Київ – Напередодні Нового року в багатьох ЗМІ є звичним подавати огляд найважливіших подій у різних сферах життя, у тому числі й у царині культури та – як скоромовкою додають деякі мас-медіа – ще й «шоу-бізнесу». Ну, про шоу-бізнес скажуть і без нас. Ми ж хочемо кинути побіжний погляд на культуру та навколокультурний простір і, не претендуючи на жодну всеохопність і будь-які підсумки, просто виокремити деякі події, що видаються «Культ-Майданові» знаковими і значущими.
Отож, проминемо такі вагомі «номінації», як, скажімо «весілля», «розлучення», «показ» чи «торги року», не зупиняючись на «прикидах» їхніх учасників, кількості випитого-з’їденого та вартості проданих лотів. Утім, одного фігуранта подібних дійств, зважаючи на його активність та нестримний потяг до прекрасного, все ж доведеться відзначити. І не просто так, для годиться, а як переможця номінації під умовною назвою «Мачо-2010».
Мачо року
Ідеться про екс-міністра транспорту Миколу Рудьковського, котрого звинувачують у привласненні державних коштів на суму понад 400 тисяч гривень. Проте кримінальна справа не рухається з мертвої точки, позаяк пан Рудьковський, він же «Коля-паровоз», серйозно занеміг і ніяк не знайде можливості завітати до Печерського райсуду столиці. Одначе, як повідомляють засоби масової інформації, статус підсудного та «хвороба» не заважають йому відвідувати дорогі ресторани, нічні клуби, шоу, виставки в Парижі, Відні, Монте-Карло та Києві. Де тільки не виникав естет-соціаліст за останні місяці: і на Віденському балу був, і уроки сальси журналістам давав, і на презентації молодої співачки Яни Романової у київському клубі Barsky засвітився. «Проблеми зі здоров’ям» і «ліві переконання» не завадили «Колі-паровозові» двічі відвідати Монако, побувати на престижних іноземних курортах, завітати на міжнародну виставку-шоу для мільйонерів у Києві “Luxury Temptation”, фестиваль пива в Німеччині, концерт Мадонни в Парижі, виставку квітів у Монте-Карло, виставку яхт у Нідерландах “HISWA Amsterdam Boat Show 2009” та інші. Ось що значить мистецька натура! Тому звання «мачо-2009», на нашу думку, безперечно за Рудьковським. Чи трансформується воно в іншу номінацію, наприклад, «з/к-2010», покаже час.
Переконання року
Політичні переконання для багатьох українських діячів естради та шоу-бізнесу – річ доволі ефемерна. Вони, переконання, оприявнюються зазвичай перед виборами і ненав’язливо збігаються з політичною лінією (і касою) потенційного переможця. Проте є серед українських артистів і люди ідеї. Такі, як співачка Наталя Могилевська. На минулих президентських виборах вона не лише підтримувала Віктора Януковича, беручи участь у концертних турне, а ще й підводила під свою позицію «ідеологічну базу». «Я нє сука і нє криса, – пам’ятається, зазначала вона в ефірі «5-го каналу». – У мене є свої переконання, я знаю політичні програми обох кандидатів… Я залишусь зі своїм кандидатом до кінця». Як пишуть у «німих» фільмах, «минуло п’ять років». Тепер пані Могилевська, котра не стала ані першим, ані другим, не менш активно підтримує іншого кандидата на Президента – Юлію Тимошенко. Як це розуміти, адже панові Януковичу не тільки не прийшов «кінець», а навпаки – дехто вважає його лідером передвиборчих перегонів? Чи переконання співачки похитнулися? Абсолютно ні. Вони, скоріш за все, навіть помножилися. На певну цифру.
