У дитини болить горло, батько скаржиться на серце, а матір непокоїть шлунок. Що робити? Записатися у поліклініку чи зателефонувати сімейному лікарю? За інформацією Міністерства охорони здоров’я, наразі в Україні послугами сімейного лікаря користується лише п’ята частина населення. Отже, які ж особливості сімейної медицини в системі охорони здоров’я?
Лікарева сім’я
Сімейний лікар, на відміну від, скажімо, дільничного терапевта поліклініки, відповідає не лише за здоров’я одного пацієнта, але й за здоров’я членів його родини, причому впродовж усього життя. До того ж, сімейний лікар має володіти знаннями з різних розділів медицини: як-то кардіології, гінекології, ендокринології, зазначає Олексій Гавва, головний лікар Золочівської центральної районної лікарні, що на Харківщині. «Він може зорієнтувати людину, куди їй треба звернутися, до якого спеціаліста. Кожен лікар має прямий телефон для зв’язку з пацієнтом. Бо часто буває, що потрібна порада, консультація телефоном. Зарплата такого лікаря залежить від кількості пацієнтів, які прописалися до нього на дільницю». Олексій Гавва впевнений, що головною проблемою української медицини, є те, що лікарі є монополістами на своїх дільницях, тож конкуренції немає. І саме це призводить до зниження якості медичної допомоги.
Сімейна медицина зацікавлена у збереженні здоров’я населення і орієнтована перш за все на профілактику хвороб, а не на їхнє лікування, стверджує викладач медичного університету, колишній керівник науково-методичного центру сімейної медицини МОЗ Євген Латишев. «Сьогодні медична допомога настільки диференційована, настільки багато фахівців (в Україні 123 спеціальності), що втрачений комплексний, інтегрований підхід до пацієнта. А для пацієнта дуже зручно звертатися до сімейного лікаря. Вибудовуються певні стосунки, взаємовідповідальність, а це дисциплінує і саму сім’ю, й лікаря».
Лікар Руслан Добровольський завідує амбулаторією сімейної медицини у Києві. Це такий заклад, де пацієнтам допомагають і вдома. Причому амбулаторія є державною, і один лікар опікується здоров’ям тисячі осіб. Одна з переваг сімейної медицини в тому, що пацієнт сам може обрати собі ескулапа, каже Руслан Добровольський. «Лікар має відповідати певній сім’ї навіть і за характером, по натурі. Комусь зручно, щоб лікар був директивного характеру, іншим приємніше, коли він дає саме поради. А зарплата лікаря першої категорії – приблизно 1000 гривень, інших категорій -1300 гривень».
Киянка Марина та вся її родина (а це її чоловік, син та мати) довірили своє здоров’я саме сімейному лікарю. І наразі, переконує Марина, приводів сумніватися в такому виборі не було.
«Наша лікар – терапевт, але має й другу спеціальність – гастроентеролог. Ми в будь-який момент можемо звернутися до неї по телефону, вона нам порадить. Це може бути просто швидка допомога – наприклад, що робити, якщо висока температура або харчове отруєння. Також наша лікар може приїхати до нас сама, щоб проаналізувати ситуацію на місці», – розповідає жінка.
Традиції зберігаються
Львівщина була однією з перших областей України, де започаткували сімейну медицину. На сьогодні тут найбільша кількість сімейних лікарів, поліклінік і амбулаторій. Загалом 230 медичних сімейних закладів.
Проте через низькі зарплати лікарі відмовляються їхати на роботу у сільські амбулаторії, водночас у львівських шпиталях на одну ставку працює 3-4 лікарів, розповідає далі місцева кореспондентка Радіо Свобода Галина Терещук.
«Галичина має давню традицію сімейного лікаря. За Австрії та Польщі, до 1939 року в Західній Україні були лікарі загальної практики, які десятиліттями знали родини, скрізь бували і рятували людей, у будь-яку пору дня і ночі. Тоді лікарі знали усю спадкову інформацію про людину.
На Гуцульщині й нині старожили пригадують доктора Остапа Селянського, який був лікарем широкого профілю, як кажуть нині сімейний лікар. Він лікував різні недуги, приймав пологи і навіть лікував зуби.
Зараз лікарі не бажають їхати на роботу в село, де отримають невеликі зарплати, не мають умов для проживання. Єдиний вихід – належні зарплати і житло для молодих спеціалістів.
