Дійова особа - кандидат на посаду Президента, народний депутат України Анатолій Гриценко.
Роман Скрипін: Анатолій Гриценко, тепер уже кандидат у президенти, зареєстрований у Центральній виборчій комісії. Мені аж страшно тепер поруч з Вами сидіти. Була нормальна людина, пересічна... Ну, міністр оборони – нехай, а тепер кандидат у Президенти.
Анатолій Гриценко: Але коли був міністр оборони, Ви ж пам’ятаєте, я телефон не міняв собі так само, десять років він незмінний.
– Людина як людина. З паном Гриценком ми вже давно, нема де правди діти. І я, відверто кажучи, отак спостерігав збоку за його шляхом, як він входив у владу, тому що людина не була у владі, а потім туди увійшла. Які емоції у нього від перебування у владі, які ідеї – все це ми обговоримо. А зараз послухаємо біографію Анатолія Гриценко.
Кандидат у президенти України Гриценко Анатолій Степанович народився 25 жовтня 1957 року в селі Багачівка Звенигородського району Черкаської області. 1974 року закінчив Київське суворовське військове училище, 1979 – Київське вище військове авіаційне інженерне училище, проходив службу в стройових частинах, начальник групи обслуговування військової частини у місті Охтирка Сумської області.
Вісім років працював викладачем у Київському вищому військовому авіаційному інженерному училищі, на штабних посадах у Міноборони України.
З 1992 по 1994 – начальник Управління проблем військової безпеки і військового будівництва Науково-дослідного центру Генерального штабу Збройних Сил України.
У 1993 рішенням Вищої атестаційної комісії Міністерства оборони України був відряджений на навчання до США. Цього ж року успішно закінчив Інститут іноземних мов Міністерства оборони США.
У 1994-му закінчив оперативно-стратегічний факультет Університету Військово-повітряних сил США – першим із України.
1995 – закінчив Академію Збройних Сил України.
1997-1998 – очолював аналітичну службу апарату РНБО.
Із грудня 1999 року – президент Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова. Одночасно, з лютого 2000 року, – позаштатний консультант Комітету з питань національної безпеки оборони Верховної Ради України, а з листопада 2000 року – член Громадського ради експертів з внутрішньополітичних питань при Президентові України.
У червні 2004 року призначений керівником інформаційно-аналітичного забезпечення виборчої кампанії Віктора Ющенка.
4 лютого 2005 року призначений міністром оборони України. Обіймав цю посаду в урядах Юлії Тимошенко, Юрія Єханурова та Віктора Януковича до 18 грудня 2007 року.
4 грудня 2007 року створено Комітет Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони, головою якого став Анатолій Гриценко.
11 грудня 2008 року очолив Всеукраїнську громадську організацію «Громадянська позиція».
Автор понад 100 наукових праць, виданих в Україні, Бельгії, Нідерландах, США, Франції та Швейцарії. Володіє англійською мовою, захоплюється шахами, преферансом і туризмом.
– Ось такий він, Анатолій Гриценко. Може, хтось не знав його біографії – познайомились. Перед тим, як щось запитати, варто людям згадувати, можливо, чи не найяскравіші моменти. От у Вашій біографії найяскравіший момент, який я пригадав, – це Ваш діалог з Януковичем, коли він був Прем’єром. І це показували по телевізору в прямому ефірі. І не на підвищених тонах, але досить жорстко Ви опонували тоді Прем’єру як міністра оборони, захищаючи позицію Президента.
– Давайте згадаємо той час. Це було нічне засідання Кабміну, Віктор Ющенко розпустив Верховну Раду, коли зібрався весь Кабмін, і практично одностайно виступили по черзі, кожен міністр, і сказали, що не будемо виконувати Указ Президента. Я тоді зайняв чітку позицію і заявив наступне. Перше: Збройні Сили будуть виконувати накази виключно Верховного головнокомандуючого, як записано в Конституції, більше нікого. Друге: армія буде перебувати в місцях постійної дислокації і не буде втручатися в політичні конфлікти.
І третє, що я сказав, це було, мабуть, найважливіше: якщо хтось спробує незаконно втягнути інші силові структури у вирішення внутрішнього конфлікту, армія виконає свою стабілізуючу функцію. Оце тоді напружило всіх.
– Ви нагадали про це. Але, розумієте, був ще один нюанс. Я тут не можу згадати про іншого кандидата в президенти. Там він теж був з Вами. Сидів поруч. Це Арсеній Яценюк. І оце голосування підніманням-не підніманням рук – певна характеристика впертості або мужність якась така. Тепер ви на одному полі. Тепер ви позиціонуєтесь як якась альтернатива тому, що є. І можливо, Вам доведеться домовлятись із Яценюком.
– Ми точно будемо домовлятись із Яценюком, але про одну річ. Про те, як спільно і Гриценко, і Яценюк, і Тігіпко, й інші, хто піде захистити результат. Оце єдина основа для домовленостей. Не буде жодних домовленостей стосовно того, що хтось зніме кандидатуру на користь іншого. Я чітко заявив і записав це в своїй програмі: я пройду цей шлях до кінця і не буду знімати свою кандидатуру. Це не якісь наполеонівські замашки. Якби зараз обирали просто хорошу людину, хороших людей багато. Якби зараз обирали голову Нацбанку, я б не пішов, хай би йшов банкір Ющенко, банкір Яценюк, банкір Тігіпко. Якби обирали Генерального прокурора, взагалі це не моє.
– Ми ж обираємо не міністра оборони.
– А ми обираємо Президента України, людину, яка буде виконувати абсолютно конкретні блоки функцій. Перше – правоохоронний блок, друге – Верховний головнокомандувач, третій – координація зовнішньої політики, плюс ті кадрові рішення, які є: Нацбанк, губернатори і законодавчі ініціативи. От я не бачу нікого іншого, знаючи, що вони хороші люди, хто б міг з першого дня виконувати ці завдання краще, ніж я.
– Слухач: Вас з Дніпропетровщини турбують. Анатолій Степанович, мені здається, що Вас із Яценюком об’єднує ще одне в передвиборній кампанії – це боротьба з антисемітизмом і ксенофобією. Розумієте, зараз досить ситуація в цьому плані загострилась. І от навіть на місцях люди чують оцей сплеск, оці антисемітські виходки оцих маргіналів. Анатолій Степанович, з цього приводу до Вас таке питання. Ваше особисте ставлення до цієї кампанії в Україні, оцієї ксенофобської кампанії, яка розгорнута певними силами як правоохоронця, як людини військової. І по-друге, що Ви можете зробити як кандидат, Ваша позиція в цій справі. Будь ласка, зробіть, щоб люди прості не відчували пресу оцих ксенофобів, фашистів.
– Я відповідь дав буквально в той же день, коли були зроблені відповідні заяви Ратушняка. Я сказав, що це далеко не останній об’єктивно мир у нашій країні, але те, що він заявив – це неприйнятне. Я сказав, що це слабка позиція, насправді, яка свідчить про меншовартість. Наприклад, британці не страждають антисемітизмом, вони просто знають, що вони не дурніші, ніж євреї.
– Британці подолали в собі імперський комплекс. Ви у Лондоні ж були, знаєте, що там без проблем ходять індуси, араби, усі їхні колишні колонії, у британців немає, що це хтось другорядний. Вони, навпаки, притягують найліпших людей із колишньої колонії до себе.
– Вони вибачаються таким чином за те, що віками їх гнобили.
– Це колишня імперія. Ми, навпаки, були колонією.
– Але я скажу, тому що прозвучало, що я як кандидат маю зробити. По-перше, я категорично буду спиняти будь-яку риторику, яка спрямована на розпалювання ворожнечі.
– У який спосіб?
– Давайте так. У кожному випадку це своє. Але я переконаний, що нам не вистачало ще зіткнень на міжнаціональній, міжконфесійній, будь-якій іншій основі. У нас достатньо внутрішніх конфліктів, щоб ми з ними справились спокійно і мирно. А розрізняти людей, брати штанген-циркуль і міряти, в кого які співвідношення між щелепою і чолом, як це робив Гітлер, вибачте, це печерне, і такого в Україні не буде ніколи.
– Я Вас тепер буду запитувати про поточні події, про те, що відбувається у фракції НУНС, до якої Ви нібито належите. Там кажуть, що керівництво будуть скидати. А якщо скидають керівництво, воно міняється, то може розвалитися і коаліція. А розвалюється коаліція, потрібно створювати нову, або перевибори Верховної Ради.
– Я розумів би, якби були такі спроби, спрямовані на те, щоб парламент і уряд працювали стабільніше, можна було б про це говорити. Те, що я бачив зараз, то це витягли списки, які були складені під проектом рішення про звільнення Мартиненка. Ці списки були заготовлені ще в березні цього року, вони лежали. Зараз під вибори хтось їх витяг.
Я не бачив за цим реальної спроби консолідувати парламент. Це неможливо зробити зараз на тлі виборів. Єдине – так трішки потріпати нерви Тимошенко, можливо, виторгувати якісь кадрові посади. Можливо, зменшити тиск із приводу якихось питань приватизації, нічого іншого. Об’єктивно, в цьому зацікавлений Президент. Чи робить це Секретаріат чи ні? Не знаю, але заява Віри Ульянченко про те, що таке може бути, свідчить, що Президент в долі через свій Секретаріат якимось чином у вирішенні цих питань.
Я вважаю, що Президенту не треба таким чином втручатись у парламент. Нічого доброго від його втручання за ці майже два роки не вийшло. Розвал не тільки у фракції. Фракція не збирається у повному складі, а голосує кожен так, як хоче, або як скаже вождь маленької групки. Фракції фактично немає.
Формально коаліція існує, формально її не знищать таким чином. Я переконаний, що з точки зору відповідальності треба, щоб Тимошенко завершила роботу в уряді принаймні до завершення президентських виборів. Нехай вона заяву покаже і дійсно попрацює, не тільки Україна, але й прем’єр.
– Я тут до чого веду. Ви самі згадали про роль Президента в цьому процесі. Але це ж та людина, Ющенко, я маю на увазі, чинний Президент, яку Ви вели в президентство, вели фактично за руку, як і всі інші, хто йому допомагав. Ви працювали в аналітичному центрі, розробляли програми, писали купу документів. І ось ця людина прийшла до влади, ось ми маємо такий результат. В чому прокол Ющенка, Ви вирахували чи ні, скажімо так?
– Я не хотів би зараз критикувати Ющенка. Можна було б критикувати тоді, коли б в нього рейтинг був 60%, коли він вимірюється однозначним числом – лежачих не б’ють. Але я відповім на Ваше питання, я ніколи від них не тікаю.
Перше. Якби я зараз опинився подумки в червні 2004 року, я пішов би знову не в штаб Януковича, а в штаб Ющенка. Це був би абсолютно свідомий вибір, тому що багато хто забув уже, але тоді це був страшенний тиск, тиск на журналістів через темники, це був тиск на підприємства через «маски-шоу», це був тиск на виборця через позбавлення права вибору, через будь-які інші механізми. Я цього не сприймав. І Ющенко тоді уособлював єдиний можливий вибір для того, щоб скласти альтернативу. Я так само пішов би туди.
Друге. Помилки почались ще з самого початку. Коли, працюючи в штабі, я запропонував: крім виборів, треба підготувати програму перших 100 днів, щоб Президент, який переможе, з темпом пішов зразу, пропонуючи рішення, вносячи законопроекти, приймаючи серйозні укази, інші рішення, щоб люди відчули, що це було все недаремно.
Мені сказали тоді, що переможемо – потім будемо робити. Це була перша помилка. І, як виявилося, буквально за два дні довелося писати програму «Десять кроків назустріч людям».
– Янукович вчора, між іншим, фактично повторив оці всі тези на з’їзді Партії регіонів. Він пропонує практично те саме, взявши у Юлії Тимошенко обіцянку скасувати призов в армію. Ви не дивились вчора обіцянки, які давав Янукович: це робочі місця, це громадянське суспільство, знижене оподаткування. Це всі ті речі, які обіцяв Ющенко п’ять років тому.
– Я процитую Станіславського: «Не верю!» Тобто я тих людей, які зараз відповідальні за те, що відбувається в країні, я їх просто виводжу за рамки. Якби я вірив і був переконаний, що хтось із них, чи Тимошенко, чи Ющенко, чи Янукович спроможний рухати країну вперед консолідуватися і консолідувати суспільство, я б не висував свою кандидатуру. Пересвідчився: не може жоден з них. При тому віддаю належне, кожен з них – це сильна особистість, яка відбулася в своєму житті і зробила багато корисного. Все, крапка, потенціал об’єднання вичерпаний. Навіть зараз їхав сюди – подивіться, майдан буде. Забите місто автобусами і аж до Борисполя стоять автобуси.
– А вчора з Києва виїжджали автобуси, які привозили людей на підтримку Януковича.
– Абсолютно вірно. Про що це говорить? Що щиро люди вже не йдуть. Якщо зараз оголосять зібрання на майдані чи Ющенко, чи Тимошенко, чи Янукович, прийде 300 чоловік. Все, розчарування повне. І таке розчарування свідчить про те, що ти яку завгодно програму не малюй, бо зараз висять плакати «Ваш голос враховано – буде виконано».
Ви знаєте, як класно? Я побачив перший плакат, який називався «Хочу почути Ваш голос». І подзвонив – ну, я така людина. Подзвонив, кажу: «Я хочу почути Віктора Януковича, щоб він почув мій голос». Мені кажуть: «Залиште свій голос, і ми передамо його в місцевий осередок». Я кажу: «В який осередок?» – «Партії регіонів». Вибачте, мене партія не парить. Я хочу долучитися до величі, я хочу почути голос лідера.
– Слухач (переклад): Мене звати Володимир. Кривий Ріг. Хотів би поставити таке питання. Нічого, що я російською?
– Анатолій Гриценко (переклад): Нема проблем, я пам’ятаю російську мову.
– Слухач (переклад): Зараз дуже багато агентств, які вивчають рейтинги кандидатів, соцопитування. Суть питання в чому. От є кандидати, які займають перші позиції, всі їх знають прекрасно – Тимошенко, Янукович. На фоні цього як Ви оцінюєте свої шанси і з якою метою Ви висуваєте свою кандидатуру – щоб просто засвітитися чи реально перемогти? Як Ви оцінюєте свої шанси?
– Чесно кажучи, я відповідь передбачаю вже.
– Анатолій Гриценко (переклад): Питання було російською мовою, я відповім російською мовою Володимиру з Кривого Рога, тим більше, що недавно був у вашому місті, буквально місяць тому. Так от, шанси, рейтинги. Ви знаєте, давайте від протилежного. Якщо у нас зараз два лідера за соцопитуваннями – Тимошенко та Янукович, це означає, що всі можуть голосувати за лідерів? Якщо так, то і через п’ять років будемо обирати з Тимошенко та Януковича, і через 45. Напевно, мають з’являтися нові, якщо у нинішніх не виходить. Вони починають завжди знизу. Колись Тимошенко починала в партії Лазаренка, взагалі одиничні відсотки там були, а потім вона вийшла на нинішній рівень. Так само стартує будь-яка нова людина. Рейтинги засвітяться 17 січня на моніторі ЦВК.
От вчора якщо бачили програму Шустера , люди, які сиділи в студії, дали мені 37%, а представнику БЮТ, по-моєму, 6 чи 8, Партії регіонів – 10 чи 12. По-різному оцінюють рейтинги. Я б хотів, поважаючи соціологічні служби, залишити право за людьми сказати своє слово.
– Слухайте, якби Ви самі не займалися соціологією свого часу ще в Центрі Разумкова...
– Анатолій Гриценко (переклад): Я визнаю, що рейтинг зараз у Гриценка за тими соціологічними опитуваннями вимірюється одиничними цифрами – 1.5-2%, але при цьому, якщо ставлять питання про вибори до місцевої ради, вже зараз в тому чи іншому регіоні виходить 5-7%, тобто цю політичну силу бачать, вона навіть ще не сформована. Ще немає Блоку Гриценка, але неіснуючий Блок Гриценка на можливих виборах проходить бар’єр.
– Ви ж ідете на вибори Президента, ми ж не говоримо про місцеву владу.
– Я людина військова. Ставиться завдання-максимум і завдання-мінімум. Завдання-максимум – вийти в другий тур. Якщо людина вийшла в новий тур, нова людина, вона гарантовано завалить будь-кого старого. Якщо не вийде, значить, будемо боротися за третій результат. Це буде переконливий результат, який покаже… Я переконаний, що якщо переможе Тимошенко чи Янукович, вони не зможуть об’єднати країну і нас чекають дострокові президентські вибори, через рік-півтора, максимум – через два. І тоді це буде гарантований час для перемоги. Але до того відбудуться місцеві, парламентські вибори дострокові, де наша політична сила абсолютно чітко закріпиться і створить передумови для перемоги на президентських виборах.
– Коли відбудуться парламентські вибори?
– Місцеві вибори призначено на 30 травня, але є відчуття у більшості навіть тих, хто сидить у парламенті, що цей парламент не працюватиме ще три роки, він, очевидно, раніше складе повноваження.
– Тобто вибори місцеві і парламентські можуть бути одночасно?
– Можуть бути одночасно. Я думаю, що до того воно й іде.
– Тобто це заплановано, фактично депутати самі це собі придумали?
– Поки не придумали, але розуміють, що парламент заблокований. Ну не може він, і так складають цей кубік Рубіка, а воно не складається.
– Слухачка (переклад): Людмила, Чернігів. Анатолій Гриценко, Вам низький поклон за те, що я завдяки Вам отримала квартиру.
– А я про це і не знаю.
– Слухачка (переклад): Тому що Ви побороли корупцію в цьому квартирному питанні. А тому що дуже багато людей залишились без квартир. Деякі по 5 квартир мали. А тепер я хочу сказати. Анатолій Гриценко, я буду голосувати за Вас, тому що Ви пройшли американську школу, пройшли українську школу. І скажімо так, Ви порядна людина.
– Я так розумію, питання не буде, позитивні емоції.
– Давайте я сам відповім на питання, чи поборов я корупцію в розподілі житла. Об’єктивно скажу, що ні, не до кінця. Але так само підтверджу, що зараз і після мене в газеті «Народна армія» публікується весь розподіл житла. Це факт. Було проведено ревізію і з цієї черги викинуто тих, хто вже отримував по дві, по три, по чотири квартири, як Ви говорите, викинули таких людей. І це була на той час, в 2005 році, зекономлена сума 150 мільйонів гривень, якби вони це вкрали. Я з цим боровся, і тим легше мені переконувати людей зараз. І я не просто говорю, що буду боротись з корупцією , я це робив, коли була можливість на тій ділянці, де була можливість.
– Я можу Вам зробити комплімент: я подивився на годинник – у нас темп розмови досить швидкий, тому що конкретні відповіді на конкретні запитання. Це мій комплімент Вам. Далі компліменту не буде, тому що зараз слухаємо слухача.
– Слухач (переклад): Я з Кіровограда, Анатолій. Я вчора бачив Анатолія Степановича по телевізору, я теж визначився, за кого буду голосувати. Я йому хочу поставити питання. Хай він прибере цей маразм, коли російськомовний фільм перекладають українською два якісь дебільні, вибачте за бідність мови… Тому що як не дзвонив, ніхто нічого не робить. Скоріше пішла б ця несправедливість.
– Ще й мовне питання порушили. У мене стосовно мови і було до Вас гостре питання.
– Я поділяю Ваші емоції, тому що раніше дивився «Вечный зов», тепер коли він титрується, мене це бісить.
– А тут не про титрування йдеться, про озвучення згори, вони виглядає правда по-дебільному.
– Я думаю, що треба знаходити якийсь баланс. Припустимо, у Нідерландах говорять трьома мовами. І коли йде фільм однією з цих трьох мов, вони не перекладають.
– Нідерланди не порівнюйте.
– Добре, не порівнюю. Українська і російська мова, я думаю, що всі люди, навіть ті, які не складуть екзамен на п’ятірку, розуміють один одного. З грицькової точки зору, з нормальної – це нелогічно. Держава повинна працювати так, щоб було зручно людям насправді. От просте питання. Можна розбити парк і відразу заасфальтувати доріжки. А можна дати три місяці, щоб люди протоптали там, де їм зручно, і потім там заасфальтувати. Тут же абсолютно зрозуміло, це не тільки думка мого тезки з Кіровограда. Таких людей багато, включаючи мене. Я би цього не робив. Я би тут дав волю каналам і компаніям, які це роблять, щоб вони зорієнтувались відповідно до потреб ринку. Ринок дасть відчуття, що українську, російську на одна одну перекладати не треба. А коли це йде англійська, німецька, безумовно, той же Анатолій попросить, щоб йому переклали, про що там говорять.
– Можливо, нам би варто було дивитися фільми мовою оригіналу з субтитрами навіть в кінотеатрах, тому що люди більше б розуміли англійську. Тому що коли йде переклад, встановлюється певний бар’єр, все розуміється повністю.
– Я можу англійською дивитися фільм, не всі можуть. Тут треба обережно.
– По-різному можна. Можна і дубльований фільм. Я хотів би про мовне питання Вас запитати. От нам подзвонив слухач, російською звернувся, Ви російською відповідаєте. Це певне ж загравання з виборцями.
– Я був абсолютно послідовний в цьому плані, і завжди так роблю, і навіть в парламенті, хоча за це вигрібаю.
– Ви знаєте, чому? Мовне питання – воно найгостріше. Як тільки його можна підняти в будь-які програмі, найбільша кількість дзвінків, найбільша кількість відгуків. Це свідчить не лише про те, що воно гостре, це питання, а свідчить про те, що воно не розв’язане.
– Давайте мухи окремо, котлети окремо. Найгостріше питання зараз – безробіття. Тому що коли у людини немає роботи, вона вбита соціально, мужик не знає зранку, куди йому йти, він не може не те що квіти дружині, сік дати дітям. Оце найгостріше питання. Мовне питання спалахує дуже швидко, тому що воно не потребує якихось ресурсів для того, щоб його вирішувати, воно просто переходить в категорію емоційну. Моя позиція щодо мовного питання: коли до мене звертаються люди українською, відповідаю українською, російською – відповідаю російською, англійською звернуться – відповім англійською. На жаль, не можу іспанською, французькою, як це, може, моя донька зробить. Я думаю, що державний чиновник повинен працювати для людей. Оце принципова установка. Людина – головне в країні. І тому, коли говорять внести другу мову державну російську – категорично проти. В нашій державі Україна буде лише одна державна – українська мова.
Але я змушу, і я написав про це в програмі, державного чиновника відповідати людині тією мовою, якою до неї звертаються люди, які живуть на тій території, де працює цей державний чиновник.
– А якщо китайці приїдуть, почнуть китайською звертатися.
– Ви мене почули: де живуть люди, де працює цей чиновник. Наприклад, є у Чернівецькій області райони, де говорять румунською мовою, є в Одеській, де молдавська, грецька чи гагаузька. Чиновник, який туди в сільську чи в селищну раду йде працювати добровільно, у нього буде записано в кваліфікаційних вимогах, щоб він знав цю мову. Звертається бабуся румунською, і більше вона ніяку не вивчить – дай їй відповідь румунською, а звернення її пусти по вертикалі догори на державній. І вирішуй її питання. Людині має бути зручно – оце ключове. І головне, я думаю, що треба прибрати штучні перепони, які ми самі створили. Якщо ви купуєте магнітофон, комп’ютер, будь-яку техніку, у вас до неї буде опис, мабуть, на 15 мовах, включаючи китайську, словенську, словацьку, яку завгодно. А чому ми нашим людям даємо, наприклад, валокардін чи нітрогліцерин, який під язик треба засунути, щоб врятувати людину, і там написано виключно українською мовою. А чому не зробити російською, українською і кримськотатарською. Хіба буде гірше? Це ж для людини. І не порушуються державність, не порушується єдина державна мова, яка працює в усіх державних інститутах, навчальних закладах.
– Ми зачепили мовне питання, але у нас тема не мова. Тобто якби ми лише про мову говорили, тут можна було б і дискутувати і далі продовжувати.
– Слухач: Пан Михайло, Львів. Офіцер у відставці, земляк Анатолія Степановича зі Звенигородщини. Десантник. Дуже приємно, що Ви піклуєтесь про аеромобільні війська в своїй програмі, про війська спецпризначення. Питання таке: чи не вважаєте Ви, що Ваш американський слід все-таки буде заважати Вам у Вашій передвиборчій боротьбі, як агенту впливу, можливо, таке Вам будуть закидати?
– Можна піти у печерний вік. Я був ще у 40-ка приблизно країнах. Я ще навчався і в Нідерландах, проводив там дослідження. Якщо мені будуть дорікати якісь сліди, це значить не вірити в те, що я – громадянин України, що я знаю, що таке наша державна таємниця. І повірте мені, ті люди, які мене направляли у США на навчання, це була Вища атестаційна комісія міністерства оборони, наголошую, України, яку очолював тоді генерал-полковник Лопата, начальник генерального штабу. Мене направила туди Батьківщина, я приїхав і відпрацьовую ті знання, які я отримав, тут абсолютно ефективно. Це перше. Друге. Про десантників немає в програмі мови. Але, очевидно, Ви наголошуєте на тому, що я підписав програму розвитку сил спеціальних операцій, де десантники є важливою складовою. І відкрию Вам ще один секрет. Три тижні тому я їхав в аеропорт, і отримую дзвінок. Мабуть, Ви з цього полку. 80-ий аеромобільний полк. У мене телефон не міняється вже 10 років. Просять: «Будь ласка, зробіть що-небудь, бо нам відключили електрику, ми не можемо жити». Так от питання, я вирішив його, через 40 хвилин включили, але це не моє, я зараз не міністр. Питання, чому не можуть додзвонитися по вертикалі догори, щоб ті, хто зараз отримує гроші для вирішення цих питань, вони їх не вирішували. Тому я виступаю за системні зміни, які дозволять і десантникам відчувати себе нормально, і сім’ям жити з електрикою. Бо просто гасити пожежу, Гриценко додзвонився, чи ви до Гриценка додзвонилися.
