Сергій Згурець Київ – Так сталося, що початок грудня набув для України помітного мілітарного відтінку. Дві дати, що припадають на 5 та 6 грудня, мають дуже взаємопов’язане наповнення.
5 грудня пройшло рівно 15 років відтоді, як Україна підписала Будапештський меморандум, за яким ядерні супердержави мали б гарантувати незалежній країні територіальну цілісність та безпеку в обмін на відмову від ядерного арсеналу третього у світі за величиною. Гарантії, власне, виявилися паперовими. Про що засвідчила практика подальшого спілкування з нашими сусідами. Тож Віктор Ющенко, як Президент України, напередодні круглої дати Будапештського меморандуму запропонував лідерам держав «ядерної п’ятірки» – Британії, Китаю, Росії, США та Франції – провести переговори з метою підтвердження та посилення нинішніх гарантій безпеки України.
«Вважаємо, що такий крок буде не лише слугувати фактором рівноваги для простору безпеки на наших кордонах, але й дозволить ліквідувати рудименти розподільчих ліній на європейському континенті, стане надійним інструментом розвитку України як миролюбної, стабільної, процвітаючої та вільної держави у центрі Європи», – стверджував у зверненні до ядерних президентів Віктор Ющенко. Відповідь не забарилася.Представники США та Росії, які нині зайняті двосторонніми перемовами про майбутню кількість власних ядерних арсеналів, заявили, що гарантії Україні, Казахстану та Білорусі, як неядерним країнам, як і раніше, будуть застосовуватись за Будапештським меморандумом. Більш прямою мовою це означає, що ці гарантії не мали і надалі не матимуть зобов’язувального характеру.
Україна розробляє концепцію автономної оборони
Проте для України це звучить принципово інакше, ніж для Казахстану й Білорусі, які крокують разом із Росією в Організації договору про колективну безпеку і спільно проводять маневри, що часом лякає навіть окремих членів НАТО. Саме на парасольку безпеки Північноатлантичного альянсу розраховувала Україна, і навіть реформування Збройних Сил відбувалося за програмами, які мали забезпечити майбутню ефективну взаємодію з арміями країн альянсу. Проте цього не сталося, і, очевидно, не станеться у найближчі 7-10 років. Як наслідок того, що Європа й НАТО втомились як від України, так і від власних проблем.
Але як би там не було, зараз Україна вийшла на історичний рубіж, військову суть якого можна коротко сформулювати так. Надалі оборонна доктрина й стратегія країни буде реалізуватися, спираючись лише на власний оборонний потенціал і можливості лише власної армії. Оборонна орієнтація України набуває ознак де-факто позаблокової держави, або країни з концепцією «автономної оборони». І таке усвідомлення є корисним. За такого розкладу саме армія має опинитися у центрі особливої уваги влади і суспільства.
А тепер про другу дату. Шостого грудня Збройні сили України відзначили своє професійне свято. За 18 років армія мала стати нечисленним і боєздатним військом. Так було задекларовано попередніми програмами з реформування Збройних Сил. Про це не втомлювались заявляти усі українські політики й чиновники. Проте нині на свята Президент, він же Верховний Головнокомандувач, Віктор Ющенко бідкався, що ніколи за 18 років Українська армія не мала такого низького фінансового забезпечення, як у 2009 році.
Літаки не літають, кораблі не плавають і артилерійські системи не стріляють
Дані про стан справ у війську свідчать, що через брак коштів 88 літаків (із двохсот, які є у бойовому складі) і вертольотів не можуть піднятися у повітря, 70 відсотків кораблів і суден забезпечення не спроможні виконувати бойові завдання, 40 відсотків бронетанкової техніки і артилерійських систем – небоєготові, 96 відсотків особового складу мають лише теоретичне навчання, а позбавлення військових містечкок енергопостачання стали в житті армії майже щоденним звичайним явищем.
Із армії почали звільнятися молоді офіцери і контрактники. У 2008 році з 20 тисяч контрактників 5 тисяч 671 звільнилися, а за 11 місяців поточного року – 4 тисячі 811. Що не дивно: зарплата контрактника у війську – 870 гривень, що менше ніж прожитковий мінімум. У 2009 році армію також залишили 564 молодих офіцерів та 144 висококваліфікованих військових пілотів. Щоб було зрозуміло, наведу рівень зарплат: лейтенант отримує 1800-2000 гривень, підполковник – 2500-2700 гривень, полковник – 2800-3200 гривень. Що цілком збігається зі ставками офіс-менеджерів у київських конторах, не обтяжених відповідальністю за те, що літаки можуть упасти, а ракети – вибухнути.
А такі ризики лише зростають. Наприклад, військові льотчики налітали лише по 17 годин, хоча мінімальна норма визначена у 90 годин. Проте для отих 90 годин треба як мінімум 75 тисяч тонн пального, а в бюджеті вистачило коштів лише на 3,5 тисяч тонн. Не було цього року і стрільб у ракетників, бо так само не вистачило грошей. Кораблі у морі були у середньому лише 11 годин – утричі менше, ніж у 2007 та 2008 роках.
Армія потребує непохитного пріоритету державності
На тлі цього Верховний Головнокомандувач стверджує, що це Кабінет Міністрів послаблює оборонний потенціал держави і створює загрозу її суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності. І такі звинувачення навіть зафіксовані в президентському Указі від 2 грудня 2009 року «Про заходи з невідкладного поліпшення фінансування Збройних Сил України для подолання кризового стану їх боєздатності». У свою чергу, Прем’єр-міністр раніше стверджувала, що на оборону грошей достатньо, бо там крадуть і не можуть ефективно розпорядитися надлишковим майном, яке можна продати, і відтак, надолужити гроші, яких бракує.
Що після цього можна сказати? Гроші для армії, навички вояків і стан арсеналів – чинники надзвичайно важливі. Але вони є похідними від того, що визначає справжню силу армії. Перше і найголовніше – це існування у суспільстві ідеї оборони як органічного національного чинника. Бо «коли ця база утворена в душі кожного свідомого громадянина, технічно-організаційні заходи для оборони проводяться легше, скоріше і продуктивніше. Вони легко набирають плоті і крові». Відсутність такого розуміння, навпаки, роз’їдає міць армії, як іржа метал. І саме в цьому, в першу чергу, винні перед країною та армією наші політики.
Нині все йде на коло, яке мало б бути добре знайомим із минулого.Щоб пересвідчитись у цьому, раджу перечитати працю видатного політичного й військового діяча Симона Петлюри під назвою «Табор». Праця написана у складні часи боротьби за державність України. Там є такі слова: «Свою ролю в державі армія виконує доти, доки в цій боротьбі гору беруть державні моменти і не захитується самий пріоритет державності. Там, де цей пріоритет хитається, де партійна боротьба переступає межі державної доцільності, там захитується і внутрішня сила армії – її єдність та дисциплінованість». Додати щось важко. Але можна ще раз повторити. Для кращого розуміння ситуації теперішньої…
Сергій Згурець, Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
«Вважаємо, що такий крок буде не лише слугувати фактором рівноваги для простору безпеки на наших кордонах, але й дозволить ліквідувати рудименти розподільчих ліній на європейському континенті, стане надійним інструментом розвитку України як миролюбної, стабільної, процвітаючої та вільної держави у центрі Європи», – стверджував у зверненні до ядерних президентів Віктор Ющенко. Відповідь не забарилася.Представники США та Росії, які нині зайняті двосторонніми перемовами про майбутню кількість власних ядерних арсеналів, заявили, що гарантії Україні, Казахстану та Білорусі, як неядерним країнам, як і раніше, будуть застосовуватись за Будапештським меморандумом. Більш прямою мовою це означає, що ці гарантії не мали і надалі не матимуть зобов’язувального характеру.
Україна розробляє концепцію автономної оборони
Проте для України це звучить принципово інакше, ніж для Казахстану й Білорусі, які крокують разом із Росією в Організації договору про колективну безпеку і спільно проводять маневри, що часом лякає навіть окремих членів НАТО. Саме на парасольку безпеки Північноатлантичного альянсу розраховувала Україна, і навіть реформування Збройних Сил відбувалося за програмами, які мали забезпечити майбутню ефективну взаємодію з арміями країн альянсу. Проте цього не сталося, і, очевидно, не станеться у найближчі 7-10 років. Як наслідок того, що Європа й НАТО втомились як від України, так і від власних проблем.
Але як би там не було, зараз Україна вийшла на історичний рубіж, військову суть якого можна коротко сформулювати так. Надалі оборонна доктрина й стратегія країни буде реалізуватися, спираючись лише на власний оборонний потенціал і можливості лише власної армії. Оборонна орієнтація України набуває ознак де-факто позаблокової держави, або країни з концепцією «автономної оборони». І таке усвідомлення є корисним. За такого розкладу саме армія має опинитися у центрі особливої уваги влади і суспільства.
А тепер про другу дату. Шостого грудня Збройні сили України відзначили своє професійне свято. За 18 років армія мала стати нечисленним і боєздатним військом. Так було задекларовано попередніми програмами з реформування Збройних Сил. Про це не втомлювались заявляти усі українські політики й чиновники. Проте нині на свята Президент, він же Верховний Головнокомандувач, Віктор Ющенко бідкався, що ніколи за 18 років Українська армія не мала такого низького фінансового забезпечення, як у 2009 році.
Літаки не літають, кораблі не плавають і артилерійські системи не стріляють
Дані про стан справ у війську свідчать, що через брак коштів 88 літаків (із двохсот, які є у бойовому складі) і вертольотів не можуть піднятися у повітря, 70 відсотків кораблів і суден забезпечення не спроможні виконувати бойові завдання, 40 відсотків бронетанкової техніки і артилерійських систем – небоєготові, 96 відсотків особового складу мають лише теоретичне навчання, а позбавлення військових містечкок енергопостачання стали в житті армії майже щоденним звичайним явищем.
Із армії почали звільнятися молоді офіцери і контрактники. У 2008 році з 20 тисяч контрактників 5 тисяч 671 звільнилися, а за 11 місяців поточного року – 4 тисячі 811. Що не дивно: зарплата контрактника у війську – 870 гривень, що менше ніж прожитковий мінімум. У 2009 році армію також залишили 564 молодих офіцерів та 144 висококваліфікованих військових пілотів. Щоб було зрозуміло, наведу рівень зарплат: лейтенант отримує 1800-2000 гривень, підполковник – 2500-2700 гривень, полковник – 2800-3200 гривень. Що цілком збігається зі ставками офіс-менеджерів у київських конторах, не обтяжених відповідальністю за те, що літаки можуть упасти, а ракети – вибухнути.
А такі ризики лише зростають. Наприклад, військові льотчики налітали лише по 17 годин, хоча мінімальна норма визначена у 90 годин. Проте для отих 90 годин треба як мінімум 75 тисяч тонн пального, а в бюджеті вистачило коштів лише на 3,5 тисяч тонн. Не було цього року і стрільб у ракетників, бо так само не вистачило грошей. Кораблі у морі були у середньому лише 11 годин – утричі менше, ніж у 2007 та 2008 роках.
Армія потребує непохитного пріоритету державності
На тлі цього Верховний Головнокомандувач стверджує, що це Кабінет Міністрів послаблює оборонний потенціал держави і створює загрозу її суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності. І такі звинувачення навіть зафіксовані в президентському Указі від 2 грудня 2009 року «Про заходи з невідкладного поліпшення фінансування Збройних Сил України для подолання кризового стану їх боєздатності». У свою чергу, Прем’єр-міністр раніше стверджувала, що на оборону грошей достатньо, бо там крадуть і не можуть ефективно розпорядитися надлишковим майном, яке можна продати, і відтак, надолужити гроші, яких бракує.
Що після цього можна сказати? Гроші для армії, навички вояків і стан арсеналів – чинники надзвичайно важливі. Але вони є похідними від того, що визначає справжню силу армії. Перше і найголовніше – це існування у суспільстві ідеї оборони як органічного національного чинника. Бо «коли ця база утворена в душі кожного свідомого громадянина, технічно-організаційні заходи для оборони проводяться легше, скоріше і продуктивніше. Вони легко набирають плоті і крові». Відсутність такого розуміння, навпаки, роз’їдає міць армії, як іржа метал. І саме в цьому, в першу чергу, винні перед країною та армією наші політики.
Нині все йде на коло, яке мало б бути добре знайомим із минулого.Щоб пересвідчитись у цьому, раджу перечитати працю видатного політичного й військового діяча Симона Петлюри під назвою «Табор». Праця написана у складні часи боротьби за державність України. Там є такі слова: «Свою ролю в державі армія виконує доти, доки в цій боротьбі гору беруть державні моменти і не захитується самий пріоритет державності. Там, де цей пріоритет хитається, де партійна боротьба переступає межі державної доцільності, там захитується і внутрішня сила армії – її єдність та дисциплінованість». Додати щось важко. Але можна ще раз повторити. Для кращого розуміння ситуації теперішньої…
Сергій Згурець, Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода