За останнє десятиріччя Україна втратила майже 1000 музейних експонатів (це вдесятеро разів більше, ніж у 90-ті роки). пограбування державних фондів стали вже систематичним явищем, зазначають у Державній службі контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон. Як охороняються українські музеї, і чому в них часто трапляються крадіжки?
Незахищені цінності
За останні 10 років з музеїв, фондів, приватних колекцій поцупили в 10 разів більше культурних цінностей, ніж за попереднє десятиріччя, а кількість обікрадених музеїв зросла вдвічі, констатує голова Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон Юрій Савчук. «На жаль, об’єктами нападів стають невеликі музеї, розташовані в невеликих містах, селах, які мають статус народних музеїв і є муніципальними. Причиною тому є убоге фінансування, незахищеність, інколи навіть людська психологія. Ми уклали перелік, вкрадених культурних цінностей, цей реєстр має в майбутньому допомогти їх розшуку», зазначає Юрій Савчук.
Під прицілом крадіїв перебувають, в основному, провінційні музеї, - підтверджує директор Інституту проблем сучасного мистецтва Віктор Сидоренко. Якщо приватні колекціонери – люди небідні - про охорону своїх колекцій турбуються самі, то збереженням державної музейної спадщини фактично ніхто не опікується. «Страхування коштує теж недешево, воно коштує як охорона. Якщо нема грошей на охорону, то зрозуміло нема грошей, щоб застрахувати цінності. Коли крадуть речі з музеїв, то крадуть, в основному на замовлення. Українські закони, неспроможність держави захистити культурні та політичні інтереси є причиною того, що цінності спокійно вивозять закордон. Якщо навіть якась річ з українського музею з’явиться в іншій країні я просто не уявляю, як Україна захистить свої права».
Сучасна сигналізація чи підвісний замок?
Державній службі охорони Міністерства внутрішніх справ (а саме вона зобов’язана охороняти музеї) одна лише київська влада заборгувала за минулий рік близько 5 мільйонів гривень. Більшість музеїв Києва фінансується саме з місцевого бюджету, і зараз гроші вже почали повертати, зазначає речниця Державної служби охорони у Києві Антоніна Безшейко. «Те, що знаходиться під охороною Державної служби охорони надійно охороняється. В музеях, в яких зберігаються великі цінності, є технічна охорона і пост міліції. Там сигналізація, хороше технічне обладнання. Раз в 2 місяці інженер обходить і дивиться, як працюють датчики», - розповіла речниця.
Водночас 3 корпуси державної історичної бібліотеки у Києві, в яких зберігаються коштовні стародруки, зачиняються на ...звичайний замок. Ані сигналізації, ані відеоспостереження як не було минулого року, так немає і досі. Грошей немає, бідкається Григорій Вільвовський, заступник директора бібліотеки. «Всі ці цінності, всі ці документи розкидані по чотирьох корпусах. Три приміщення не охороняються. Словом, примітивно, як у 15 столітті. Лише в одному корпусі маємо «живу охорону» – вона передбачена штатним розкладом». «Живою охороною» в державній історичній бібліотеці є всього-на-всього літні жінки, які чергують вночі.
Чеські музеї
У Чеській Республіці всі пам’ятки історії культури – рухомі й нерухомі, палаци і музеї, картинні галереї й архіви - розділені на кілька категорій і, відповідно до цього фінансується їхня охорона. Національний музей у Празі належить до найвищої категорії і фінансується державою. Щороку на музей виділяють (у перерахунку) кілька мільйонів доларів. На охорону і збереження чеських пам’яток кошти виділяє також і Євросоюз, - розповідає журналістка Радіо Свобода у Празі Оксана Пеленська. Особливо можливостями фінансування користуються периферійні музеї і архіви. Ще одне джерело фінансування - спонсори - крупні і менші шанувальники культури. Крім того, навколо переважної більшості музеїв та бібліотек гуртуються і активно працюють численні спілки і товариства. Тож, все, що стосується сфери фінансування, охорони і збереження пам’яток культури на чеських теренах є доступною інформацією, яка широко обговорюється і публікується. Можливо, в цьому також причина того, що за останні роки не було зафіксовано випадків пожеж чи крадіжок в музейній, бібліотечній чи архівній сферах.
Захистити й зберегти
А Національний художній музей України має змогу експонувати лише 2% музейних фондів, решта - у державних сховищах, зазначає головний зберігач фондів музею Юлія Литвинець. За її словами, фінансової підтримки і належної охорони також бракує, ті ж експонати, які нині перебувають у сховищах, держава також може втратити через те, що вони знаходяться в жахливих умовах. «Будівлі музейні майже стовідсотково не відповідають нормам. Важко сказати, чи є в Україні хоч один музей в якому б стовідсотково б працювала система кондиціонування, пожежогасіння. В Україні навіть немає такої організації, яка б повністю займалася музейним обладнанням», обурюється Литвинець.
За словами співробітників Національного художнього музею, українські музеї ледь животіють. Уже майже два роки (з початку кризи) грошей на охорону, на реставрацію чи оновлення експозиції їм не виділяють.
Справу захисту музейних фондів від розкрадання не можна покладати лише на Міністерство культури, переконує заступник глави цього відомства Микола Яковина. «Ця проблема потребує системного підходу. Ми довели до логічного кінця законопроект про музеї та музейну справу. Навіть кошти на охорону мають бути віднесені до захищених статей державного бюджету, обсяг яких не може змінюватися при проведенні скорочення затверджених бюджетних призначень». Із внесенням такої норми ситуація з охороною державних музеїв має поліпшитися, переконаний Микола Яковина.
