Мінськ – Близько місяця тривало протистояння Москви й Мінська щодо умов постачання російської нафти до Білорусі у 2010 році. Білорусь хотіла отримувати російську нафту без сплати експортного мита, фактично за внутрішніми російськими цінами. Росія погоджувалася продавати білорусам за своїми внутрішніми цінами лише ту частину нафти, яку вони мають споживати на власному ринкові – 6,3 мільйона тонн. Переговори завершилися у середу підписанням угод на російських умовах.
Перш за все треба визнати, що Росія фактично погодилася на субсидії для білоруської економіки в розмірі близько двох мільярдів доларів – на кожній тонні нафти, котру споживатиме Білорусь, вона економитиме 267 доларів мита. На це Москва погодилася, враховуючи «особливі стосунки» з Мінськом.
Але нафту, яку Білорусь перероблятиме на своїх нафтопереробних заводах із метою подальшого продажу на Заході (це близько 15 мільйонів тонн), Росія продаватиме за повною ціною. Мінськ же хотів мати пільгу і тут, тобто ще близько 4 мільярдів доларів економії.
Білорусь пов’язувала таку вимогу з тим, що з нового року вона увійшла у Митний союз разом із Росією та Казахстаном, і тому була переконана, що не може бути мови про якесь експортне мито на енергоносії на кордонах між цими країнами. Так що тут можна казати лише про віртуальні втрати – Білорусь не отримає тих грошей від переробки нафти, котрі вона мала багато років перед тим і на які дуже розраховувала в теперішній скрутній економічній ситуації.
Програш Мінська, який і далі схилятиме його до Заходу
Більшість оцінок спостерігачів збігаються на тому, що якщо Мінськ чогось вперто вимагав від Москви, але в кінцевому результаті з цього нічого не отримав, то це, звичайно, поразка, і перш за все поразка політична. Серед іншого вона свідчить, що час потужної фінансової підтримки Росією білоруської економіки в обмін за інтеграцію закінчується, що Росія далі переходить до ринкових засад у відносинах, ставить свої економічні інтереси вище геополітичних.
У зв’язку з цим мінські політологи також зауважують, що така позиція Москви й надалі підштовхувати Білорусь в сторону до діалога з Заходом, шукати ресурси там. Про це вже натякнув голова Нацбанку Білорусі Петро Пракапович.
Ще один важливий аспект – це те, що Білорусь не пішла на відбір транзитної російської нафти, що цього разу, на відміну від аналогічної суперечки між Мінськом та Москвою у 2007 році та на відміну від минулорічного газового конфлікту Росії з Україною, не закручували крани трубопроводів. Це свідчить про більшу відповідальність обох учасників конфлікту перед споживачами енергоносіїв у Євросоюзі.
Але нафту, яку Білорусь перероблятиме на своїх нафтопереробних заводах із метою подальшого продажу на Заході (це близько 15 мільйонів тонн), Росія продаватиме за повною ціною. Мінськ же хотів мати пільгу і тут, тобто ще близько 4 мільярдів доларів економії.
Білорусь пов’язувала таку вимогу з тим, що з нового року вона увійшла у Митний союз разом із Росією та Казахстаном, і тому була переконана, що не може бути мови про якесь експортне мито на енергоносії на кордонах між цими країнами. Так що тут можна казати лише про віртуальні втрати – Білорусь не отримає тих грошей від переробки нафти, котрі вона мала багато років перед тим і на які дуже розраховувала в теперішній скрутній економічній ситуації.
Програш Мінська, який і далі схилятиме його до Заходу
Більшість оцінок спостерігачів збігаються на тому, що якщо Мінськ чогось вперто вимагав від Москви, але в кінцевому результаті з цього нічого не отримав, то це, звичайно, поразка, і перш за все поразка політична. Серед іншого вона свідчить, що час потужної фінансової підтримки Росією білоруської економіки в обмін за інтеграцію закінчується, що Росія далі переходить до ринкових засад у відносинах, ставить свої економічні інтереси вище геополітичних.
У зв’язку з цим мінські політологи також зауважують, що така позиція Москви й надалі підштовхувати Білорусь в сторону до діалога з Заходом, шукати ресурси там. Про це вже натякнув голова Нацбанку Білорусі Петро Пракапович.
Ще один важливий аспект – це те, що Білорусь не пішла на відбір транзитної російської нафти, що цього разу, на відміну від аналогічної суперечки між Мінськом та Москвою у 2007 році та на відміну від минулорічного газового конфлікту Росії з Україною, не закручували крани трубопроводів. Це свідчить про більшу відповідальність обох учасників конфлікту перед споживачами енергоносіїв у Євросоюзі.