Назар Ковальчук
Харків – 55 років тому, 16 серпня 1954 року, на хвилях Радіо Свобода вперше прозвучала передача українською мовою. За комуністичного режиму усі так звані «ворожі голоси» глушили через цілу мережу заглушок. Із нагоди 55-річного ювілею ми вирішили порозпитувати у Харкові, хто, коли і як слухав Радіо Свобода.
«У день усі слухали центральне радіо, воно у нас було дротове, – пригадує біолог, журналіст Дмитро Овсянкін, – а увечері більшість слухала радіоприймач на довгих та середніх хвилях. Зловити хвилю Радіо Свобода було дуже складно через тріскіт глушилок».
Вдома у Дмитра Овсянкіна десь припадає пилом багатохвильовий приймач«Океан». Дмитро, як і багато хто з українців,ближче до ночі або зрання, слухав, як казали за радянських часів, «ворожі голоси», але зізнатися у цьому на роботі – означало зламати собі долю, кар’єру.
Крізь тріск заглушок, мережа яких діяла по всій території СРСР із 1955 по 1988 роки, можна було дізнаватися про приголомшливі події часів «холодної війни» та з історії України, як, наприклад, про Голодомор 1932-33 років, згадує свої перші враження від почутого тоді підліток, а нині викладач української мови Харківського національного університету імені Каразіна, Микола Зубков.
«Приблизно в 63-му році, в рік трагічної роковини Голодомору, я вперше почув про штучність голоду в Україні, – каже він. – Мене ця інформація з ефіру української передачі Радіо Свобода вразила, на початку я не міг збагнути як це – «штучний голод»? І ніхто мені цього не міг пояснити. Це вже пізніше прийшов до розуміння, як це штучний голод і хто його організував».
«Ми, дев’ятикласники, організували гурток «Спадщина»
Про трагічні події «Празької весни» 1968 року, про арешти дисидентів архієпископ Харківський і Полтавський Української автокефальної православної церкви Ігор Ісиченко почув із передач Української редакції Радіо Свобода. У його домівці стояв величезний радіоприймач «Восток», який ще до сусловських часів досить добре приймав передачі заборонених у Радянському Союзі закордонних радіостанцій .
«На початку сімдесятих років, – згадує владика Ігор, – був один із таких важких моментів у житті, коли за такою юнацькою наївністю ми, дев’ятикласники, організували гурток «Спадщина». Гуртківці обговорювали почуте по радіо, зокрема одне із засідань «Спадщини» було присвячене розповідям про арештованих дисидентів».
Владика Ігор наголошує: «Уявіть собі, це було в східноукраїнській школі в 1972 році. На щастя, за це нікого не покарали, а лише мою матір попередили з КДБ, щоб син був обережним із висловлюваннями».
Із ефіру Радіо Свобода архієпископ Харківський і Полтавський УАПЦ вперше почув трансляції богослужінь Української автокефальної церкви. Владика Ігор пам’ятає чудові музичні передачі, в яких можна було почути кобзарські думи, пісні ансамблю «Смерічка» і Володимира Івасюка.
Трансляції творів заборонених письменників
А харків’янину Вадиму Приходченко згадуються трансляції уривків із творів заборонених письменників: Івана Багряного, Миколи Хвильового, Уласа Самчука.
Особливо пану Приходченку запам’ятався почутий з ефіру роман «Жовтий князь» Василя Барки. За слровами цього радіослухача, «голос Надії Світличної був настільки рідним, що душа аж розривалася від теплих ніжних почуттів».
Щоб хоч якось покращити якість мовлення українських передач «Свободи», люди на домашні антени ставили посилювачі, розтягували антени по квартирі або на подвір’ї, а дехто взагалі тікав у ліс від радянської пропаганди і глушилок.
Дмитро Овсянкін розповідає, що у 70-ті й 80-ті роки була традиція самодіяльного туризму. Брали намет – і в ліс. Там чутність радіопередач «Свободи» була кращою, оскільки хвилі глушилок не діставали хащів.
Вадим Приходченко пригадує поради дикторів Радіо Свобода щодо покращення чутності: «Інколи, коли сутеніє, чути краще».
Нині – FM діапазон та інтернет-сайт
А нині у Харкові передачі Української редакції Радіо Свобода слухають вільно у стереорежимі в FM діапазоні або через інтернет-сайт.
Віталій Липинський – програміст. Адреса «Свободи» у нього закладена в комп’ютері в меню «вибране». Віталію надходить новинна розсилка, і вдень на роботі він може слухати інтерв’ю з гостями студії.
Архієпископ Харківський і Полтавський УАПЦ Ігор Ісиченко переконаний, що місія Української редакції Радіо Свобода, враховуючи політичні реалії і утиски свободи слова, особливо напередодні президентських виборів, ще не завершена:
«Я не хочу бути песимістом, але мені здається, що на найближчі кілька президентських виборів нам така радіостанція буде потрібна. Так, для підстраховки, про всяк випадок».