А поки - картина Караваджіо з Одеського музею, шабля гетьмана Богдана Хмельницького з Переяслав-Хмельницького історико-культурного заповідника, а також роботи українських художниць Марії Примаченко і Тетяни Яблонської… І це лише маленька частина того, що викрали з українських музеїв за останнє десятиліття.
За останні 10 років з музеїв, фондів, приватних колекцій поцупили в 10 разів більше культурних цінностей, ніж за попереднє десятиріччя, а кількість обікрадених музеїв зросла вдвічі, констатує голова Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон Юрій Савчук. «На жаль, об’єктами нападів стають невеликі музеї, розташовані в невеликих містах, селах, які мають статус народних музеїв і є муніципальними. Причиною тому є убоге фінансування, незахищеність, інколи навіть людська психологія. Ми уклали перелік, вкрадених культурних цінностей, цей реєстр має в майбутньому допомогти їх розшуку», зазначає Юрій Савчук.
Під прицілом крадіїв перебувають, в основному, провінційні музеї, - підтверджує директор Інституту проблем сучасного мистецтва Віктор Сидоренко. Якщо приватні колекціонери – люди небідні - про охорону своїх колекцій турбуються самі, то збереженням державної музейної спадщини фактично ніхто не опікується. «Страхування коштує теж недешево, воно коштує як охорона. Якщо нема грошей на охорону, то зрозуміло нема грошей, щоб застрахувати цінності. Коли крадуть речі з музеїв, то крадуть, в основному на замовлення. Українські закони, неспроможність держави захистити культурні та політичні інтереси є причиною того, що цінності спокійно вивозять закордон. Якщо навіть якась річ з українського музею з’явиться в іншій країні я просто не уявляю, як Україна захистить свої права».
Сучасна сигналізація чи підвісний замок?
Державній службі охорони Міністерства внутрішніх справ (а саме вона зобов’язана охороняти музеї) одна лише київська влада заборгувала за минулий рік близько 5 мільйонів гривень. Більшість музеїв Києва фінансується саме з місцевого бюджету, і зараз гроші вже почали повертати, зазначає речниця Державної служби охорони у Києві Антоніна Безшейко. «Те, що знаходиться під охороною Державної служби охорони надійно охороняється. В музеях, в яких зберігаються великі цінності, є технічна охорона і пост міліції. Там сигналізація, хороше технічне обладнання. Раз в 2 місяці інженер обходить і дивиться, як працюють датчики», - розповіла речниця.
Водночас 3 корпуси державної історичної бібліотеки у Києві, в яких зберігаються коштовні стародруки, зачиняються на ...звичайний замок. Ані сигналізації, ані відеоспостереження як не було минулого року, так немає і досі. Грошей немає, бідкається Григорій Вільвовський, заступник директора бібліотеки. «Всі ці цінності, всі ці документи розкидані по чотирьох корпусах. Три приміщення не охороняються. Словом, примітивно, як у 15 столітті. Лише в одному корпусі маємо «живу охорону» – вона передбачена штатним розкладом». «Живою охороною» в державній історичній бібліотеці є всього-на-всього літні жінки, які чергують вночі.
Чеські музеї
У Чеській Республіці всі пам’ятки історії культури – рухомі й нерухомі, палаци і музеї, картинні галереї й архіви - розділені на кілька категорій і, відповідно до цього фінансується їхня охорона. Національний музей у Празі належить до найвищої категорії і фінансується державою. Щороку на музей виділяють (у перерахунку) кілька мільйонів доларів. На охорону і збереження чеських пам’яток кошти виділяє також і Євросоюз, - розповідає журналістка Радіо Свобода у Празі Оксана Пеленська. Особливо можливостями фінансування користуються периферійні музеї і архіви. Ще одне джерело фінансування - спонсори - крупні і менші шанувальники культури. Крім того, навколо переважної більшості музеїв та бібліотек гуртуються і активно працюють численні спілки і товариства. Тож, все, що стосується сфери фінансування, охорони і збереження пам’яток культури на чеських теренах є доступною інформацією, яка широко обговорюється і публікується. Можливо, в цьому також причина того, що за останні роки не було зафіксовано випадків пожеж чи крадіжок в музейній, бібліотечній чи архівній сферах.
Захистити й зберегти
А Національний художній музей України має змогу експонувати лише 2% музейних фондів, решта - у державних сховищах, зазначає головний зберігач фондів музею Юлія Литвинець. За її словами, фінансової підтримки і належної охорони також бракує, ті ж експонати, які нині перебувають у сховищах, держава також може втратити через те, що вони знаходяться в жахливих умовах. «Будівлі музейні майже стовідсотково не відповідають нормам. Важко сказати, чи є в Україні хоч один музей в якому б стовідсотково б працювала система кондиціонування, пожежогасіння. В Україні навіть немає такої організації, яка б повністю займалася музейним обладнанням», обурюється Литвинець.
За словами співробітників Національного художнього музею, українські музеї ледь животіють. Уже майже два роки (з початку кризи) грошей на охорону, на реставрацію чи оновлення експозиції їм не виділяють.
Справу захисту музейних фондів від розкрадання не можна покладати лише на Міністерство культури, переконує заступник глави цього відомства Микола Яковина. «Ця проблема потребує системного підходу. Ми довели до логічного кінця законопроект про музеї та музейну справу. Навіть кошти на охорону мають бути віднесені до захищених статей державного бюджету, обсяг яких не може змінюватися при проведенні скорочення затверджених бюджетних призначень». Із внесенням такої норми ситуація з охороною державних музеїв має поліпшитися, переконаний Микола Яковина.
А поки - картина Караваджіо з Одеського музею, шабля гетьмана Богдана Хмельницького з Переяслав-Хмельницького історико-культурного заповідника, а також роботи українських художниць Марії Примаченко і Тетяни Яблонської… І це лише маленька частина того, що викрали з українських музеїв за останнє десятиліття.