Лондон – Кримські комуністи наважилися на неймовірне. Вони закликали Росію перейменувати Волгоград на Сталінград.
Хтось може розцінити це як прояв певного відчаю. Адже такого собі ліві сили України не дозволяють зробити на рідних українських просторах.
Уявіть собі, як зреагували б кияни на заклик того ж Леоніда Грача або Петра Симоненка повернути Європейській площі в Києві партійне ім’я Йосипа Джугашвілі.
Не останні вони дурні, щоб не зрозуміти, як до цього поставиться український люд, і не лише у Києві. Ба навіть ледве чи можуть кримські комуністи запропонувати відновлення сталінських символів на рідному півострові.
Якщо могли б, то й сам Крим перейменували б на щось сталінське. А що – звучить якось по-новому: Крим імені Сталіна!
Або чому б не запропонувати Кремлеві перепоховати Сталіна десь на мальовничому кримському узбережжі Чорного моря, яке дуже полюбляв не лише сам післяленінский володар СРСР, а й тисячі інших верховних співволодарів?
Комунізм явно хоче жити
Але іронія долі спіткала і відомі колись рядки написаного Тичиною за часів Сталіна вірша: «...не той тепер Миргород, Хорол-річка не та».
І змушені українські комуністи випромінювати свою партійну бадьорість там, де є відповідний ґрунт, там, де їх добре зрозуміють на владних верхах, там, звідки потенційно можна чекати підтримки.
Бо уже, напевно, не розраховують українські ліві на внутрішні резерви.
Інша справа в Росії. Там на імені Сталіна ще й досі можна непогано підробляти на ринку влади. І підробляють. Заявив же недавно сам Путін, що Сталін був ефективним менеджером.
А, можливо, таким дивним шляхом, знову через Москву, українські комуністи намагаються повертати в Україну свою важливість, популярність і відомість?
Адже всередині уже важко тримати бодай на рівні новин згадку про себе, таких колись, здавалося, популярних в народі палких особистостей, які називали себе комуністами.
Інші також їх називали комуністами. Однак вкладали вони в це слово часто дуже лайливу суть.
І сьогодні ліві поводирі усвідомлюють, що, якщо нічого не робити, то це слово, як таке, відійде в небуття. Особливо це проявляється під час виборів.
Розрахунок із комунізмом починається
Ключові кандидати на Президента або відхрещуються від усього комуністичного, або обходять навіть згадкою існування чогось подібного. Так, нібито цього уже в принципі не існує в суспільстві.
Як правило, політики шукають найлегшого шляху позбутися серйозних хвороб минулого, наївно думаючи, що можна обійтися простим ігноруванням проблеми.
Але цього суспільство не може дозволити, оскільки наслідки, рани і травми від стілінізму і самого Сталіна нікуди не щезають.
Взяти хоча б до уваги той факт, що практично усі прояви корупції, проти яких нібито влада намагається боротися, були закладені як особисто Сталіним, так і його чорними тінями на місцях.
І найбільший прояв корупції – це ставлення до людини як такої. До її життя.
Сталін оприлюднив ціну життя українців, довівши її до абсолютного нуля для мільйонів людей Голодомором 1932–33 років.
Віктор Ющенко днями повідомив, що невдовзі може розпочатися суд над головними організаторами цієї катастрофи.
Чи можна задовольнятися цим результатом? І так, і ні. Бо це ще ніякий не результат. Це ще тільки початок очищення від сталінської корупції.
Вбитим треба повернути їхню гідність. А живих вивести зі стану потенційних жертв. Недоторканність необхідна не владі, а кожній сім’ї і людині.
Сталін – це не ім’я. Це стан справ. Занесена сокира.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Уявіть собі, як зреагували б кияни на заклик того ж Леоніда Грача або Петра Симоненка повернути Європейській площі в Києві партійне ім’я Йосипа Джугашвілі.
Не останні вони дурні, щоб не зрозуміти, як до цього поставиться український люд, і не лише у Києві. Ба навіть ледве чи можуть кримські комуністи запропонувати відновлення сталінських символів на рідному півострові.
Якщо могли б, то й сам Крим перейменували б на щось сталінське. А що – звучить якось по-новому: Крим імені Сталіна!
Або чому б не запропонувати Кремлеві перепоховати Сталіна десь на мальовничому кримському узбережжі Чорного моря, яке дуже полюбляв не лише сам післяленінский володар СРСР, а й тисячі інших верховних співволодарів?
Комунізм явно хоче жити
Але іронія долі спіткала і відомі колись рядки написаного Тичиною за часів Сталіна вірша: «...не той тепер Миргород, Хорол-річка не та».
І змушені українські комуністи випромінювати свою партійну бадьорість там, де є відповідний ґрунт, там, де їх добре зрозуміють на владних верхах, там, звідки потенційно можна чекати підтримки.
Бо уже, напевно, не розраховують українські ліві на внутрішні резерви.
Інша справа в Росії. Там на імені Сталіна ще й досі можна непогано підробляти на ринку влади. І підробляють. Заявив же недавно сам Путін, що Сталін був ефективним менеджером.
А, можливо, таким дивним шляхом, знову через Москву, українські комуністи намагаються повертати в Україну свою важливість, популярність і відомість?
Адже всередині уже важко тримати бодай на рівні новин згадку про себе, таких колись, здавалося, популярних в народі палких особистостей, які називали себе комуністами.
Інші також їх називали комуністами. Однак вкладали вони в це слово часто дуже лайливу суть.
І сьогодні ліві поводирі усвідомлюють, що, якщо нічого не робити, то це слово, як таке, відійде в небуття. Особливо це проявляється під час виборів.
Розрахунок із комунізмом починається
Ключові кандидати на Президента або відхрещуються від усього комуністичного, або обходять навіть згадкою існування чогось подібного. Так, нібито цього уже в принципі не існує в суспільстві.
Як правило, політики шукають найлегшого шляху позбутися серйозних хвороб минулого, наївно думаючи, що можна обійтися простим ігноруванням проблеми.
Але цього суспільство не може дозволити, оскільки наслідки, рани і травми від стілінізму і самого Сталіна нікуди не щезають.
Взяти хоча б до уваги той факт, що практично усі прояви корупції, проти яких нібито влада намагається боротися, були закладені як особисто Сталіним, так і його чорними тінями на місцях.
І найбільший прояв корупції – це ставлення до людини як такої. До її життя.
Сталін оприлюднив ціну життя українців, довівши її до абсолютного нуля для мільйонів людей Голодомором 1932–33 років.
Віктор Ющенко днями повідомив, що невдовзі може розпочатися суд над головними організаторами цієї катастрофи.
Чи можна задовольнятися цим результатом? І так, і ні. Бо це ще ніякий не результат. Це ще тільки початок очищення від сталінської корупції.
Вбитим треба повернути їхню гідність. А живих вивести зі стану потенційних жертв. Недоторканність необхідна не владі, а кожній сім’ї і людині.
Сталін – це не ім’я. Це стан справ. Занесена сокира.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.