Львів – Постуляційний центр беатифікації та канонізації святих УГКЦ завершує збір документів у справі беатифікації (тобто проголошення блаженним) отця Андрія Бандери, батька провідника ОУН Степана Бандери. Життя і праця отця Андрія є прикладом і уособленням долі тисяч греко-католицьких священиків, які померли мученицькою смертю за віру і свою Церкву.
У папці документів, які стосуються беатифікаційного процесу отця Андрія Бандери, численні свідчення очевидців про його життя, діяльність і смерть. Це сотні спогадів тих, хто особисто знав священика і кому отець допомагав.
Більшість цих літніх людей, спогади яких записали монахи, останніми роками уже відійшли у вічність.
За різних режимів у Галичині священик проповідував слово Боже і зберігав український дух, культуру, до дня арешту не покинув своїх прихожан. У цьому вирі життя, переплетеному війнами і політикою, священик сам виховав семеро дітей.
Родина Бандери зазнала страждань і катувань у житті
Отець Андрій Бандера народився у 1882 році. Він разом із батьками мешкав у Стрию. Після гімназії навчався на богословському факультеті Львівського університету. Здобувши освіту, одружився з Мирославою Глодзінською, яка походила зі старовинної галицької родини священиків. У 1906 році Андрій Бандера був рукоположений у сан священика митрополитом УГКЦ Андреєм Шептицьким. Протягом 7 років він служив в одній церкві зі своїм тестем у селі Угринові, що на Івано-Франківщині. А в 1913 році став парохом сільського храму. Прихожани відгукувались про нього як про доброго пастиря, який ніколи нікого не скривдив, захищав бідних і ніколи з цих людей не брав грошей за треби. Отець Андрій багато працював з парафіянами, залучав селян до читання. Оскільки мав велику бібліотеку, то його книги розходились серед людей.
Коли у 1919 році було проголошено ЗУНР, отця Андрія призначили послом Української Національної Ради ЗУНР в Станіславові (нині Івано-Франківськ). Він був духовним опікуном Української Галицької Армії.
У 1922 році пережив страшне горе – його 34-річна дружина померла від туберкульозу горла, залишивши восьмеро дітей. Невдовзі відійшла у вічність наймолодша донька, ще немовлям.
Отець Андрій залишився сам із сімома дітьми. Життя не шкодувало його синів та доньок. Усі вони або ж загинули, або ж зазнали шалених страждань за життя.
Марта-Марія (1907-1982 – багатолітній політв’язень, померла на сибірській каторзі;
Степан (1909-1959 – провідник ОУН, вбитий агентом КДБ у Мюнхені;
Олександр (1911-1942) та Василь (1915-1942) – загинули у нацистському таборі Аушвіц;
Володимира (1913-2001) та Оксана (1917-2008) – багатолітні в’язні концтаборів;
Богдан (1919-194(?) – загинув на полі битви під псевдо «Митар».
Однак непоправне горе і біль, який стискав серце отця у зв’язку з втратою дружини та доньки, не зруйнували його як духовну особистість і сильну людину. У кожному селі, де він служив парохом, отець створював «Просвіту», читальні, споживчі кооперативи, товариства «Сільського господаря». Двічі польська поліція арештовувала священика. У 1928 році разом із сином Степаном він був ув’язнений за те, що відправив панахиду на могилах січових стрільців, але до року цю справу закрили за браком доказів. Вдруге отця Андрія заарештували у 1930 році за підготовку зустрічі парафіянами митрополита Андрея Шептицького.
Односельці згадують про свого пароха як про правдивого душпастиря, який у будь яку пору дня і року пішки долав десятки кілометрів лишень, щоб допомогти потребуючій душі. Він просив матеріали для відбудови зруйнованих під час війни селянських хат, не дбаючи про власний дах над головою.
«Золотий вересень» 1939 року приніс руйнацію в Галичину
Після так званого «золотого вересня» 1939 року, коли в Галичину прийшла радянська влада, почалось нищення УГКЦ. У школах заборонили проводити молитву, вивчати релігію, за священиками стежили і змушували переходити у російське православ’я.
Для мешканців Західної України почались репресії і тортури.
Зрозуміло, що отець Андрій, як батько провідника ОУН Степана Бандери, уся його родина, були під пильним оком більшовицьких агентів. Кілька разів українські підпільники організовували для священика і його дітей нелегальний переїзд за кордон, у Мюнхен, де у той час перебував Степан Бандера. Однак отець Андрій так і не погодився на переїзд. Він не міг у скрутний час залишити своїх парафіян без пастирської опіки.
«Розлучити мене з ними можуть тільки наказ моєї церковної влади або насильство ворога, остаточно смерть!» – ці слова отця Бандери стали для нього пророчими.
