Щодня 50 українців заражаються вірусом імунодефіциту людини, а семеро українців щодня від ВІЛ помирають. Такою є офіційна статистика. Із державного бюджету на програми ВІЛ-СНІДу торік виділили 203 мільйони гривень, повідомила голова Комітету з питань протидії ВІЛ-СНІДу та іншим соціально небезпечним хворобам Міністерства охорони здоров'я України Світлана Черенько. На що саме витрачають державні кошти і наскільки ефективно це роблять?
Прозорість витрат
Антиретровірусні препарати (які ВІЛ-інфекцію повністю не лікують, але блокують розмноження вірусу та зменшують його концентрацію), устаткування для тестів ВІЛ у донорів і вагітних, а також, власне, лікування хворих – саме на це витрачають державні кошти для протидії поширенню такого вірусу, розповіла голова Комітету з питань протидії ВІЛ-СНІД та іншим соціально небезпечним хворобам Міністерства охорони здоров'я України Світлана Черенько. Однак лікування – це мала частина великої проблеми, констатує голова Комітету. «Ми не зможемо лікувати хворих, якщо в нас не буде доступу до уразливих груп для виявлення ВІЛ-інфекції в них, можливостей своєчасного діагностування захворювання, залучення цих пацієнтів до лікування, виховання. Це все робота, яка значною мірою здійснюється громадськими організаціями, котрі сьогодні фінансуються за кошти з глобального бюджету. На жаль, держава зараз не може взяти таку важливу статтю видатків на власне фінансування».
Доки не буде прозорої системи державних закупівель ліків для ВІЛ-інфікованих, доти українські пацієнти отримуватимуть препарати за завищеними цінами і часто сумнівної якості. Так вважає лідер інформаційно-освітнього центру «Жіноча мережа», колишній консультант Міжнародного Альянсу з ВІЛ/СНІД в Україні Лайма Гейдар. « Там, де зав’язані великі гроші, корупція буде завжди. А фармакологія – це одна з таких галузей, яка потребує суспільного контролю. Адже ситуація з тендерами дуже непрозора, ніхто не знає, чому одні фірми виграють ці тендери, а інші – ні. І щодо строку дії препаратів, і з приводу їх вартості питань дуже багато», – говорить експерт.
Натомість у МОЗ України переконують, що роблять усе можливе для допомоги ВІЛ-інфікованим та для профілактики СНІДу. Навіть із тим скупим фінансуванням, яке передбачене із бюджету. При цьому чиновники запевняють, що ліки закуповують із прозорим, чесним вибором фірм на тендерах. І препарати, мовляв, беруть якісні.
Тож, темпи зростання в Україні кількості ВІЛ-інфікованих скоротилися, наголошує голова Комітету з питань протидії ВІЛ-СНІДу та іншим соціально небезпечним хворобам МОЗ України Світлана Черенько. «Україні вдалося зменшити темпи захворюваності на ВІЛ-інфекцію і дещо знизити захворюваність на СНІД. Україні вдалося стабілізувати смертність від СНІДу. Це сталося завдяки масштабним програмам своєчасного виявлення ВІЛ-інфікованих, розширення доступу в уразливі групи, своєчасного призначення лікування».
В Україні зовсім не розвинута система вчасного, якісного обстеження ВІЛ-інфікованих людей, запевняє колишній голова Національного комітету боротьби зі СНІДом при Президентові України Валерій Івасюк. «Спеціальних обстежень, тест-систем, можливостей вимірювати вірусне навантаження людини, тобто кількість вірусів у крові – цього всього в Україні недостатньо. Кількість вірусів у крові – це дуже важливий показник того, чи правильно людина лікується, тобто чи знижується кількість вірусів. Лише кілька лабораторій в Україні мають такі можливості».
Державні гроші на лікування та профілактику СНІДу витрачають не зовсім раціонально, зазначає екс-міністр охорони здоров’я, член профільного парламентського Комітету Юрій Гайдаєв. І від самих медиків залежить не так уже й багато, стверджує він. «Поширення СНІДу, в основному, не є медичною проблемою. Від медиків залежить всього 5-7%, а проблема ця загальнодержавна».
Однак, окрім державних, є ще кошти Глобального Фонду і Всесвітнього Фонду, розповідає Володимир Жовтяк, голова Всеукраїнської мережі людей, які живуть з ВІЛ-СНІДом. «Загальна сума бюджету на наступні 3 роки складає близько 39 з половиною мільйонів доларів. Ці гроші підуть на те, щоб 6 тисяч людей отримували лікування. Це будуть так звані важкодоступні хворі – споживачі ін’єкційних наркотиків або хворі на туберкульоз».
