Київ – Поглянувши на останні п’ять років, можна уявити собі альтернативний варіант розвитку подій в Україні. Щоб краще зрозуміти, що сталося – уявімо собі, що могло б статися. Інколи саме так легше зрозуміти свої втрати та здобутки.
В історії кожної країни є моменти, коли її подальший розвиток залежить від випадковості. Є навіть цілий жанр – альтернативна історія, який спеціалізується на дослідженні ситуацій, що отримали назву точок біфуркації (від латинського bifurcus – роздвоєний).
Колись автор цих рядків написав книжку «Українська якбитологія», де розглянув переломні моменти історії та сценарії альтернативного розвитку України – від хрещення Русі до Помаранчевої революції. Щодо останнього розділу, то в книжці описані точки біфуркації президентської кампанії 2004 року, альтернативні варіанти розвитку подій та їхні можливі наслідки.
Це й отруєння кандидата Віктора Ющенка у вересні. Це і зрив 23 жовтня засідання Центрвиборчкому, на якому мали ухвалити рішення створити 420 додаткових виборчих дільниць на території Росії та Придністров’я. Це і можлива сутичка між прихильниками двох кандидатів 24 листопада, коли з вокзалу на Майдан рушила колона шахтарів (завдяки втручанню закордонних посередників рух колони вдалося змінити, а так цілком міг би статися «румунський варіант»). Це і велика ймовірність силового сценарію – внутрішні війська 28 листопада отримали зброю і мали вирушати на Київ, проте в якийсь момент наказ скасували…
Під час президентських виборів 2004 року кожен міг на власні очі побачити всю непевність ситуації; усвідомити, як тисячі нюансів визначають кінцевий результат. Тоді цілком могло статися так, що Україна отримала б іншого Президента – Віктора Януковича.
Уявімо, що третього туру – не було. Переміг Віктор Янукович, якому чи то погода, чи то внутрішні війська разом із шахтарями (а може інші фактори) допомогли очистити Майдан.
Від передвиборчого альянсу до президентсько-прем’єрського конфлікту
Перемігши, Віктор Янукович зіткнувся б із тими самими проблемами, що й Віктор Ющенко. Він також був би змушений ділитися владою з представниками сил, які йому допомогли здобути президентське крісло і погодитися на конституційну реформу, яка суттєво обмежила владу Президента.
Провідним союзником регіоналів була тоді СДПУ(о) на чолі з Віктором Медведчуком. Отже, він мав серйозні підстави отримати посаду голови уряду. Ще одним важковаговиком тодішньої влади був міністр транспорту та зв’язку Георгій Кирпа. Обоє вони мали великі шанси стати прем’єром від пропрезидентської коаліції. Або, скажімо, Георгій Кирпа, як міцний господарник, посів би посаду прем’єра, а Віктор Медведчук – крісло віце-прем’єра із зв’язків з державами-членами СНД.
За таких умов відносини всередині нової системи влади складалися б непросто. Намагаючись вибудувати систему стримувань та противаг, Президент Віктор Янукович наділив розширеними повноваженнями секретаря Ради національної безпеки та оборони. Цю посаду обійняла Раїса Богатирьова. Попри спроби зберегти гарну міну, конфлікт між нею та прем’єром ставав дедалі виразнішим. Віктор Янукович лише розводить руками і закликає спільно працювати на благо вітчизни.
Новій коаліції бракує голосів, аби змінити Конституцію і зробити російську мову другою державною. Нова влада не наважується проводити референдум з цього питання, бо опозиція зберігає доволі сильні позиції. Особливо за умов, коли курс на поглиблену співпрацю з Росією виявився невдалим. Україна вступає до ЄЕП, проте Москва, попри запевнення Києва в дружбі та партнерстві, висуває все нові економічні вимоги. Ситуація з Росією ускладнюється через те, що у протистоянні між Президентом та прем’єром віце-прем’єр з питань співпраці з країнами-членами СНД Віктор Медведчук опинився на боці останнього.
Не вдається покращити зіпсовані з часів виборів відносини з Європою. Українські експортери зазнають серйозних проблем. Все це негативно позначається на соціально-економічній ситуації. Виникають різні кризи: цукрова, бензинова... Прем’єр із перемінним успіхом долає кризи і послідовно розбудовує власну політичну силу – партію «Відродження». Починає скидатися на те, що прем'єр має президентські амбіції. Зрештою, він також був кандидатом на наступника.
Тим часом, опозиція активно критикує нову владу, зловтішаючись із внутрішніх конфліктів у новій команді. Аналогія про павуків у банці тут дуже підходить. Тим часом, лідер опозиції Віктор Ющенко майже весь цей час лікується за кордоном після отруєння.
В опозиційній команді виникають труднощі. Декого «пресують», зокрема депутата із Закарпаття Віктора Балогу. У «нашоукраїнського олігарха» депутата Петра Порошенка намагаються відібрати «несправедливо приватизовані» активи. Але всі кримінальні справи швидко завершуються нічим.
Від кризи до кризи
Політична криза, що назрівала у відносинах між командою регіоналів із оточенням Президента та тандемом Кирпи-Медведчука, розгоріла на початку вересня 2005-го. Її приводом стає відставка гуманітарного віце-прем’єра Тараса Чорновола, який на прес-конференції виступає з гучними звинуваченнями на адресу президентського оточення. Мовляв, «реальні пацани» узурпували доступ до глави держави, а деякі їх дії взагалі містять ознаки корупційних.
У владній команді вибухає скандал. Спроби порозумітися (переговори між Президентом і Прем'єр-міністром намагаються замаскувати під антикорупційну нараду) виявляються невдалими. В результаті, Віктор Янукович відправляє у відставку всіх.
Опозиція шаленіє. Віктор Ющенко повертається з Європи і опиняється в центрі суспільної уваги. Втішена відставкою Кирпи-Медведчука опозиційна «Наша Україна» навіть дає кількадесят голосів, аби Янукович нарешті міг призначити свого прем’єра. Ним стає Микола Азаров. Проте йому не вдається надолужити втраченого у чварах. Розчарування владою посилюється, зростає ентузіазм прихильників опозиції.
За таких умов на парламентських виборах 2006-го, попри владний адмінресурс, опозиційна «Наша Україна» отримує більшість голосів. Партія регіонів веде подвійні переговори про створення коаліції: офіційні – з блоком Кирпи-Медведчука та соціалістами, закулісні – з «Нашою Україною». Тим часом, голову уряду та лідера опозиції журналісти навіть застали у кабінеті депутата-нашоукраїнця Юрія Єханурова.
Між тим, завдяки Юлії Тимошенко несподівано реалізується інша коаліційна схема: «Наша Україна», БЮТ, СПУ. Віктор Ющенко стає Прем’єр-міністром від новоутвореної коаліції. Новому прем’єрові вдається відчутно покращити відносини з Європою і не зіпсувати їх ще більше – з Росією. Хоча уряд не демонструє значних досягнень в соціально-економічній сфері, його вплив зростає. Це непокоїть главу держави. З широкою коаліцією нічого не виходить. Президентові Януковичу та прем’єрові Ющенку стає дедалі складніше знайти спільну мову. Протистояння між ними загострюється.
Нарешті, скориставшись приєднанням до коаліції окремих депутатів із фракції Партії регіонів, Президент не вигадав нічого кращого, як розпустити парламент та призначити позачергові вибори. І знову Янукович обіцяє своїм виборцям альянс із «міцним господарником» Георгієм Кирпою та блоком «Відродження»-СДПУ(о).
Попри заклики Юлії Тимошенко не здаватися, Віктор Ющенко погоджується на перевибори. Це викликає в його прихильників апатію. «Закляті союзники» – Партія регіонів та «Відродження»-СДПУ(о) перемагають на виборах із незначною перевагою. Вони ставлять свого спікера, яким стає молодий депутат Арсеній Яценюк, а потім і прем’єра – Георгія Кирпу.
Януковичу та Кирпі знову не вдається налагодити співпрацю. При цьому новий голова президентської адміністрації Борис Колесніков найзапекліше критикує прем’єра. Навіть відносини Президента зі своєю ж фракцією псуються, бо голова президентської адміністрації дозволяє собі обзивати деяких депутатів-однопартійців «дешевими клоунами». А потім взагалі залишає лави регіоналів і створює власний політичний проект – партію «Народний центр».
Тріумфальний реванш помаранчевого кандидата
Врешті-решт, економічна криза кінця 2008 року б’є по урядові Кирпи, залишаючи прем’єру незначні шанси на перемогу на президентських виборах. Відчуваючи непевність ситуації, він намагається домовитися із своїм основним конкурентом на майбутніх президентських виборах Віктором Ющенком, пропонуючи йому новий варіант конституційної реформи. Фактично, йдеться про те, аби просто поділити між собою посади Президента і голови уряду.
Президент Віктор Янукович застерігає від конституційного перевороту, але фактично нічого не може вдіяти. Проте в останній момент Віктор Ющенко відмовляється від реалізації реформи, пояснюючи це тим, що в нації не можна забрати право вибору. А він хоче перемогти на чесних виборах!
Георгію Кирпі нічого не лишається, як наполегливо готуватися до участі в президентських виборах, що нестримно наближаються. Попри втрату популярності, балотується і чинний глава держави Віктор Янукович. Проте його рейтинг впродовж п’яти років президентства зменшувався, не залишаючи тепер шансів на перемогу. А сам він скотився до того, що на своїй останній великій прес-конференції став викривати прем’єра у гріхах 14-річної давнини, коли той очолював одну із залізниць... Багато хто доводив, що чинний Президент став технічним кандидатом у свого колишнього головного опонента.
Натомість Віктор Ющенко, за підтримки Юлії Тимошенко, впевнено перемагає у першому, а потім і в другому турі виборів. І хоча підрахунок голосів затягується, перед Новим роком, новий Президент тріумфально складає присягу на вбраному в помаранчевий колір столичному Майдані Незалежності!
І ось, на початку 2010 року Україна причаїлася в радісному очікуванні: що нова влада, тандем Ющенка-Тимошенко, нарешті принесе країні лад, спокій та добробут...
Насправді цього не сталося. Однак ми пережили щось дуже схоже, і завдяки цьому – позбулися багатьох ілюзій.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Колись автор цих рядків написав книжку «Українська якбитологія», де розглянув переломні моменти історії та сценарії альтернативного розвитку України – від хрещення Русі до Помаранчевої революції. Щодо останнього розділу, то в книжці описані точки біфуркації президентської кампанії 2004 року, альтернативні варіанти розвитку подій та їхні можливі наслідки.
Це й отруєння кандидата Віктора Ющенка у вересні. Це і зрив 23 жовтня засідання Центрвиборчкому, на якому мали ухвалити рішення створити 420 додаткових виборчих дільниць на території Росії та Придністров’я. Це і можлива сутичка між прихильниками двох кандидатів 24 листопада, коли з вокзалу на Майдан рушила колона шахтарів (завдяки втручанню закордонних посередників рух колони вдалося змінити, а так цілком міг би статися «румунський варіант»). Це і велика ймовірність силового сценарію – внутрішні війська 28 листопада отримали зброю і мали вирушати на Київ, проте в якийсь момент наказ скасували…
Під час президентських виборів 2004 року кожен міг на власні очі побачити всю непевність ситуації; усвідомити, як тисячі нюансів визначають кінцевий результат. Тоді цілком могло статися так, що Україна отримала б іншого Президента – Віктора Януковича.
Уявімо, що третього туру – не було. Переміг Віктор Янукович, якому чи то погода, чи то внутрішні війська разом із шахтарями (а може інші фактори) допомогли очистити Майдан.
Від передвиборчого альянсу до президентсько-прем’єрського конфлікту
Перемігши, Віктор Янукович зіткнувся б із тими самими проблемами, що й Віктор Ющенко. Він також був би змушений ділитися владою з представниками сил, які йому допомогли здобути президентське крісло і погодитися на конституційну реформу, яка суттєво обмежила владу Президента.