– Ви знову зачепили дуже важливу тему, яку я хотів перед Вами поставити. Додзвонився, не додзвонився – що ми утримуємо чиновників за власний кошт. Скільки ми витрачаємо з бюджету грошей на утримання чиновницького апарату взагалі в Україні?
– Супер питання. Я цифру зараз назву. Це мільярди.
– Мені назвали, що це третина бюджету України.
– Я думаю, що третина – це забагато, бо чиновників приблизно 250 тисяч, не буде стільки витрачено.
– Але це не лише зарплата. Далі у нас є матеріальне забезпечення, преференції. Тут можна ж порахувати, скільки нам обходиться утримання одного депутата.
– Коротка відповідь: багато, але не третина бюджету. Я хочу нагадати тим людям, які старші, можливо, чують, хай вони подивляться, яка була система управління при совєтській владі, на рівні області скільки тоді було чиновників і порівняйте, скільки їх зараз.
А потім порівняйте, який був рівень промислового розвитку тоді і зараз. Ви побачите, що в рази, в 5-6, а той більше, збільшилась кількість чиновників на обласному й районному рівні. Це абсолютно невиправдано. Ми записали: мінімум на третину вони будуть скорочені, починаючи з районних адміністрацій, це абсолютно непотрібні структури. Виконком при раді – вперед, хай працює. Обласні адміністрації – зараз це директивно-командні функції. Якщо глава адміністрації не підпише, рада, яка має окремий рахунок, не отримає кошти з бюджету. А якщо у них різні політичні сили, то він підпише цю платіжку тільки в листопаді.
– У мене природне питання. Я подивився на цей список чиновників, які живуть в Конча-Заспі, Ви, може, бачили цю статтю у виданні «Українська правда». Я не міг зрозуміти, з якого щастя ми утримуємо того самого Єханурова на держзабезпеченні. І так купа інших прізвищ, які ми утримуємо. Це не колишній Президент, якби Президентів, то, будь ласка, Лерніда Макаровича, хай, він колишній Президент, Леоніда Даниловича, колишнього Президента. Оце держзабезпечення, можливо. А можливо, й ні, невже це найбідніші люди, щоб їх утримувати коштом держави.
– Пане Романе, Ви питаєте мою позицію. Моя позиція така і вона була підтверджена, коли я працював.
– А чого Ви не на держзабезпеченні?
– По-перше, я навіть не жив на дачі міністра оборони, не хотів, я жив у себе вдома, мені там зручно. Вона не потрібна абсолютно міністру оборони. Тим більше після того, як звільнився, триматися за це. І тим більше ті люди, яких Ви називали, вони не бідні і можуть обійтись без цих дач. Їм дають тільки третину, щоб вони платили за комунальні послуги, а решту платить держава.
– А дехто взагалі не платить, держава платить.
– Це з категорії «оце візьму, оце візьму і ще в придачу». Але хочу нагадати, що коли доходить до останнього шляху, то там кишені зашиті, тільки квіти кладуть, не забереш уже з собою. Я категорично проти цього. Тим більше проти того, що записано в проекті Конституції від Віктора Ющенка, щоб колишні Президенти були такими перами, сиділи пожиттєво. Це щось навіть не з категорій Середньовіччя.
– Розумієте, ця система, вона себе роз’їдає далі.
– Зламати цю систему, провести ревізію, хто там живе.
– Хіба Ви не знаєте тих людей, яких система з’їла, дала їм преференції, і вони захищатимуть ці преференції.
– Значить, вибачте, доведеться внести зміни до Конституції зараз, як я і запропонував, щоб мати можливість провести ці зміни. Ви бачите, яка дурня. Завтра уряд гіпотетично приймає рішення і встановлює зарплату кожному члену уряду мільйон гривень. Це буде його законне рішення, він має право в межах повноважень, але головне – увага – ніхто не зможе потім зменшити цю зарплату, встановлену урядом. Тому що в Конституції записано: «звуження соціальних прав». Не приймати це рішення. Тому треба ту статтю поміняти, а потім переглянути, хто там живе і забрати те, що не потрібно їм, а потрібно іншим. А сьогодні цього зробити не можна, тому що він піде в суд і виграє.
– Слухач (переклад): Це Юрій з Харкова. Я маю питання, пов’язане з Вашою спеціалізацією. Ви як претендент на посаду Президента маєте відповісти. Мене цікавить більше економіка. Чому за 18 років незалежності Україна практично нічого не зробила, щоб забезпечити себе, хоча б наполовину, енергоносіями.
– Анатолій Гриценко (переклад): Даю відповідь. Перше. Треба припинити «плач Ярославни», ми енергонадлишкова держава, а не енергодефіцитна. Я так стверджую. Чому? У нас є газ – 20 мільярдів плюс, якого немає більше в усіх країн Європи, власний видобуток, без усіляких шельфів, там ще є запаси. По-друге, у нас є потужна гідроенергетика, якої немає в більшості країн Європи. Третє – є атомна енергетика, якої немає в більшості країн Європи. Четверте – вугілля на 400 років з лишком, чого немає там. П’яте – труба, стратегічна транспортна магістраль – увага – єдина ділянка в Європі не підконтрольна «Газпрому», все інше вже підконтрольне. Так ось ця труба ще в 2004-2005 році давала наш баланс газу 24-25 мільярдів кубів на додачу до наших 20, що покривало бюджетні витрати й соціалку. А зараз дає 8-9. Плюс потенціал енергозбереження. Ми в 4, 5, 6 разів витрачаємо більше енергії на одиницю продукту, ніж вся Європа. Тепер я хочу акцентувати увагу ось на чому. Ті угоди, які були підписані між НАК «Нафтогаз» і РАО «Газпром» 19 січні (я стверджую абсолютно офіційно в цьому прямому ефірі) – це бомба під нашу незалежність. Це абсолютно несправедливі зобов’язання, не дзеркальні, там передбачені страшні штрафні санкції. Якщо ми не закупимо ті величезні обсяги газу, який зобов’язались купувати, за кожен не закуплений кубометр ми сплачуємо його ціну і ще плюс три ціни штрафу – чотири ціни. Таким чином, якщо Росія увімкне лічильник, то ми через рік-півтора можемо влетіти в десятки мільярдів доларів. І тоді доведеться продати половину економіки. Тоді ці зобов’язання доведеться передивитись в інтересах України, перш за все, в інтересах довгострокових рівноправних відносин з Росією, якщо вона не безруку політику збирається провадити. От Ви ставите питання: потрібно, нарешті, зайнятися енергозбереженням, так от там не закладено ніяких стимулів для енергозбереження. Ми зобов’язані, підкреслюю, зобов’язані купити той газ. Якщо ми будемо займатись енергозбереженням, то нам потрібно його все менше. Значить, штрафи будуть все більше.
– Ми й так його менше вже купуємо набагато.
– Але це поки що базується на особистих домовленостях Тимошенко і Путіна. І коли українська сторона подала письмову пропозицію – у відповідь тиша.
– Тут же теж може бути розрахунок Кремля. Тому що у нас вибори. І в такий спосіб Тимошенко можна в січні завалити взагалі на виборах. Тобто виставте рахунок – і ось вона допрацювалася.
– Це так, але я думаю, розрахунок стратегічніший. Так ситуацію можна довести до точки кипіння десь напередодні 17-го року. Хто розумію цю дату, вони зрозуміли мою відповідь.
– Ви про Чорноморський флот, очевидно. Останнє питання пов’язане з рішенням депутатів, нібито вони намагались обмежити розповсюдження порнографії на хвилі цього скандалу в «Артекові». І Верховна Рада наухвалювала такі рішення, що провайдери мають відстежувати, здавати, повідомляти один одному й міліції про те, що ось там є порнографія. Тобто фактично з добрими намірами депутати обмежили свободу для людей, які користуються мережею. Всяке буває в житті. Іноді там абсолютно безневинні сайти, містять в собі і соціальні мережі зокрема, в тому числі і порнографічну продукцію, на жаль. Так от депутати в цьому запалі обмежили права людей взагалі на користування всесвітньою мережею. Що ж тут робити? Це прецедент.
– Я припускаю. Давайте так, об’єктивно: не може кожен депутат переглянути до букви всі ті закони, які вносяться. Десь довіряються експертній позиції, тому що це тисяча сторінок кожного дня. Якщо зараз обмежили ці права, для того є і гарант прав.