З іншого боку, випускники медуніверситетів, за словами фахівців, мають дуже низький рівень знань, і навіть нездатні виявити певні патології в людини чи встановити діагноз. Тож нині на одного сімейного лікаря в області припадає більше 1600 пацієнтів. А тому гасло «пацієнт понад усе» – наразі лише порожнє гасло».
Функції сімейного лікаря
Фахівець широкого профілю, а саме таким є сімейний лікар, не може бути однаково компетентним в одразу багатьох сферах медицини, вважає скептик запровадження сімейної практики, лікар-імунолог Інна Борисівна. «Терапія, і педіатрія, і геріатрія – для старших людей … Один лікар не може бути знавцем усіх вікових категорій з одного боку, і знавцем усіх хвороб – з іншого. Але гарний лікар, гарний фахівець має, принаймні, зорієнтувати людину, зрозуміти, в якій галузі лежить її проблема і направити до вужчого фахівця».
У державах Євросоюзу один сімейний лікар опікується здоров’ям однієї тисячі людей, а в Україні – приблизно двох тисяч пацієнтів. Про це в інтерв’ю Радіо Свобода повідомила керівник проекту ЄС «Сприяння реформі вторинної медичної допомоги в Україні» Оксана Абовська. За її словами, основними завданнями сімейної медицини є зменшення викликів «швидкої», зниження материнської та дитячої смертності, загальне зниження рівня захворюваності. «Важливою є рання діагностика, супровід хронічних хворих. Адже для того, щоб не повторювалися кризи у хворих, наприклад, на гастрити чи гіпертонію, за ними треба стежити. Тобто, сімейний лікар має виконувати функцію «бодігарда», який слідкує за своїми пацієнтами, щоб їм не стало гірше».
Виклик державного сімейного лікаря, як зрештою і все лікування, є безкоштовним, а послуги його приватного колеги обійдуться пацієнтові мінімум у 200-250 гривень – стільки коштує один виклик.
Сімейний лікар, на відміну від, скажімо, дільничного терапевта поліклініки, відповідає не лише за здоров’я одного пацієнта, але й за здоров’я членів його родини, причому впродовж усього життя. До того ж, сімейний лікар має володіти знаннями з різних розділів медицини: як-то кардіології, гінекології, ендокринології, зазначає Олексій Гавва, головний лікар Золочівської центральної районної лікарні, що на Харківщині. «Він може зорієнтувати людину, куди їй треба звернутися, до якого спеціаліста. Кожен лікар має прямий телефон для зв’язку з пацієнтом. Бо часто буває, що потрібна порада, консультація телефоном. Зарплата такого лікаря залежить від кількості пацієнтів, які прописалися до нього на дільницю». Олексій Гавва впевнений, що головною проблемою української медицини, є те, що лікарі є монополістами на своїх дільницях, тож конкуренції немає. І саме це призводить до зниження якості медичної допомоги.
Сімейна медицина зацікавлена у збереженні здоров’я населення і орієнтована перш за все на профілактику хвороб, а не на їхнє лікування, стверджує викладач медичного університету, колишній керівник науково-методичного центру сімейної медицини МОЗ Євген Латишев. «Сьогодні медична допомога настільки диференційована, настільки багато фахівців (в Україні 123 спеціальності), що втрачений комплексний, інтегрований підхід до пацієнта. А для пацієнта дуже зручно звертатися до сімейного лікаря. Вибудовуються певні стосунки, взаємовідповідальність, а це дисциплінує і саму сім’ю, й лікаря».
Лікар Руслан Добровольський завідує амбулаторією сімейної медицини у Києві. Це такий заклад, де пацієнтам допомагають і вдома. Причому амбулаторія є державною, і один лікар опікується здоров’ям тисячі осіб. Одна з переваг сімейної медицини в тому, що пацієнт сам може обрати собі ескулапа, каже Руслан Добровольський. «Лікар має відповідати певній сім’ї навіть і за характером, по натурі. Комусь зручно, щоб лікар був директивного характеру, іншим приємніше, коли він дає саме поради. А зарплата лікаря першої категорії – приблизно 1000 гривень, інших категорій -1300 гривень».
Киянка Марина та вся її родина (а це її чоловік, син та мати) довірили своє здоров’я саме сімейному лікарю. І наразі, переконує Марина, приводів сумніватися в такому виборі не було.