Ім’я року
Про те, що справа згадуваного Віктора Януковича ще далеко не програна, свідчить цікавий факт, що стався на Закарпатті. Виявляється, популярність Віктора Федоровича від териконів і домн досягла краю гір, овець і винограду. Та ще й втілилася в абсолютно незвичній, творчій формі. Як повідомляють ЗМІ, в одному з сіл Ужгородського району 25-річна мати-одиначка вирішила назвати саме таким ім’ям новонародженого сина. На всі умовляння молода мама лишилася непохитною: хочу, каже, і все. Вона твердо переконана, що під омофором такого імені її син виросте таким же «красівим» і «твердохарактерним», як донецький тезко-однофамілець. Про епізод із яйцем, коли «твердохарактерний» зомлів із переляку, в закарпатському селі, мабуть, не чули… Як би там не було, але почин є. Слід сподіватися на появу новонароджених Тимошенок, Ющенків і – як би це вимовити, не затинаючись? – Тягнибоків із Тігіпками.
Професія року
«Морозу» в наших громадян вистачить на все. І політик Мороз тут не виняток. В ефірі черкаського телеканалу «Віка» Сан Санич заявив, що – цитую: «якщо Тимошенко – це Україна, то я – узбек. Вона такий же стосунок має до України, як я – до Середньої Азії». Визначившись із власною національною ідентичністю, лідер соціалістів дав оцінку професійним якостям чинного Прем’єр-міністра, назвавши пані Тимошенко «фахівцем із газових спекуляцій, початих разом із Павлом Лазаренком». Але найцікавіше те, що товариш Мороз навіть знає про перший запис у трудовій книжці Юлії Тимошенко, де, як привселюдно заявив Сан Санич, буцімто стоять «записи про утримування відеопорносалону, з якого Юлія Володимирівна почала трудову біографію». Мені, наприклад, важко уявити такий ось запис (адже йдеться, слід розуміти, ще про радянські роки) і те, як він потрапив на очі головному соціалістові. А ось репертуар подібних закладів пізньорадянської доби пам’ятається добре. Як і тогочасні самопальні афіші: «Фільм-ужас»…
Книжка року
Мається на увазі вже не трудова книжка. Художня. Називається «Чорний ворон», котра за всіма ознаками здобувається на справдешній бестселер. Його автор Василь Шкляр, як сам же й стверджує, працював над романом понад 10 років, по крихтах визбируючи деталі повстанської боротьби українців проти більшовицької Росії у 20-х роках минулого століття. На все виходить, що працював недарма. З появою «Чорного ворона» не лише заповнюються лакуни в новітній українській історії, а й «реабілітується» Центральна і Східна Україна, котра у ХХ сторіччі боролася проти русифікації та большевизації не менш затято, ніж Україна Західна. Зрештою, це ще й просто добре написаний, майстровитий твір, котрий, на думку відомого поета Тараса Федюка, є чи не найкращим українським романом останнього двадцятиріччя.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Мачо року
Ідеться про екс-міністра транспорту Миколу Рудьковського, котрого звинувачують у привласненні державних коштів на суму понад 400 тисяч гривень. Проте кримінальна справа не рухається з мертвої точки, позаяк пан Рудьковський, він же «Коля-паровоз», серйозно занеміг і ніяк не знайде можливості завітати до Печерського райсуду столиці. Одначе, як повідомляють засоби масової інформації, статус підсудного та «хвороба» не заважають йому відвідувати дорогі ресторани, нічні клуби, шоу, виставки в Парижі, Відні, Монте-Карло та Києві. Де тільки не виникав естет-соціаліст за останні місяці: і на Віденському балу був, і уроки сальси журналістам давав, і на презентації молодої співачки Яни Романової у київському клубі Barsky засвітився. «Проблеми зі здоров’ям» і «ліві переконання» не завадили «Колі-паровозові» двічі відвідати Монако, побувати на престижних іноземних курортах, завітати на міжнародну виставку-шоу для мільйонерів у Києві “Luxury Temptation”, фестиваль пива в Німеччині, концерт Мадонни в Парижі, виставку квітів у Монте-Карло, виставку яхт у Нідерландах “HISWA Amsterdam Boat Show 2009” та інші. Ось що значить мистецька натура! Тому звання «мачо-2009», на нашу думку, безперечно за Рудьковським. Чи трансформується воно в іншу номінацію, наприклад, «з/к-2010», покаже час.
