Лондон – 60 років тому – 12 серпня 1949 року були оприлюднені чотири документи Женевської конвенції для повоєнної доби. Перші три з них розширювали попередні, ще з 1860-х років угоди щодо ставлення до поранених вояків, моряків у морі та військовополонених. Четверта угода стосувалася ставлення до цивільних у воєнний час. Після нападу терористів на США 11 вересня 2001 року критики почали говорити, що Женевська конвенція застаріла і не є відповідною для доби конфліктів, у яких одна зі сторін – це войовниче угруповання, а не збройні сили держави. Своїми думками щодо важливості Женевської конвенції у наш час із Радіо Свобода поділився заступник голови правничого відділу Міжнародного комітету Червоного Хреста Кнут Дорман.
– Головна причина існування міжнародних гуманітарних законів і, зокрема, Женевської конвенції в тому, щоб обмежити варварство в екстремальних ситуаціях, якими є збройні конфлікти. Ці закони є визнанням того, що навіть війни мусять мати якісь межі. Власне, ці межі і викладені у Женевській конвенції та інших міжнародних угодах. Ми переконані, що сама суть, засади Женевської конвенції залишаються актуальними сьогодні, так само, як це було у час її створення.
– А що саме у Конвенції відповідає сьогоденню?
– Якщо подивитися на людські страждання у збройних конфліктах, побачимо, що йдеться про вбивство. Про тортури, жорстоке ставлення, взяття заручників, зникнення людей, зґвалтування і подібне. Але фактом є те, що все це забороняє або сама Женевська конвенція, або інші міжнародні гуманітарні угоди.
– Чому Женевська конвенція не застосовується в усіх випадках у війні з міжнародним тероризмом?
– Коли чуємо вислів «всесвітня війна з тероризмом», який, можливо, не має юридичного визначення, то його не можна поєднувати із застосуванням міжнародних гуманітарних законів. Ці закони застосовують перш за все у збройних конфліктах. Те, що називаємо «боротьбою з тероризмом», може набувати форму збройного конфлікту, як це було в Афганістані. Проте боротьба з тероризмом може мати й інші форми: поліційної операції, наприклад, коли міжнародні гуманітарні закони не є відповідними.
– Після 11 вересня 2001 року деякі критики кажуть, що Женевська конвенція застаріла, бо однією зі сторін війни є терористична організація. Що Ви на це можете відповісти?
– Це правда, що були такі голоси, наче конвенція є невідповідною після 11 вересня (2001 року). Але, незважаючи на це, не було конкретних пропозицій щодо того, в чому саме недоліки Женевської конвенції, і що нового там мало б бути. Саме тому після внутрішнього аналізу ми виявили місця, де, як нам здалося, було потрібне роз’яснення.
– Що може для цивільної особи становити «пряму участь у воєнних діях», яка може позбавити її захисту в рамках Женевської конвенції?
– Важливо пам’ятати, що не всі форми участі, які неминуче трапляються під час збройного конфлікту, ведуть до становища, коли цивільні втрачають захист. Бувають ситуації, коли цивільні надають харчі і притулок озброєним елементам. Це не є прямим внеском до воєнних дій. Тож це не може вести до втрати захисту. З іншого боку, якщо цивільний прич убивства і поранення людей, руйнування об’єктів, то це – пряма участь у воєнних діях.
– Чи є інші прогалини в Женевській конвенції?
– Іншою проблемою, над якою ми досить інтенсивно працюємо, є процедурні запобіжні механізми, що регулюють утримання людей, заарештованих із міркувань безпеки. Конвенція дає певні рекомендації щодо утримання таких людей під час міжнародних збройних конфліктів. Але не дає достатньо деталей. Що ж до неміжнародних конфліктів, то у міжнародних законах майже немає пояснень щодо цього. Тож ми представили пропозиції щодо правових запобіжників у випадках затримання людей з міркувань безпеки.
(Прага – Київ)
– А що саме у Конвенції відповідає сьогоденню?
– Якщо подивитися на людські страждання у збройних конфліктах, побачимо, що йдеться про вбивство. Про тортури, жорстоке ставлення, взяття заручників, зникнення людей, зґвалтування і подібне. Але фактом є те, що все це забороняє або сама Женевська конвенція, або інші міжнародні гуманітарні угоди.
– Чому Женевська конвенція не застосовується в усіх випадках у війні з міжнародним тероризмом?
– Коли чуємо вислів «всесвітня війна з тероризмом», який, можливо, не має юридичного визначення, то його не можна поєднувати із застосуванням міжнародних гуманітарних законів. Ці закони застосовують перш за все у збройних конфліктах. Те, що називаємо «боротьбою з тероризмом», може набувати форму збройного конфлікту, як це було в Афганістані. Проте боротьба з тероризмом може мати й інші форми: поліційної операції, наприклад, коли міжнародні гуманітарні закони не є відповідними.
– Після 11 вересня 2001 року деякі критики кажуть, що Женевська конвенція застаріла, бо однією зі сторін війни є терористична організація. Що Ви на це можете відповісти?
– Це правда, що були такі голоси, наче конвенція є невідповідною після 11 вересня (2001 року). Але, незважаючи на це, не було конкретних пропозицій щодо того, в чому саме недоліки Женевської конвенції, і що нового там мало б бути. Саме тому після внутрішнього аналізу ми виявили місця, де, як нам здалося, було потрібне роз’яснення.
– Що може для цивільної особи становити «пряму участь у воєнних діях», яка може позбавити її захисту в рамках Женевської конвенції?
– Важливо пам’ятати, що не всі форми участі, які неминуче трапляються під час збройного конфлікту, ведуть до становища, коли цивільні втрачають захист. Бувають ситуації, коли цивільні надають харчі і притулок озброєним елементам. Це не є прямим внеском до воєнних дій. Тож це не може вести до втрати захисту. З іншого боку, якщо цивільний прич убивства і поранення людей, руйнування об’єктів, то це – пряма участь у воєнних діях.
– Чи є інші прогалини в Женевській конвенції?
– Іншою проблемою, над якою ми досить інтенсивно працюємо, є процедурні запобіжні механізми, що регулюють утримання людей, заарештованих із міркувань безпеки. Конвенція дає певні рекомендації щодо утримання таких людей під час міжнародних збройних конфліктів. Але не дає достатньо деталей. Що ж до неміжнародних конфліктів, то у міжнародних законах майже немає пояснень щодо цього. Тож ми представили пропозиції щодо правових запобіжників у випадках затримання людей з міркувань безпеки.
(Прага – Київ)