Луганськ – Донбас прийнято вважати малоцікавим в туристичному плані. Ані гір, ані моря, ані старовинної архітектури на сході України не знайдеш. Втім є місцини, яких місцеві жителі не помічають, а гості від них - просто у захваті.
Голландський біолог Тео ван дер Слуіс приїхав в Луганську область у справах. Він керує проектом зі збереження флори та фауни євразійських степів. Тео знає, що на Луганщині збереглися території степу у первозданному вигляді. Їх можна використати у туристичних цілях, розповідає еколог: «Вважаю, що у Луганщини є перспективи у цьому плані, адже залишилися ще степові території, які можна використати для туризму».
На переконання вченого, проблема лише в тому, що туристу бракує інформації про унікальну природу українського степу.
На півночі області досі у природному середовищі можна спостерігати за бабаками, весною милуватися цвітінням півонії та степових тюльпанів. До речі, тюльпани в Нідерланди у вісімнадцятому столітті завозили транзитом через Стамбул саме з України.
Коні допоможуть туризму
Луганський колега голландського вченого Руслан Марков пропагує ідеї зеленого туризму вже кілька років. «Багато, навіть, жителів Луганська ніколи не були у справжньому природному степу. Вони не бачили тієї розкоші кольорів, квітів, які дуже чудові, красиві. До речі, для людей, які наситилися горами або іншими загальновідомим туристичними центрами, для них такий пейзаж дуже унікальний», – зазначає він.
Європейські експерти пропонують свої рекомендації, як вберегти степову природу, при цьому звертають увагу місцевої влади на величезний туристичний ресурс сільських районів області.
Поки чиновники думають, місцеві турфірми діють, зокрема пропонують екскурсії на кінні заводи. В Луганській області знаходяться всі чотири українські державні підприємства, які займаються вирощуванням породистих коней.
Поруч зі степом – найстаріший кінний завод - Деркульський. Заснований ще при Катерині другій, він зберіг унікальну архітектуру і традиції вирощування кращих скакунів. Покататися на конику може кожен, у кого є гроші та сміливість.
Недорого, і недалеко
Луганці розраховують, в першу чергу, на свого туриста – міського, який не дуже вибагливий, хоче недорого, і недалеко.
Щоправда, «зелених садиб» не так вже й багато. Причина – інертність можновладців та психологія місцевих жителів, які не звикли заробляти таким чином.
Скоріш, як виняток садиба з назвою «Дім, закутаний у тепло» у Біловодському районі. Господиня, колишня вчителька, українознавець розповідає старовинні місцеві легенди, а на столі у неї – українські страви та чай зі степових трав.
На переконання вченого, проблема лише в тому, що туристу бракує інформації про унікальну природу українського степу.
На півночі області досі у природному середовищі можна спостерігати за бабаками, весною милуватися цвітінням півонії та степових тюльпанів. До речі, тюльпани в Нідерланди у вісімнадцятому столітті завозили транзитом через Стамбул саме з України.
Коні допоможуть туризму
Луганський колега голландського вченого Руслан Марков пропагує ідеї зеленого туризму вже кілька років. «Багато, навіть, жителів Луганська ніколи не були у справжньому природному степу. Вони не бачили тієї розкоші кольорів, квітів, які дуже чудові, красиві. До речі, для людей, які наситилися горами або іншими загальновідомим туристичними центрами, для них такий пейзаж дуже унікальний», – зазначає він.
Європейські експерти пропонують свої рекомендації, як вберегти степову природу, при цьому звертають увагу місцевої влади на величезний туристичний ресурс сільських районів області.
Поки чиновники думають, місцеві турфірми діють, зокрема пропонують екскурсії на кінні заводи. В Луганській області знаходяться всі чотири українські державні підприємства, які займаються вирощуванням породистих коней.
Поруч зі степом – найстаріший кінний завод - Деркульський. Заснований ще при Катерині другій, він зберіг унікальну архітектуру і традиції вирощування кращих скакунів. Покататися на конику може кожен, у кого є гроші та сміливість.
Недорого, і недалеко
Луганці розраховують, в першу чергу, на свого туриста – міського, який не дуже вибагливий, хоче недорого, і недалеко.
Щоправда, «зелених садиб» не так вже й багато. Причина – інертність можновладців та психологія місцевих жителів, які не звикли заробляти таким чином.
Скоріш, як виняток садиба з назвою «Дім, закутаний у тепло» у Біловодському районі. Господиня, колишня вчителька, українознавець розповідає старовинні місцеві легенди, а на столі у неї – українські страви та чай зі степових трав.