Переконання року
Політичні переконання для багатьох українських діячів естради та шоу-бізнесу – річ доволі ефемерна. Вони, переконання, оприявнюються зазвичай перед виборами і ненав’язливо збігаються з політичною лінією (і касою) потенційного переможця. Проте є серед українських артистів і люди ідеї. Такі, як співачка Наталя Могилевська. На минулих президентських виборах вона не лише підтримувала Віктора Януковича, беручи участь у концертних турне, а ще й підводила під свою позицію «ідеологічну базу». «Я нє сука і нє криса, – пам’ятається, зазначала вона в ефірі «5-го каналу». – У мене є свої переконання, я знаю політичні програми обох кандидатів… Я залишусь зі своїм кандидатом до кінця». Як пишуть у «німих» фільмах, «минуло п’ять років». Тепер пані Могилевська, котра не стала ані першим, ані другим, не менш активно підтримує іншого кандидата на Президента – Юлію Тимошенко. Як це розуміти, адже панові Януковичу не тільки не прийшов «кінець», а навпаки – дехто вважає його лідером передвиборчих перегонів? Чи переконання співачки похитнулися? Абсолютно ні. Вони, скоріш за все, навіть помножилися. На певну цифру.
Ім’я року
Про те, що справа згадуваного Віктора Януковича ще далеко не програна, свідчить цікавий факт, що стався на Закарпатті. Виявляється, популярність Віктора Федоровича від териконів і домн досягла краю гір, овець і винограду. Та ще й втілилася в абсолютно незвичній, творчій формі. Як повідомляють ЗМІ, в одному з сіл Ужгородського району 25-річна мати-одиначка вирішила назвати саме таким ім’ям новонародженого сина. На всі умовляння молода мама лишилася непохитною: хочу, каже, і все. Вона твердо переконана, що під омофором такого імені її син виросте таким же «красівим» і «твердохарактерним», як донецький тезко-однофамілець. Про епізод із яйцем, коли «твердохарактерний» зомлів із переляку, в закарпатському селі, мабуть, не чули… Як би там не було, але почин є. Слід сподіватися на появу новонароджених Тимошенок, Ющенків і – як би це вимовити, не затинаючись? – Тягнибоків із Тігіпками.
Професія року
«Морозу» в наших громадян вистачить на все. І політик Мороз тут не виняток. В ефірі черкаського телеканалу «Віка» Сан Санич заявив, що – цитую: «якщо Тимошенко – це Україна, то я – узбек. Вона такий же стосунок має до України, як я – до Середньої Азії». Визначившись із власною національною ідентичністю, лідер соціалістів дав оцінку професійним якостям чинного Прем’єр-міністра, назвавши пані Тимошенко «фахівцем із газових спекуляцій, початих разом із Павлом Лазаренком». Але найцікавіше те, що товариш Мороз навіть знає про перший запис у трудовій книжці Юлії Тимошенко, де, як привселюдно заявив Сан Санич, буцімто стоять «записи про утримування відеопорносалону, з якого Юлія Володимирівна почала трудову біографію». Мені, наприклад, важко уявити такий ось запис (адже йдеться, слід розуміти, ще про радянські роки) і те, як він потрапив на очі головному соціалістові. А ось репертуар подібних закладів пізньорадянської доби пам’ятається добре. Як і тогочасні самопальні афіші: «Фільм-ужас»…
Книжка року
Мається на увазі вже не трудова книжка. Художня. Називається «Чорний ворон», котра за всіма ознаками здобувається на справдешній бестселер. Його автор Василь Шкляр, як сам же й стверджує, працював над романом понад 10 років, по крихтах визбируючи деталі повстанської боротьби українців проти більшовицької Росії у 20-х роках минулого століття. На все виходить, що працював недарма. З появою «Чорного ворона» не лише заповнюються лакуни в новітній українській історії, а й «реабілітується» Центральна і Східна Україна, котра у ХХ сторіччі боролася проти русифікації та большевизації не менш затято, ніж Україна Західна. Зрештою, це ще й просто добре написаний, майстровитий твір, котрий, на думку відомого поета Тараса Федюка, є чи не найкращим українським романом останнього двадцятиріччя.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода