Лондон – Такий сумбурний зараз час в Україні, що деякі важливі події залишаються недооціненими. Але від того ані їхнє значення, ані можливі життєво відчутні наслідки для України все одно не пропадуть. Ба більше, вони дуже скоро можуть датися взнаки.
Таким, мені думається, був скорий, але ємний візит в Україну президента Білорусі Олександра Лукашенка. В ньому було багато несподіванок і незавуальованих викликів.
Чого лише коштує одна різко і легко кинута Лукашенком фраза у розмові з Ющенком: «Якщо кому-небудь не подобається, що ми з вами зустрічаємось, то це його проблеми».
Третій – інколи не зайвий
Взагалі усі переговори відбувалися в присутності уявного третього учасника, з яким обидві сторони перебувають у явно не найкращих стосунках.
І Росія, напевно, не лише чудово розуміє свою присутність поміж рядками слів і текстів, писаних і промовлених у Києві.
Москва, без сумніву, усвідомлює абсолютно нову реальність, із якою їй доведеться вже скоро мати справу.
Можливо, вперше між Києвом і Мінськом виник політичний союз, у який, як це не дивно, штовхнула обидві сторони саме Москва і який виглядає досить вигідним для нових союзників.
І, ймовірно, вперше Росія опинилася в серйозній ізоляції на пострадянському просторі. Так недовго дочекатися найпарадоксальнішого результату, який може виникнути в регіоні.
Росія як центр околиці
Усі країни пострадянських земель можуть створити новий союз, але… без Росії.
Саме відсутність Росії у новому союзному утворенні може стати головною мотивацією для об’єднання. Адже на шляху новоутворення буде подолано – знову, можливо, вперше – головну перешкоду, а саме ризик міждержавної єдності з Москвою.
Чи не цей ризик, чи не цей уже перенесений у генетичну площину страх зближення з Росією створював і продовжує створювати постійне напруження в регіоні?
Адже практично всі країни, що постали на руїнах СРСР, намагаються утримувати Росію на певній дистанції.
Україна це робить уже роками. Туркменистан і Узбекистан також не приховують свого, м’яко кажучи, розчарування.
Інші країни Центральної Азії, включно навіть із Казахстаном, також не рвуться в обійми до Москви, хоча і не лізуть на рожен.
Грузія перебуває ледве не у відкритому стані війни.
Нова реальність
Аж раптом сталося неймовірне. В інший табір різко і активно вирвалася Білорусь. А це в поєднанні з Україною перетворюється на самостійну і переважаючу силу.
Обидві країни швидко і блискавично вирішили стару проблему ратифікації договору про спільний кордон. Було доволі легко полагоджено низку економічних питань.
Результатом візиту стало і питання суто політичного порядку, яке безпосередньо стосується Росії. Голова комісії з міжнародних справ Національних зборів Білорусі Сергій Маскевич оголосив, що парламент країни не збирається нині розглядати питання про визнання Абхазії та Південної Осетії.
Як підбив підсумок Віктор Ющенко, «Європі вигідно, коли Білорусь та Україна – разом».
Чи не призведуть союзницькі стосунки цих двох держав до заохочення інших приєднатися до такого несподівано привабливого для більшості країн регіону нового альянсу?
Чи не буде це новоутворення сприяти зміцненню стратегічного балансу в Євразії?
(Лондон – Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Таким, мені думається, був скорий, але ємний візит в Україну президента Білорусі Олександра Лукашенка. В ньому було багато несподіванок і незавуальованих викликів.
Чого лише коштує одна різко і легко кинута Лукашенком фраза у розмові з Ющенком: «Якщо кому-небудь не подобається, що ми з вами зустрічаємось, то це його проблеми».
Третій – інколи не зайвий
Взагалі усі переговори відбувалися в присутності уявного третього учасника, з яким обидві сторони перебувають у явно не найкращих стосунках.
І Росія, напевно, не лише чудово розуміє свою присутність поміж рядками слів і текстів, писаних і промовлених у Києві.
Москва, без сумніву, усвідомлює абсолютно нову реальність, із якою їй доведеться вже скоро мати справу.
Можливо, вперше між Києвом і Мінськом виник політичний союз, у який, як це не дивно, штовхнула обидві сторони саме Москва і який виглядає досить вигідним для нових союзників.
І, ймовірно, вперше Росія опинилася в серйозній ізоляції на пострадянському просторі. Так недовго дочекатися найпарадоксальнішого результату, який може виникнути в регіоні.
Росія як центр околиці
Усі країни пострадянських земель можуть створити новий союз, але… без Росії.
Саме відсутність Росії у новому союзному утворенні може стати головною мотивацією для об’єднання. Адже на шляху новоутворення буде подолано – знову, можливо, вперше – головну перешкоду, а саме ризик міждержавної єдності з Москвою.
Чи не цей ризик, чи не цей уже перенесений у генетичну площину страх зближення з Росією створював і продовжує створювати постійне напруження в регіоні?
Адже практично всі країни, що постали на руїнах СРСР, намагаються утримувати Росію на певній дистанції.
Україна це робить уже роками. Туркменистан і Узбекистан також не приховують свого, м’яко кажучи, розчарування.
Інші країни Центральної Азії, включно навіть із Казахстаном, також не рвуться в обійми до Москви, хоча і не лізуть на рожен.
Грузія перебуває ледве не у відкритому стані війни.
Нова реальність
Аж раптом сталося неймовірне. В інший табір різко і активно вирвалася Білорусь. А це в поєднанні з Україною перетворюється на самостійну і переважаючу силу.
Обидві країни швидко і блискавично вирішили стару проблему ратифікації договору про спільний кордон. Було доволі легко полагоджено низку економічних питань.
Результатом візиту стало і питання суто політичного порядку, яке безпосередньо стосується Росії. Голова комісії з міжнародних справ Національних зборів Білорусі Сергій Маскевич оголосив, що парламент країни не збирається нині розглядати питання про визнання Абхазії та Південної Осетії.
Як підбив підсумок Віктор Ющенко, «Європі вигідно, коли Білорусь та Україна – разом».
Чи не призведуть союзницькі стосунки цих двох держав до заохочення інших приєднатися до такого несподівано привабливого для більшості країн регіону нового альянсу?
Чи не буде це новоутворення сприяти зміцненню стратегічного балансу в Євразії?
(Лондон – Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода