Івано-Франківськ – 20 років тому неподалік Івано-Франківська, у Дем’яновому Лазі почалися розкопки поховань жертв комуністичного режиму. У трьох могилах знайшли останки понад півтисячі закатованих людей. Півмільйона українців вийшли на їхнє перепоховання. У неділю в меморіальному комплексі «Дем’янів Лаз» відбудеться спільна молитва і віче. У ньому візьме участь Президент України. Буде відкрито музей безпосередньо в каплиці-дзвіниці.
Каплиця-дзвіниця – центральна споруда меморіального комплексу «Дем’янів Лаз». Фото з домашнього архіву Зиновія Думи
Коли на початку 1989 року члени культурно-наукового товариства «Рух» провели перше дійсно народне, не санкціоноване владою віче, до голови товариства «Меморіал», тепер громадського діяча Зиновія Думи підійшов чоловік, що пам’ятав, як у червні 1941-го Червона армія гарячково залишала Станіслав.
«Один зі старожилів мені розповідав, що коли він зранку виганяв пасти худобу, то на польовій дорозі, що веде в Дем’янів Лаз, такою цівкою, кривою лінією червоніли плями крові. Це возили людей, замордованих у Станіславській тюрмі, або вбивали там», – згадує Зиновій Дума.
Розкопки розпочалися 21 вересня і тривали 40 днів. Було знайдено три могили і в них останки 539 людей, із них 129 молодих дівчат – про це свідчили заплетені коси. Більшість загиблих убиті пострілом в потилицю з дрібнокаліберної гвинтівки, для гарантії груди багатьох простромлені російським штиком.
Кістки мовчать?
«Перших тринадцять ям не дали результату, а з чотирнадцятої екскаватор «Беларусь» дістав одяг і кістки. Потім почалися натуральні розкопки. Без трактора, тільки вручну, лопатами копали, щоб не пошкодити скелети», – згадує судово-медичний експерт-криміналіст Омелян Левицький.
На розкопках працювали не лише члени молодих іще патріотичних організацій, а й звичайні люди, від десятикласників до літніх чоловіків. Серед них Іван Павликівський, який із родиною був вивезений до Сибіру.
Перепоховання жертв репресій в урочищі Дем’янів Лаз, Івано-Франківськ, жовтень 1989 року. Фото з домашнього архіву Зиновія Думи
Він каже, що саме перші дні розкопок були найважчими: «Ледь не в халяви набирали – то мозки, все, що розчинилося. То була така рідина. Ми мали сітку, це проціджували, щоб нічого не лишити».
«Українці служать своїй Вітчизні після смерті»
Серед тих знахідок були особисті речі – ремінці, обручки, запальнички. В кишенях одягу, за халявами чобіт – квитанції, квитки, навіть вироки суду. Написано – 3, чи 5, чи 7 років позбавлення волі, а насправді людину страчено.
На переконання Зиновія Думи, це свідчить, що в паніці відступу йшла свідома «зачистка» національно налаштованих людей. У енкаведистів такі списки були.
Усі ці знахідки стали доказом злочинів, каже Зиновій Дума: «Найголовнішим у тих розкопках було довести злочинний характер дій тодішньої окупаційної влади. Знаючи, хто там похований і коли, нам треба було знайти докази. Відомо, що мертві говорити не вміють, але вже так склалася доля, що ми, українці, служимо правді, служимо своїй Вітчизні, навіть коли ми вже мертві».
Сотні, тисячі людей за ті сорок дні побували у Дем’яновому Лазі. Шукали рідних. Хтось упізнав брата-десятикласника гімназії за чоботами, які сам йому пошив. За позолоченою пластиною на місці трепанації черепа встановили особу сотника УГА Григорія Голинського.
Після Дем’янового Лазу ще були розкопки в центрі Івано-Франківська на території теперішнього меморіального скверу, у Посічі, у Яблунові… Загалом на Прикарпатті понад 70 місць масових поховань жертв комуністичного режиму.
(Івано-Франківськ – Прага – Київ)