Олександр Чалий
Київ – Україна геополітично приречена об’єднувати і врівноважувати «полюси сили». Місія України, як держави, що добровільно позбавилася ядерного статусу, – стати центром формування нової світової системи стримувань та противаг, нової світової політики. Місія України – об’єднувати, а не розділяти світ. Ні США, ні ЄС не зацікавлені у конфронтації між Україною та Росією. Вони зацікавлені у стабільній Україні і стабільній Росії.
Основні цілі нашої зовнішньої політики – це не європейська інтеграція, не НАТО, не як хтось проголошує – реінтеграція назад до Росії. Ключові, найвищі цілі нашої зовнішньої політики: незалежність, соборність і заможність України. А європейська і євроатлантична інтеграція, стратегічні відносини з Росією – це тільки можливі ініціативи для досягнення вищезазначених імперативів.
Тобто, будь-яка зовнішня політика, навіть якщо вона виглядає ідеологічно привабливою, але вона торпедує незалежність чи цілісність, чи майбутню заможність нашої України – вона насправді не є проукраїнською, яка б приваблива риторика при цьому не використовувалася.
Тому в основу зовнішньої політики ми повинні покласти наш національний прагматичний, я сказав би навіть егоїстичний інтерес. І ми повинні з цієї точки зору переглянути зараз усю зовнішню і безпекову політику. Сьогодні зрозуміло, що після президентських виборів ми потребуємо абсолютно нової парадигми зовнішньої й безпекової політики.
Головними у ній мають стати засади, що дозволять об’єднувати Україну, а не роз’єднувати її.
Об’єднувати, а не роз’єднувати народ України
Ми демократична країна. Будь-хто має право висловлювати будь-який зовнішньополітичний пріоритет чи принцип, але він із такою ж самою повагою повинен ставитися до права іншого сформулювати відмінний, навіть протилежний принцип. А суддею може бути тільки український народ чи обраний ним представницький орган.
Якщо ми віримо в просту істину, що після Помаранчевої революції громадянське суспільство в Україні існує (нехай з вадами, нехай недорозвинуте, але є!), то ми більше не можемо українському суспільству нав’язувати ті чи інші пріоритети і принципи нашої зовнішньої та безпекової політики.
Адже тільки тоді буде сильна зовнішня й безпекова політика України, коли вона буде мати підтримку більшості народу України. Тільки при цій умові зовнішньополітична позиція України буде мати легітимність як зовні, так і всередині держави і користуватись беззаперечною повагою у світі.
Досі всі, хто був при владі (як ті, кого ми вважали авторитарними, так і ті, кого вважали демократичними), боялися прямо запитати народ стосовно засад зовнішньої та безпекової політики.
Я інколи сперечаюся зі своїми друзями-інтелектуалами і дипломатами. Приблизно це звучить так. Я кажу: дивіться, немає суспільної підтримки цього зовнішньополітичного курсу. Вони кажуть: тому що парламент неадекватний, парламент неукраїнський. Ну добре, парламент неукраїнський, давайте запитаємо український народ. Вони кажуть: народ не розуміє, чого йому треба. Тоді я питаю: значить, тільки ви, 10-20 осіб у державі, знаєте, чого треба українському народові?
НАТО і ЄС перевищили свій потенціал розширення
Так, дійсно, як учений і дипломат, я вважаю, що членство України в НАТО дало б найбільші гарантії нашої безпеки, якщо б ми мали реальні шанси навіть в середньостроковій перспективі стати членом НАТО.
Але я запитую себе: чи може Україна сьогодні стати членом НАТО, навіть у довгостроковій перспективі? Аналіз показує, що ні. Така ж ситуація з ЄС. І не тому, що ми цього не варті!
На жаль, деякі наші західні друзі виховують у нас комплекс меншовартості. Вони стверджують, що ми не маємо перспектив членства в ЄС та НАТО, тому що ми нічого не зробили для цього, а якщо щось і зробили, то зробили не так. І якщо до Помаранчевої революції з деякими принциповими речами можна було погодитися, то після Майдану – ні! Україна довела, що має громадянське суспільство і може розв’язувати найскладніші ситуації демократичним шляхом.
І зараз я можу назвати країни, які з тих чи інших принципів мають такі ж або й більші проблеми, ніж Україна, але вони є членами ЄС і членами НАТО чи отримали від НАТО та ЄС чітку перспективу членства.
Тобто, стосовно членства України в НАТО та ЄС питання не в Україні, а більше в самому НАТО і в самому ЄС. Вони вже не здатні до розширення, тому що перебрали свій інтеграційний потенціал. Навіть у довгостроковій перспективі (15-20 років) ЄС і НАТО не зможуть інтегрувати Україну. І однією з причин є той факт, що можливе членство України в НАТО посилює конфронтацію євроатлантичної та європейської спільноти з Росією. А вона є і буде залишатися ключовим фактором європейської і глобальної безпеки, і хоче цього Україна чи ні, матиме мовчазне «право вето» з цих питань.
Україна – це Швейцарія XXI століття
Україна не є «Великою державою». Україна є самодостатньою і достатньо великою європейською державою на геополітичному перехресті сучасної Євразії. Тому наша геополітика, наша історія однозначно вказують, що роль України «бути мостом», комунікаційною ланкою, що з’єднує не лише дві безпекові системи НАТО і Росію, а й дві економічні системи ЄС і ЄврАзЕС.
Ми можемо мати зростання геополітичне, економічне та соціальне за рахунок цих систем, якщо ми не будемо їх розділяти. Ми повинні їх об’єднувати. У нас є на це моральне право, бо ми добровільно відмовилися від ядерної зброї. У нас є необхідні знання і навички. Ми маємо самий значний у Європі транзитний потенціал.
Відтак ми маємо побудувати власне процвітання на стимулюванні співпраці між Заходом і Сходом, ЄС і Росією, НАТО і Росією. Україна таким чином має шанс стати Швейцарією XXI століття.
І це зовсім не означає, що ми знімаємо з порядку денного принцип європейської інтеграції. У нас альтернативи немає. Ми європейська країна. І ми повинні перебудувати свою країну під європейські принципи та стандарти.
Але політика європейської інтеграції не обов’язково означає членство в Євросоюзі. Швейцарія, наприклад, не є членом ЄС, але вона – європейська країна, і вона абсолютно визнана як член європейської сім’ї.
Те ж саме з точки зору євроатлантичної інтеграції. Нам нічого не заважає перебудовувати нашу армію під євроатлантичні стандарти, але ми повинні розуміти, що євроатлантична інтеграція не означає обов’язкового членства в НАТО.
Україна має підняти питання гарантій власної безпеки
Абсолютно очевидно, що наше майбутнє в рівнонаближенні до ключових центрів сили, в позаблоковості і в підсиленні наших гарантій як позаблокової країни. У цьому сенсі нашими аналогами є Австрія, Фінляндія, Швеція, Ірландія.
І зараз ми маємо використати ситуацію, що склалася, для власної користі.
Фактично холодна війна не завершилася. Мир, який підбив би підсумки холодної війни, не підписаний. І одним із ключових питань європейської безпеки нового європейського порядку сьогодні є проблема України.
Ми єдина велика європейська країна, відносно якої з безпекового фактору не відбулося ніяких ключових домовленостей. Нас не взяли ні в НАТО, ні в ЄС. Ми не хочемо в безпековий і економічний блок з Росією. І тому ми маємо право поставити зараз питання нашої безпеки і перед європейцями, і перед росіянами, і перед американцями.
Ми маємо відверто сказати, що 18 років ми бачили свою «парасольку безпеки» в НАТО. Росія каже «Ні!» і погрожує серйозною дестабілізацією світової системи безпеки. Європейці і НАТО не готові нас прийняти. Тоді нехай разом усі вирішать проблему нашої безпеки.
У подібному становищі була Австрія після ІІ Світової війни. ЇЇ територія була окупована радянськими військами. Ставилося питання про їхнє виведення. СРСР не хотів, щоб Австрія потрапила під вплив західних країн, а ті – щоб під радянський. У результаті народилася формула: війська виведуть під державні гарантії чотирьох країн, якщо Австрія буде нейтральною країною.
Тобто, українська зовнішня політика повинна бути креативною. І якщо ми хочемо позитивний імідж, то ми повинні вимагати від світу подальшого контролю нерозповсюдження ядерної зброї, тому що ми самі відмовилися від ядерної зброї. І ми можемо бути тут лідерами, і Київ міг би давно стати центром для розгляду на найвищому рівні проблеми «нерозповсюдження».
