Прага – 2009-й був критичним роком для американської зовнішньої політики у зв’язку з проблемами врегулювання в Афганістані, розв’язання ядерної проблеми Ірану, стабілізації в Іраку та Боснії і Герцеговині. Що очікує США у цих регіонах світу в 2010 році?
Перший рік свого правління президент США Барак Обама присвятив виробленню нової стратегії щодо Афганістану. Нове уявлення Білого дому включало розгляд подій в Афганістані та Пакистані у тісному взаємозв’язку. Недарма новий спецпредставник Обами Річард Голбрук став посланцем як для Афганістану, так і для Пакистану й формалізував ідею Вашингтона в регіоні, як «Афпак». Це призвело до оголошення минулого місяця нової стратегії Обами в Афганістані.
Американцям доводиться виправляти промахи Карзая
Ситуація в Афганістані погіршилася із-за поширення корупції у владі президента Хаміда Карзая. «Талібан» скористався внутрішніми проблемами Кабула і поширив свій вплив на півночі країни, де він потерпів фіаско ще у 2001 році. Сили талібів активізувалися також на півдні і південному сході країни.
Американський адмірал Майкл Маллен, голова об’єднання начальників штабів США, визнав у грудні, що «Талібан», «Аль-Каїда» та інші екстремістські угруповання розширили масштаби своїх дій. «Я глибоко занепокоєний наростанням змови між «Талібаном», «Аль-Каїдою» та іншими екстремістами, котрі знаходять притулок, перетинаючи афгансько-пакистанський кордон. Досягнути до цієї мережі, яка нині значно укріпилася, буде набагато складнішим завданням, аніж це було рік тому».
Й тому розгортання нових 30 тисяч морських піхотинців, що збільшує американську присутність в Афганістані до 100 тисяч, покликане забезпечити виконання цивільних зусиль із реконструкції в країні, зміцнення її керованості шляхом зниження корупції у владі та нарощування місцевих, афганських, сил безпеки.
Наприклад, посол США в Кабулі Карл Айкенберрі назвав зусилля з відновлення зруйнованого талібами третього енергоблоку на дамбі Каджакі в провінції Гільменд завданням стратегічної ваги, бо це відновить електропостачання аж для двох важливих провінцій на півдні – Кандагарі й Гільменді.
Для зупинення ядерного просування Ірану не вистачає міжнародних зусиль
Барак Обама заявив на самому початку свого президентства, що буде намагатися вирішувати ядерну проблему Ірану дипломатичним шляхом. У всіх викликає занепокоєння «занадто далеке просування» Тегерана на цьому шляху. Публікація в лондонській газеті «Таймз» таємних матеріалів про успіхи Ірану в розробці власної ядерної зброї значно загострила проблему.
Лондонський експерт із ядерного нерозповсюдження Марк Фітцпатрік вважає, що ці, раніше секретні, дані, можуть кардинально змінити ставлення до Ірану, тим більше, що Тегеран до сьогодні відмовлявся від пропозиції МАГАТЕ отримувати низькозбагачений уран з-за кордону. А тут ще й виявлення приховуваного Іраном ядерного заводу в Кумі. Та й загнуздання Ірану міжнародними зусиллями пробуксовує, Росія і Китай не готові сьогодні проголосувати на Раді Безпеки ООН за більш жорсткі санкції проти Тегерану.
Арабсько-курдське суперництво – одна з головних перепон стабілізації в Іраку
Наприкінці 2009 року Багдад став свідком спалаху нової «вибухової війни» смертників. Заступник помічника держсекретаря США в регіоні Близького Сходу Джеффрі Фелтман визнає, що проблеми безпеки в Іраку залишаються головними на сьогодні. «Нас найбільше хвилює ситуація з безпекою в Іраку, – каже він. – І я не хочу бути типовим американським оптимістом, який запевняє, що тут усе гаразд, коли люди в низах знають, що тут є чимало місця для вдосконалення».
Арабсько-курдське протистояння на півночі Іраку є головним джерелом нестабільності в країні. Войовничі екстремісти зі зв’язками в «Аль-Каїді» експлуатують ці тертя між арабами і курдами Іраку, вважають чимало експертів. Суперечка за право контролю над багатими нафтою північні території країни, за Мосул, Кіркук, триває.
Тим часом адміністрація Барака Обами сигналізує, що скорочення американських сил в Іраку «в дорозі» і багато залежатиме від виборів до іракського парламенту 7 березня 2010 року. Обнадіює також і те, що в парламенті Іраку курди й араби нібито знайшли необхідний компроміс з приводу нового виборчого закону.
Вирішення проблеми Боснії і Герцеговини
Через 14 років після Дейтонських угод, які поклали край кровопролиттю в Боснії, все ж розкол між мусульмансько-хорватською автономією Сараєва і Республікою Сербською в Баня-Луці є головною проблемою цієї республіки на Балканах. Особливо дошкуляють проблемам розколу сепаратистські тенденції прем’єра Республіки Сербської Мілорада Додіка, який погрожує референдумами проти вступу республіки до НАТО і виходом Республіки Сербської зі складу Боснії і Герцеговини, хоча Баня-Лука не має на це юридичного права. Ситуацію в Боснії в якісь мірі стабілізує чільний представник ООН в республіці, за Дейтонськими угодами, австрієць Валентин Інцко. Він же здійснює міжнародний прокурорський нагляд за республікою.