Допити отця Бандери були безкінечними
22 травня 1941 року, за місяць до початку Другої світової війни, отця Андрія і його доньок Марту і Оксану заарештували. Приводом стало те , що вони буцімто переховували нареченого служниці. Однак насправді усі розуміли, що справжня причина арешту – це діяльність Степана Бандери. На п’ятий день арешту його етапували в Київ, у третє управління НКВС УРСР.
Слідство вів уповноважений третього відділу, молодший лейтенант держбезпеки Войцехівський. Допити були безконечними. З протоколів дізнаємося, що отець Андрій говорив про себе: «Офіційним членом ОУН я не є з релігійних мотивів. Погоджуюсь із принципом: «Кожна влада від Бога…» Я є симпатиком українських націоналістів. Сам ніякої участі в ОУН не брав, хоч мені відомо про практичну діяльність ОУН в західних областях України і за кордоном».
Допити велись напередодні і в перші дні Другої світової війни. Енкаведисти поспішали. Німці уже були в Галичині. 10 липня 1941 року отця Андрія Бандеру розстріляли. Лишень у 1992 році родина дізналась про долю свого батька. У цьому ж році він був реабілітований прокуратурою, тобто визнаний невинним в інкримінованих йому більшовиками злочинах. Донині невідомо, де поховані останки отця.
Вірні УГКЦ очікують на проголошення отця Бандери блаженним
У Центральному історичному архіві у Львові зберігаються численні матеріали про життя і діяльність отця Андрія Бандери, завдяки старанням митрополита УГКЦ Андрея Шептицького. Це метрика хрещення, документ про його висвячення, матеріали про навчання на богословському факультеті таємного тоді львівського університету. З архівних документів дізнаємось, що отець Бандера був здібною і талановитою людиною. Митрополит Шептицький високо оцінював душпастирську діяльність отця Бандери, у повному розумінні цього слова.
Бо це був не лише ревний священик, а ще й дбав про культурно-просвітницьку діяльність, збереження української мови, української історії, дотримання українських служб Божих і це у час займанщини на Галичині.
Постуляційний центр УГКЦ готує матеріали про життя і діяльність отця Андрія Бандери на розгляд Конгрегації у справах святих у Ватикані, яка після ретельного вивчення документів, вирішить справу щодо проголошення отця Бандери блаженним.
«Що буде моїй громаді, то буде зі мною, – говорив отець Андрій Бандера. – Не маю релігійного, духовного права і не маю права як патріот український лишати громаду…» І цих слів він дотримався.
(Львів – Київ – Прага)
Більшість цих літніх людей, спогади яких записали монахи, останніми роками уже відійшли у вічність.
За різних режимів у Галичині священик проповідував слово Боже і зберігав український дух, культуру, до дня арешту не покинув своїх прихожан. У цьому вирі життя, переплетеному війнами і політикою, священик сам виховав семеро дітей.
Родина Бандери зазнала страждань і катувань у житті
Отець Андрій Бандера народився у 1882 році. Він разом із батьками мешкав у Стрию. Після гімназії навчався на богословському факультеті Львівського університету. Здобувши освіту, одружився з Мирославою Глодзінською, яка походила зі старовинної галицької родини священиків. У 1906 році Андрій Бандера був рукоположений у сан священика митрополитом УГКЦ Андреєм Шептицьким. Протягом 7 років він служив в одній церкві зі своїм тестем у селі Угринові, що на Івано-Франківщині. А в 1913 році став парохом сільського храму. Прихожани відгукувались про нього як про доброго пастиря, який ніколи нікого не скривдив, захищав бідних і ніколи з цих людей не брав грошей за треби. Отець Андрій багато працював з парафіянами, залучав селян до читання. Оскільки мав велику бібліотеку, то його книги розходились серед людей.
Коли у 1919 році було проголошено ЗУНР, отця Андрія призначили послом Української Національної Ради ЗУНР в Станіславові (нині Івано-Франківськ). Він був духовним опікуном Української Галицької Армії.
У 1922 році пережив страшне горе – його 34-річна дружина померла від туберкульозу горла, залишивши восьмеро дітей. Невдовзі відійшла у вічність наймолодша донька, ще немовлям.
Отець Андрій залишився сам із сімома дітьми. Життя не шкодувало його синів та доньок. Усі вони або ж загинули, або ж зазнали шалених страждань за життя.