– Справа ж не в порнографії а в тому, що за людьми в мережі тепер будуть стежити.
– Для цього складена система стримувань і противаг, для цього є Президент як інститут, який повинен зараз спокійно, у нього ще є два тижні, зі своїми експертами переглянути, почути думку, в тому числі й вас, журналістів, зобов’язаний, і нашу розмову теж зобов’язаний почути, у нього працює відповідна служба, для того щоб зрозуміти, чи не поставили ми вирішення питання, яке по суті потрібно вирішувати, в такі умови, де люди будуть стукати один на одного чи провайдери змушені будуть порушувати права. І він тоді може викласти свої зауваження, накласти вето, і парламент їх перегляне. Ще нічого трагічного не сталось.
– Я боюсь, що на хвилі цього скандалу в «Артекові» тепер взагалі собі очі зав’яжуть, руки повідрубують: «Я не я і хата не моя».
– Моє відчуття таке від цього скандалу. Я, безмовно, не правоохоронець, щоб володіти всією інформацією в повному обсязі. Та інформація, яка є в мене, свідчить, що перше – знущання над дітьми було, а друге – з імовірністю 99% депутати до цього не мають відношення, як би того комусь не хотілось. І те, що мене зараз турбує, це те, що Президент як гарант говорить про те, що в парламенті сидять педофіли. Бо це неприпустимо для голови держави.
– Це не перша заява Ющенка подібна, коли, не дочекавшись рішення суду: «Вони злочинці».
– Ми зараз вступили в президентські вибори і, попри прізвища, повинні говорити про те, яким має бути Президент, що він повинен робити, чого не повинен робити. Так от такого він не повинен робити.
Анатолій Гриценко: Але коли був міністр оборони, Ви ж пам’ятаєте, я телефон не міняв собі так само, десять років він незмінний.
– Людина як людина. З паном Гриценком ми вже давно, нема де правди діти. І я, відверто кажучи, отак спостерігав збоку за його шляхом, як він входив у владу, тому що людина не була у владі, а потім туди увійшла. Які емоції у нього від перебування у владі, які ідеї – все це ми обговоримо. А зараз послухаємо біографію Анатолія Гриценко.
Кандидат у президенти України Гриценко Анатолій Степанович народився 25 жовтня 1957 року в селі Багачівка Звенигородського району Черкаської області. 1974 року закінчив Київське суворовське військове училище, 1979 – Київське вище військове авіаційне інженерне училище, проходив службу в стройових частинах, начальник групи обслуговування військової частини у місті Охтирка Сумської області.
Вісім років працював викладачем у Київському вищому військовому авіаційному інженерному училищі, на штабних посадах у Міноборони України.
З 1992 по 1994 – начальник Управління проблем військової безпеки і військового будівництва Науково-дослідного центру Генерального штабу Збройних Сил України.
У 1993 рішенням Вищої атестаційної комісії Міністерства оборони України був відряджений на навчання до США. Цього ж року успішно закінчив Інститут іноземних мов Міністерства оборони США.
У 1994-му закінчив оперативно-стратегічний факультет Університету Військово-повітряних сил США – першим із України.
1995 – закінчив Академію Збройних Сил України.
1997-1998 – очолював аналітичну службу апарату РНБО.
Із грудня 1999 року – президент Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова. Одночасно, з лютого 2000 року, – позаштатний консультант Комітету з питань національної безпеки оборони Верховної Ради України, а з листопада 2000 року – член Громадського ради експертів з внутрішньополітичних питань при Президентові України.
У червні 2004 року призначений керівником інформаційно-аналітичного забезпечення виборчої кампанії Віктора Ющенка.
4 лютого 2005 року призначений міністром оборони України. Обіймав цю посаду в урядах Юлії Тимошенко, Юрія Єханурова та Віктора Януковича до 18 грудня 2007 року.
4 грудня 2007 року створено Комітет Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони, головою якого став Анатолій Гриценко.
11 грудня 2008 року очолив Всеукраїнську громадську організацію «Громадянська позиція».
Автор понад 100 наукових праць, виданих в Україні, Бельгії, Нідерландах, США, Франції та Швейцарії. Володіє англійською мовою, захоплюється шахами, преферансом і туризмом.
– Ось такий він, Анатолій Гриценко. Може, хтось не знав його біографії – познайомились. Перед тим, як щось запитати, варто людям згадувати, можливо, чи не найяскравіші моменти. От у Вашій біографії найяскравіший момент, який я пригадав, – це Ваш діалог з Януковичем, коли він був Прем’єром. І це показували по телевізору в прямому ефірі. І не на підвищених тонах, але досить жорстко Ви опонували тоді Прем’єру як міністра оборони, захищаючи позицію Президента.
– Давайте згадаємо той час. Це було нічне засідання Кабміну, Віктор Ющенко розпустив Верховну Раду, коли зібрався весь Кабмін, і практично одностайно виступили по черзі, кожен міністр, і сказали, що не будемо виконувати Указ Президента. Я тоді зайняв чітку позицію і заявив наступне. Перше: Збройні Сили будуть виконувати накази виключно Верховного головнокомандуючого, як записано в Конституції, більше нікого. Друге: армія буде перебувати в місцях постійної дислокації і не буде втручатися в політичні конфлікти.
І третє, що я сказав, це було, мабуть, найважливіше: якщо хтось спробує незаконно втягнути інші силові структури у вирішення внутрішнього конфлікту, армія виконає свою стабілізуючу функцію. Оце тоді напружило всіх.
– Ви нагадали про це. Але, розумієте, був ще один нюанс. Я тут не можу згадати про іншого кандидата в президенти. Там він теж був з Вами. Сидів поруч. Це Арсеній Яценюк. І оце голосування підніманням-не підніманням рук – певна характеристика впертості або мужність якась така. Тепер ви на одному полі. Тепер ви позиціонуєтесь як якась альтернатива тому, що є. І можливо, Вам доведеться домовлятись із Яценюком.
Не буде жодних домовленостей стосовно того, що хтось зніме кандидатуру на користь іншого...
– Ми ж обираємо не міністра оборони.
– А ми обираємо Президента України, людину, яка буде виконувати абсолютно конкретні блоки функцій. Перше – правоохоронний блок, друге – Верховний головнокомандувач, третій – координація зовнішньої політики, плюс ті кадрові рішення, які є: Нацбанк, губернатори і законодавчі ініціативи. От я не бачу нікого іншого, знаючи, що вони хороші люди, хто б міг з першого дня виконувати ці завдання краще, ніж я.
– Слухач: Вас з Дніпропетровщини турбують. Анатолій Степанович, мені здається, що Вас із Яценюком об’єднує ще одне в передвиборній кампанії – це боротьба з антисемітизмом і ксенофобією. Розумієте, зараз досить ситуація в цьому плані загострилась. І от навіть на місцях люди чують оцей сплеск, оці антисемітські виходки оцих маргіналів. Анатолій Степанович, з цього приводу до Вас таке питання. Ваше особисте ставлення до цієї кампанії в Україні, оцієї ксенофобської кампанії, яка розгорнута певними силами як правоохоронця, як людини військової. І по-друге, що Ви можете зробити як кандидат, Ваша позиція в цій справі. Будь ласка, зробіть, щоб люди прості не відчували пресу оцих ксенофобів, фашистів.
– Я відповідь дав буквально в той же день, коли були зроблені відповідні заяви Ратушняка. Я сказав, що це далеко не останній об’єктивно мир у нашій країні, але те, що він заявив – це неприйнятне. Я сказав, що це слабка позиція, насправді, яка свідчить про меншовартість. Наприклад, британці не страждають антисемітизмом, вони просто знають, що вони не дурніші, ніж євреї.
– Британці подолали в собі імперський комплекс. Ви у Лондоні ж були, знаєте, що там без проблем ходять індуси, араби, усі їхні колишні колонії, у британців немає, що це хтось другорядний. Вони, навпаки, притягують найліпших людей із колишньої колонії до себе.
– Вони вибачаються таким чином за те, що віками їх гнобили.
– Це колишня імперія. Ми, навпаки, були колонією.
Я категорично буду спиняти будь-яку риторику, яка спрямована на розпалювання ворожнечі
– У який спосіб?
– Давайте так. У кожному випадку це своє. Але я переконаний, що нам не вистачало ще зіткнень на міжнаціональній, міжконфесійній, будь-якій іншій основі. У нас достатньо внутрішніх конфліктів, щоб ми з ними справились спокійно і мирно. А розрізняти людей, брати штанген-циркуль і міряти, в кого які співвідношення між щелепою і чолом, як це робив Гітлер, вибачте, це печерне, і такого в Україні не буде ніколи.
