Київ – Нині, коли вже пройшов певний час після старту виборчих перегонів Президента України, доволі очевидно, що головною проблемою і перепоною успішного завершення цих перегонів є легітимність перемоги того чи іншого кандидата на посаду Президента. Найперше, що кидається в вічі, це налаштованість саме на цей лад, принаймні, кожного з провідних кандидатів.
Якщо взяти найсвіжіші виступи основних кандидатів на Президента України на телебаченні чи радіо, то перше, що чітко вирізняє всі ці інформаційні «засвітки» – це ставлення під сумнів будь-які дії усіх своїх опонентів. Причому цей засіб, котрий, безперечно, використовується політиками у всьому світі, перейшов відомі грані між опонуванням поглядам протилежної сторони і звичайною демагогією, і став річчю в собі.
На фоні ж того, що фактично кожен з кандидатів не може дати стосовно себе самого достатньої долі позитиву, котрий мав би загалом відтіняти, хоча б на думку самих кандидатів і їх піар-менеджерів, позитив одного від негативу інших, це все в сукупності дає загальне негативне поле оцінки всього політикуму в цілому. Що є дуже тривожною тенденцією і, на жаль, тенденцією визначальною.
Таким же чином кожен із головних претендентів, принаймні тих, котрі більшою мірою причетні до влади, цебто: Янукович, Тимошенко та Ющенко, постійно ставлять під сумнів як програми так і діяльність та результати один одного. При цьому, по-суті, не даючи жодних позитивних прикладів та результатів. Тому цілком можливо дещо забігти вперед і дати попередні оцінки можливих розкладів при першому, другому чи, навіть, подальших турах. Оскільки третій тур 2004 року вказує, що й таке цілком може бути.
Історичні прецеденти
По-перше, треба сказати, що кожна із трьох згаданих сторін по-суті має уже зараз формальні підстави для підготовки критики підтасування результатів виборів, одна одної чи загалом. Адже цілком відомо і це формально доведено, що команди, котрі стоять за нинішньою опозицією – Віктором Януковичем, постійно і різнобічно прибігали до фальсифікації результатів виборів, починаючи від тиску на виборців і їх підкупу на кожній окремій дільниці. Продовжуючи підтасуванням результатів на рівні підрахунку на цих дільницях, і аж до сумнозвісного проміжного серверу, котрий зміщував підрахунки вже на центральному рівні.
Відтак, просто історичне посилання на подібні прецеденти в минулому і з наведенням хоча б кількох фактів, котрі цілком ймовірно будуть і цього разу, дасть можливість поставити під сумнів усі результати виборів стосовно опозиції, котру на сьогодні формально очолює Віктор Янукович. А беручи до уваги ті останні зміни до Конституції, котрі мали б призвести до такого собі політичного «міжсобойчику» між Януковичем і Тимошенко, легітимність виграшу (якщо такий буде у Януковича), вже зараз виглядає більш, ніж сумнівно з будь-якої точки зору. Навіть без нагнітання цього питання в засобах масової інформації.
Якщо взяти іншого кандидата, діючого прем’єр-міністра Юлію Тимошенко, то на сьогодні і вона має цілу низку різнобічних факторів, котрі можуть поставити під питання виграш її команди та її особисто, в разі результуючого успіху на виборах Президента. Адже, окрім того, що на сьогодні Юлія Володимирівна перетягнула на себе майже всі важелі управління процесами на місцях, а також переважну підтримку економічно-фінансової еліти, як всеукраїнського, так і місцевого значення, і, відповідно, більшість адміністративних ресурсів, то вже це, само по собі, може давати підстави ставити під сумнів легітимність виборів в разі її виграшу. А той факт, що згадані конституційні зміни дають можливість їй разом з Януковичем контролювати вибори на місцях за допомогою більшості у виборчих комісіях, робить постановку такого питання неминучим. Принаймні, дає гарантію того, що після її формальної перемоги, буде тяганина в українських судових інстанціях, Верховному суді, і, можливо, з виходом на міжнародну спільноту – Європейського чи іншого Міжнародного суду.
