Прага – Парламентська асамблея ОБСЄ у своїй резолюції на початку липня цього року поклала всю вину за розв’язання Другої світової війни на нацистську Німеччину і Радянський Союз. В резолюції підтримано пропозицію Європарламенту проголосити 23 серпня Днем пам’яті жертв нацизму й сталінізму.
Цього дня 1939 року був підписаний горезвісний пакт Молотова-Ріббентропа і секретний протокол до нього, який означав спільну війну Німеччини та СРСР проти Польщі, окупацію Сталіним Литви, Латвії, Естонії та ... возз’єднання Західної України й Північної Буковини з Радянською Україною, а Західної Білорусі із Радянською Білоруссю. Це, так зване «возз’єднання» призвело до масових репресій на українських і білоруських територіях, звідки сталінський режим депортував і потім переважно знищив близько півтора мільйона осіб, із них до 300 тисяч лише із Західної України. І це лише до 22 червня 1941 року.
Якщо Естонія, а слідом за нею і Латвія, а потім і інші країни в Європі утверджують сьогодні День пам’яті жертв сталінізму й нацизму 23 серпня у своїх офіційних календарях, то в Москві тепер кричать: «Руки геть від мирного сталінізму!». Реакція офіційної Москви на рішення Європи щодо нацизму й сталінізму сьогодні межує з істерією і манією ображеної держави. А це викликає серйозне занепокоєння у світі, бо відкритий захист Кремлем минулого режиму, котрий забрав десятки мільйонів інакодумців, насторожує, чого чекати від цієї влади надалі.
Адже в 90-ті роки в Москві нібито йшли на реальні кроки щодо переоцінки дій тоталітаризму в СРСР. В Україні на такі рішення Європи й цивілізованого світу відмовчуються, хоча ці події 70-річної давнини безпосередньо залишили трагічний відбиток в Україні. Одна лише цифра – майже 8 мільйонів людських життів, безпосередніх втрат українського народу в Другій світовій війні – багато про що свідчить.
Плани комуністів не відрізнялися від планів нацистів
Ні для кого не секрет, що більшовики від самого початку розпочинали революцію в Петрограді для «роздування світової пожежі комунізму». Сталін же поставив СРСР на конкретний конвеєр воєнно-економічної підготовки саме завоювання світового панування. Як він казав у 1939 році в розмові з чеськими комуністами (документ опублікований на Заході у Франції), «війна обезсилить Європу, яка стане нашою легкою здобиччю. Народи приймуть будь-який режим, який прийде після війни». На жаль, повні оригінали цієї так званої «доповіді Сталіна від 19 серпня 1939 року» сховані у ще й сьогодні закритих для дослідників московських архівах. Але є низка інших, відкритих документів, із яких витікає, що втягування Гітлера у Другу світову війну за безпосередньої участі СРСР було природнім і давно продуманим для Сталіна.
Радянський диктатор планував першим напасти на Німеччину і цьому свідчать документи Генштабу СРСР «про стратегічне розгортання збройних сил СРСР на Заході і Сході на 1941 рік», де йшлося про плани ведення наступальної операції збройних сил СРСР за межами державних кордонів. Навіть є конкретний запис генерала Ватутіна на доповіді Генштабу від 11 березня 1941 року – «наступ розпочати 12 червня» (малося на увазі, як свідчать історики, 12 червня 1942 року). Правий у цілому Віктор Суворов, який доводить в «Криголамі», що Сталін, підписуючи 23 серпня 1939 року пакт із Гітлером, готувався до наступальної війни проти Німеччини на її території. Сьогодні провладні російські історики, які люто критикують Суворова, не можуть протиставити йому якоїсь протилежної логічної концепції.
