Олександр Гольц
Служба зовнішньої розвідки Росії вирішила зробити свій внесок в оголошену президентом боротьбу з фальсифікацією історії. Як повідомив «Інтерфакс», СЗР випустила збірку документів, яка дозволяє зробити абсолютно сенсаційні висновки. А саме: укладення Радянським Союзом договору з фашистською Німеччиною про ненапад в серпні 1939 року для СРСР в умовах, що склалися, був єдиною доступною мірою самооборони. Про це нібито свідчать розсекречені Службою зовнішньої розвідки (CЗР) Росії документи.
«Британський і французький уряди, підписавши Мюнхенську угоду 1938 року, зробили ставку на змову з Гітлером. У серпні 1939 року делегації цих країн зірвали московські переговори зі створення антигітлерівської коаліції». Більш того, на думку істориків у цивільному, укладення договору з Німеччиною дозволило «запобігти захопленню нацистами Прибалтики з подальшим перетворенням її в плацдарм для вторгнення на радянську територію».
У тому, що російська влада з вражаючою пристрастю кинулася захищати сталінську зовнішню політику, загалом немає нічого дивного.
У своєму розумінні Realpolitik Володимир Путін нікуди не відійшов від Йосифа Сталіна: все вирішує військова сила. І якщо є можливість увірвати шматок чиєїсь території, то це слід зробити.
Якщо вірити прес-релізу, ці аргументи не витримують критики.
Угода з фашистською Німеччиною про розподіл сфер впливу ніяк не допомогла СРСР підготуватися до майбутньої війни. Два роки «перепочинку» лише посилили в кілька разів потужність вермахту. Якщо б увесь масив розвідповідомлень за певний період дійсно переконав Сталіна в тому, що єдиний вихід – підписання з фашистами договору про фактичний союз, це стало б, по суті, доказом одного з найбільших провалів радянської розвідки.
Але такий висновок можна було б зробити лише на основі об'єктивного дослідження, здійсненого авторитетними істориками, яким би надали всі документи.
Ігри в політику
Мабуть, єдина подібна спроба була зроблена в 1998 році під час публікації двотомника «1941» за редакцією Олександра Яковлєва.
Тоді до збірки увійшло більше 600 документів Із архівів президента Росії, Служби військової розвідки, центрального архіву Міністерства оборони Росії, центрального архіву ФСБ і, зрозуміло, СЗР.
У даному ж випадку, очевидно, йдеться про інше. Керівництво російської розвідки поспішило знайти докази, що підтверджують правильність думки найвищого керівництва.
Так само, як їхні попередники в 1941 послужливо трактували доноси розвідників, які повідомляли про агресію, що насувається, як спеціально підготовлену дезінформацію. Втім, якщо Філіпом Голіковим і Павлом Фітіним керував страх опинитися в розстрільному казематі, то нинішні просто хочуть вислужитися – і не більше того.
При цьому ніхто з учасників цієї історії – ні керівники розвідки, ні головні керманичі країни – до кінця не розуміють, чим обертаються їхні ігри в «політику».
І та, й інша сторони звикають до того, що розвідка – очі й вуха держави – докладає не те, що є, а те, що хоче почути керівництво.
Заради справедливості відзначу, що до недавнього часу тон в лизоблюдстві задавали вічні суперники СЗР з військової розвідки. Саме із посиланням на ГРУ російські інформаційні агентства повідомляли і «абсолютно точні» дати американського нападу на Іран, і абсолютно безглузду (хоч і надзвичайно хвалькувату) інформацію про те, що пуски ракет російських підводних човнів виявилися абсолютною несподіванкою для США (при цьому замовчувалося те, що Москва зобов'язана заздалегідь повідомляти Вашингтон про ракетні пуски).
Втім, за СЗР також числяться ігри в політику. У 1995 вона оприлюднила доповідь «Договір про нерозповсюдження ядерної зброї. Проблеми продовження», в якій розвідка щосили натякала, що проблеми нерозповсюдження виходять із позиції США.
Ось як експерти СЗР оцінювали перспективи створення ядерної зброї Північною Кореєю: «Нинішній науково-технічний рівень і технологічна оснащеність ядерних об'єктів в КНДР не дозволяють північнокорейським фахівцям створити ядерний вибуховий пристрій, придатний для полігонних випробувань, і тим більше змоделювати холодне випробування боєзаряду плутонієвого типу в лабораторних умовах. Навіть допускаючи можливість напрацювання певної кількості збройового плутонію, створення дієздатного ядерного заряду видається майже нереальним».
Чи були експерти СВР неосвіченими сліпцями? Звичайно, ні. Просто вони діяли відповідно до вибраної політичної лінії. І всупереч фактам доводили, що ядерна загроза з боку КНДР перебільшена.
Сьогодні всі учасники цієї гри запевняють себе, що розігрують чудову комбінацію: політична лінія Кремля підтверджується даними розвідки. Насправді вони знищують навіть мінімальну довіру між керівництвом країни і розвідкою.
Свого часу на питання про найважливішу професійну якість дипломата син генсека Ігор Андропов сказав, що такою є чесність. Це правильно двічі, коли йдеться про розвідку. Якщо вона потрібна лише для підтвердження думки політичного керівництва, то на неї просто не варто витрачати грошей. Якщо ж Кремль серйозно розраховує дізнаватися від розвідників правду, то, створюючи історії на зразок збірки документів про пакт Молотова-Ріббентропа, він закриває для себе таку можливість. Він просто підштовхує розвідку до усвідомлення того, що вища влада може бути об'єктом маніпуляцій.
Хтось скаже, що не лише Кремль гвалтує розвідку. Адміністрація Буша в 2003 році змусила ЦРУ видати свідомо необ'єктивні дані про те, що в Іраку створюється ядерна зброя. Різниця лише в реакції розвідки. Тоді з ЦРУ звільнилося декілька вищих офіцерів, які не виявили бажання брати участь у явній фальсифікації.
Схоже, що СЗР готова робити те, що хоче начальство. Що означає: вище керівництво Росії залишається без об'єктивної інформації про те, що відбувається в світі. Виходить, що Роберт Ґейтс, шеф Пентагону, а в минулому директор ЦРУ, не так уже й не мав рації, коли нещодавно радив Путіну обзавестися іншою розвідкою.
Олександр Гольц – московський журналіст, який пише на теми Збройних сил. Цей коментар був спершу опублікований у російському виданні «Єжеднєвний журнал».
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