Півмільйона ВІЛ-інфікованих в Україні
Один із лідерів в Україні за поширенням СНІДу – Дніпропетровщина. Щодня трьом місцевим мешканцям ставлять діагноз ВІЛ-інфікований. Хворі стверджують, що гроші їм надходять нерегулярно, розповідає місцева кореспондентка Радіо Свобода Юлія Рацибарська. «Переломним у вирішенні проблеми ВІЛ-СНІДу для Дніпропетровщини мав бути 2008 рік. Мільйони гривень з обл- та держбюджетів спрямували на реконструкцію й оновлення обладнання двох великих СНІД-центрів – у Дніпропетровську й у Кривому Розі. Медики звітували: докладуть усіх зусиль і зупинять розповсюдження страшної хвороби. А втім, минув майже рік, а Дніпропетровщина не полишає позиції лідера за кількістю хворих. За їхніми підрахунками, за рік з державного бюджету в область має надійти по кількасот гривень у розрахунку на кожну людину. На дорогі медичні препарати, звісно, цього не вистачить, та й, хворі переконані, великі суми витрачаються на всілякі листівки-буклети-піар-акції, а не на конкретну допомогу недужим.
Отож сподіватись доводиться на кошти благодійників, каже один із активістів Мережі людей, які живуть з ВІЛ, дніпропетровську Дмитро. «Міністерство охорони здоров’я заклало в Національну програму з протидії ВІЛ/СНІДу 1 мільйон гривень замість необхідних 6. Цих грошей ледве вистачає на життєвонеобхідні препарати. До того ж, ми всі розуміємо, що проводиться тендерна політика. МОЗ закуповує препарати, термін використання яких закінчився ще в січні».
Із кінця 2004 року Дніпропетровська область завдяки коштам глобального фонду й Світового банку отримала шанс побороти епідемію, у тому числі за рахунок впровадження антиретровірусної терапії. Зараз її застосовують понад тисячі хворих, недужих в області же принаймні вдесятеро більше.
Навесні цього року один із благодійних фондів подарував регіону пересувну ВІЛ-лабораторію, і тепер обстеження можна пройти навіть у віддалених куточках області. Вартість однієї такої мобільної клініки – понад сто тисяч доларів. Загалом у регіоні на диспансерному обліку перебуває більше 19-ти тисяч заражених. Справжня кількість хворих, за словами експертів, може бути уп’ятеро більшою.
Тим часом загальна кількість ВІЛ-інфікованих в Україні сягає вже майже півмільйона людей. І це один із найвищих показників у Європі. У середньому носієм вірусу є один із п’ятдесяти дорослих українців, свідчать дані ООН.
Діагноз «ВІЛ» не є смертним вироком, переконують лікарі. Зокрема, після антиретровірусної терапії ВІЛ-позитивна людина може жити на десять-двадцять років довше, ніж позбавлена такого лікування. Але така терапія коштує пацієнту близько 10 тисяч доларів на рік. Запланованих у держбюджеті грошей вистачає максимум кожному десятому хворому.
Антиретровірусні препарати (які ВІЛ-інфекцію повністю не лікують, але блокують розмноження вірусу та зменшують його концентрацію), устаткування для тестів ВІЛ у донорів і вагітних, а також, власне, лікування хворих – саме на це витрачають державні кошти для протидії поширенню такого вірусу, розповіла голова Комітету з питань протидії ВІЛ-СНІД та іншим соціально небезпечним хворобам Міністерства охорони здоров'я України Світлана Черенько. Однак лікування – це мала частина великої проблеми, констатує голова Комітету. «Ми не зможемо лікувати хворих, якщо в нас не буде доступу до уразливих груп для виявлення ВІЛ-інфекції в них, можливостей своєчасного діагностування захворювання, залучення цих пацієнтів до лікування, виховання. Це все робота, яка значною мірою здійснюється громадськими організаціями, котрі сьогодні фінансуються за кошти з глобального бюджету. На жаль, держава зараз не може взяти таку важливу статтю видатків на власне фінансування».
Доки не буде прозорої системи державних закупівель ліків для ВІЛ-інфікованих, доти українські пацієнти отримуватимуть препарати за завищеними цінами і часто сумнівної якості. Так вважає лідер інформаційно-освітнього центру «Жіноча мережа», колишній консультант Міжнародного Альянсу з ВІЛ/СНІД в Україні Лайма Гейдар. « Там, де зав’язані великі гроші, корупція буде завжди. А фармакологія – це одна з таких галузей, яка потребує суспільного контролю. Адже ситуація з тендерами дуже непрозора, ніхто не знає, чому одні фірми виграють ці тендери, а інші – ні. І щодо строку дії препаратів, і з приводу їх вартості питань дуже багато», – говорить експерт.
Натомість у МОЗ України переконують, що роблять усе можливе для допомоги ВІЛ-інфікованим та для профілактики СНІДу. Навіть із тим скупим фінансуванням, яке передбачене із бюджету. При цьому чиновники запевняють, що ліки закуповують із прозорим, чесним вибором фірм на тендерах. І препарати, мовляв, беруть якісні.
Тож, темпи зростання в Україні кількості ВІЛ-інфікованих скоротилися, наголошує голова Комітету з питань протидії ВІЛ-СНІДу та іншим соціально небезпечним хворобам МОЗ України Світлана Черенько. «Україні вдалося зменшити темпи захворюваності на ВІЛ-інфекцію і дещо знизити захворюваність на СНІД. Україні вдалося стабілізувати смертність від СНІДу. Це сталося завдяки масштабним програмам своєчасного виявлення ВІЛ-інфікованих, розширення доступу в уразливі групи, своєчасного призначення лікування».
В Україні зовсім не розвинута система вчасного, якісного обстеження ВІЛ-інфікованих людей, запевняє колишній голова Національного комітету боротьби зі СНІДом при Президентові України Валерій Івасюк. «Спеціальних обстежень, тест-систем, можливостей вимірювати вірусне навантаження людини, тобто кількість вірусів у крові – цього всього в Україні недостатньо. Кількість вірусів у крові – це дуже важливий показник того, чи правильно людина лікується, тобто чи знижується кількість вірусів. Лише кілька лабораторій в Україні мають такі можливості».
Державні гроші на лікування та профілактику СНІДу витрачають не зовсім раціонально, зазначає екс-міністр охорони здоров’я, член профільного парламентського Комітету Юрій Гайдаєв. І від самих медиків залежить не так уже й багато, стверджує він. «Поширення СНІДу, в основному, не є медичною проблемою. Від медиків залежить всього 5-7%, а проблема ця загальнодержавна».
Однак, окрім державних, є ще кошти Глобального Фонду і Всесвітнього Фонду, розповідає Володимир Жовтяк, голова Всеукраїнської мережі людей, які живуть з ВІЛ-СНІДом. «Загальна сума бюджету на наступні 3 роки складає близько 39 з половиною мільйонів доларів. Ці гроші підуть на те, щоб 6 тисяч людей отримували лікування. Це будуть так звані важкодоступні хворі – споживачі ін’єкційних наркотиків або хворі на туберкульоз».
Півмільйона ВІЛ-інфікованих в Україні
Один із лідерів в Україні за поширенням СНІДу – Дніпропетровщина. Щодня трьом місцевим мешканцям ставлять діагноз ВІЛ-інфікований. Хворі стверджують, що гроші їм надходять нерегулярно, розповідає місцева кореспондентка Радіо Свобода Юлія Рацибарська. «Переломним у вирішенні проблеми ВІЛ-СНІДу для Дніпропетровщини мав бути 2008 рік. Мільйони гривень з обл- та держбюджетів спрямували на реконструкцію й оновлення обладнання двох великих СНІД-центрів – у Дніпропетровську й у Кривому Розі. Медики звітували: докладуть усіх зусиль і зупинять розповсюдження страшної хвороби. А втім, минув майже рік, а Дніпропетровщина не полишає позиції лідера за кількістю хворих. За їхніми підрахунками, за рік з державного бюджету в область має надійти по кількасот гривень у розрахунку на кожну людину. На дорогі медичні препарати, звісно, цього не вистачить, та й, хворі переконані, великі суми витрачаються на всілякі листівки-буклети-піар-акції, а не на конкретну допомогу недужим.
Отож сподіватись доводиться на кошти благодійників, каже один із активістів Мережі людей, які живуть з ВІЛ, дніпропетровську Дмитро. «Міністерство охорони здоров’я заклало в Національну програму з протидії ВІЛ/СНІДу 1 мільйон гривень замість необхідних 6. Цих грошей ледве вистачає на життєвонеобхідні препарати. До того ж, ми всі розуміємо, що проводиться тендерна політика. МОЗ закуповує препарати, термін використання яких закінчився ще в січні».
Із кінця 2004 року Дніпропетровська область завдяки коштам глобального фонду й Світового банку отримала шанс побороти епідемію, у тому числі за рахунок впровадження антиретровірусної терапії. Зараз її застосовують понад тисячі хворих, недужих в області же принаймні вдесятеро більше.
Навесні цього року один із благодійних фондів подарував регіону пересувну ВІЛ-лабораторію, і тепер обстеження можна пройти навіть у віддалених куточках області. Вартість однієї такої мобільної клініки – понад сто тисяч доларів. Загалом у регіоні на диспансерному обліку перебуває більше 19-ти тисяч заражених. Справжня кількість хворих, за словами експертів, може бути уп’ятеро більшою.
Тим часом загальна кількість ВІЛ-інфікованих в Україні сягає вже майже півмільйона людей. І це один із найвищих показників у Європі. У середньому носієм вірусу є один із п’ятдесяти дорослих українців, свідчать дані ООН.
Діагноз «ВІЛ» не є смертним вироком, переконують лікарі. Зокрема, після антиретровірусної терапії ВІЛ-позитивна людина може жити на десять-двадцять років довше, ніж позбавлена такого лікування. Але така терапія коштує пацієнту близько 10 тисяч доларів на рік. Запланованих у держбюджеті грошей вистачає максимум кожному десятому хворому.