Рим – Із бідного півдня – на багатшу північ. Таким шляхом в Італії ще в 20-му столітті мігрували сотні тисяч людей у пошуках роботи і кращих статків. Минуло півстоліття, і, як свідчить нова статистика, ситуація практично не змінилася. Країна історично залишається розділеною на відсталий південь і промислово розвиненіші центрально-північні регіони.
Старенька валіза, перев’язана мотузкою, сльозливі прощання з рідними і «Привіт, Мілан! Я приїхав сюди працювати». Так було на початку 1960-х років. До індустріального центру країни мігрували цілими сім’ями. Тепер валізи модерніші, але уродженці південних земель продовжують, як тут кажуть, «рухатися вгору по материковому чоботу країни». «Рухаються вгору» у прямому й переносному значенні.
Із роками географія внутрішнього заробітчанства розширилася, і виїздять переважно молоді одинокі люди. Серед них неаполітанець Мікеле, який після 10 років «північного життя» не шкодує про свій вибір.
«Я покинув рідне місто, бо не мав там можливості професійного росту. Там можна шукати роботу роками і безуспішно. На півночі більше можливостей для праці, особливо, коли ти молодий. На півночі взагалі працьовитіші люди. Тут живуть, щоб працювати, а на півдні працюють, щоб жити», – поділився враженнями Мікеле. Десять років тому він відправився на навчання до Рима, потім до Мілана. Згодом знайшов роботу за фахом, одружився і залишився жити у північній області Емілія-Романья.
Майже 700 тисяч осіб покинули південь Італії упродовж останніх 10 років. Це лише офіційні дані, які оприлюднила Асоціація з промислового розвитку півдня (SVIMEZ). Феномен італійського півдня, коли молоді мізки їдуть вчитися і працювати до центрально-північних областей у межах однієї країни, є унікальним на території Європи, мовиться у звіті.
Через проблеми півдня Італія серед європейських країн має найвищий рівень безробіття серед молодого населення. Минулого року на південних теренах працювали лише 17 відсотків осіб у віці 17-24 років, тоді як у центрально-північних містах таких було 30 відсотків. Половина з тих, хто залишається на півдні, заробляють щомісяця близько тисячі євро. А зарплата більшості заробітчан на півночі сягає від тисячі до півтори тисячі євро чи й більше.
«Багато що залежить від ментальності південного люду»
Така картина свідчить, що ринок праці в Італії не дуже змінився, порівняно з останніми десятиліттями, коментує оглядач видання «Il Riformista» Массиміліано Ді Паскуале. Великі промислові підприємства та кращі університети зосереджені на півночі. На півдні завжди бракувало індустріального виробництва. Окрім економічних причин, журналіст наголошує і на культурних відмінностях регіонів.
«Населення півдня звикло, що йому завжди допомагають. І сьогодні там переважає така психологія. Вони чекають підтримки та допомоги. На жаль, ця постійна фінансова підтримка з боку держави і навіть Євросоюзу не стимулювала створення нових підприємств завдяки індивідуальним ініціативам. На півдні відсутня підприємницька ментальність, тоді як на півночі вона є», – зазначив журналіст Ді Паскуале у розмові з Радіо Свобода.
Із-поміж інших причин відсталості півдня Апеннін називають ще панування мафії, адже чотири потужних угруповання країни діють саме там. На думку оглядача, організована злочинність не має вирішального впливу на розвиток регіону. Багато що залежить знову таки від ментальності південного люду, а щоб її змінити, мільйонних дотацій з державної кишені не достатньо.
(Рим – Прага – Київ)
Із роками географія внутрішнього заробітчанства розширилася, і виїздять переважно молоді одинокі люди. Серед них неаполітанець Мікеле, який після 10 років «північного життя» не шкодує про свій вибір.
«Я покинув рідне місто, бо не мав там можливості професійного росту. Там можна шукати роботу роками і безуспішно. На півночі більше можливостей для праці, особливо, коли ти молодий. На півночі взагалі працьовитіші люди. Тут живуть, щоб працювати, а на півдні працюють, щоб жити», – поділився враженнями Мікеле. Десять років тому він відправився на навчання до Рима, потім до Мілана. Згодом знайшов роботу за фахом, одружився і залишився жити у північній області Емілія-Романья.
Майже 700 тисяч осіб покинули південь Італії упродовж останніх 10 років. Це лише офіційні дані, які оприлюднила Асоціація з промислового розвитку півдня (SVIMEZ). Феномен італійського півдня, коли молоді мізки їдуть вчитися і працювати до центрально-північних областей у межах однієї країни, є унікальним на території Європи, мовиться у звіті.
Через проблеми півдня Італія серед європейських країн має найвищий рівень безробіття серед молодого населення. Минулого року на південних теренах працювали лише 17 відсотків осіб у віці 17-24 років, тоді як у центрально-північних містах таких було 30 відсотків. Половина з тих, хто залишається на півдні, заробляють щомісяця близько тисячі євро. А зарплата більшості заробітчан на півночі сягає від тисячі до півтори тисячі євро чи й більше.
«Багато що залежить від ментальності південного люду»
Така картина свідчить, що ринок праці в Італії не дуже змінився, порівняно з останніми десятиліттями, коментує оглядач видання «Il Riformista» Массиміліано Ді Паскуале. Великі промислові підприємства та кращі університети зосереджені на півночі. На півдні завжди бракувало індустріального виробництва. Окрім економічних причин, журналіст наголошує і на культурних відмінностях регіонів.
«Населення півдня звикло, що йому завжди допомагають. І сьогодні там переважає така психологія. Вони чекають підтримки та допомоги. На жаль, ця постійна фінансова підтримка з боку держави і навіть Євросоюзу не стимулювала створення нових підприємств завдяки індивідуальним ініціативам. На півдні відсутня підприємницька ментальність, тоді як на півночі вона є», – зазначив журналіст Ді Паскуале у розмові з Радіо Свобода.
Із-поміж інших причин відсталості півдня Апеннін називають ще панування мафії, адже чотири потужних угруповання країни діють саме там. На думку оглядача, організована злочинність не має вирішального впливу на розвиток регіону. Багато що залежить знову таки від ментальності південного люду, а щоб її змінити, мільйонних дотацій з державної кишені не достатньо.
(Рим – Прага – Київ)