Рим – Улюблений різдвяний ритуал італійців – мандрувати від церкви до церкви або вулицями і майданами, де обов’язково виставляють презепіо. Це художні вертепи, які відтворюють біблійну сцену народження Ісуса Христа. Та для когось найбільше задоволення не розглядати, а створювати такі вертепи. У майстерні одного умільця в Римі побувало Радіо Свобода.
Стукіт молотка, розкидані шматки дроту, заготовки з пластиліну, картону і всяке інше начиння, потрібне для роботи. Синьйор Маріано Барбара додає останні елементи до нового різдвяного шедевру. Пересувну майстерню він розташовує вдома на кухні. 10 років, відколи пішов на пенсію, колишній службовець банку присвячує улюбленому заняттю майже 8 годин щодня. Цього року печеру зі святим сімейством і яслами Ісуса він розмістив на тлі рідного сицилійського містечка.
«Якщо мені треба для презепіо дерево, я беру, наприклад, гілочку сосни і вмочаю її у клей. Як тільки вона висохла, я покриваю її фарбою і такою сосна залишається надовго, бо ж завдяки клею та фарбі вона тримає форму і здається натуральною», – так, не відриваючись від улюбленої справи, Маріано ділиться секретами народження свого вертепу.
Майстер на всі руки
Нинішнє презепіо буде вже десятим у його власноруч зробленій колекції. Створення одного такого вертепу потребує щонайменше рік роботи, розповідає майстер. Адже довкола головної сцени народження Ісуса треба відтворити атмосферу народного життя: домогосподарка прибирає на терасі, чоловіки гуторять біля водограю, трохи далі видно, як коваль розігріває піч, а вівчар порається біля овечок. У будинках на презепіо горить світло, тож через мініатюрні віконця можна розгледіти меблі, старовинний хатній побут італійської родини як заможної, так і бідної.
Синьйор Маріано зізнається, що окрім фантазії і терпіння для цього діла треба мати й досвід. «Я почав займатися цим ще змалечку, – каже він. – У дитинстві презепіо робив мій дідусь. Щороку ми додавали щось нове. Пригадую, у жовтні вже шукали по крамницях фігурки пастухів, овечок та інших героїв вертепу».
Копітка та філігранна це робота! Тут мало бути художником. Маріано – майстер на всі руки: він і електрик, і сантехнік, і будівельник та інженер. До того ж він організовує виставки презепіо у різних містах Італії. Умільці, як Маріано Барбара, не тільки представляють свої роботи, а й діляться секретами або труднощами у приготуванні того чи іншого елементу.
«Є виставки, на яких визначають переможців. Але я не беру участі у таких змаганнях, бо вважаю, що це неправильно, давати майстрам перше, друге місця... Головне, що є любов та інтерес до презепіо, цього досить. Один вертеп може бути гарний, інший менш гарний – це не важливо, важливо – вкладати душу», – вважає майстер.
Краще вертеп, ніж ялинка
Традиція італійського презепіо існує щонайменше вісім століть. Ідею створення приписують святому Франциску Ассизькому, небесному покровителю Італії.
Синьйор Маріано вважає, що робити вертеп набагато цікавіше, ніж прикрашати ялинку чи бавитися іншими новорічними прикрасами. У презепіо, що в перекладі означає «ясла», живе таємниця і народжується краса. «Я вірю в Бога, він постійно зі мною, і через презепіо я постійно спілкуюся зі Всевишнім», – зазначає майстер.
Які відчуття, коли справа зроблена і презепіо готове? «О, у мене дуже гарні відчуття, коли завершую презепіо! – каже ремісник. – Найкращий момент тоді, коли робота повністю закінчена і я споглядаю свій витвір. Ось так дивлюся, а потім помічаю, що десь не вистачає ще чогось, і я додаю ту деталь. Так, завжди чогось не вистачає...»
«Якщо мені треба для презепіо дерево, я беру, наприклад, гілочку сосни і вмочаю її у клей. Як тільки вона висохла, я покриваю її фарбою і такою сосна залишається надовго, бо ж завдяки клею та фарбі вона тримає форму і здається натуральною», – так, не відриваючись від улюбленої справи, Маріано ділиться секретами народження свого вертепу.
Майстер на всі руки
Нинішнє презепіо буде вже десятим у його власноруч зробленій колекції. Створення одного такого вертепу потребує щонайменше рік роботи, розповідає майстер. Адже довкола головної сцени народження Ісуса треба відтворити атмосферу народного життя: домогосподарка прибирає на терасі, чоловіки гуторять біля водограю, трохи далі видно, як коваль розігріває піч, а вівчар порається біля овечок. У будинках на презепіо горить світло, тож через мініатюрні віконця можна розгледіти меблі, старовинний хатній побут італійської родини як заможної, так і бідної.
Синьйор Маріано зізнається, що окрім фантазії і терпіння для цього діла треба мати й досвід. «Я почав займатися цим ще змалечку, – каже він. – У дитинстві презепіо робив мій дідусь. Щороку ми додавали щось нове. Пригадую, у жовтні вже шукали по крамницях фігурки пастухів, овечок та інших героїв вертепу».
Копітка та філігранна це робота! Тут мало бути художником. Маріано – майстер на всі руки: він і електрик, і сантехнік, і будівельник та інженер. До того ж він організовує виставки презепіо у різних містах Італії. Умільці, як Маріано Барбара, не тільки представляють свої роботи, а й діляться секретами або труднощами у приготуванні того чи іншого елементу.
«Є виставки, на яких визначають переможців. Але я не беру участі у таких змаганнях, бо вважаю, що це неправильно, давати майстрам перше, друге місця... Головне, що є любов та інтерес до презепіо, цього досить. Один вертеп може бути гарний, інший менш гарний – це не важливо, важливо – вкладати душу», – вважає майстер.
Краще вертеп, ніж ялинка
Традиція італійського презепіо існує щонайменше вісім століть. Ідею створення приписують святому Франциску Ассизькому, небесному покровителю Італії.
Синьйор Маріано вважає, що робити вертеп набагато цікавіше, ніж прикрашати ялинку чи бавитися іншими новорічними прикрасами. У презепіо, що в перекладі означає «ясла», живе таємниця і народжується краса. «Я вірю в Бога, він постійно зі мною, і через презепіо я постійно спілкуюся зі Всевишнім», – зазначає майстер.
Які відчуття, коли справа зроблена і презепіо готове? «О, у мене дуже гарні відчуття, коли завершую презепіо! – каже ремісник. – Найкращий момент тоді, коли робота повністю закінчена і я споглядаю свій витвір. Ось так дивлюся, а потім помічаю, що десь не вистачає ще чогось, і я додаю ту деталь. Так, завжди чогось не вистачає...»