Технологічні важелі
Водночас можна нагадати, що ще є один дуже суттєвий козир, котрим нині користуються як Тимошенко, так і Янукович – це діячі колишньої влади, такі, як Медведчук і Балога, що мають, безперечно, як ряд технологічних важелів, так і прямих прецедентних розробок. Скажімо, Балога себе проявив, починаючи від виборів у Мукачеві, котрі стали хрестоматійними, і після нещодавніх місцевих виборів у Тернополі, які також йшли за його технологіями і можуть бути прикладені (оскільки він формально відійшов від команди Президента) як до одної так і другої сторони. При чому, притягнуті не обов’язково за фактами, а і «за вуха». Питання легітимності стає більш, ніж сумнівним навіть в очах прихильників в того чи іншого політичного табору.
Не менш проблемними є позиції легітимності на виборах будь-якого успіху Віктора Ющенка. Адже сьогоднішній його низький рейтинг, навіть, якщо він за допомогою якихось технологічних ходів буде різко піднятий перед самими виборами, вже сам по собі ставить під сумнів, чи можливе таке різке підняття. А факт апробації технологій тернопільських виборів під егідою його адміністрації, а також можливість використання адміністративного ресурсу через губернаторів і їхній вплив на місцях, в будь-якому разі поставить під сумнів і його успіхи на майбутніх президентських виборах. Таким чином, хто б з претендентів не виграв на виборах, ми можемо очікувати майже тотальне оспорювання легітимності результатів у будь-якому разі.
Відтак, виникає не лише локальна, а й загальна системна нелегітимність виборів і самого політичного процесу в Україні, котрий створений саме діяльністю головних політичних фігур і тих політичних сил, що стоять за ними. Це, так би мовити, другий шар, другий аспект загальної загрози нелегітимності політичного процесу обрання Президента. Тобто в наявності яскравий системно-політичний ефект. І, власне кажучи, він є набагато небезпечнішим для України, ніж, можливо, якийсь локальний процес невизнання легітимності виборів будь-якою із сторін, цебто, зв’язаний з якимсь окремим політичним діячем. Виглядає так, що українські провідні політики самі рубають гілки, на яких знаходяться. При чому, рубають усі, синхронно. Чомусь думаючи, що результат не зачепить саме їх.
«Низький старт»
Проте є ще один, третій системний ефект, котрий, власне, є ще більш фундаментальним, аніж два попередніх, разом взяті. Це процес ставлення під сумнів легітимності всього політичного процесу і виборів 2010 року зокрема, пов'язаний з загальним падінням довіри до політичної еліти і політичної системи в цілому. Що зв’язано як з недолугою реакцією еліти України на світову фінансово-економічну кризу, так і на внутрішню українську кризу. І, котрий, власне, вимагав рішучої зміни не лише курсу України, а і її політичних еліт. А наразі, цілком очевидно, подібної зміни не відбувається. Навіть не в сенсі того, що могли провести заміну гравців першого ешелону гравцями з запасної лави, а загалом. Оскільки в результаті мало не річної балаканини, що перекинулася з політологічних кіл вже й до близнюків «свобод слова», залишились все ті ж старі-нові обличчя, котрі вже надокучили не лише опонентам, а й своїм прихильникам.
Якщо в таборі Юлії Тимошенко і Віктора Ющенка, можливо, вважають, що це торкнулося лише Партії Регіонів та Віктора Януковича, де близько сімдесяти депутатів вже на «низькому старті» переходу в інші політичні команди після виборів Президента, то це далеко не так. На «низькому старті» фактично якщо не всі, то більшість політичних представників партій у Верховній Раді і ще більше поза нею. Не кажучи вже, що й суспільство в цілому давно вже на «низькому старті» - у процесі відриву від нинішньої еліти і політичної системи. Що, мабуть, мусило б непокоїти усіх трьох гравців набагато більше, ніж результати виборів. Бо країна і її суспільство не втечуть від своєї «еліти» - навіть за великого бажання. А коли соціум вручну «втікає» подалі з очей свої набридлі еліти – це вже щось з галузі революцій.