– Я Вас тепер буду запитувати про поточні події, про те, що відбувається у фракції НУНС, до якої Ви нібито належите. Там кажуть, що керівництво будуть скидати. А якщо скидають керівництво, воно міняється, то може розвалитися і коаліція. А розвалюється коаліція, потрібно створювати нову, або перевибори Верховної Ради.
– Я розумів би, якби були такі спроби, спрямовані на те, щоб парламент і уряд працювали стабільніше, можна було б про це говорити. Те, що я бачив зараз, то це витягли списки, які були складені під проектом рішення про звільнення Мартиненка. Ці списки були заготовлені ще в березні цього року, вони лежали. Зараз під вибори хтось їх витяг.
Щодо зміни коаліції... Єдине – так трішки потріпати нерви Тимошенко, можливо, виторгувати якісь кадрові посади. Можливо, зменшити тиск із приводу якихось питань приватизації, нічого іншого. Об’єктивно, в цьому зацікавлений Президент. Чи робить це Секретаріат чи ні? Не знаю, але заява Віри Ульянченко про те, що таке може бути, свідчить, що Президент в долі через свій Секретаріат якимось чином у вирішенні цих питань
Я вважаю, що Президенту не треба таким чином втручатись у парламент. Нічого доброго від його втручання за ці майже два роки не вийшло. Розвал не тільки у фракції. Фракція не збирається у повному складі, а голосує кожен так, як хоче, або як скаже вождь маленької групки. Фракції фактично немає.
Формально коаліція існує, формально її не знищать таким чином. Я переконаний, що з точки зору відповідальності треба, щоб Тимошенко завершила роботу в уряді принаймні до завершення президентських виборів. Нехай вона заяву покаже і дійсно попрацює, не тільки Україна, але й прем’єр.
– Я тут до чого веду. Ви самі згадали про роль Президента в цьому процесі. Але це ж та людина, Ющенко, я маю на увазі, чинний Президент, яку Ви вели в президентство, вели фактично за руку, як і всі інші, хто йому допомагав. Ви працювали в аналітичному центрі, розробляли програми, писали купу документів. І ось ця людина прийшла до влади, ось ми маємо такий результат. В чому прокол Ющенка, Ви вирахували чи ні, скажімо так?
– Я не хотів би зараз критикувати Ющенка. Можна було б критикувати тоді, коли б в нього рейтинг був 60%, коли він вимірюється однозначним числом – лежачих не б’ють. Але я відповім на Ваше питання, я ніколи від них не тікаю.
Перше. Якби я зараз опинився подумки в червні 2004 року, я пішов би знову не в штаб Януковича, а в штаб Ющенка. Це був би абсолютно свідомий вибір, тому що багато хто забув уже, але тоді це був страшенний тиск, тиск на журналістів через темники, це був тиск на підприємства через «маски-шоу», це був тиск на виборця через позбавлення права вибору, через будь-які інші механізми. Я цього не сприймав. І Ющенко тоді уособлював єдиний можливий вибір для того, щоб скласти альтернативу. Я так само пішов би туди.
Друге. Помилки почались ще з самого початку. Коли, працюючи в штабі, я запропонував: крім виборів, треба підготувати програму перших 100 днів, щоб Президент, який переможе, з темпом пішов зразу, пропонуючи рішення, вносячи законопроекти, приймаючи серйозні укази, інші рішення, щоб люди відчули, що це було все недаремно.
Мені сказали тоді, що переможемо – потім будемо робити. Це була перша помилка. І, як виявилося, буквально за два дні довелося писати програму «Десять кроків назустріч людям».
– Янукович вчора, між іншим, фактично повторив оці всі тези на з’їзді Партії регіонів. Він пропонує практично те саме, взявши у Юлії Тимошенко обіцянку скасувати призов в армію. Ви не дивились вчора обіцянки, які давав Янукович: це робочі місця, це громадянське суспільство, знижене оподаткування. Це всі ті речі, які обіцяв Ющенко п’ять років тому.
Якби я вірив і був переконаний, що хтось із них, чи Тимошенко, чи Ющенко, чи Янукович спроможний рухати країну вперед консолідуватися і консолідувати суспільство, я б не висував свою кандидатуру. Пересвідчився: не може жоден з них...
– А вчора з Києва виїжджали автобуси, які привозили людей на підтримку Януковича.
– Абсолютно вірно. Про що це говорить? Що щиро люди вже не йдуть. Якщо зараз оголосять зібрання на майдані чи Ющенко, чи Тимошенко, чи Янукович, прийде 300 чоловік. Все, розчарування повне. І таке розчарування свідчить про те, що ти яку завгодно програму не малюй, бо зараз висять плакати «Ваш голос враховано – буде виконано».
Ви знаєте, як класно? Я побачив перший плакат, який називався «Хочу почути Ваш голос». І подзвонив – ну, я така людина. Подзвонив, кажу: «Я хочу почути Віктора Януковича, щоб він почув мій голос». Мені кажуть: «Залиште свій голос, і ми передамо його в місцевий осередок». Я кажу: «В який осередок?» – «Партії регіонів». Вибачте, мене партія не парить. Я хочу долучитися до величі, я хочу почути голос лідера.
– Слухач (переклад): Мене звати Володимир. Кривий Ріг. Хотів би поставити таке питання. Нічого, що я російською?
– Анатолій Гриценко (переклад): Нема проблем, я пам’ятаю російську мову.
– Слухач (переклад): Зараз дуже багато агентств, які вивчають рейтинги кандидатів, соцопитування. Суть питання в чому. От є кандидати, які займають перші позиції, всі їх знають прекрасно – Тимошенко, Янукович. На фоні цього як Ви оцінюєте свої шанси і з якою метою Ви висуваєте свою кандидатуру – щоб просто засвітитися чи реально перемогти? Як Ви оцінюєте свої шанси?
– Чесно кажучи, я відповідь передбачаю вже.
– Анатолій Гриценко (переклад): Питання було російською мовою, я відповім російською мовою Володимиру з Кривого Рога, тим більше, що недавно був у вашому місті, буквально місяць тому. Так от, шанси, рейтинги. Ви знаєте, давайте від протилежного. Якщо у нас зараз два лідера за соцопитуваннями – Тимошенко та Янукович, це означає, що всі можуть голосувати за лідерів? Якщо так, то і через п’ять років будемо обирати з Тимошенко та Януковича, і через 45. Напевно, мають з’являтися нові, якщо у нинішніх не виходить. Вони починають завжди знизу. Колись Тимошенко починала в партії Лазаренка, взагалі одиничні відсотки там були, а потім вона вийшла на нинішній рівень. Так само стартує будь-яка нова людина. Рейтинги засвітяться 17 січня на моніторі ЦВК.
От вчора якщо бачили програму Шустера , люди, які сиділи в студії, дали мені 37%, а представнику БЮТ, по-моєму, 6 чи 8, Партії регіонів – 10 чи 12. По-різному оцінюють рейтинги. Я б хотів, поважаючи соціологічні служби, залишити право за людьми сказати своє слово.
– Слухайте, якби Ви самі не займалися соціологією свого часу ще в Центрі Разумкова...
– Анатолій Гриценко (переклад): Я визнаю, що рейтинг зараз у Гриценка за тими соціологічними опитуваннями вимірюється одиничними цифрами – 1.5-2%, але при цьому, якщо ставлять питання про вибори до місцевої ради, вже зараз в тому чи іншому регіоні виходить 5-7%, тобто цю політичну силу бачать, вона навіть ще не сформована. Ще немає Блоку Гриценка, але неіснуючий Блок Гриценка на можливих виборах проходить бар’єр.
– Ви ж ідете на вибори Президента, ми ж не говоримо про місцеву владу.
Я переконаний, що якщо переможе Тимошенко чи Янукович, вони не зможуть об’єднати країну і нас чекають дострокові президентські вибори, через рік-півтора, максимум – через два. І тоді це буде гарантований час для перемоги
– Коли відбудуться парламентські вибори?
– Місцеві вибори призначено на 30 травня, але є відчуття у більшості навіть тих, хто сидить у парламенті, що цей парламент не працюватиме ще три роки, він, очевидно, раніше складе повноваження.
– Тобто вибори місцеві і парламентські можуть бути одночасно?
– Можуть бути одночасно. Я думаю, що до того воно й іде.
– Тобто це заплановано, фактично депутати самі це собі придумали?
– Поки не придумали, але розуміють, що парламент заблокований. Ну не може він, і так складають цей кубік Рубіка, а воно не складається.
– Слухачка (переклад): Людмила, Чернігів. Анатолій Гриценко, Вам низький поклон за те, що я завдяки Вам отримала квартиру.
– А я про це і не знаю.
