У Києві з’явиться новий центр реєстрації людей, яких
називають «бомжами». На них натикаєшся всюди – на ринках, у переходах, на вокзалах, у транспорті. Вони не мають певного місця проживання, але їх у мегаполісах - тисячі. Всупереч усім спробам влади їх зареєструвати, більшість людей без певного місця проживання прагнуть залишитися в тіні. Але незареєстровані теж хочуть їсти і їм теж потрібна медична допомога.
Нема реєстрації – нема прав
Люди стають безпритульними з різних причин. Передусім це колишні в’язні. Але ними перелік людей, які втрачають дах, не вичерпується, каже правозахисник Дмитро Гройсман. «Значна група людей – це вихованці дитячих будинків,сироти, діти, позбавлені батьківського піклування. Хоча держава повинна шукати таких людей і навіть ставити їх на квартирний облік. Ще одна група людей – це люди, що втратили власне житло, завдячуючи особливостям власного способу життя. Це ті, хто пропили, програли своє житло. Також це можуть бути люди, які нечесним шляхом були позбавлені або права на житло, або самого житла».
Конституційно прописка в Україні заборонена, але існує реєстрація, яка тісно пов’язана з реалізацією багатьох прав людини, наприклад, з можливістю медичного обслуговування. Це, зокрема, стосується і безхатченків, зауважує Дмитро Гройсман. «Не так легко отримати медичне обслуговування чи реалізувати право на освіту, чи отримати пенсію, не маючи реєстрації. Отже, держава зобов’язана забезпечити реєстрацію всіх осіб, які цього захочуть. Було ухвалено відповідний закон, яким передбачено, що люди, які проживають, умовно кажучи, десь під мостом, мають право бути зареєстрованими, мати юридичну поштову адресу (куди може приходити пошта, здійснюватися виплати)».
Новий центр реєстрації людей без певного місця проживання у Києві стане філією Центру обліку бездомних громадян, відкритого кілька років тому. Такий облік просувається складно, безхатченки можуть реєструватися, а можуть і відмовитися від цього. А оскільки значна їхня частина – колишні ув’язнені, їм не дуже кортить «засвічуватися». Але потребу в їжі й медичній допомозі вони мають.
Гарячий обід
На прикладі столиці (а три чверті всіх українських бомжів мешкає саме в Києві) депутат Київради Наталія Новак пояснює, що тут на безкоштовні гарячі обіди безпритульні можуть розраховувати лише взимку. А навесні та влітку залишається сподіватися на доброчинні та релігійні організації.
Питання безпритульних вирішує не лише Україна. Наприклад, у найбільшому американському місті Нью-Йорку безхатченків –
до 80 000 осіб. Як їм намагаються допомогти, інформує кореспондент Радіо Свобода у США Юрій Дулерайн. «Це трагічно, що такі люди є. Але ж вони можуть не бути такими, бо в кожному місті є притулки, їх утримує міська адміністрація. Є навіть спеціальні готелі», – розповідає він.
Депутат Київради Наталія Новак знайома з міжнародним досвідом допомоги безпритульним і вважає, що Україні ще далеко до такого рівня. Брак грошей, відсутність бажання влади, помножені на бюрократичні процедури, гальмують вирішення питання. «У всьому світі є притулки на ніч, «нічліжки». Наприклад, я бачила, як у Будапешті стоїть увечері черга безхатченків. Вони залишаються в таких приміщеннях на ніч, а потім кожного дня це приміщення дезінфікують. Такого в нас сьогодні немає. Бо для того, щоб безкоштовно влаштуватися на ніч, треба брати якісь документи, довідку з міліції. А так, щоб людина могла прийти лише з паспортом і залишитися на ніч, такого немає. Ніхто на це коштів не витрачає».
В українських притулках переночувати дозволяють тільки тим, хто має довідку про здоров’я та про відсутність проблем із законом.
Статистики немає
Один із тисяч киян, які мешкають просто неба, – 52-річний Тарас. Його стаж бомжування – п’ять років. У холоди, до того ж, коли у переважній більшості будинків зачиняють на ключ підвали й горища, доводиться дуже важко. «Ну, холодно...Дякуючи Богу, одягнувся...На смітнику...Їсти допомагають – хліб, бульйон дають – оці благочинні товариства. Бутерброди там – раз на тиждень. Яка робота? Я зараз узагалі ледве ходжу. І в мене рука відмовила. У лікарню можуть покласти на тиждень – я лежав у Києві. Але треба, щоб була температура».
Точну статистику людей без певного місця проживання навести неможливо. Однак, за підрахунками міліції, в Україні їх налічується приблизно 30 000 осіб, повідомив Радіо Свобода полковник міліції, головний фахівець Департаменту карного розшуку МВС України Микола Рощин. Причому, він має на увазі людей середнього віку 35–45 років. Статистику безпритульних дітей ведуть окремо. Їх налічується теж близько 30 000. До того ж, кількість людей, які залишаються без даху над головою, може коливатися від подій, що відбувається у країні, зазначає Микола Рощин.
Вирішенням проблем такої значної кількості людей займається держава та благодійні організації. Однак, справа посувається дуже повільно, стверджують експерти.