Провідним союзником регіоналів була тоді СДПУ(о) на чолі з Віктором Медведчуком. Отже, він мав серйозні підстави отримати посаду голови уряду. Ще одним важковаговиком тодішньої влади був міністр транспорту та зв’язку Георгій Кирпа. Обоє вони мали великі шанси стати прем’єром від пропрезидентської коаліції. Або, скажімо, Георгій Кирпа, як міцний господарник, посів би посаду прем’єра, а Віктор Медведчук – крісло віце-прем’єра із зв’язків з державами-членами СНД.
За таких умов відносини всередині нової системи влади складалися б непросто. Намагаючись вибудувати систему стримувань та противаг, Президент Віктор Янукович наділив розширеними повноваженнями секретаря Ради національної безпеки та оборони. Цю посаду обійняла Раїса Богатирьова. Попри спроби зберегти гарну міну, конфлікт між нею та прем’єром ставав дедалі виразнішим. Віктор Янукович лише розводить руками і закликає спільно працювати на благо вітчизни.
Новій коаліції бракує голосів, аби змінити Конституцію і зробити російську мову другою державною. Нова влада не наважується проводити референдум з цього питання, бо опозиція зберігає доволі сильні позиції. Особливо за умов, коли курс на поглиблену співпрацю з Росією виявився невдалим. Україна вступає до ЄЕП, проте Москва, попри запевнення Києва в дружбі та партнерстві, висуває все нові економічні вимоги. Ситуація з Росією ускладнюється через те, що у протистоянні між Президентом та прем’єром віце-прем’єр з питань співпраці з країнами-членами СНД Віктор Медведчук опинився на боці останнього.
Не вдається покращити зіпсовані з часів виборів відносини з Європою. Українські експортери зазнають серйозних проблем. Все це негативно позначається на соціально-економічній ситуації. Виникають різні кризи: цукрова, бензинова... Прем’єр із перемінним успіхом долає кризи і послідовно розбудовує власну політичну силу – партію «Відродження». Починає скидатися на те, що прем'єр має президентські амбіції. Зрештою, він також був кандидатом на наступника.
Тим часом, опозиція активно критикує нову владу, зловтішаючись із внутрішніх конфліктів у новій команді. Аналогія про павуків у банці тут дуже підходить. Тим часом, лідер опозиції Віктор Ющенко майже весь цей час лікується за кордоном після отруєння.
В опозиційній команді виникають труднощі. Декого «пресують», зокрема депутата із Закарпаття Віктора Балогу. У «нашоукраїнського олігарха» депутата Петра Порошенка намагаються відібрати «несправедливо приватизовані» активи. Але всі кримінальні справи швидко завершуються нічим.
Від кризи до кризи
Політична криза, що назрівала у відносинах між командою регіоналів із оточенням Президента та тандемом Кирпи-Медведчука, розгоріла на початку вересня 2005-го. Її приводом стає відставка гуманітарного віце-прем’єра Тараса Чорновола, який на прес-конференції виступає з гучними звинуваченнями на адресу президентського оточення. Мовляв, «реальні пацани» узурпували доступ до глави держави, а деякі їх дії взагалі містять ознаки корупційних.
У владній команді вибухає скандал. Спроби порозумітися (переговори між Президентом і Прем'єр-міністром намагаються замаскувати під антикорупційну нараду) виявляються невдалими. В результаті, Віктор Янукович відправляє у відставку всіх.
Опозиція шаленіє. Віктор Ющенко повертається з Європи і опиняється в центрі суспільної уваги. Втішена відставкою Кирпи-Медведчука опозиційна «Наша Україна» навіть дає кількадесят голосів, аби Янукович нарешті міг призначити свого прем’єра. Ним стає Микола Азаров. Проте йому не вдається надолужити втраченого у чварах. Розчарування владою посилюється, зростає ентузіазм прихильників опозиції.
За таких умов на парламентських виборах 2006-го, попри владний адмінресурс, опозиційна «Наша Україна» отримує більшість голосів. Партія регіонів веде подвійні переговори про створення коаліції: офіційні – з блоком Кирпи-Медведчука та соціалістами, закулісні – з «Нашою Україною». Тим часом, голову уряду та лідера опозиції журналісти навіть застали у кабінеті депутата-нашоукраїнця Юрія Єханурова.
Між тим, завдяки Юлії Тимошенко несподівано реалізується інша коаліційна схема: «Наша Україна», БЮТ, СПУ. Віктор Ющенко стає Прем’єр-міністром від новоутвореної коаліції. Новому прем’єрові вдається відчутно покращити відносини з Європою і не зіпсувати їх ще більше – з Росією. Хоча уряд не демонструє значних досягнень в соціально-економічній сфері, його вплив зростає. Це непокоїть главу держави. З широкою коаліцією нічого не виходить. Президентові Януковичу та прем’єрові Ющенку стає дедалі складніше знайти спільну мову. Протистояння між ними загострюється.
Нарешті, скориставшись приєднанням до коаліції окремих депутатів із фракції Партії регіонів, Президент не вигадав нічого кращого, як розпустити парламент та призначити позачергові вибори. І знову Янукович обіцяє своїм виборцям альянс із «міцним господарником» Георгієм Кирпою та блоком «Відродження»-СДПУ(о).
Попри заклики Юлії Тимошенко не здаватися, Віктор Ющенко погоджується на перевибори. Це викликає в його прихильників апатію. «Закляті союзники» – Партія регіонів та «Відродження»-СДПУ(о) перемагають на виборах із незначною перевагою. Вони ставлять свого спікера, яким стає молодий депутат Арсеній Яценюк, а потім і прем’єра – Георгія Кирпу.
Януковичу та Кирпі знову не вдається налагодити співпрацю. При цьому новий голова президентської адміністрації Борис Колесніков найзапекліше критикує прем’єра. Навіть відносини Президента зі своєю ж фракцією псуються, бо голова президентської адміністрації дозволяє собі обзивати деяких депутатів-однопартійців «дешевими клоунами». А потім взагалі залишає лави регіоналів і створює власний політичний проект – партію «Народний центр».
Тріумфальний реванш помаранчевого кандидата
Врешті-решт, економічна криза кінця 2008 року б’є по урядові Кирпи, залишаючи прем’єру незначні шанси на перемогу на президентських виборах. Відчуваючи непевність ситуації, він намагається домовитися із своїм основним конкурентом на майбутніх президентських виборах Віктором Ющенком, пропонуючи йому новий варіант конституційної реформи. Фактично, йдеться про те, аби просто поділити між собою посади Президента і голови уряду.
Президент Віктор Янукович застерігає від конституційного перевороту, але фактично нічого не може вдіяти. Проте в останній момент Віктор Ющенко відмовляється від реалізації реформи, пояснюючи це тим, що в нації не можна забрати право вибору. А він хоче перемогти на чесних виборах!
Георгію Кирпі нічого не лишається, як наполегливо готуватися до участі в президентських виборах, що нестримно наближаються. Попри втрату популярності, балотується і чинний глава держави Віктор Янукович. Проте його рейтинг впродовж п’яти років президентства зменшувався, не залишаючи тепер шансів на перемогу. А сам він скотився до того, що на своїй останній великій прес-конференції став викривати прем’єра у гріхах 14-річної давнини, коли той очолював одну із залізниць... Багато хто доводив, що чинний Президент став технічним кандидатом у свого колишнього головного опонента.
Натомість Віктор Ющенко, за підтримки Юлії Тимошенко, впевнено перемагає у першому, а потім і в другому турі виборів. І хоча підрахунок голосів затягується, перед Новим роком, новий Президент тріумфально складає присягу на вбраному в помаранчевий колір столичному Майдані Незалежності!
І ось, на початку 2010 року Україна причаїлася в радісному очікуванні: що нова влада, тандем Ющенка-Тимошенко, нарешті принесе країні лад, спокій та добробут...
Насправді цього не сталося. Однак ми пережили щось дуже схоже, і завдяки цьому – позбулися багатьох ілюзій.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.