Марта-Марія (1907-1982 – багатолітній політв’язень, померла на сибірській каторзі;
Степан (1909-1959 – провідник ОУН, вбитий агентом КДБ у Мюнхені;
Олександр (1911-1942) та Василь (1915-1942) – загинули у нацистському таборі Аушвіц;
Володимира (1913-2001) та Оксана (1917-2008) – багатолітні в’язні концтаборів;
Богдан (1919-194(?) – загинув на полі битви під псевдо «Митар».
Однак непоправне горе і біль, який стискав серце отця у зв’язку з втратою дружини та доньки, не зруйнували його як духовну особистість і сильну людину. У кожному селі, де він служив парохом, отець створював «Просвіту», читальні, споживчі кооперативи, товариства «Сільського господаря». Двічі польська поліція арештовувала священика. У 1928 році разом із сином Степаном він був ув’язнений за те, що відправив панахиду на могилах січових стрільців, але до року цю справу закрили за браком доказів. Вдруге отця Андрія заарештували у 1930 році за підготовку зустрічі парафіянами митрополита Андрея Шептицького.
Односельці згадують про свого пароха як про правдивого душпастиря, який у будь яку пору дня і року пішки долав десятки кілометрів лишень, щоб допомогти потребуючій душі. Він просив матеріали для відбудови зруйнованих під час війни селянських хат, не дбаючи про власний дах над головою.
«Золотий вересень» 1939 року приніс руйнацію в Галичину
Після так званого «золотого вересня» 1939 року, коли в Галичину прийшла радянська влада, почалось нищення УГКЦ. У школах заборонили проводити молитву, вивчати релігію, за священиками стежили і змушували переходити у російське православ’я.
Для мешканців Західної України почались репресії і тортури.
Зрозуміло, що отець Андрій, як батько провідника ОУН Степана Бандери, уся його родина, були під пильним оком більшовицьких агентів. Кілька разів українські підпільники організовували для священика і його дітей нелегальний переїзд за кордон, у Мюнхен, де у той час перебував Степан Бандера. Однак отець Андрій так і не погодився на переїзд. Він не міг у скрутний час залишити своїх парафіян без пастирської опіки.
«Розлучити мене з ними можуть тільки наказ моєї церковної влади або насильство ворога, остаточно смерть!» – ці слова отця Бандери стали для нього пророчими.
Допити отця Бандери були безкінечними
22 травня 1941 року, за місяць до початку Другої світової війни, отця Андрія і його доньок Марту і Оксану заарештували. Приводом стало те , що вони буцімто переховували нареченого служниці. Однак насправді усі розуміли, що справжня причина арешту – це діяльність Степана Бандери. На п’ятий день арешту його етапували в Київ, у третє управління НКВС УРСР.
Слідство вів уповноважений третього відділу, молодший лейтенант держбезпеки Войцехівський. Допити були безконечними. З протоколів дізнаємося, що отець Андрій говорив про себе: «Офіційним членом ОУН я не є з релігійних мотивів. Погоджуюсь із принципом: «Кожна влада від Бога…» Я є симпатиком українських націоналістів. Сам ніякої участі в ОУН не брав, хоч мені відомо про практичну діяльність ОУН в західних областях України і за кордоном».
Допити велись напередодні і в перші дні Другої світової війни. Енкаведисти поспішали. Німці уже були в Галичині. 10 липня 1941 року отця Андрія Бандеру розстріляли. Лишень у 1992 році родина дізналась про долю свого батька. У цьому ж році він був реабілітований прокуратурою, тобто визнаний невинним в інкримінованих йому більшовиками злочинах. Донині невідомо, де поховані останки отця.
Вірні УГКЦ очікують на проголошення отця Бандери блаженним
У Центральному історичному архіві у Львові зберігаються численні матеріали про життя і діяльність отця Андрія Бандери, завдяки старанням митрополита УГКЦ Андрея Шептицького. Це метрика хрещення, документ про його висвячення, матеріали про навчання на богословському факультеті таємного тоді львівського університету. З архівних документів дізнаємось, що отець Бандера був здібною і талановитою людиною. Митрополит Шептицький високо оцінював душпастирську діяльність отця Бандери, у повному розумінні цього слова.
Бо це був не лише ревний священик, а ще й дбав про культурно-просвітницьку діяльність, збереження української мови, української історії, дотримання українських служб Божих і це у час займанщини на Галичині.
Постуляційний центр УГКЦ готує матеріали про життя і діяльність отця Андрія Бандери на розгляд Конгрегації у справах святих у Ватикані, яка після ретельного вивчення документів, вирішить справу щодо проголошення отця Бандери блаженним.
«Що буде моїй громаді, то буде зі мною, – говорив отець Андрій Бандера. – Не маю релігійного, духовного права і не маю права як патріот український лишати громаду…» І цих слів він дотримався.
(Львів – Київ – Прага)