Юрко Прохасько Київ – В українській колективній свідомості факт падіння Берлінського муру відіграє прикро незначну роль. Він у найкращому разі залишається просто фактом. У сприйнятті українського загалу падіння муру не спромоглося посісти місце Події, лише для вкрай небагатьох українців ця обставина по-справжньому емоційно забарвлена. Мусимо відразу сказати собі, що годі порівнювати її переживання німцями й українцями – аж ніяк не доречно це робити. Однак це не применшує її вагу.
Вельми часто точку зору про начебто нерелевантність і самого падіння муру, і дати 1989-го як початку великого перелому загалом можна почути і з уст фахівців із новітньої історії, які досконало здають собі справу з їхньої значущості.
З одного боку, це цілком зрозуміло, адже в нашій історичній пам’яті ніщо не годне конкурувати з нашою великою датою – 1991 роком. Для нас саме 1991 рік є тією під кожним оглядом переломною датою, поруч із якою вже немає місця жодній іншій, датою цілковито винятковою.
Це цілком зрозуміло, але ця обставина не повинна перешкодити нам віддати данину падінню Муру в інший спосіб. Бо для нас, українців, вкрай важливо здавати собі справу з важливості 1989 року, в тому числі й для нас.
Зв’язок між «нашим» 1991 роком і «середньоевропейським» 1989 роком є найбезпосередніший, хай навіть не видний на поверхні, хай навіть не пережитий емоційно.
Зворотній вплив падіння Берлінської стіни
До того ж, зв’язок цей багатократний: із одного боку, ми повинні усвідомити, що саме тенденції, викликані до життя горбачовською перебудовою, уможливили такі стрімкі зрушення в «зовнішній імперії». Те, що відбулося, починаючи з 1989 року, в Центральній Європі, мало такий самий потужний зворотній вплив на нас і наші події. Це можна порівняти з детонаційним пристроєм, який змітає хвилею від падіння того, що він сам і висадив у повітря.
Із іншого боку, події в «зовнішній» і у «внутрішній» імперії, громадянами якої ми тоді були, безумовно, складають єдину лінію, хай навіть не відразу очевидну. І нам було б важливо виразно її зрозуміти.
Є на те й третя причина: вона полягає в європейській солідарності і витворенні спільної європейської культури історичної пам’яті. Якщо нам залежить на тому, щоб відчувати свою причетність до європейських переживань, щоб не відмовлятися від надії цю культуру колись по-справжньому і повною мірою розділити, ми, для нашого власного блага, мали б інтерналізувати дату 1989 як нашу власну.
Іноді мені здається, що власне почуття історичної несправедливості, історичної кривди, начебто вчиненої нам із боку Європейського Союзу через зведення «нового Шенґенського муру», заважає нам розділити радість і відчути солідарність із 1989 роком. Це те, що зветься ресантиментом, але це теж наш ресантимент, і, хоч який болючий, він не сміє перешкодити нам бачити ледь далі.
(Київ – Прага)
Юрко Прохасько – германіст, перекладач, есеїст, співробітник львівського відділення Інституту літератури Національної академії наук України.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
З одного боку, це цілком зрозуміло, адже в нашій історичній пам’яті ніщо не годне конкурувати з нашою великою датою – 1991 роком. Для нас саме 1991 рік є тією під кожним оглядом переломною датою, поруч із якою вже немає місця жодній іншій, датою цілковито винятковою.
Це цілком зрозуміло, але ця обставина не повинна перешкодити нам віддати данину падінню Муру в інший спосіб. Бо для нас, українців, вкрай важливо здавати собі справу з важливості 1989 року, в тому числі й для нас.
Зв’язок між «нашим» 1991 роком і «середньоевропейським» 1989 роком є найбезпосередніший, хай навіть не видний на поверхні, хай навіть не пережитий емоційно.
Зворотній вплив падіння Берлінської стіни
До того ж, зв’язок цей багатократний: із одного боку, ми повинні усвідомити, що саме тенденції, викликані до життя горбачовською перебудовою, уможливили такі стрімкі зрушення в «зовнішній імперії». Те, що відбулося, починаючи з 1989 року, в Центральній Європі, мало такий самий потужний зворотній вплив на нас і наші події. Це можна порівняти з детонаційним пристроєм, який змітає хвилею від падіння того, що він сам і висадив у повітря.
Із іншого боку, події в «зовнішній» і у «внутрішній» імперії, громадянами якої ми тоді були, безумовно, складають єдину лінію, хай навіть не відразу очевидну. І нам було б важливо виразно її зрозуміти.
Є на те й третя причина: вона полягає в європейській солідарності і витворенні спільної європейської культури історичної пам’яті. Якщо нам залежить на тому, щоб відчувати свою причетність до європейських переживань, щоб не відмовлятися від надії цю культуру колись по-справжньому і повною мірою розділити, ми, для нашого власного блага, мали б інтерналізувати дату 1989 як нашу власну.
Іноді мені здається, що власне почуття історичної несправедливості, історичної кривди, начебто вчиненої нам із боку Європейського Союзу через зведення «нового Шенґенського муру», заважає нам розділити радість і відчути солідарність із 1989 роком. Це те, що зветься ресантиментом, але це теж наш ресантимент, і, хоч який болючий, він не сміє перешкодити нам бачити ледь далі.
(Київ – Прага)
Юрко Прохасько – германіст, перекладач, есеїст, співробітник львівського відділення Інституту літератури Національної академії наук України.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.