Та й справа навіть не в плані «превентивної» чи як її там – наступальної блискавичної війни Сталіна у Європі, а в тому, що обидва диктатори мислили однаково щодо планів світового панування. Але Гітлер, як зауважують історики, виявився тут хитрішим за Сталіна. Тому в останнього був такий шок 22 червня 1941 року, після нападу нацистської Німеччини на сталінський СРСР. Хоча режими були різними за структурою, але, рівні несвободи, як у сталінському СРСР, так і в нацистській Німеччині були однаковими – повна несвобода, яка обернулася для двох систем десятками мільйонів жертв. Обидва диктатори намагалися перетворити підкорені народи у слухняні знаряддя своїх глобальних завойовницьких планів.
Пакт 23 серпня 1939 року свідчить про справжню природу сталінізму
Росіянин Костянтин Симонов стверджував, що пакт про ненапад із гітлерівською Німеччиною був шоком для нього і його друзів, і коли нацисти захопили Польщу, то, за словами Симонова, його співчуття, так само, як його колег по воєнній газеті були на боці поляків. Тобто, придворна інтелігенція Сталіна переконалася у серпні 1939 року в справжньому обличчі сталінізму на міжнародному рівні, бо страшні репресії в самому СРСР до цього списували на різні там «помилки» і «вороже оточення».
Вже те, що оприлюднення оригіналів секретних угод із Гітлером з боку Сталіна першими порушили на І з’їзді народних депутатів СРСР в червні 1989 року балтійці, багато про що говорить. Секретний протокол від 23 серпня 1939 року, як і другий секретний протокол СРСР та Німеччини від 28 вересня 1939 року, свідчать про неморальність і підступність двох сторін, безпринципну таємну змову двох диктаторів, ігнорування і маніпуляцію долями цілих народів та суверенних держав. Обидві сторони виглядають за цими документами однаково одіозно. Вони потім замітали документальні сліди своїх злочинів. У Москві ж намагаються ховати ці сліди й до сьогодні.
Україна стала чи не найбільшою жертвою змови двох диктаторів
Як Гітлер, так і Сталін завдали страшних ударів по Україні. Нацисти від самого початку окупації розпочали вивезення мільйонів українців на примусові роботи до Німеччини. Всього було вивезено на такі роботи понад 2 мільйони громадян України, із них – до одного мільйона із Західної України.
Після приходу радянських визволителів репресії проти українців спалахнули з новою силою і мали жахливі масштаби. Шість років Українська повстанська армія наодинці вела боротьбу зі сталінським окупаційним режимом. Тисячі воїнів УПА загинули, сотні тисяч бійців і співчуваючих їм потрапили до концтаборів. Цілі села були виселені «за підтримку» УПА – всього біля 2 мільйонів. Демографічні втрати українців, як від нацизму, так і від сталінізму перевищують 40 мільйонів осіб. На сьогодні, в разі уникнення Україною трагічних наслідків двох режимів, вона мала б понад 100 мільйонів населення.
Чи зробили українці висновки з тих страшних подій? Ні! Бо українська влада ніяк не реагує на резолюцію ОБСЄ щодо нацизму і сталінізму. Навпаки, до 30 відсотків українців готові обрати собі владу, яка всіляко виправдовуватиме сталінізм і його «подвиги».
Світ, що засудив нацизм і засуджує сталінізм, попереджає
Чимало експертів вважають, що резолюція ОБСЄ про 23 серпня є запізнілою. Її варто було ухвалити набагато раніше, коли внаслідок краху СРСР на Сході Європи почали розуміти все зло сталінізму. Дата 70-річчя пакту Молотова-Ріббентопа і початку Другої світової війни для всіх народів є надзвичайно важливою. Ïї ніхто не має залишати без уваги. І те, що в Росії «дуже придивляються до історії» свідчить на користь того, що є сили, яким справжні уроки подій 70-річної давнини не до вподоби.