Після розвалу СРСР ми стали спадкоємцями договору про ПРО, договору про скорочення стратегічних обмежень, договору про скорочення ракет середньої дальності. Дія Договору завершується. І ми маємо самі щось пропонувати задля створення нової світової системи безпеки, у якій будуть і наші гарантії.
Зараз стоїть проблема виведення з території України Чорноморського флоту. Будьмо креативні! Ми можемо сьогодні поставити питання про формалізацію цього статусу нейтральної позаблокової країни, синхронізуючи його з виводом Чорноморського флоту з території України в 2017 році. І це буде логічно. Ми повторимо австрійську формулу.
Тобто, наше майбутнє, на якому ми можемо дійсно процвітати, це не розділяти, це зв’язувати. Головний геополітичний закон української безпеки полягає в тому, що як тільки ми стаємо на чиюсь одну сторону чи на сторону Заходу, чи на сторону Сходу, ми стаємо слабшими. Тому що тоді ми фактично ставимо країну на грань розколу і нами дуже легко маніпулювати ззовні.
Ми повинні керуватися тільки власними національними інтересами, навіть якщо інколи вони будуть сприйматися як на Заході, так і на Сході егоїстичними.
Моральна й послідовна політика – ключ до успіху
Україна має бути послідовною.
Якщо ми не підтримали прецедент з Косова, то так само ми не підтримуємо і прецедент з Південної Осетії. Якщо ми критикуємо політику Росії щодо Південної Осетії, ми повинні також критикувати політику ЄС та США стосовно Косова. Тоді позицію України будуть поважати і з нею рахуватись як в Брюсселі, так і у Вашингтоні і в Москві.
Україна, як невелика держава, отримає поважне місце у світовій політиці, тільки якщо проводитиме моральну політику, політику без подвійного дна, яка базується на засадах міжнародного права.
Подивіться на такі країни, як Австрія, Швеція та інші країни Скандинавії. Вони мають величезний авторитет у світі. Їх поважають за послідовність і моральність, за здатність критикувати як Схід, так і Захід, якщо для вони порушують своїми діями норми міжнародного права.
Президент США Барак Обама проголосив нову політику боротьби з тероризмом, її суть – перехід до політики «м’якої сили». Це цілком очевидно. Після подій 11 вересня, після грузинського конфлікту прийшло розуміння, що світ став багатополюсним. А в багатополюсному світі стабільність можна забезпечувати тільки за рахунок переговорів, тільки за рахунок діалогу, тобто «м’якої сили».
А в діалозі між двома або більше полюсами сили завжди потрібні посередники. І таким посередником природно повинна бути Україна.
Перші 18 років ми були дуже довірливі, ми дуже щиро прагнули проголошених у зовнішній політиці цінностей, ми вірили, що нас захистять.
Тепер ми усвідомили, що світ має певні реалії, певні геополітичні баланси між окремими країнами або блоками. Ми маємо враховувати ці реалії. Романтизм у зовнішній політиці – це шлях в нікуди.
Українська еліта повинна дуже чітко зрозуміти: ми можемо будувати сильну, незалежну, соборну процвітаючу Україну тільки тоді, коли ми будемо забезпечувати зовнішньою та безпековою політикою консенсус усередині суспільства та баланс інтересів між сучасними «полюсами сили» глобального світу.
В основі української зовнішньої політики повинні бути не романтичні цінності, а реальна структура та динаміка балансу сил сучасного глобального світу.
Будь-яка ідеологія, цілі та стратегії в безпековій і в зовнішній політиці, які будуть ділити наше суспільство, будуть призводити до послаблення наших позицій на міжнародній арені.
Майбутнє за зовнішньою і безпековою політикою, яка буде об’єднувати народ України та слугувати зняттю суперечностей між Заходом і Сходом. Україна не повинна намагатись мати вічних друзів чи ворогів, Україна повинна мати вічні імперативні зовнішньополітичні інтереси – незалежність, соборність і заможність!
Час для якісно нової зовнішньої і безпекової політики України настає.