Посол США в Боснії і Герцеговині Чарльз Інґліш вважає, що лише Європа в силах вирішити проблему Боснії. «По-перше, США можуть акцептувати лише мирну, багатоетнічну, суверенну й об’єднану Боснію і Герцеговину. По-друге, США вважають, що єдиний реальний шлях до безпеки й процвітання республіки в майбутньому – європейська та євроатлантична інтеграція», – наголошує американський посол.
Він також переконаний, що кінець стражданням громадян Боснії покладуть лише можливі конституційні зміни, котрі покращили б функціонування республіки як демократичної держави.
Американцям доводиться виправляти промахи Карзая
Ситуація в Афганістані погіршилася із-за поширення корупції у владі президента Хаміда Карзая. «Талібан» скористався внутрішніми проблемами Кабула і поширив свій вплив на півночі країни, де він потерпів фіаско ще у 2001 році. Сили талібів активізувалися також на півдні і південному сході країни.
Американський адмірал Майкл Маллен, голова об’єднання начальників штабів США, визнав у грудні, що «Талібан», «Аль-Каїда» та інші екстремістські угруповання розширили масштаби своїх дій. «Я глибоко занепокоєний наростанням змови між «Талібаном», «Аль-Каїдою» та іншими екстремістами, котрі знаходять притулок, перетинаючи афгансько-пакистанський кордон. Досягнути до цієї мережі, яка нині значно укріпилася, буде набагато складнішим завданням, аніж це було рік тому».
Й тому розгортання нових 30 тисяч морських піхотинців, що збільшує американську присутність в Афганістані до 100 тисяч, покликане забезпечити виконання цивільних зусиль із реконструкції в країні, зміцнення її керованості шляхом зниження корупції у владі та нарощування місцевих, афганських, сил безпеки.
Наприклад, посол США в Кабулі Карл Айкенберрі назвав зусилля з відновлення зруйнованого талібами третього енергоблоку на дамбі Каджакі в провінції Гільменд завданням стратегічної ваги, бо це відновить електропостачання аж для двох важливих провінцій на півдні – Кандагарі й Гільменді.
Для зупинення ядерного просування Ірану не вистачає міжнародних зусиль
Барак Обама заявив на самому початку свого президентства, що буде намагатися вирішувати ядерну проблему Ірану дипломатичним шляхом. У всіх викликає занепокоєння «занадто далеке просування» Тегерана на цьому шляху. Публікація в лондонській газеті «Таймз» таємних матеріалів про успіхи Ірану в розробці власної ядерної зброї значно загострила проблему.
Лондонський експерт із ядерного нерозповсюдження Марк Фітцпатрік вважає, що ці, раніше секретні, дані, можуть кардинально змінити ставлення до Ірану, тим більше, що Тегеран до сьогодні відмовлявся від пропозиції МАГАТЕ отримувати низькозбагачений уран з-за кордону. А тут ще й виявлення приховуваного Іраном ядерного заводу в Кумі. Та й загнуздання Ірану міжнародними зусиллями пробуксовує, Росія і Китай не готові сьогодні проголосувати на Раді Безпеки ООН за більш жорсткі санкції проти Тегерану.
Арабсько-курдське суперництво – одна з головних перепон стабілізації в Іраку
Наприкінці 2009 року Багдад став свідком спалаху нової «вибухової війни» смертників. Заступник помічника держсекретаря США в регіоні Близького Сходу Джеффрі Фелтман визнає, що проблеми безпеки в Іраку залишаються головними на сьогодні. «Нас найбільше хвилює ситуація з безпекою в Іраку, – каже він. – І я не хочу бути типовим американським оптимістом, який запевняє, що тут усе гаразд, коли люди в низах знають, що тут є чимало місця для вдосконалення».
Арабсько-курдське протистояння на півночі Іраку є головним джерелом нестабільності в країні. Войовничі екстремісти зі зв’язками в «Аль-Каїді» експлуатують ці тертя між арабами і курдами Іраку, вважають чимало експертів. Суперечка за право контролю над багатими нафтою північні території країни, за Мосул, Кіркук, триває.
Тим часом адміністрація Барака Обами сигналізує, що скорочення американських сил в Іраку «в дорозі» і багато залежатиме від виборів до іракського парламенту 7 березня 2010 року. Обнадіює також і те, що в парламенті Іраку курди й араби нібито знайшли необхідний компроміс з приводу нового виборчого закону.
Вирішення проблеми Боснії і Герцеговини
Через 14 років після Дейтонських угод, які поклали край кровопролиттю в Боснії, все ж розкол між мусульмансько-хорватською автономією Сараєва і Республікою Сербською в Баня-Луці є головною проблемою цієї республіки на Балканах. Особливо дошкуляють проблемам розколу сепаратистські тенденції прем’єра Республіки Сербської Мілорада Додіка, який погрожує референдумами проти вступу республіки до НАТО і виходом Республіки Сербської зі складу Боснії і Герцеговини, хоча Баня-Лука не має на це юридичного права. Ситуацію в Боснії в якісь мірі стабілізує чільний представник ООН в республіці, за Дейтонськими угодами, австрієць Валентин Інцко. Він же здійснює міжнародний прокурорський нагляд за республікою.
Посол США в Боснії і Герцеговині Чарльз Інґліш вважає, що лише Європа в силах вирішити проблему Боснії. «По-перше, США можуть акцептувати лише мирну, багатоетнічну, суверенну й об’єднану Боснію і Герцеговину. По-друге, США вважають, що єдиний реальний шлях до безпеки й процвітання республіки в майбутньому – європейська та євроатлантична інтеграція», – наголошує американський посол.
Він також переконаний, що кінець стражданням громадян Боснії покладуть лише можливі конституційні зміни, котрі покращили б функціонування республіки як демократичної держави.