Луганськ – Сімдесят два населені пункти Луганщини мають статус депресивних територій. В цих містах і селищах економічна криза триває вже чотирнадцять років. Через закриття в середині дев’яностих вугільних підприємств, зникло практично єдине джерело формування місцевих бюджетів цих регіонів. Тепер же фахівці ламають голови над тим, як створити там робочі місця, а значить, вирішити одну з головних проблем депресивних територій – безробіття.
У 96-му на Луганщині масово почали закривати вугільні шахти. Було ліквідовано 48 копалень, практично кожна друга. Проте лише п’ять проектів довели до пуття. Всі інші шахти тепер є головним болем екологів та місцевих жителів. Землі підтоплюються, житлово-комунальне господарство занедбане, об’єкти соціальної сфери залишаються нічийними, а головне – не стало роботи. Вдихнути життя в депресивні території можна, якщо приманити інвесторів податковими пільгами та відновити інфраструктуру цих населених пунктів.
«Під кожну з цих територій у нас є маса проектів, підготовлених підприємцями середнього бізнесу, коли працював закон про спеціальний режим діяльності на територіях пріоритетного розвитку, який був сфокусований на тих містах і районах, де закриті вугільні шахти», – зазначає начальник обласного управління економіки Ігор Агібалов.
Досвід свідчить, запевняє Ігор Агібалов, інвестиційний ефект від полегшеного оподаткування на територіях пріоритетного розвитку
втричі перевищує надані пільги. Щоправда, зусиллями уряду дію відповідного закону призупинено з 2005 року.
В очікуванні інвесторів
Тим часом, в обласній службі зайнятості в основному сподіваються на малий та середній бізнес. Заступник директора центру зайнятості Дмитро Поліщук, як приклад, наводить швейне підприємство «Кефадо». Його створили у місті Кіровську фактично на пустому місці, але це, скоріше, виняток.
«Працевлаштування в депресивних регіонах абсолютно обмежене. Протягом місяця з’являються одна- дві вакансії, – розповідає Дмитро Поліщук. – Тільки за рахунок малого й середнього бізнесу можна якимсь чином створити, допомогти організувати якісь робочі місця, якесь нове робоче виробництво, яке актуальне в локальній ніші економіки».
Директор Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова каже, що єдиного рецепту, як забезпечити депресивні території роботою, не існує. Як один із варіантів пропонує створити умови для маятникової міграції.
«Тобто, люди живуть у цих маленьких містах, а працюють у більшому місті. Була колись Донецько-макіївська агломерація, найбільша у Союзі. Це нормальний шлях, це європейський шлях», – говорить Елла Лібанова.
У будь-якому випадку робочі руки знайдуться – були б робочі місця. У колишніх шахтарських містах Луганщини лише офіційно безробітних нараховується 16 тисяч. Фахівці вважають, якщо держава на власному прикладі покаже і почне вкладати гроші у депресивні регіони, то й інвестори не забаряться.
«Під кожну з цих територій у нас є маса проектів, підготовлених підприємцями середнього бізнесу, коли працював закон про спеціальний режим діяльності на територіях пріоритетного розвитку, який був сфокусований на тих містах і районах, де закриті вугільні шахти», – зазначає начальник обласного управління економіки Ігор Агібалов.
Досвід свідчить, запевняє Ігор Агібалов, інвестиційний ефект від полегшеного оподаткування на територіях пріоритетного розвитку
втричі перевищує надані пільги. Щоправда, зусиллями уряду дію відповідного закону призупинено з 2005 року.
В очікуванні інвесторів
Тим часом, в обласній службі зайнятості в основному сподіваються на малий та середній бізнес. Заступник директора центру зайнятості Дмитро Поліщук, як приклад, наводить швейне підприємство «Кефадо». Його створили у місті Кіровську фактично на пустому місці, але це, скоріше, виняток.
«Працевлаштування в депресивних регіонах абсолютно обмежене. Протягом місяця з’являються одна- дві вакансії, – розповідає Дмитро Поліщук. – Тільки за рахунок малого й середнього бізнесу можна якимсь чином створити, допомогти організувати якісь робочі місця, якесь нове робоче виробництво, яке актуальне в локальній ніші економіки».
Директор Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова каже, що єдиного рецепту, як забезпечити депресивні території роботою, не існує. Як один із варіантів пропонує створити умови для маятникової міграції.
«Тобто, люди живуть у цих маленьких містах, а працюють у більшому місті. Була колись Донецько-макіївська агломерація, найбільша у Союзі. Це нормальний шлях, це європейський шлях», – говорить Елла Лібанова.
У будь-якому випадку робочі руки знайдуться – були б робочі місця. У колишніх шахтарських містах Луганщини лише офіційно безробітних нараховується 16 тисяч. Фахівці вважають, якщо держава на власному прикладі покаже і почне вкладати гроші у депресивні регіони, то й інвестори не забаряться.