– Слухачка (переклад): Тому що Ви побороли корупцію в цьому квартирному питанні. А тому що дуже багато людей залишились без квартир. Деякі по 5 квартир мали. А тепер я хочу сказати. Анатолій Гриценко, я буду голосувати за Вас, тому що Ви пройшли американську школу, пройшли українську школу. І скажімо так, Ви порядна людина.
– Я так розумію, питання не буде, позитивні емоції.
– Давайте я сам відповім на питання, чи поборов я корупцію в розподілі житла. Об’єктивно скажу, що ні, не до кінця. Але так само підтверджу, що зараз і після мене в газеті «Народна армія» публікується весь розподіл житла. Це факт. Було проведено ревізію і з цієї черги викинуто тих, хто вже отримував по дві, по три, по чотири квартири, як Ви говорите, викинули таких людей. І це була на той час, в 2005 році, зекономлена сума 150 мільйонів гривень, якби вони це вкрали. Я з цим боровся, і тим легше мені переконувати людей зараз. І я не просто говорю, що буду боротись з корупцією , я це робив, коли була можливість на тій ділянці, де була можливість.
– Я можу Вам зробити комплімент: я подивився на годинник – у нас темп розмови досить швидкий, тому що конкретні відповіді на конкретні запитання. Це мій комплімент Вам. Далі компліменту не буде, тому що зараз слухаємо слухача.
– Слухач (переклад): Я з Кіровограда, Анатолій. Я вчора бачив Анатолія Степановича по телевізору, я теж визначився, за кого буду голосувати. Я йому хочу поставити питання. Хай він прибере цей маразм, коли російськомовний фільм перекладають українською два якісь дебільні, вибачте за бідність мови… Тому що як не дзвонив, ніхто нічого не робить. Скоріше пішла б ця несправедливість.
– Ще й мовне питання порушили. У мене стосовно мови і було до Вас гостре питання.
– Я поділяю Ваші емоції, тому що раніше дивився «Вечный зов», тепер коли він титрується, мене це бісить.
– А тут не про титрування йдеться, про озвучення згори, вони виглядає правда по-дебільному.
– Я думаю, що треба знаходити якийсь баланс. Припустимо, у Нідерландах говорять трьома мовами. І коли йде фільм однією з цих трьох мов, вони не перекладають.
– Нідерланди не порівнюйте.
– Добре, не порівнюю. Українська і російська мова, я думаю, що всі люди, навіть ті, які не складуть екзамен на п’ятірку, розуміють один одного. З грицькової точки зору, з нормальної – це нелогічно. Держава повинна працювати так, щоб було зручно людям насправді. От просте питання. Можна розбити парк і відразу заасфальтувати доріжки. А можна дати три місяці, щоб люди протоптали там, де їм зручно, і потім там заасфальтувати. Тут же абсолютно зрозуміло, це не тільки думка мого тезки з Кіровограда. Таких людей багато, включаючи мене. Я би цього не робив. Я би тут дав волю каналам і компаніям, які це роблять, щоб вони зорієнтувались відповідно до потреб ринку. Ринок дасть відчуття, що українську, російську на одна одну перекладати не треба. А коли це йде англійська, німецька, безумовно, той же Анатолій попросить, щоб йому переклали, про що там говорять.
– Можливо, нам би варто було дивитися фільми мовою оригіналу з субтитрами навіть в кінотеатрах, тому що люди більше б розуміли англійську. Тому що коли йде переклад, встановлюється певний бар’єр, все розуміється повністю.
– Я можу англійською дивитися фільм, не всі можуть. Тут треба обережно.
– По-різному можна. Можна і дубльований фільм. Я хотів би про мовне питання Вас запитати. От нам подзвонив слухач, російською звернувся, Ви російською відповідаєте. Це певне ж загравання з виборцями.
– Я був абсолютно послідовний в цьому плані, і завжди так роблю, і навіть в парламенті, хоча за це вигрібаю.
– Ви знаєте, чому? Мовне питання – воно найгостріше. Як тільки його можна підняти в будь-які програмі, найбільша кількість дзвінків, найбільша кількість відгуків. Це свідчить не лише про те, що воно гостре, це питання, а свідчить про те, що воно не розв’язане.
Найгостріше питання зараз – безробіття. Тому що коли у людини немає роботи, вона вбита соціально, мужик не знає зранку, куди йому йти, він не може не те що квіти дружині, сік дати дітям. Оце найгостріше питання. Мовне питання спалахує дуже швидко, тому що воно не потребує якихось ресурсів для того, щоб його вирішувати
Але я змушу, і я написав про це в програмі, державного чиновника відповідати людині тією мовою, якою до неї звертаються люди, які живуть на тій території, де працює цей державний чиновник.
– А якщо китайці приїдуть, почнуть китайською звертатися.
– Ви мене почули: де живуть люди, де працює цей чиновник. Наприклад, є у Чернівецькій області райони, де говорять румунською мовою, є в Одеській, де молдавська, грецька чи гагаузька. Чиновник, який туди в сільську чи в селищну раду йде працювати добровільно, у нього буде записано в кваліфікаційних вимогах, щоб він знав цю мову. Звертається бабуся румунською, і більше вона ніяку не вивчить – дай їй відповідь румунською, а звернення її пусти по вертикалі догори на державній. І вирішуй її питання. Людині має бути зручно – оце ключове. І головне, я думаю, що треба прибрати штучні перепони, які ми самі створили. Якщо ви купуєте магнітофон, комп’ютер, будь-яку техніку, у вас до неї буде опис, мабуть, на 15 мовах, включаючи китайську, словенську, словацьку, яку завгодно. А чому ми нашим людям даємо, наприклад, валокардін чи нітрогліцерин, який під язик треба засунути, щоб врятувати людину, і там написано виключно українською мовою. А чому не зробити російською, українською і кримськотатарською. Хіба буде гірше? Це ж для людини. І не порушуються державність, не порушується єдина державна мова, яка працює в усіх державних інститутах, навчальних закладах.
– Ми зачепили мовне питання, але у нас тема не мова. Тобто якби ми лише про мову говорили, тут можна було б і дискутувати і далі продовжувати.
– Слухач: Пан Михайло, Львів. Офіцер у відставці, земляк Анатолія Степановича зі Звенигородщини. Десантник. Дуже приємно, що Ви піклуєтесь про аеромобільні війська в своїй програмі, про війська спецпризначення. Питання таке: чи не вважаєте Ви, що Ваш американський слід все-таки буде заважати Вам у Вашій передвиборчій боротьбі, як агенту впливу, можливо, таке Вам будуть закидати?
– Можна піти у печерний вік. Я був ще у 40-ка приблизно країнах. Я ще навчався і в Нідерландах, проводив там дослідження. Якщо мені будуть дорікати якісь сліди, це значить не вірити в те, що я – громадянин України, що я знаю, що таке наша державна таємниця. І повірте мені, ті люди, які мене направляли у США на навчання, це була Вища атестаційна комісія міністерства оборони, наголошую, України, яку очолював тоді генерал-полковник Лопата, начальник генерального штабу. Мене направила туди Батьківщина, я приїхав і відпрацьовую ті знання, які я отримав, тут абсолютно ефективно. Це перше. Друге. Про десантників немає в програмі мови. Але, очевидно, Ви наголошуєте на тому, що я підписав програму розвитку сил спеціальних операцій, де десантники є важливою складовою. І відкрию Вам ще один секрет. Три тижні тому я їхав в аеропорт, і отримую дзвінок. Мабуть, Ви з цього полку. 80-ий аеромобільний полк. У мене телефон не міняється вже 10 років. Просять: «Будь ласка, зробіть що-небудь, бо нам відключили електрику, ми не можемо жити». Так от питання, я вирішив його, через 40 хвилин включили, але це не моє, я зараз не міністр. Питання, чому не можуть додзвонитися по вертикалі догори, щоб ті, хто зараз отримує гроші для вирішення цих питань, вони їх не вирішували. Тому я виступаю за системні зміни, які дозволять і десантникам відчувати себе нормально, і сім’ям жити з електрикою. Бо просто гасити пожежу, Гриценко додзвонився, чи ви до Гриценка додзвонилися.
– Ви знову зачепили дуже важливу тему, яку я хотів перед Вами поставити. Додзвонився, не додзвонився – що ми утримуємо чиновників за власний кошт. Скільки ми витрачаємо з бюджету грошей на утримання чиновницького апарату взагалі в Україні?
– Супер питання. Я цифру зараз назву. Це мільярди.
– Мені назвали, що це третина бюджету України.
– Я думаю, що третина – це забагато, бо чиновників приблизно 250 тисяч, не буде стільки витрачено.
– Але це не лише зарплата. Далі у нас є матеріальне забезпечення, преференції. Тут можна ж порахувати, скільки нам обходиться утримання одного депутата.
– Коротка відповідь: багато, але не третина бюджету. Я хочу нагадати тим людям, які старші, можливо, чують, хай вони подивляться, яка була система управління при совєтській владі, на рівні області скільки тоді було чиновників і порівняйте, скільки їх зараз.
Обласні адміністрації – зараз це директивно-командні функції. Якщо глава адміністрації не підпише, рада, яка має окремий рахунок, не отримає кошти з бюджету
– У мене природне питання. Я подивився на цей список чиновників, які живуть в Конча-Заспі, Ви, може, бачили цю статтю у виданні «Українська правда». Я не міг зрозуміти, з якого щастя ми утримуємо того самого Єханурова на держзабезпеченні. І так купа інших прізвищ, які ми утримуємо. Це не колишній Президент, якби Президентів, то, будь ласка, Лерніда Макаровича, хай, він колишній Президент, Леоніда Даниловича, колишнього Президента. Оце держзабезпечення, можливо. А можливо, й ні, невже це найбідніші люди, щоб їх утримувати коштом держави.
– Пане Романе, Ви питаєте мою позицію. Моя позиція така і вона була підтверджена, коли я працював.
– А чого Ви не на держзабезпеченні?
– По-перше, я навіть не жив на дачі міністра оборони, не хотів, я жив у себе вдома, мені там зручно. Вона не потрібна абсолютно міністру оборони. Тим більше після того, як звільнився, триматися за це. І тим більше ті люди, яких Ви називали, вони не бідні і можуть обійтись без цих дач. Їм дають тільки третину, щоб вони платили за комунальні послуги, а решту платить держава.
– А дехто взагалі не платить, держава платить.
– Це з категорії «оце візьму, оце візьму і ще в придачу». Але хочу нагадати, що коли доходить до останнього шляху, то там кишені зашиті, тільки квіти кладуть, не забереш уже з собою. Я категорично проти цього. Тим більше проти того, що записано в проекті Конституції від Віктора Ющенка, щоб колишні Президенти були такими перами, сиділи пожиттєво. Це щось навіть не з категорій Середньовіччя.
– Розумієте, ця система, вона себе роз’їдає далі.
– Зламати цю систему, провести ревізію, хто там живе.
– Хіба Ви не знаєте тих людей, яких система з’їла, дала їм преференції, і вони захищатимуть ці преференції.
– Значить, вибачте, доведеться внести зміни до Конституції зараз, як я і запропонував, щоб мати можливість провести ці зміни. Ви бачите, яка дурня. Завтра уряд гіпотетично приймає рішення і встановлює зарплату кожному члену уряду мільйон гривень. Це буде його законне рішення, він має право в межах повноважень, але головне – увага – ніхто не зможе потім зменшити цю зарплату, встановлену урядом. Тому що в Конституції записано: «звуження соціальних прав». Не приймати це рішення. Тому треба ту статтю поміняти, а потім переглянути, хто там живе і забрати те, що не потрібно їм, а потрібно іншим. А сьогодні цього зробити не можна, тому що він піде в суд і виграє.
– Слухач (переклад): Це Юрій з Харкова. Я маю питання, пов’язане з Вашою спеціалізацією. Ви як претендент на посаду Президента маєте відповісти. Мене цікавить більше економіка. Чому за 18 років незалежності Україна практично нічого не зробила, щоб забезпечити себе, хоча б наполовину, енергоносіями.
– Анатолій Гриценко (переклад): Даю відповідь. Перше. Треба припинити «плач Ярославни», ми енергонадлишкова держава, а не енергодефіцитна. Я так стверджую. Чому? У нас є газ – 20 мільярдів плюс, якого немає більше в усіх країн Європи, власний видобуток, без усіляких шельфів, там ще є запаси. По-друге, у нас є потужна гідроенергетика, якої немає в більшості країн Європи. Третє – є атомна енергетика, якої немає в більшості країн Європи. Четверте – вугілля на 400 років з лишком, чого немає там. П’яте – труба, стратегічна транспортна магістраль – увага – єдина ділянка в Європі не підконтрольна «Газпрому», все інше вже підконтрольне. Так ось ця труба ще в 2004-2005 році давала наш баланс газу 24-25 мільярдів кубів на додачу до наших 20, що покривало бюджетні витрати й соціалку. А зараз дає 8-9. Плюс потенціал енергозбереження. Ми в 4, 5, 6 разів витрачаємо більше енергії на одиницю продукту, ніж вся Європа. Тепер я хочу акцентувати увагу ось на чому. Ті угоди, які були підписані між НАК «Нафтогаз» і РАО «Газпром» 19 січні (я стверджую абсолютно офіційно в цьому прямому ефірі) – це бомба під нашу незалежність. Це абсолютно несправедливі зобов’язання, не дзеркальні, там передбачені страшні штрафні санкції. Якщо ми не закупимо ті величезні обсяги газу, який зобов’язались купувати, за кожен не закуплений кубометр ми сплачуємо його ціну і ще плюс три ціни штрафу – чотири ціни. Таким чином, якщо Росія увімкне лічильник, то ми через рік-півтора можемо влетіти в десятки мільярдів доларів. І тоді доведеться продати половину економіки. Тоді ці зобов’язання доведеться передивитись в інтересах України, перш за все, в інтересах довгострокових рівноправних відносин з Росією, якщо вона не безруку політику збирається провадити. От Ви ставите питання: потрібно, нарешті, зайнятися енергозбереженням, так от там не закладено ніяких стимулів для енергозбереження. Ми зобов’язані, підкреслюю, зобов’язані купити той газ. Якщо ми будемо займатись енергозбереженням, то нам потрібно його все менше. Значить, штрафи будуть все більше.
– Ми й так його менше вже купуємо набагато.
– Але це поки що базується на особистих домовленостях Тимошенко і Путіна. І коли українська сторона подала письмову пропозицію – у відповідь тиша.
– Тут же теж може бути розрахунок Кремля. Тому що у нас вибори. І в такий спосіб Тимошенко можна в січні завалити взагалі на виборах. Тобто виставте рахунок – і ось вона допрацювалася.
– Це так, але я думаю, розрахунок стратегічніший. Так ситуацію можна довести до точки кипіння десь напередодні 17-го року. Хто розумію цю дату, вони зрозуміли мою відповідь.
– Ви про Чорноморський флот, очевидно. Останнє питання пов’язане з рішенням депутатів, нібито вони намагались обмежити розповсюдження порнографії на хвилі цього скандалу в «Артекові». І Верховна Рада наухвалювала такі рішення, що провайдери мають відстежувати, здавати, повідомляти один одному й міліції про те, що ось там є порнографія. Тобто фактично з добрими намірами депутати обмежили свободу для людей, які користуються мережею. Всяке буває в житті. Іноді там абсолютно безневинні сайти, містять в собі і соціальні мережі зокрема, в тому числі і порнографічну продукцію, на жаль. Так от депутати в цьому запалі обмежили права людей взагалі на користування всесвітньою мережею. Що ж тут робити? Це прецедент.
– Я припускаю. Давайте так, об’єктивно: не може кожен депутат переглянути до букви всі ті закони, які вносяться. Десь довіряються експертній позиції, тому що це тисяча сторінок кожного дня. Якщо зараз обмежили ці права, для того є і гарант прав.
– Справа ж не в порнографії а в тому, що за людьми в мережі тепер будуть стежити.
– Для цього складена система стримувань і противаг, для цього є Президент як інститут, який повинен зараз спокійно, у нього ще є два тижні, зі своїми експертами переглянути, почути думку, в тому числі й вас, журналістів, зобов’язаний, і нашу розмову теж зобов’язаний почути, у нього працює відповідна служба, для того щоб зрозуміти, чи не поставили ми вирішення питання, яке по суті потрібно вирішувати, в такі умови, де люди будуть стукати один на одного чи провайдери змушені будуть порушувати права. І він тоді може викласти свої зауваження, накласти вето, і парламент їх перегляне. Ще нічого трагічного не сталось.
– Я боюсь, що на хвилі цього скандалу в «Артекові» тепер взагалі собі очі зав’яжуть, руки повідрубують: «Я не я і хата не моя».
Та інформація, яка є в мене, свідчить, що перше – знущання над дітьми було, а друге – з імовірністю 99% депутати до цього не мають відношення, як би того комусь не хотілось. І те, що мене зараз турбує, це те, що Президент як гарант говорить про те, що в парламенті сидять педофіли. Бо це неприпустимо для голови держави
– Це не перша заява Ющенка подібна, коли, не дочекавшись рішення суду: «Вони злочинці».
– Ми зараз вступили в президентські вибори і, попри прізвища, повинні говорити про те, яким має бути Президент, що він повинен робити, чого не повинен робити. Так от такого він не повинен робити.