«Наша лікар – терапевт, але має й другу спеціальність – гастроентеролог. Ми в будь-який момент можемо звернутися до неї по телефону, вона нам порадить. Це може бути просто швидка допомога – наприклад, що робити, якщо висока температура або харчове отруєння. Також наша лікар може приїхати до нас сама, щоб проаналізувати ситуацію на місці», – розповідає жінка.
Традиції зберігаються
Львівщина була однією з перших областей України, де започаткували сімейну медицину. На сьогодні тут найбільша кількість сімейних лікарів, поліклінік і амбулаторій. Загалом 230 медичних сімейних закладів.
Проте через низькі зарплати лікарі відмовляються їхати на роботу у сільські амбулаторії, водночас у львівських шпиталях на одну ставку працює 3-4 лікарів, розповідає далі місцева кореспондентка Радіо Свобода Галина Терещук.
«Галичина має давню традицію сімейного лікаря. За Австрії та Польщі, до 1939 року в Західній Україні були лікарі загальної практики, які десятиліттями знали родини, скрізь бували і рятували людей, у будь-яку пору дня і ночі. Тоді лікарі знали усю спадкову інформацію про людину.
На Гуцульщині й нині старожили пригадують доктора Остапа Селянського, який був лікарем широкого профілю, як кажуть нині сімейний лікар. Він лікував різні недуги, приймав пологи і навіть лікував зуби.
Зараз лікарі не бажають їхати на роботу в село, де отримають невеликі зарплати, не мають умов для проживання. Єдиний вихід – належні зарплати і житло для молодих спеціалістів.
З іншого боку, випускники медуніверситетів, за словами фахівців, мають дуже низький рівень знань, і навіть нездатні виявити певні патології в людини чи встановити діагноз. Тож нині на одного сімейного лікаря в області припадає більше 1600 пацієнтів. А тому гасло «пацієнт понад усе» – наразі лише порожнє гасло».
Функції сімейного лікаря
Фахівець широкого профілю, а саме таким є сімейний лікар, не може бути однаково компетентним в одразу багатьох сферах медицини, вважає скептик запровадження сімейної практики, лікар-імунолог Інна Борисівна. «Терапія, і педіатрія, і геріатрія – для старших людей … Один лікар не може бути знавцем усіх вікових категорій з одного боку, і знавцем усіх хвороб – з іншого. Але гарний лікар, гарний фахівець має, принаймні, зорієнтувати людину, зрозуміти, в якій галузі лежить її проблема і направити до вужчого фахівця».
У державах Євросоюзу один сімейний лікар опікується здоров’ям однієї тисячі людей, а в Україні – приблизно двох тисяч пацієнтів. Про це в інтерв’ю Радіо Свобода повідомила керівник проекту ЄС «Сприяння реформі вторинної медичної допомоги в Україні» Оксана Абовська. За її словами, основними завданнями сімейної медицини є зменшення викликів «швидкої», зниження материнської та дитячої смертності, загальне зниження рівня захворюваності. «Важливою є рання діагностика, супровід хронічних хворих. Адже для того, щоб не повторювалися кризи у хворих, наприклад, на гастрити чи гіпертонію, за ними треба стежити. Тобто, сімейний лікар має виконувати функцію «бодігарда», який слідкує за своїми пацієнтами, щоб їм не стало гірше».
Виклик державного сімейного лікаря, як зрештою і все лікування, є безкоштовним, а послуги його приватного колеги обійдуться пацієнтові мінімум у 200-250 гривень – стільки коштує один виклик.
| Чи користуєтеся Ви послугами сімейного лікаря? У чому його особливість? | |
| Тетяна Степанівна, викладач: Нашій сім’ї пощастило. У нас є сімейний лікар. Ми йому дуже вдячні, нам дуже подобається такий варіант медичної допомоги. | |
| Степан, спортивний чиновник: Такий лікар повністю знає родовід сім’ї, повністю відповідає за стан здоров’я всіх членів сім’ї. Загальний підхід завжди гірший від індивідуального підходу. | |
| Ірина, студентка: Було б добре, якби такі лікарі були в багатьох сім’ях. | |
| Микола, паркувальник: У мене дружина працює в науковій медичній бібліотеці. Тому для нашої сім’ї вона справжній сімейний лікар. Також вона дуже добре знається на народних засобах лікування. | |
| Зінаїда Павлівна, пенсіонерка: Такий лікар підходить для багатих сімей. | |
