що попередні років чотири деякі провідні європейські країни (особливо Німеччина) «заганяли в глухий кут» Україну, послідовно й системно стримуючи будь-які її європейські перспективи.
Складається враження, що Європа, нарешті, усвідомила, що Україна без європейської перспективи неминуче стане частиною іншого простору.
Чи означає це, що геополітична боротьба за Україну розпочинається по-новому? – Питання це далеко не риторичне. Суть очікуваних відповідей – у розумінні того, як далеко готова в цьому плані просунутися об’єднана Європа. Чи задовольниться вона тим, що вплив США на Україну виявиться мінімізованим, чи настільки ж рішуче буде протидіяти «проекту генерал-губернаторства» України в складі «вєлікой і нєдєлімой» Росії?
Сенсаційним можна вважати і зримий символ головної проблеми Президента Віктора Януковича – порожня половина сесійної зали парламенту символізувала не так відсутність майже половини депутатського корпусу, як відсутність на цьому святі не менше, як половини українського народу. Що нагадало про сумнівну легітимність новообраного Президента у самій Україні.
Звертаючись після складення Присяги до співвітчизників, Президент висловив своє кредо – «робота і результат в ім’я процвітання моєї Батьківщини». І наголосив: «Я розраховую на вашу підтримку…». Без сумніву – йшлося про підтримку всіх.
Вибираючи подальший шлях, по якому Президент Віктор Янукович вестиме країну, він мусить пам’ятати про всіх. Від цього залежить, чи справжньою сенсацією стануть майбутні підсумки його каденції.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.