Рівне – Сьогодні на Рівненщині відзначили 70-ту річницю утворення області. З цього приводу на урочистостях у Рівненському музично-драматичному театрі побував Президент Віктор Ющенко. Однак думки самих рівнян стосовно доцільності такого святкування різняться.
Рівненщина з’явилася на карті Радянської України поряд із ще шістьма західними областями 4 грудня 1939 року. Ювілеї в цих регіонах святкують нарізно – адже чи не на кожному з них намагається побувати Президент. Щоправда, на Волині і на Рівненщині Віктор Ющенко говорив не стільки про 70-річчя, як про 810 років від часу утворення Галицько-Волинського князівства.
«Рівненщина – це земля тисячолітньої нашої української державності, духовних, культурних, освітніх традицій нашого народу, – зазначив глава держави. – Вона становила важливу частину Галицько-Волинського князівства – прямого спадкоємця нашої Київської Русі. Стараннями князів Острозьких на цій землі постав перший національний осередок освіти – Острозька слов’яно-греко-латинська академія… На Рівненській землі писець Михайло Маслієвич створив українську Першокнигу Пересопницьке Євангеліє, на якому складають присягу новообрані Президенти України…»
Епоха руїни, епоха прогресу
До 1939 року Рівне було повітовим містом, а поняття «Рівненщина» не існувало. Але щодо доцільності відзначення 70-річчя Рівного думки розділилися.
Рівненський письменник і краєзнавець Іван Пащук вважає, що за радянських часів поліські міста отримали поштовх для індустріального і культурного розвитку. Місто Рівне, яким його знають сучасники, виросло саме в ці роки, каже він. «Колись було десятки вулиць, а нині – 500. Це з неба не впало. А підприємства, парки, сквери?» – зауважує краєзнавець.
Із таким поступом у 2017 році ми святкуватимемо 100-річчя Жовтневої революції – іронізують інші жителі міста. Старожил Рівного Володимир Кулій розповідає: і до 39 року в Рівному була розвинута промисловість, працювали школи й гімназії з різними мовами навчання, був професійний театр. «Прийшла радянська влада – стала свої порядки наводити, магазини конфіскували й перевели в державну власність, одразу ж з’явилися черги – за хлібом, милом, цукром… Щоб це купити, треба було вставати о четвертій ранку. Почався хаос…», – згадує пан Кулій.
Рівно 70 років тому взимку радянська влада почала вивозити на заслання сім’ї рівнян-патріотів. «Січень-лютий – підігнали «вагони-телятники» й повантажили людей. Мороз тоді був 40 градусів – їх повезли до Казахстану», – зазначає Володимир Кулій. Багато рівнян, котрі могли б принести славу рідному містові й новоутвореній області, більше не мали змогу повернутися додому, в уже обласний центр. Чимало хто з них не витримав поневірянь і загинув на чужині.
Невіддільні від Великої Волині
Адміністративно-територіальні утворення на території сучасної Рівненщини почали з’являтися в 10 столітті. У Київській Русі вони утворювались за географічним принципом. У літописах зустрічається така територіальна одиниця, як Погорина. Значна частина давньої Погоринської волості і є Рівненською областю. Центром Погорини був княжий Дорогобуж, який нині став невеличким селом, розповідає історик і археолог Богдан Прищепа.
І хоча маємо й справді славний край з дуже давньою і цікавою історією, котрий не обмежується кордонами сучасної Рівненщини, проводити адміністративно-територіальну реформу й знову укрупнювати області не варто, вважає історик. Адже основа сучасного демократичного суспільства – громади. «І це навіть не структура області, а сільської ради або районної (ради). Нам бракує децентралізації, потрібно змінити саму структуру розподілу доходів, адже поки що в нас, як у Київській Русі: спочатку все збирає князь і везе до себе в центр, а потім дає, хто скільки випросить…», – каже Богдан Прищепа.
Тим часом Велика Волинь, частиною якої є Рівненщина, була і в культурно-географічному сенсі залишається історико-культурним феноменом. Саме про нього, згадуючи славну історію Рівненщини, як і Волині, північної Тернопільщини та Житомирщини, говорять під час урочистостей історики і державні мужі.
«Рівненщина – це земля тисячолітньої нашої української державності, духовних, культурних, освітніх традицій нашого народу, – зазначив глава держави. – Вона становила важливу частину Галицько-Волинського князівства – прямого спадкоємця нашої Київської Русі. Стараннями князів Острозьких на цій землі постав перший національний осередок освіти – Острозька слов’яно-греко-латинська академія… На Рівненській землі писець Михайло Маслієвич створив українську Першокнигу Пересопницьке Євангеліє, на якому складають присягу новообрані Президенти України…»
Епоха руїни, епоха прогресу
До 1939 року Рівне було повітовим містом, а поняття «Рівненщина» не існувало. Але щодо доцільності відзначення 70-річчя Рівного думки розділилися.
Рівненський письменник і краєзнавець Іван Пащук вважає, що за радянських часів поліські міста отримали поштовх для індустріального і культурного розвитку. Місто Рівне, яким його знають сучасники, виросло саме в ці роки, каже він. «Колись було десятки вулиць, а нині – 500. Це з неба не впало. А підприємства, парки, сквери?» – зауважує краєзнавець.
Із таким поступом у 2017 році ми святкуватимемо 100-річчя Жовтневої революції – іронізують інші жителі міста. Старожил Рівного Володимир Кулій розповідає: і до 39 року в Рівному була розвинута промисловість, працювали школи й гімназії з різними мовами навчання, був професійний театр. «Прийшла радянська влада – стала свої порядки наводити, магазини конфіскували й перевели в державну власність, одразу ж з’явилися черги – за хлібом, милом, цукром… Щоб це купити, треба було вставати о четвертій ранку. Почався хаос…», – згадує пан Кулій.
Рівно 70 років тому взимку радянська влада почала вивозити на заслання сім’ї рівнян-патріотів. «Січень-лютий – підігнали «вагони-телятники» й повантажили людей. Мороз тоді був 40 градусів – їх повезли до Казахстану», – зазначає Володимир Кулій. Багато рівнян, котрі могли б принести славу рідному містові й новоутвореній області, більше не мали змогу повернутися додому, в уже обласний центр. Чимало хто з них не витримав поневірянь і загинув на чужині.
Невіддільні від Великої Волині
Адміністративно-територіальні утворення на території сучасної Рівненщини почали з’являтися в 10 столітті. У Київській Русі вони утворювались за географічним принципом. У літописах зустрічається така територіальна одиниця, як Погорина. Значна частина давньої Погоринської волості і є Рівненською областю. Центром Погорини був княжий Дорогобуж, який нині став невеличким селом, розповідає історик і археолог Богдан Прищепа.
І хоча маємо й справді славний край з дуже давньою і цікавою історією, котрий не обмежується кордонами сучасної Рівненщини, проводити адміністративно-територіальну реформу й знову укрупнювати області не варто, вважає історик. Адже основа сучасного демократичного суспільства – громади. «І це навіть не структура області, а сільської ради або районної (ради). Нам бракує децентралізації, потрібно змінити саму структуру розподілу доходів, адже поки що в нас, як у Київській Русі: спочатку все збирає князь і везе до себе в центр, а потім дає, хто скільки випросить…», – каже Богдан Прищепа.
Тим часом Велика Волинь, частиною якої є Рівненщина, була і в культурно-географічному сенсі залишається історико-культурним феноменом. Саме про нього, згадуючи славну історію Рівненщини, як і Волині, північної Тернопільщини та Житомирщини, говорять під час урочистостей історики і державні мужі.