Київ – Потрапити на екскурсію до Музею шістдесятництва непросто – він досі не має свого приміщення. Проте заклад існує попри проблеми, а виставки, присвячені мистецтву шістдесятників, приймають у своїх стінах інші столичні музеї.
Уже майже десять років Музей шістдесятництва тісниться у невеличкій кімнаті. Він офіційно вважається філією Музею історії міста Києва, проте ані один, ані другий заклади не мають де розташувати свої численні експозиції. Наприклад, лише в архівах Музею шістдесятництва, розкиданих по всьому Києву, понад чотири тисячі експонатів.
Шістдесятників «оселили» у кімнатці
Одним із останніх експонатів Музею шістдесятництва є картина Галини Севрук «Босоніж із проліском по снігу». На ній зображено дівчину, яка повірила у раптову відлигу й вирушила до лісу за пролісками. Проте несподівані морози застали героїню зненацька, й вона, збита зі шляху, залишилася блукати у лісі.
Такою художниця побачила свого часу Надію Світличну. Саме відома правозахисниця за десять років до своєї смерті ініціювала створення Музею шістдесятництва. Спочатку його задумували як музей на честь трагічно загиблої художниці Алли Горської. Проте Світлична вирішила охопити цілу мистецьку епоху. І коли у 1994 році отримувала Шевченківську премію, за себе й за брата Івана, свою частину віддала у фонд новоствореного музею.
Попри тривалі старання Надії Світличної і директора музею Миколи Плахотнюка, попри три укази Президента про створення Музею шістдесятництва, він досі так і не отримав приміщення. Нині музей розташувався у маленькій кімнаті на вулиці Олеся Гончара у центрі столиці.
Частина експонатів тут у невеликій шафі, іншими заставлена уся кімната. На столі фото Василя Симоненка та Василя Стуса, десятки іменних тек. І це, як розповідає директор музею, далеко не всі експонати – більшість із них розкидані по всьому Києву, вдома у співробітників та друзів музею.
Через відсутність приміщення музейники змушені проводити виставки в інших будинках творчості. Перед Новим роком у столичних музеях таких виставок було три. «У Національному музеї літератури, у музеї Грушевського і в Політехнічному інституті виставляємо. Бачите, ми щось робимо, намагаємося робити. Але ми зв’язані фактично, через те що немає де розташуватися», – розповідає директор музею Микола Плахотнюк.
В обхід режиму
Серед експонатів музею не лише документи й фотографії. Тут і рукописи Симоненка, Драча, Вінграновського. Музей також має цілу колекцію автографів письменників-шістдесятників, колекцію самвидаву.
Зберігає музей і крихітні примірники журналу «Сучасність». Їх такими мініатюрними створювали спеціально, щоб можна було таємно перевезти з-за кордону.
Особлива сторінка музею – мистецтво жінок-політв’язнів. Наприклад, вишивки та одяг, шитий за ґратами. Є тут і колекція «Мордовський зільник», зібраний Надією Світличною. Це десятки планшетів із гербарієм, який під час ув’язнення збирали засуджені. «У Мордовії у таборі жінкам дозволяли сіяти квіти, але петрушку, цибулю – не дозволяли, не належало за режимом. То вони сіяли їх між квітами, хитрували отак. І Надія Світлична зібрала отакий гербарій – у нас його ціла кімната», – додає директор музею Микола Плахотнюк.
Надія, як відомо, помирає останньою – от і в Музеї шістдесятництва сподіваються, що приміщення таки отримають. Київська влада обіцяє забезпечити їх будівлею до кінця 2010 року. Якщо й ця обіцянка виявиться лише словами, шукатимуть інших шляхів. Бо, розповідають музейники, експонатам простір потрібен значно більше, аніж їхнім охоронцям.
Шістдесятників «оселили» у кімнатці
Одним із останніх експонатів Музею шістдесятництва є картина Галини Севрук «Босоніж із проліском по снігу». На ній зображено дівчину, яка повірила у раптову відлигу й вирушила до лісу за пролісками. Проте несподівані морози застали героїню зненацька, й вона, збита зі шляху, залишилася блукати у лісі.
Такою художниця побачила свого часу Надію Світличну. Саме відома правозахисниця за десять років до своєї смерті ініціювала створення Музею шістдесятництва. Спочатку його задумували як музей на честь трагічно загиблої художниці Алли Горської. Проте Світлична вирішила охопити цілу мистецьку епоху. І коли у 1994 році отримувала Шевченківську премію, за себе й за брата Івана, свою частину віддала у фонд новоствореного музею.
Попри тривалі старання Надії Світличної і директора музею Миколи Плахотнюка, попри три укази Президента про створення Музею шістдесятництва, він досі так і не отримав приміщення. Нині музей розташувався у маленькій кімнаті на вулиці Олеся Гончара у центрі столиці.
Частина експонатів тут у невеликій шафі, іншими заставлена уся кімната. На столі фото Василя Симоненка та Василя Стуса, десятки іменних тек. І це, як розповідає директор музею, далеко не всі експонати – більшість із них розкидані по всьому Києву, вдома у співробітників та друзів музею.
Через відсутність приміщення музейники змушені проводити виставки в інших будинках творчості. Перед Новим роком у столичних музеях таких виставок було три. «У Національному музеї літератури, у музеї Грушевського і в Політехнічному інституті виставляємо. Бачите, ми щось робимо, намагаємося робити. Але ми зв’язані фактично, через те що немає де розташуватися», – розповідає директор музею Микола Плахотнюк.
В обхід режиму
Серед експонатів музею не лише документи й фотографії. Тут і рукописи Симоненка, Драча, Вінграновського. Музей також має цілу колекцію автографів письменників-шістдесятників, колекцію самвидаву.
Зберігає музей і крихітні примірники журналу «Сучасність». Їх такими мініатюрними створювали спеціально, щоб можна було таємно перевезти з-за кордону.
Особлива сторінка музею – мистецтво жінок-політв’язнів. Наприклад, вишивки та одяг, шитий за ґратами. Є тут і колекція «Мордовський зільник», зібраний Надією Світличною. Це десятки планшетів із гербарієм, який під час ув’язнення збирали засуджені. «У Мордовії у таборі жінкам дозволяли сіяти квіти, але петрушку, цибулю – не дозволяли, не належало за режимом. То вони сіяли їх між квітами, хитрували отак. І Надія Світлична зібрала отакий гербарій – у нас його ціла кімната», – додає директор музею Микола Плахотнюк.
Надія, як відомо, помирає останньою – от і в Музеї шістдесятництва сподіваються, що приміщення таки отримають. Київська влада обіцяє забезпечити їх будівлею до кінця 2010 року. Якщо й ця обіцянка виявиться лише словами, шукатимуть інших шляхів. Бо, розповідають музейники, експонатам простір потрібен значно більше, аніж їхнім охоронцям.