Варшава – Польщу на урочистих заходах, що відбулись у столиці об’єднаної Німеччини, представляли теперішні політичні керівники країни – вони колись були лідерами профспілки «Солідарність»: голова Європарламенту Єжи Бузек, прем’єр-міністр польського уряду Дональд Туск, колишній президент Лех Валенса.
Колишні лідери демократичної опозиції в Польщі наголошують на тому, що падіння Берлінського муру – це результат процесу, започаткованого профспілкою «Солідарність». Падіння комуністичної системи, що призвела до змін політичної карти Європи, виникнення на ній незалежних країн у пострадянському просторі було започатковане бунтом польських робітників 1980 року.
У Європі в 1989 році завершення цього процесу назвали «оксамитовою» революцією. Такої думки дотримується Лех Валенса, колишній лідер «Солідарності». Згадуючи події 20-літньої давнини, він сказав, що церква, вчення папи Івана Павла Другого дали полякам найбільшу наснагу до мирної боротьби з комунізмом.
Про падіння Берлінського муру згадує і колишній лідер «Солідарності» у Сілезькому регіоні, нині голова Європарламенту Єжи Бузек. «Польща була тоді вже вільною країною, працював уряд на чолі з першим некомуністичним прем’єром. У цей час до Польщі прибув із офіційним візитом німецький канцлер Гельмут Коль. Неймовірним здавалося тоді те, що канцлер Коль на лічені години покинув територію Польщі для того, щоб розвалити шматок муру, а опісля повернутися для того, щоб довершити державний візит», – говорив Єжи Бузек.
Колишній дисидент, зараз голова Польсько-українського форуму Генрик Вуєц у розмові з Радіо Свобода також пригадує візит до Польщі німецького канцлера Гельмута Коля й символічне польсько-німецьке примирення, що відбулось тоді. Як і інші поляки, Генрик Вуєц тоді не сподівався, що те, що відбувалося за західним кордоном Польщі, матиме такі важливі наслідки для Європи та світу.
«Усі були здивовані швидкими темпами подій, що відбулись у тодішній НДР. Ми знали, що там є паростки опозиційного руху, зокрема, в оточенні євангелістської церкви. Втім, цілковитою несподіванкою було те, що цей процес піде так швидко», – підсумував Генрик Вуєц.
Він зауважив, що в той час, коли падав Берлінський мур, у Польщі вже не було дисидентів, бо вони, як, скажімо, Яцек Куронь, увійшли до лав уряду й парламенту.
У свою чергу в сеймі місце від руху «Солідарність» отримав тоді Володимир Мокрий – діяч польської демократичної опозиції в Кракові, видавець самвидавної літератури, молодий науковець Яґеллонського університету, українець за походженням. Нині професор Мокрий завідує кафедрою європеїстики Яґеллонського університету.
«Було видно, що радянська система розсипається – оця всюдисуща безнадійність, своєрідна духота. Я це зустрів як підтвердження того, що буде все ж таки свобода людини, народу, свобода слова. Я тішився, радів, бо свободу й радість не можна регламентувати», – сказав професор Володимир Мокрий.
(Варшава – Прага – Київ)
У Європі в 1989 році завершення цього процесу назвали «оксамитовою» революцією. Такої думки дотримується Лех Валенса, колишній лідер «Солідарності». Згадуючи події 20-літньої давнини, він сказав, що церква, вчення папи Івана Павла Другого дали полякам найбільшу наснагу до мирної боротьби з комунізмом.
Про падіння Берлінського муру згадує і колишній лідер «Солідарності» у Сілезькому регіоні, нині голова Європарламенту Єжи Бузек. «Польща була тоді вже вільною країною, працював уряд на чолі з першим некомуністичним прем’єром. У цей час до Польщі прибув із офіційним візитом німецький канцлер Гельмут Коль. Неймовірним здавалося тоді те, що канцлер Коль на лічені години покинув територію Польщі для того, щоб розвалити шматок муру, а опісля повернутися для того, щоб довершити державний візит», – говорив Єжи Бузек.
Колишній дисидент, зараз голова Польсько-українського форуму Генрик Вуєц у розмові з Радіо Свобода також пригадує візит до Польщі німецького канцлера Гельмута Коля й символічне польсько-німецьке примирення, що відбулось тоді. Як і інші поляки, Генрик Вуєц тоді не сподівався, що те, що відбувалося за західним кордоном Польщі, матиме такі важливі наслідки для Європи та світу.
«Усі були здивовані швидкими темпами подій, що відбулись у тодішній НДР. Ми знали, що там є паростки опозиційного руху, зокрема, в оточенні євангелістської церкви. Втім, цілковитою несподіванкою було те, що цей процес піде так швидко», – підсумував Генрик Вуєц.
Він зауважив, що в той час, коли падав Берлінський мур, у Польщі вже не було дисидентів, бо вони, як, скажімо, Яцек Куронь, увійшли до лав уряду й парламенту.
У свою чергу в сеймі місце від руху «Солідарність» отримав тоді Володимир Мокрий – діяч польської демократичної опозиції в Кракові, видавець самвидавної літератури, молодий науковець Яґеллонського університету, українець за походженням. Нині професор Мокрий завідує кафедрою європеїстики Яґеллонського університету.
«Було видно, що радянська система розсипається – оця всюдисуща безнадійність, своєрідна духота. Я це зустрів як підтвердження того, що буде все ж таки свобода людини, народу, свобода слова. Я тішився, радів, бо свободу й радість не можна регламентувати», – сказав професор Володимир Мокрий.
(Варшава – Прага – Київ)