Михайло Бриних
Київ – Історія з «порнографічною» судовою тяганиною між лауреатом Шевченківської премії Олесем Ульяненком та Національною експертною комісією з питань захисту суспільної моралі завершилася найгіршим для суспільства чином: мировою угодою.
На перший погляд, усе якраз навпаки. Адже письменник по-своєму виграв, спекавшись малоприємного тавра порнографа, котре тягне за собою кримінальну відповідальність, і здобувши нарешті можливість цілком легально перевидати скандальний роман «Жінка його мрії». Моральні бюрократи, натомість, засвідчили готовність поступитися, дійти компромісу, врешті-решт зглянутися над горопашним лауреатом.
Як і кожна індульгенція, примирення письменника і дорадчого державного органу, який започаткував у нашій країні практику цензурування мистецьких творів, має свою ціну. Мізерну для Ульяненка, але занадто високу для кожного, хто поки що перебуває в ролі стороннього спостерігача. Йдеться навіть не про те, що автор пообіцяв почикрижити трохи свій роман, щоб він «відповідав чинному законодавству». Зрештою, цього міг зажадати від нього видавець – і в такому разі не було б чого обговорювати.
Набагато гірше, що все це грайливе порозуміння остаточно легітимізує таку злоякісну структуру як Національну експертну комісію з питань захисту суспільної моралі (НЕК), себто залишає за нею право і надалі вирішувати, хто може дозволити своїм персонажам «засовувати пальця в анус», а кому належить за такий писемний злочин постати перед законом.
Мораль і моралісти – слова протилежні за значенням...
Особливість усіх резонансних вітчизняних скандалів останнього часу полягає в тому, що жоден з них не завершується – завжди з’являються факти й обставини, що дозволяють поставити три крапки, повернути квитки, перенести фінал на невизначний термін. На той час, коли блаженна амнезія виконає свою місію. Так може трапитись і зі «справою Ульяненка», котра починалася з усвідомлення того факту, що НЕК перебирає на себе інквізиторські функції, а закінчується тим, що добрий пастир каже: «Ідіть всі з миром».
Але ж якщо цього «доброго пастиря» не позбавити сану, він може згадати не тільки про мир, але й про меч. Надто, якщо існує закон, який це дозволяє. Закон, який уможливив цілком компетентний висновок експерта В.О.Ковальської про «відсутність елементів художності» у романі Ульяненка. Той факт, що «моральна комісія» милостиво відкликала цей конкретний висновок, жодним чином не позначиться на підставах і технології виготовлення аналогічних присудів – усе залишається на своїх місцях: і закон «Про захист суспільної моралі», і його бойовий виконавчий підрозділ.
Упродовж цього року громадськість мала не одну нагоду пересвідчитися, що мораль і моралісти – слова хоч і однокореневі, але протилежні за значенням. В історії так уже траплялось: люди, які вважали свої погляди чудовими знаменами та гаслами для всього суспільства, стоять за півкроку до переконання, що мораль – це химера.
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Київ – Історія з «порнографічною» судовою тяганиною між лауреатом Шевченківської премії Олесем Ульяненком та Національною експертною комісією з питань захисту суспільної моралі завершилася найгіршим для суспільства чином: мировою угодою.
На перший погляд, усе якраз навпаки. Адже письменник по-своєму виграв, спекавшись малоприємного тавра порнографа, котре тягне за собою кримінальну відповідальність, і здобувши нарешті можливість цілком легально перевидати скандальний роман «Жінка його мрії». Моральні бюрократи, натомість, засвідчили готовність поступитися, дійти компромісу, врешті-решт зглянутися над горопашним лауреатом.
Як і кожна індульгенція, примирення письменника і дорадчого державного органу, який започаткував у нашій країні практику цензурування мистецьких творів, має свою ціну. Мізерну для Ульяненка, але занадто високу для кожного, хто поки що перебуває в ролі стороннього спостерігача. Йдеться навіть не про те, що автор пообіцяв почикрижити трохи свій роман, щоб він «відповідав чинному законодавству». Зрештою, цього міг зажадати від нього видавець – і в такому разі не було б чого обговорювати.
Набагато гірше, що все це грайливе порозуміння остаточно легітимізує таку злоякісну структуру як Національну експертну комісію з питань захисту суспільної моралі (НЕК), себто залишає за нею право і надалі вирішувати, хто може дозволити своїм персонажам «засовувати пальця в анус», а кому належить за такий писемний злочин постати перед законом.
Мораль і моралісти – слова протилежні за значенням...
Особливість усіх резонансних вітчизняних скандалів останнього часу полягає в тому, що жоден з них не завершується – завжди з’являються факти й обставини, що дозволяють поставити три крапки, повернути квитки, перенести фінал на невизначний термін. На той час, коли блаженна амнезія виконає свою місію. Так може трапитись і зі «справою Ульяненка», котра починалася з усвідомлення того факту, що НЕК перебирає на себе інквізиторські функції, а закінчується тим, що добрий пастир каже: «Ідіть всі з миром».
Але ж якщо цього «доброго пастиря» не позбавити сану, він може згадати не тільки про мир, але й про меч. Надто, якщо існує закон, який це дозволяє. Закон, який уможливив цілком компетентний висновок експерта В.О.Ковальської про «відсутність елементів художності» у романі Ульяненка. Той факт, що «моральна комісія» милостиво відкликала цей конкретний висновок, жодним чином не позначиться на підставах і технології виготовлення аналогічних присудів – усе залишається на своїх місцях: і закон «Про захист суспільної моралі», і його бойовий виконавчий підрозділ.
Упродовж цього року громадськість мала не одну нагоду пересвідчитися, що мораль і моралісти – слова хоч і однокореневі, але протилежні за значенням. В історії так уже траплялось: люди, які вважали свої погляди чудовими знаменами та гаслами для всього суспільства, стоять за півкроку до переконання, що мораль – це химера.
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.