Люди стають безпритульними з різних причин. Передусім це колишні в’язні. Але ними перелік людей, які втрачають дах, не вичерпується, каже правозахисник Дмитро Гройсман. «Значна група людей – це вихованці дитячих будинків,сироти, діти, позбавлені батьківського піклування. Хоча держава повинна шукати таких людей і навіть ставити їх на квартирний облік. Ще одна група людей – це люди, що втратили власне житло, завдячуючи особливостям власного способу життя. Це ті, хто пропили, програли своє житло. Також це можуть бути люди, які нечесним шляхом були позбавлені або права на житло, або самого житла».
Конституційно прописка в Україні заборонена, але існує реєстрація, яка тісно пов’язана з реалізацією багатьох прав людини, наприклад, з можливістю медичного обслуговування. Це, зокрема, стосується і безхатченків, зауважує Дмитро Гройсман. «Не так легко отримати медичне обслуговування чи реалізувати право на освіту, чи отримати пенсію, не маючи реєстрації. Отже, держава зобов’язана забезпечити реєстрацію всіх осіб, які цього захочуть. Було ухвалено відповідний закон, яким передбачено, що люди, які проживають, умовно кажучи, десь під мостом, мають право бути зареєстрованими, мати юридичну поштову адресу (куди може приходити пошта, здійснюватися виплати)».
Новий центр реєстрації людей без певного місця проживання у Києві стане філією Центру обліку бездомних громадян, відкритого кілька років тому. Такий облік просувається складно, безхатченки можуть реєструватися, а можуть і відмовитися від цього. А оскільки значна їхня частина – колишні ув’язнені, їм не дуже кортить «засвічуватися». Але потребу в їжі й медичній допомозі вони мають.
Гарячий обід
На прикладі столиці (а три чверті всіх українських бомжів мешкає саме в Києві) депутат Київради Наталія Новак пояснює, що тут на безкоштовні гарячі обіди безпритульні можуть розраховувати лише взимку. А навесні та влітку залишається сподіватися на доброчинні та релігійні організації.
Питання безпритульних вирішує не лише Україна. Наприклад, у найбільшому американському місті Нью-Йорку безхатченків –
до 80 000 осіб. Як їм намагаються допомогти, інформує кореспондент Радіо Свобода у США Юрій Дулерайн. «Це трагічно, що такі люди є. Але ж вони можуть не бути такими, бо в кожному місті є притулки, їх утримує міська адміністрація. Є навіть спеціальні готелі», – розповідає він.
Депутат Київради Наталія Новак знайома з міжнародним досвідом допомоги безпритульним і вважає, що Україні ще далеко до такого рівня. Брак грошей, відсутність бажання влади, помножені на бюрократичні процедури, гальмують вирішення питання. «У всьому світі є притулки на ніч, «нічліжки». Наприклад, я бачила, як у Будапешті стоїть увечері черга безхатченків. Вони залишаються в таких приміщеннях на ніч, а потім кожного дня це приміщення дезінфікують. Такого в нас сьогодні немає. Бо для того, щоб безкоштовно влаштуватися на ніч, треба брати якісь документи, довідку з міліції. А так, щоб людина могла прийти лише з паспортом і залишитися на ніч, такого немає. Ніхто на це коштів не витрачає».
В українських притулках переночувати дозволяють тільки тим, хто має довідку про здоров’я та про відсутність проблем із законом.
Статистики немає
Один із тисяч киян, які мешкають просто неба, – 52-річний Тарас. Його стаж бомжування – п’ять років. У холоди, до того ж, коли у переважній більшості будинків зачиняють на ключ підвали й горища, доводиться дуже важко. «Ну, холодно...Дякуючи Богу, одягнувся...На смітнику...Їсти допомагають – хліб, бульйон дають – оці благочинні товариства. Бутерброди там – раз на тиждень. Яка робота? Я зараз узагалі ледве ходжу. І в мене рука відмовила. У лікарню можуть покласти на тиждень – я лежав у Києві. Але треба, щоб була температура».
Точну статистику людей без певного місця проживання навести неможливо. Однак, за підрахунками міліції, в Україні їх налічується приблизно 30 000 осіб, повідомив Радіо Свобода полковник міліції, головний фахівець Департаменту карного розшуку МВС України Микола Рощин. Причому, він має на увазі людей середнього віку 35–45 років. Статистику безпритульних дітей ведуть окремо. Їх налічується теж близько 30 000. До того ж, кількість людей, які залишаються без даху над головою, може коливатися від подій, що відбувається у країні, зазначає Микола Рощин.
Вирішенням проблем такої значної кількості людей займається держава та благодійні організації. Однак, справа посувається дуже повільно, стверджують експерти.
| Ви готові допомогти людям без певного місця проживання? | |
| Петро, художник: У кого є зайві гроші або зайве приміщення, той може допомогти. | |
| Валентина Іванівна, пенсіонерка: Звичайно. Речі давати теплі, могла б навіть людей взяти до себе на дачу, щоб вони жили там і працювали. | |
| Олег, тренер з футболу: Ситуація така, що вже цим людям не допоможеш. Дати їм пару гривень – ось усі мої можливості. | |
| Аня, студентка: Це їжа, і одяг, і навіть житло. Житло у тому разі, якщо пізнати цю людину краще і зрозуміти, що вона така сама, як і всі інші, просто їй дуже не пощастило. | |
| Сергій, менеджер: Ні. Я така сама людина, як і вони. Якщо, не дай Бог, зі мною щось станеться, я далеко не впевнений, що мені хтось допоможе. | |
