Харків – Сьогодні в Харкові святкуватимуть 170-річчя балетної пачки і день народження видатної художниці з костюмів Варвари Каринської. Саме вона здійснила переворот в світі балетної моди: відмовилась від обручів у спідницях, зробила костюми м'якими та пластичними, і подарувала балету пачку – таку, як ми її знаємо сьогодні.
День народження Варвари Каринської святкуватимуть в театрі опери та балету. Тут працюватиме виставка про творчість видатної харків'янки: фотографії, ескізи костюмів, балетні пачки та афіші до її фільмів. Організовує вечір Фонд Варвари Каринської, мета якого – відродження ідей театрального костюма.
Варвара Каринська народилася у Харкові 3 жовтня 1886 року. Донька заможного купця, що ініціював зведення найбільшого в Харкові Благовіщенського собору, від самого дитинства не розлучалася з голкою та ниткою. І вже у 35-ть років мала власну художню галерею в Москві, де продавала свої роботи.
Після революції та громадянської війни в Росії емігрувала до Німеччини, потім переїхала до Бельгії, а згодом і до Парижа, де працювала з відомим живописцем і театральним декоратором Андре Дереном, художником і режисером Сальвадором Далі, авангардистом 20-го сторіччя Марком Шагалом та багатьма іншими відомими митцями.
У Нью-Йорку її називали Барбара. Для вистав Джорджа Баланчина – грузинського хореографа, який поклав початок американському і сучасному балету, Каринська робила майже всі костюми.
Баланчин називав харів’янку «Шекспіром костюма», від якої залежить половина успіху балетної вистави. «Шотландська симфонія», «Лускунчик», «Сон літньої ночі», «Па де де Чайковського» – загалом Каринська вигадала костюми до майже 50-ти балетів. І зробила переворот в балетній моді.
Вона здійснила революцію...
Танець вимагав все більшої свободи і пластики. Тому Каринська почала використовувати м’які спідниці, які не заважали рухам танцівниці, і водночас створювали необхідну атмосферу і настрій вистави.
«Каринська зробила власне ту пачку, яка сьогодні є у всьому світі загальноприйнятою. Вона відходила від обручів, відходила від балетних пачок, зроблений на кшталт парасольок зі спицями. Вона робила багатошарові пачки, які були легкими, без обручів, зберігали форму, показували і талію, і ноги балерини. Вона також модифікувала корсет...», – розповіла Голова Фонду Варвари Каринської Микола Шемет.
Після гастролей трупи Баланчині New York City Ballet на балет подивилися іншими очима. І навіть в Радянському Союзі на репетиції перестали одягати хітони з марлі.
За костюми до фільму «Жанна Д'Арк» 1948-го року Каринська отримала найвищу нагороду Американської кіноакадемії – «Оскар». Навіть Крістіан Лакруа нервувався, коли працював над костюмами для нью-йоркского балету, де до цього працювала видатна харків'янка.
«Йому довірили костюми для New York Citi Ballet, щоб адаптувати виставу для французької публіки. Він каже: я так хвилювався, адже їх треба було робити після великої Каринської. Я бачив як вона працювала в її майстерні!», – каже Голова фонду Варвари Каринської.
Відома харків'янка прожила майже сто років. Вона померла в Нью-Йорку в 1983му. Сьогодні до Харкова приїхав її онук Ендрю Владі. Як і бабуся, він також причетний до світу мистецтв і є власником художньої галереї у Мексиці. Ендрю Владі хоче побачити будинок, де жила Варвара Каринська (зараз на цьому місці знаходиться ресторан), мріє зібрати достатньо матеріалу про цю видатну жінку і написати про неї книгу.
(Харків – Київ)
Варвара Каринська народилася у Харкові 3 жовтня 1886 року. Донька заможного купця, що ініціював зведення найбільшого в Харкові Благовіщенського собору, від самого дитинства не розлучалася з голкою та ниткою. І вже у 35-ть років мала власну художню галерею в Москві, де продавала свої роботи.
Після революції та громадянської війни в Росії емігрувала до Німеччини, потім переїхала до Бельгії, а згодом і до Парижа, де працювала з відомим живописцем і театральним декоратором Андре Дереном, художником і режисером Сальвадором Далі, авангардистом 20-го сторіччя Марком Шагалом та багатьма іншими відомими митцями.
У Нью-Йорку її називали Барбара. Для вистав Джорджа Баланчина – грузинського хореографа, який поклав початок американському і сучасному балету, Каринська робила майже всі костюми.
Баланчин називав харів’янку «Шекспіром костюма», від якої залежить половина успіху балетної вистави. «Шотландська симфонія», «Лускунчик», «Сон літньої ночі», «Па де де Чайковського» – загалом Каринська вигадала костюми до майже 50-ти балетів. І зробила переворот в балетній моді.
Вона здійснила революцію...
Танець вимагав все більшої свободи і пластики. Тому Каринська почала використовувати м’які спідниці, які не заважали рухам танцівниці, і водночас створювали необхідну атмосферу і настрій вистави.
«Каринська зробила власне ту пачку, яка сьогодні є у всьому світі загальноприйнятою. Вона відходила від обручів, відходила від балетних пачок, зроблений на кшталт парасольок зі спицями. Вона робила багатошарові пачки, які були легкими, без обручів, зберігали форму, показували і талію, і ноги балерини. Вона також модифікувала корсет...», – розповіла Голова Фонду Варвари Каринської Микола Шемет.
Після гастролей трупи Баланчині New York City Ballet на балет подивилися іншими очима. І навіть в Радянському Союзі на репетиції перестали одягати хітони з марлі.
За костюми до фільму «Жанна Д'Арк» 1948-го року Каринська отримала найвищу нагороду Американської кіноакадемії – «Оскар». Навіть Крістіан Лакруа нервувався, коли працював над костюмами для нью-йоркского балету, де до цього працювала видатна харків'янка.
«Йому довірили костюми для New York Citi Ballet, щоб адаптувати виставу для французької публіки. Він каже: я так хвилювався, адже їх треба було робити після великої Каринської. Я бачив як вона працювала в її майстерні!», – каже Голова фонду Варвари Каринської.
Відома харків'янка прожила майже сто років. Вона померла в Нью-Йорку в 1983му. Сьогодні до Харкова приїхав її онук Ендрю Владі. Як і бабуся, він також причетний до світу мистецтв і є власником художньої галереї у Мексиці. Ендрю Владі хоче побачити будинок, де жила Варвара Каринська (зараз на цьому місці знаходиться ресторан), мріє зібрати достатньо матеріалу про цю видатну жінку і написати про неї книгу.
(Харків – Київ)