Олександр Чалий – колишній заступник міністра закордонних справ України.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Київ – Україна геополітично приречена об’єднувати і врівноважувати «полюси сили». Місія України, як держави, що добровільно позбавилася ядерного статусу, – стати центром формування нової світової системи стримувань та противаг, нової світової політики. Місія України – об’єднувати, а не розділяти світ. Ні США, ні ЄС не зацікавлені у конфронтації між Україною та Росією. Вони зацікавлені у стабільній Україні і стабільній Росії.
Основні цілі нашої зовнішньої політики – це не європейська інтеграція, не НАТО, не як хтось проголошує – реінтеграція назад до Росії. Ключові, найвищі цілі нашої зовнішньої політики: незалежність, соборність і заможність України. А європейська і євроатлантична інтеграція, стратегічні відносини з Росією – це тільки можливі ініціативи для досягнення вищезазначених імперативів.
Тобто, будь-яка зовнішня політика, навіть якщо вона виглядає ідеологічно привабливою, але вона торпедує незалежність чи цілісність, чи майбутню заможність нашої України – вона насправді не є проукраїнською, яка б приваблива риторика при цьому не використовувалася.
Тому в основу зовнішньої політики ми повинні покласти наш національний прагматичний, я сказав би навіть егоїстичний інтерес. І ми повинні з цієї точки зору переглянути зараз усю зовнішню і безпекову політику. Сьогодні зрозуміло, що після президентських виборів ми потребуємо абсолютно нової парадигми зовнішньої й безпекової політики.
Головними у ній мають стати засади, що дозволять об’єднувати Україну, а не роз’єднувати її.
Об’єднувати, а не роз’єднувати народ України
Ми демократична країна. Будь-хто має право висловлювати будь-який зовнішньополітичний пріоритет чи принцип, але він із такою ж самою повагою повинен ставитися до права іншого сформулювати відмінний, навіть протилежний принцип. А суддею може бути тільки український народ чи обраний ним представницький орган.
Якщо ми віримо в просту істину, що після Помаранчевої революції громадянське суспільство в Україні існує (нехай з вадами, нехай недорозвинуте, але є!), то ми більше не можемо українському суспільству нав’язувати ті чи інші пріоритети і принципи нашої зовнішньої та безпекової політики.
Адже тільки тоді буде сильна зовнішня й безпекова політика України, коли вона буде мати підтримку більшості народу України. Тільки при цій умові зовнішньополітична позиція України буде мати легітимність як зовні, так і всередині держави і користуватись беззаперечною повагою у світі.
Досі всі, хто був при владі (як ті, кого ми вважали авторитарними, так і ті, кого вважали демократичними), боялися прямо запитати народ стосовно засад зовнішньої та безпекової політики.
Я інколи сперечаюся зі своїми друзями-інтелектуалами і дипломатами. Приблизно це звучить так. Я кажу: дивіться, немає суспільної підтримки цього зовнішньополітичного курсу. Вони кажуть: тому що парламент неадекватний, парламент неукраїнський. Ну добре, парламент неукраїнський, давайте запитаємо український народ. Вони кажуть: народ не розуміє, чого йому треба. Тоді я питаю: значить, тільки ви, 10-20 осіб у державі, знаєте, чого треба українському народові?
НАТО і ЄС перевищили свій потенціал розширення
Так, дійсно, як учений і дипломат, я вважаю, що членство України в НАТО дало б найбільші гарантії нашої безпеки, якщо б ми мали реальні шанси навіть в середньостроковій перспективі стати членом НАТО.
Але я запитую себе: чи може Україна сьогодні стати членом НАТО, навіть у довгостроковій перспективі? Аналіз показує, що ні. Така ж ситуація з ЄС. І не тому, що ми цього не варті!
На жаль, деякі наші західні друзі виховують у нас комплекс меншовартості. Вони стверджують, що ми не маємо перспектив членства в ЄС та НАТО, тому що ми нічого не зробили для цього, а якщо щось і зробили, то зробили не так. І якщо до Помаранчевої революції з деякими принциповими речами можна було погодитися, то після Майдану – ні! Україна довела, що має громадянське суспільство і може розв’язувати найскладніші ситуації демократичним шляхом.
І зараз я можу назвати країни, які з тих чи інших принципів мають такі ж або й більші проблеми, ніж Україна, але вони є членами ЄС і членами НАТО чи отримали від НАТО та ЄС чітку перспективу членства.
Тобто, стосовно членства України в НАТО та ЄС питання не в Україні, а більше в самому НАТО і в самому ЄС. Вони вже не здатні до розширення, тому що перебрали свій інтеграційний потенціал. Навіть у довгостроковій перспективі (15-20 років) ЄС і НАТО не зможуть інтегрувати Україну. І однією з причин є той факт, що можливе членство України в НАТО посилює конфронтацію євроатлантичної та європейської спільноти з Росією. А вона є і буде залишатися ключовим фактором європейської і глобальної безпеки, і хоче цього Україна чи ні, матиме мовчазне «право вето» з цих питань.
Україна – це Швейцарія XXI століття
Україна не є «Великою державою». Україна є самодостатньою і достатньо великою європейською державою на геополітичному перехресті сучасної Євразії. Тому наша геополітика, наша історія однозначно вказують, що роль України «бути мостом», комунікаційною ланкою, що з’єднує не лише дві безпекові системи НАТО і Росію, а й дві економічні системи ЄС і ЄврАзЕС.
Ми можемо мати зростання геополітичне, економічне та соціальне за рахунок цих систем, якщо ми не будемо їх розділяти. Ми повинні їх об’єднувати. У нас є на це моральне право, бо ми добровільно відмовилися від ядерної зброї. У нас є необхідні знання і навички. Ми маємо самий значний у Європі транзитний потенціал.
Відтак ми маємо побудувати власне процвітання на стимулюванні співпраці між Заходом і Сходом, ЄС і Росією, НАТО і Росією. Україна таким чином має шанс стати Швейцарією XXI століття.
І це зовсім не означає, що ми знімаємо з порядку денного принцип європейської інтеграції. У нас альтернативи немає. Ми європейська країна. І ми повинні перебудувати свою країну під європейські принципи та стандарти.
Але політика європейської інтеграції не обов’язково означає членство в Євросоюзі. Швейцарія, наприклад, не є членом ЄС, але вона – європейська країна, і вона абсолютно визнана як член європейської сім’ї.
Те ж саме з точки зору євроатлантичної інтеграції. Нам нічого не заважає перебудовувати нашу армію під євроатлантичні стандарти, але ми повинні розуміти, що євроатлантична інтеграція не означає обов’язкового членства в НАТО.
Україна має підняти питання гарантій власної безпеки
Абсолютно очевидно, що наше майбутнє в рівнонаближенні до ключових центрів сили, в позаблоковості і в підсиленні наших гарантій як позаблокової країни. У цьому сенсі нашими аналогами є Австрія, Фінляндія, Швеція, Ірландія.
І зараз ми маємо використати ситуацію, що склалася, для власної користі.
Фактично холодна війна не завершилася. Мир, який підбив би підсумки холодної війни, не підписаний. І одним із ключових питань європейської безпеки нового європейського порядку сьогодні є проблема України.
Ми єдина велика європейська країна, відносно якої з безпекового фактору не відбулося ніяких ключових домовленостей. Нас не взяли ні в НАТО, ні в ЄС. Ми не хочемо в безпековий і економічний блок з Росією. І тому ми маємо право поставити зараз питання нашої безпеки і перед європейцями, і перед росіянами, і перед американцями.
Ми маємо відверто сказати, що 18 років ми бачили свою «парасольку безпеки» в НАТО. Росія каже «Ні!» і погрожує серйозною дестабілізацією світової системи безпеки. Європейці і НАТО не готові нас прийняти. Тоді нехай разом усі вирішать проблему нашої безпеки.
У подібному становищі була Австрія після ІІ Світової війни. ЇЇ територія була окупована радянськими військами. Ставилося питання про їхнє виведення. СРСР не хотів, щоб Австрія потрапила під вплив західних країн, а ті – щоб під радянський. У результаті народилася формула: війська виведуть під державні гарантії чотирьох країн, якщо Австрія буде нейтральною країною.
Тобто, українська зовнішня політика повинна бути креативною. І якщо ми хочемо позитивний імідж, то ми повинні вимагати від світу подальшого контролю нерозповсюдження ядерної зброї, тому що ми самі відмовилися від ядерної зброї. І ми можемо бути тут лідерами, і Київ міг би давно стати центром для розгляду на найвищому рівні проблеми «нерозповсюдження».