Відтак, потрійна системна нелегітимність виборів ставить під питання взагалі можливість визначення переможця і робить майже неминучим введення якихось інших заходів, що виходять за межі діючого законодавства – третього, четвертого туру чи, навіть, повторення виборів. Або й скасування їх загалом і завершення політичного нинішнього процесу деградації еліт та девальвації політичної системи України, якимось іншим чином. Наприклад за допомогою утворення певних тимчасових ерзац-владних та ерзац-елітних структур – на час системного (і справжнього) вирішення наявної в Україні системної суспільно-політичної кризи. Адже ніхто не бажає, щоб криза вирішилася якось сама, а насправді з допомогою певних політичних сил визначеного ґатунку, – як в році 1917-му…
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
На фоні ж того, що фактично кожен з кандидатів не може дати стосовно себе самого достатньої долі позитиву, котрий мав би загалом відтіняти, хоча б на думку самих кандидатів і їх піар-менеджерів, позитив одного від негативу інших, це все в сукупності дає загальне негативне поле оцінки всього політикуму в цілому. Що є дуже тривожною тенденцією і, на жаль, тенденцією визначальною.
Таким же чином кожен із головних претендентів, принаймні тих, котрі більшою мірою причетні до влади, цебто: Янукович, Тимошенко та Ющенко, постійно ставлять під сумнів як програми так і діяльність та результати один одного. При цьому, по-суті, не даючи жодних позитивних прикладів та результатів. Тому цілком можливо дещо забігти вперед і дати попередні оцінки можливих розкладів при першому, другому чи, навіть, подальших турах. Оскільки третій тур 2004 року вказує, що й таке цілком може бути.
Історичні прецеденти
По-перше, треба сказати, що кожна із трьох згаданих сторін по-суті має уже зараз формальні підстави для підготовки критики підтасування результатів виборів, одна одної чи загалом. Адже цілком відомо і це формально доведено, що команди, котрі стоять за нинішньою опозицією – Віктором Януковичем, постійно і різнобічно прибігали до фальсифікації результатів виборів, починаючи від тиску на виборців і їх підкупу на кожній окремій дільниці. Продовжуючи підтасуванням результатів на рівні підрахунку на цих дільницях, і аж до сумнозвісного проміжного серверу, котрий зміщував підрахунки вже на центральному рівні.
Відтак, просто історичне посилання на подібні прецеденти в минулому і з наведенням хоча б кількох фактів, котрі цілком ймовірно будуть і цього разу, дасть можливість поставити під сумнів усі результати виборів стосовно опозиції, котру на сьогодні формально очолює Віктор Янукович. А беручи до уваги ті останні зміни до Конституції, котрі мали б призвести до такого собі політичного «міжсобойчику» між Януковичем і Тимошенко, легітимність виграшу (якщо такий буде у Януковича), вже зараз виглядає більш, ніж сумнівно з будь-якої точки зору. Навіть без нагнітання цього питання в засобах масової інформації.
Якщо взяти іншого кандидата, діючого прем’єр-міністра Юлію Тимошенко, то на сьогодні і вона має цілу низку різнобічних факторів, котрі можуть поставити під питання виграш її команди та її особисто, в разі результуючого успіху на виборах Президента. Адже, окрім того, що на сьогодні Юлія Володимирівна перетягнула на себе майже всі важелі управління процесами на місцях, а також переважну підтримку економічно-фінансової еліти, як всеукраїнського, так і місцевого значення, і, відповідно, більшість адміністративних ресурсів, то вже це, само по собі, може давати підстави ставити під сумнів легітимність виборів в разі її виграшу. А той факт, що згадані конституційні зміни дають можливість їй разом з Януковичем контролювати вибори на місцях за допомогою більшості у виборчих комісіях, робить постановку такого питання неминучим. Принаймні, дає гарантію того, що після її формальної перемоги, буде тяганина в українських судових інстанціях, Верховному суді, і, можливо, з виходом на міжнародну спільноту – Європейського чи іншого Міжнародного суду.
Технологічні важелі
Водночас можна нагадати, що ще є один дуже суттєвий козир, котрим нині користуються як Тимошенко, так і Янукович – це діячі колишньої влади, такі, як Медведчук і Балога, що мають, безперечно, як ряд технологічних важелів, так і прямих прецедентних розробок. Скажімо, Балога себе проявив, починаючи від виборів у Мукачеві, котрі стали хрестоматійними, і після нещодавніх місцевих виборів у Тернополі, які також йшли за його технологіями і можуть бути прикладені (оскільки він формально відійшов від команди Президента) як до одної так і другої сторони. При чому, притягнуті не обов’язково за фактами, а і «за вуха». Питання легітимності стає більш, ніж сумнівним навіть в очах прихильників в того чи іншого політичного табору.
