Прага – Лівія почала бучне святкування 40-річчя «Великої першовересневої революції», яка привела до влади незмінного відтоді Муаммара Каддафі. Але, хоча ця держава останніми роками йде на зближення з рештою світу, Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко буде однією з лічених на пальцях чільників із Європи, хто прибуває на урочистості.
На святкування запросили багатьох лідерів світу, та прибув мало хто. Зусиллям Лівії відкритися для зовнішнього світу дуже пошкодила недавня урочиста зустріч засудженого за теракт 1988 року в американському літаку над шотландським Локербі, коли лівійця, смертельно хворого на рак, відпустили додому на останні пару місяців життя.
Тому компанію фактичному лівійському керівникові, який не має ніякої формальної посади, є просто «лідером революції», складуть такі одіозні постаті, як президенти Венесуели, Зімбабве чи Судану.
Із Європи чи не єдиними чільними урядовцями, як виглядає, будуть Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко, а ще спікер Державної думи Росії Борис Гризлов і президент Сербії Борис Тадич.
Та Україна має на Лівію власні плани. У цьому, як мало в чому іншому, прем’єр єдина з Президентом Віктором Ющенком. Обоє тримають контакти з Муаммаром Каддафі й домовляються про всіляку співпрацю з країною, багатющою на нафту й газ, яка має гроші для інвестицій в Україні й сама може стати для Києва величезним ринком.
За повідомленнями, цього разу Тимошенко через це змінила первісний план свого вівторкового візиту до Польщі на вшанування роковин початку Другої світової війни. З остаточної версії цього плану зникла окрема зустріч із польським колегою Дональдом Туском – адже до вечора треба було встигнути до Тріполі.
Від перевороту до диктатора
Святкування, що почалися у вівторок урочистою церемонією, протривають цілий тиждень. 40 років тому, 1 вересня 1969 року, 27-річний капітан лівійського війська очолив безкровний переворот проти короля Ідріса I, якого на той час не було в країні.
Відтоді Муаммар Каддафі є незмінним керівником країни, яка є для нього полем для низки його соціальних експериментів.
Спершу він став таким собі антизахідним революціонером. Та на зламі століть почав зближення із Заходом. Він видав для суду звинувачуваних у вибуху над Локербі лівійців, родинам загиблих виплатив велику компенсацію, а 2003-го ліквідував ядерну програму своєї країни.
У 1977-му Каддафі придумав для країни новий державний лад. Лівія тепер ні монархія, ні республіка – вона «джамагірія», як ця країна вимагає називати себе всіма мовами. Коли розібрати це новопридумане слово арабської мови, виходить якась «влада народних мас».
Формально в країні вся влада будується знизу догори, починаючи від місцевих «народних конгресів», і в ній беруть безпосередню участь усі «народні маси». Політичні партії заборонені як зайві.
Але в реальному житті Лівія залишається соціалістичною диктатурою, яку контролює одна людина – той самий Муаммар Каддафі. Іще 1979-го він відмовився від усіх державних посад, а його військове звання нині – лише полковник. Та саме він фактично керує всім політичним життям країни, в якому цілком неможливі не те що опозиція, а й хоч м’яка критика.
(Прага – Київ)
Тому компанію фактичному лівійському керівникові, який не має ніякої формальної посади, є просто «лідером революції», складуть такі одіозні постаті, як президенти Венесуели, Зімбабве чи Судану.
Із Європи чи не єдиними чільними урядовцями, як виглядає, будуть Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко, а ще спікер Державної думи Росії Борис Гризлов і президент Сербії Борис Тадич.
Та Україна має на Лівію власні плани. У цьому, як мало в чому іншому, прем’єр єдина з Президентом Віктором Ющенком. Обоє тримають контакти з Муаммаром Каддафі й домовляються про всіляку співпрацю з країною, багатющою на нафту й газ, яка має гроші для інвестицій в Україні й сама може стати для Києва величезним ринком.
За повідомленнями, цього разу Тимошенко через це змінила первісний план свого вівторкового візиту до Польщі на вшанування роковин початку Другої світової війни. З остаточної версії цього плану зникла окрема зустріч із польським колегою Дональдом Туском – адже до вечора треба було встигнути до Тріполі.
Від перевороту до диктатора
Святкування, що почалися у вівторок урочистою церемонією, протривають цілий тиждень. 40 років тому, 1 вересня 1969 року, 27-річний капітан лівійського війська очолив безкровний переворот проти короля Ідріса I, якого на той час не було в країні.
Відтоді Муаммар Каддафі є незмінним керівником країни, яка є для нього полем для низки його соціальних експериментів.
Спершу він став таким собі антизахідним революціонером. Та на зламі століть почав зближення із Заходом. Він видав для суду звинувачуваних у вибуху над Локербі лівійців, родинам загиблих виплатив велику компенсацію, а 2003-го ліквідував ядерну програму своєї країни.
У 1977-му Каддафі придумав для країни новий державний лад. Лівія тепер ні монархія, ні республіка – вона «джамагірія», як ця країна вимагає називати себе всіма мовами. Коли розібрати це новопридумане слово арабської мови, виходить якась «влада народних мас».
Формально в країні вся влада будується знизу догори, починаючи від місцевих «народних конгресів», і в ній беруть безпосередню участь усі «народні маси». Політичні партії заборонені як зайві.
Але в реальному житті Лівія залишається соціалістичною диктатурою, яку контролює одна людина – той самий Муаммар Каддафі. Іще 1979-го він відмовився від усіх державних посад, а його військове звання нині – лише полковник. Та саме він фактично керує всім політичним життям країни, в якому цілком неможливі не те що опозиція, а й хоч м’яка критика.
(Прага – Київ)