Після розвалу СРСР ми стали спадкоємцями договору про ПРО, договору про скорочення стратегічних обмежень, договору про скорочення ракет середньої дальності. Дія Договору завершується. І ми маємо самі щось пропонувати задля створення нової світової системи безпеки, у якій будуть і наші гарантії.
Зараз стоїть проблема виведення з території України Чорноморського флоту. Будьмо креативні! Ми можемо сьогодні поставити питання про формалізацію цього статусу нейтральної позаблокової країни, синхронізуючи його з виводом Чорноморського флоту з території України в 2017 році. І це буде логічно. Ми повторимо австрійську формулу.
Тобто, наше майбутнє, на якому ми можемо дійсно процвітати, це не розділяти, це зв’язувати. Головний геополітичний закон української безпеки полягає в тому, що як тільки ми стаємо на чиюсь одну сторону чи на сторону Заходу, чи на сторону Сходу, ми стаємо слабшими. Тому що тоді ми фактично ставимо країну на грань розколу і нами дуже легко маніпулювати ззовні.
Ми повинні керуватися тільки власними національними інтересами, навіть якщо інколи вони будуть сприйматися як на Заході, так і на Сході егоїстичними.
Моральна й послідовна політика – ключ до успіху
Україна має бути послідовною.
Якщо ми не підтримали прецедент з Косова, то так само ми не підтримуємо і прецедент з Південної Осетії. Якщо ми критикуємо політику Росії щодо Південної Осетії, ми повинні також критикувати політику ЄС та США стосовно Косова. Тоді позицію України будуть поважати і з нею рахуватись як в Брюсселі, так і у Вашингтоні і в Москві.
Україна, як невелика держава, отримає поважне місце у світовій політиці, тільки якщо проводитиме моральну політику, політику без подвійного дна, яка базується на засадах міжнародного права.
Подивіться на такі країни, як Австрія, Швеція та інші країни Скандинавії. Вони мають величезний авторитет у світі. Їх поважають за послідовність і моральність, за здатність критикувати як Схід, так і Захід, якщо для вони порушують своїми діями норми міжнародного права.
Президент США Барак Обама проголосив нову політику боротьби з тероризмом, її суть – перехід до політики «м’якої сили». Це цілком очевидно. Після подій 11 вересня, після грузинського конфлікту прийшло розуміння, що світ став багатополюсним. А в багатополюсному світі стабільність можна забезпечувати тільки за рахунок переговорів, тільки за рахунок діалогу, тобто «м’якої сили».
А в діалозі між двома або більше полюсами сили завжди потрібні посередники. І таким посередником природно повинна бути Україна.
Перші 18 років ми були дуже довірливі, ми дуже щиро прагнули проголошених у зовнішній політиці цінностей, ми вірили, що нас захистять.
Тепер ми усвідомили, що світ має певні реалії, певні геополітичні баланси між окремими країнами або блоками. Ми маємо враховувати ці реалії. Романтизм у зовнішній політиці – це шлях в нікуди.
Українська еліта повинна дуже чітко зрозуміти: ми можемо будувати сильну, незалежну, соборну процвітаючу Україну тільки тоді, коли ми будемо забезпечувати зовнішньою та безпековою політикою консенсус усередині суспільства та баланс інтересів між сучасними «полюсами сили» глобального світу.
В основі української зовнішньої політики повинні бути не романтичні цінності, а реальна структура та динаміка балансу сил сучасного глобального світу.
Будь-яка ідеологія, цілі та стратегії в безпековій і в зовнішній політиці, які будуть ділити наше суспільство, будуть призводити до послаблення наших позицій на міжнародній арені.
Майбутнє за зовнішньою і безпековою політикою, яка буде об’єднувати народ України та слугувати зняттю суперечностей між Заходом і Сходом. Україна не повинна намагатись мати вічних друзів чи ворогів, Україна повинна мати вічні імперативні зовнішньополітичні інтереси – незалежність, соборність і заможність!
Час для якісно нової зовнішньої і безпекової політики України настає.
Олександр Чалий – колишній заступник міністра закордонних справ України.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.