Не менш проблемними є позиції легітимності на виборах будь-якого успіху Віктора Ющенка. Адже сьогоднішній його низький рейтинг, навіть, якщо він за допомогою якихось технологічних ходів буде різко піднятий перед самими виборами, вже сам по собі ставить під сумнів, чи можливе таке різке підняття. А факт апробації технологій тернопільських виборів під егідою його адміністрації, а також можливість використання адміністративного ресурсу через губернаторів і їхній вплив на місцях, в будь-якому разі поставить під сумнів і його успіхи на майбутніх президентських виборах. Таким чином, хто б з претендентів не виграв на виборах, ми можемо очікувати майже тотальне оспорювання легітимності результатів у будь-якому разі.
Відтак, виникає не лише локальна, а й загальна системна нелегітимність виборів і самого політичного процесу в Україні, котрий створений саме діяльністю головних політичних фігур і тих політичних сил, що стоять за ними. Це, так би мовити, другий шар, другий аспект загальної загрози нелегітимності політичного процесу обрання Президента. Тобто в наявності яскравий системно-політичний ефект. І, власне кажучи, він є набагато небезпечнішим для України, ніж, можливо, якийсь локальний процес невизнання легітимності виборів будь-якою із сторін, цебто, зв’язаний з якимсь окремим політичним діячем. Виглядає так, що українські провідні політики самі рубають гілки, на яких знаходяться. При чому, рубають усі, синхронно. Чомусь думаючи, що результат не зачепить саме їх.
«Низький старт»
Проте є ще один, третій системний ефект, котрий, власне, є ще більш фундаментальним, аніж два попередніх, разом взяті. Це процес ставлення під сумнів легітимності всього політичного процесу і виборів 2010 року зокрема, пов'язаний з загальним падінням довіри до політичної еліти і політичної системи в цілому. Що зв’язано як з недолугою реакцією еліти України на світову фінансово-економічну кризу, так і на внутрішню українську кризу. І, котрий, власне, вимагав рішучої зміни не лише курсу України, а і її політичних еліт. А наразі, цілком очевидно, подібної зміни не відбувається. Навіть не в сенсі того, що могли провести заміну гравців першого ешелону гравцями з запасної лави, а загалом. Оскільки в результаті мало не річної балаканини, що перекинулася з політологічних кіл вже й до близнюків «свобод слова», залишились все ті ж старі-нові обличчя, котрі вже надокучили не лише опонентам, а й своїм прихильникам.
Якщо в таборі Юлії Тимошенко і Віктора Ющенка, можливо, вважають, що це торкнулося лише Партії Регіонів та Віктора Януковича, де близько сімдесяти депутатів вже на «низькому старті» переходу в інші політичні команди після виборів Президента, то це далеко не так. На «низькому старті» фактично якщо не всі, то більшість політичних представників партій у Верховній Раді і ще більше поза нею. Не кажучи вже, що й суспільство в цілому давно вже на «низькому старті» - у процесі відриву від нинішньої еліти і політичної системи. Що, мабуть, мусило б непокоїти усіх трьох гравців набагато більше, ніж результати виборів. Бо країна і її суспільство не втечуть від своєї «еліти» - навіть за великого бажання. А коли соціум вручну «втікає» подалі з очей свої набридлі еліти – це вже щось з галузі революцій.
Відтак, потрійна системна нелегітимність виборів ставить під питання взагалі можливість визначення переможця і робить майже неминучим введення якихось інших заходів, що виходять за межі діючого законодавства – третього, четвертого туру чи, навіть, повторення виборів. Або й скасування їх загалом і завершення політичного нинішнього процесу деградації еліт та девальвації політичної системи України, якимось іншим чином. Наприклад за допомогою утворення певних тимчасових ерзац-владних та ерзац-елітних структур – на час системного (і справжнього) вирішення наявної в Україні системної суспільно-політичної кризи. Адже ніхто не бажає, щоб криза вирішилася якось сама, а насправді з допомогою певних політичних сил визначеного ґатунку, – як в році 1917-му…
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.