(Харків – Київ – Прага)
Спеціальна передача 5-річної давнини, присвячена 50-літтю української редакції Радіо Свобода
Харків – 55 років тому, 16 серпня 1954 року, на хвилях Радіо Свобода вперше прозвучала передача українською мовою. За комуністичного режиму усі так звані «ворожі голоси» глушили через цілу мережу заглушок. Із нагоди 55-річного ювілею ми вирішили порозпитувати у Харкові, хто, коли і як слухав Радіо Свобода.
«У день усі слухали центральне радіо, воно у нас було дротове, – пригадує біолог, журналіст Дмитро Овсянкін, – а увечері більшість слухала радіоприймач на довгих та середніх хвилях. Зловити хвилю Радіо Свобода було дуже складно через тріскіт глушилок».
Вдома у Дмитра Овсянкіна десь припадає пилом багатохвильовий приймач«Океан». Дмитро, як і багато хто з українців,ближче до ночі або зрання, слухав, як казали за радянських часів, «ворожі голоси», але зізнатися у цьому на роботі – означало зламати собі долю, кар’єру.
Крізь тріск заглушок, мережа яких діяла по всій території СРСР із 1955 по 1988 роки, можна було дізнаватися про приголомшливі події часів «холодної війни» та з історії України, як, наприклад, про Голодомор 1932-33 років, згадує свої перші враження від почутого тоді підліток, а нині викладач української мови Харківського національного університету імені Каразіна, Микола Зубков.
«Приблизно в 63-му році, в рік трагічної роковини Голодомору, я вперше почув про штучність голоду в Україні, – каже він. – Мене ця інформація з ефіру української передачі Радіо Свобода вразила, на початку я не міг збагнути як це – «штучний голод»? І ніхто мені цього не міг пояснити. Це вже пізніше прийшов до розуміння, як це штучний голод і хто його організував».
«Ми, дев’ятикласники, організували гурток «Спадщина»
Про трагічні події «Празької весни» 1968 року, про арешти дисидентів архієпископ Харківський і Полтавський Української автокефальної православної церкви Ігор Ісиченко почув із передач Української редакції Радіо Свобода. У його домівці стояв величезний радіоприймач «Восток», який ще до сусловських часів досить добре приймав передачі заборонених у Радянському Союзі закордонних радіостанцій .
«На початку сімдесятих років, – згадує владика Ігор, – був один із таких важких моментів у житті, коли за такою юнацькою наївністю ми, дев’ятикласники, організували гурток «Спадщина». Гуртківці обговорювали почуте по радіо, зокрема одне із засідань «Спадщини» було присвячене розповідям про арештованих дисидентів».
Владика Ігор наголошує: «Уявіть собі, це було в східноукраїнській школі в 1972 році. На щастя, за це нікого не покарали, а лише мою матір попередили з КДБ, щоб син був обережним із висловлюваннями».
Із ефіру Радіо Свобода архієпископ Харківський і Полтавський УАПЦ вперше почув трансляції богослужінь Української автокефальної церкви. Владика Ігор пам’ятає чудові музичні передачі, в яких можна було почути кобзарські думи, пісні ансамблю «Смерічка» і Володимира Івасюка.
Трансляції творів заборонених письменників
А харків’янину Вадиму Приходченко згадуються трансляції уривків із творів заборонених письменників: Івана Багряного, Миколи Хвильового, Уласа Самчука.
Особливо пану Приходченку запам’ятався почутий з ефіру роман «Жовтий князь» Василя Барки. За слровами цього радіослухача, «голос Надії Світличної був настільки рідним, що душа аж розривалася від теплих ніжних почуттів».
Щоб хоч якось покращити якість мовлення українських передач «Свободи», люди на домашні антени ставили посилювачі, розтягували антени по квартирі або на подвір’ї, а дехто взагалі тікав у ліс від радянської пропаганди і глушилок.
Дмитро Овсянкін розповідає, що у 70-ті й 80-ті роки була традиція самодіяльного туризму. Брали намет – і в ліс. Там чутність радіопередач «Свободи» була кращою, оскільки хвилі глушилок не діставали хащів.
Вадим Приходченко пригадує поради дикторів Радіо Свобода щодо покращення чутності: «Інколи, коли сутеніє, чути краще».
Нині – FM діапазон та інтернет-сайт
А нині у Харкові передачі Української редакції Радіо Свобода слухають вільно у стереорежимі в FM діапазоні або через інтернет-сайт.
Віталій Липинський – програміст. Адреса «Свободи» у нього закладена в комп’ютері в меню «вибране». Віталію надходить новинна розсилка, і вдень на роботі він може слухати інтерв’ю з гостями студії.
Архієпископ Харківський і Полтавський УАПЦ Ігор Ісиченко переконаний, що місія Української редакції Радіо Свобода, враховуючи політичні реалії і утиски свободи слова, особливо напередодні президентських виборів, ще не завершена:
«Я не хочу бути песимістом, але мені здається, що на найближчі кілька президентських виборів нам така радіостанція буде потрібна. Так, для підстраховки, про всяк випадок».
(Харків – Київ – Прага)
Спеціальна передача 5-річної давнини, присвячена 50-літтю української редакції Радіо Свобода