Західні інтелектуали на кшталт Вацлава Гавела, Джорджа Орвелла та інших, вважали і вважають, що головною з бід народів колишнього СРСР є те, що тут так і не засуджено на офіційному рівні, на зразок Нюрнберзького процесу, злочинів сталінізму. І це не дозволяє цим народам раз і назавжди перегорнути цю сторінку й рухатися вперед по демократичному шляху. Якщо цього не буде зроблено у найближчий час, то все міцніше стоятимуть на ногах сили, які вважають дії «батька народів» подвигом. А це завжди породжує спокуси хоча б у чомусь повторити досвід Сталіна. 23 серпня має стати справжнім Днем пам’яті жертв сталінізму й нацизму не лише для країн ЄС, але й для всіх народів, що зазнали лютого нищення з боку цих людиноненависницьких режимів.
(Прага – Київ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Якщо Естонія, а слідом за нею і Латвія, а потім і інші країни в Європі утверджують сьогодні День пам’яті жертв сталінізму й нацизму 23 серпня у своїх офіційних календарях, то в Москві тепер кричать: «Руки геть від мирного сталінізму!». Реакція офіційної Москви на рішення Європи щодо нацизму й сталінізму сьогодні межує з істерією і манією ображеної держави. А це викликає серйозне занепокоєння у світі, бо відкритий захист Кремлем минулого режиму, котрий забрав десятки мільйонів інакодумців, насторожує, чого чекати від цієї влади надалі.
Адже в 90-ті роки в Москві нібито йшли на реальні кроки щодо переоцінки дій тоталітаризму в СРСР. В Україні на такі рішення Європи й цивілізованого світу відмовчуються, хоча ці події 70-річної давнини безпосередньо залишили трагічний відбиток в Україні. Одна лише цифра – майже 8 мільйонів людських життів, безпосередніх втрат українського народу в Другій світовій війні – багато про що свідчить.
Плани комуністів не відрізнялися від планів нацистів
Ні для кого не секрет, що більшовики від самого початку розпочинали революцію в Петрограді для «роздування світової пожежі комунізму». Сталін же поставив СРСР на конкретний конвеєр воєнно-економічної підготовки саме завоювання світового панування. Як він казав у 1939 році в розмові з чеськими комуністами (документ опублікований на Заході у Франції), «війна обезсилить Європу, яка стане нашою легкою здобиччю. Народи приймуть будь-який режим, який прийде після війни». На жаль, повні оригінали цієї так званої «доповіді Сталіна від 19 серпня 1939 року» сховані у ще й сьогодні закритих для дослідників московських архівах. Але є низка інших, відкритих документів, із яких витікає, що втягування Гітлера у Другу світову війну за безпосередньої участі СРСР було природнім і давно продуманим для Сталіна.
Радянський диктатор планував першим напасти на Німеччину і цьому свідчать документи Генштабу СРСР «про стратегічне розгортання збройних сил СРСР на Заході і Сході на 1941 рік», де йшлося про плани ведення наступальної операції збройних сил СРСР за межами державних кордонів. Навіть є конкретний запис генерала Ватутіна на доповіді Генштабу від 11 березня 1941 року – «наступ розпочати 12 червня» (малося на увазі, як свідчать історики, 12 червня 1942 року). Правий у цілому Віктор Суворов, який доводить в «Криголамі», що Сталін, підписуючи 23 серпня 1939 року пакт із Гітлером, готувався до наступальної війни проти Німеччини на її території. Сьогодні провладні російські історики, які люто критикують Суворова, не можуть протиставити йому якоїсь протилежної логічної концепції.
Та й справа навіть не в плані «превентивної» чи як її там – наступальної блискавичної війни Сталіна у Європі, а в тому, що обидва диктатори мислили однаково щодо планів світового панування. Але Гітлер, як зауважують історики, виявився тут хитрішим за Сталіна. Тому в останнього був такий шок 22 червня 1941 року, після нападу нацистської Німеччини на сталінський СРСР. Хоча режими були різними за структурою, але, рівні несвободи, як у сталінському СРСР, так і в нацистській Німеччині були однаковими – повна несвобода, яка обернулася для двох систем десятками мільйонів жертв. Обидва диктатори намагалися перетворити підкорені народи у слухняні знаряддя своїх глобальних завойовницьких планів.
Пакт 23 серпня 1939 року свідчить про справжню природу сталінізму
Росіянин Костянтин Симонов стверджував, що пакт про ненапад із гітлерівською Німеччиною був шоком для нього і його друзів, і коли нацисти захопили Польщу, то, за словами Симонова, його співчуття, так само, як його колег по воєнній газеті були на боці поляків. Тобто, придворна інтелігенція Сталіна переконалася у серпні 1939 року в справжньому обличчі сталінізму на міжнародному рівні, бо страшні репресії в самому СРСР до цього списували на різні там «помилки» і «вороже оточення».
Вже те, що оприлюднення оригіналів секретних угод із Гітлером з боку Сталіна першими порушили на І з’їзді народних депутатів СРСР в червні 1989 року балтійці, багато про що говорить. Секретний протокол від 23 серпня 1939 року, як і другий секретний протокол СРСР та Німеччини від 28 вересня 1939 року, свідчать про неморальність і підступність двох сторін, безпринципну таємну змову двох диктаторів, ігнорування і маніпуляцію долями цілих народів та суверенних держав. Обидві сторони виглядають за цими документами однаково одіозно. Вони потім замітали документальні сліди своїх злочинів. У Москві ж намагаються ховати ці сліди й до сьогодні.
Україна стала чи не найбільшою жертвою змови двох диктаторів
Як Гітлер, так і Сталін завдали страшних ударів по Україні. Нацисти від самого початку окупації розпочали вивезення мільйонів українців на примусові роботи до Німеччини. Всього було вивезено на такі роботи понад 2 мільйони громадян України, із них – до одного мільйона із Західної України.
Після приходу радянських визволителів репресії проти українців спалахнули з новою силою і мали жахливі масштаби. Шість років Українська повстанська армія наодинці вела боротьбу зі сталінським окупаційним режимом. Тисячі воїнів УПА загинули, сотні тисяч бійців і співчуваючих їм потрапили до концтаборів. Цілі села були виселені «за підтримку» УПА – всього біля 2 мільйонів. Демографічні втрати українців, як від нацизму, так і від сталінізму перевищують 40 мільйонів осіб. На сьогодні, в разі уникнення Україною трагічних наслідків двох режимів, вона мала б понад 100 мільйонів населення.
Чи зробили українці висновки з тих страшних подій? Ні! Бо українська влада ніяк не реагує на резолюцію ОБСЄ щодо нацизму і сталінізму. Навпаки, до 30 відсотків українців готові обрати собі владу, яка всіляко виправдовуватиме сталінізм і його «подвиги».
Світ, що засудив нацизм і засуджує сталінізм, попереджає
Чимало експертів вважають, що резолюція ОБСЄ про 23 серпня є запізнілою. Її варто було ухвалити набагато раніше, коли внаслідок краху СРСР на Сході Європи почали розуміти все зло сталінізму. Дата 70-річчя пакту Молотова-Ріббентопа і початку Другої світової війни для всіх народів є надзвичайно важливою. Ïї ніхто не має залишати без уваги. І те, що в Росії «дуже придивляються до історії» свідчить на користь того, що є сили, яким справжні уроки подій 70-річної давнини не до вподоби.
Західні інтелектуали на кшталт Вацлава Гавела, Джорджа Орвелла та інших, вважали і вважають, що головною з бід народів колишнього СРСР є те, що тут так і не засуджено на офіційному рівні, на зразок Нюрнберзького процесу, злочинів сталінізму. І це не дозволяє цим народам раз і назавжди перегорнути цю сторінку й рухатися вперед по демократичному шляху. Якщо цього не буде зроблено у найближчий час, то все міцніше стоятимуть на ногах сили, які вважають дії «батька народів» подвигом. А це завжди породжує спокуси хоча б у чомусь повторити досвід Сталіна. 23 серпня має стати справжнім Днем пам’яті жертв сталінізму й нацизму не лише для країн ЄС, але й для всіх народів, що зазнали лютого нищення з боку цих людиноненависницьких режимів.
(Прага – Київ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.