Перебуваючи в Києві, Патріарх Московський і всієї Русі Кирило висловив, ймовірно, дуже контроверсійну думку. Він переконаний, що і росіяни, і українці повинні сприйняти Голодомор як спільну історичну трагедію.
Патріарх сказав про це після того, як разом із Віктором Ющенком відвідав пам’ятник жертвам Голодомору в Києві.
До речі, сам факт його присутності і цьому місці дещо говорить сам за себе. Адже цей пам’ятник символізує не лише Голодомор, а й апокаліптичнішу подію, яку в Україні називають Геноцидом, організованим сталінською владою.
Патріарх ж обмежився тим, що назвав цю подію «загальною бідою всього народу, який на той час жив в одній країні».
Табу досі не скасували
Такі обережні, узагальнюючі характеристики ще якось в російському керівництві сприймаються без нервів. Поняття Голодомор уже переводить історію в очах Москви в зону напруження.
Вже не йдеться про Геноцид, який розглядається кремлівськими ідеологами як виклик усій російській історії і сучасності.
Тут компромісів не визнають. Тут забувається все. Навіть факти, про які згадав Патріарх, про загибель величезної кількості людей у Поволжі, Північному Кавказі, Південному Уралі, Західному Сибіру, Казахстані. Уся ця географія страхіть із мільйонами жертв не переважає невмирущі положення російської доктрини про величність Росії та її історії.
Російський істеблішмент та офіціоз готові закрити очі на всі загублені мільйони життів, аби берегти символ уседержавності.
Якщо вже Патріарх визнав, що була біда, була катастрофа, то не логічно було б розслідувати, чому вона сталася? Тим більше, що нема вже отієї радянської держави. Є окремі незалежні країни, які мають право подивитися на свою історію очима, не зв’язаними з традиційним центром.
Це було більше, ніж війна
Незалежна Україна починає позбавлятися радянських історичних «казок» і прискіпливіше приглядатися до свого минулого. І виявилося, що голод 32-33-го років поділив історію країни на «до» і «після».
Це було не просто винищення, як під час війни. Це був тотальний обвал життів. Уже відомі цифри втрат, котрі абсолютно переважають статистику 2-ої Світової війни.
Прийнято вважати, згідно з зафіксованими цифрами, що Сталінградська битва була одна з найкривавіших. Є бойові епізоди, коли в сутичках з обох сторін гинуло до тридцяти тисяч бійців на день.
Так ось, в Україні взимку і навесні тридцять третього засинали і вранці не прокидалися п’ятдесят тисяч людей.
До чого ведуть пошуки
Так в Україні крок за кроком у процес дослідження трагедії втягувались державні і неурядові установи. Серед них – інститут національної пам`яті, Асоціація дослідників голодоморів в Україні, товариство «Меморіал» і так далі.
Вивчення того, що Патріарх назвав бідою, привело до доведеної фактами відповіді на питання – чому це сталося і чия це вина.
Дивно, але подібного процесу вивчення і дослідження трагедії на території Росії і досі практично не починали. Вважається, що ця сумна сторінка є досить дражливою в політичному сенсі, і її ліпше не чіпати.
А раптом відкриються факти, які підтвердять, що українці мають рацію, і цей голод був від самого початку до кінця зрежисований і контрольований сталінською владою.
От і обмежуються загальними характеристиками. А на Геноцид зриваються усією своєю пропагандистською машинерією. Спільна біда звучить якось ліпше. Не треба ні за що відповідати. І роль Москви знову-таки залишається незаплямованою.
Росія не одинока
Те саме тотальне замовчування трагедії голоду 32-33-го років має місце і в, здавалося б, незалежному Казахстані. І це попри те, що масштаби казахстанського голоду можуть бути співмірними з українськими.
Але там уже десятиліттями діє неписане правило: не лізти в цю гарячу тему ані вченим, ані журналістам, ані політикам.
У казахських інтелектуальних колах і досі існує те, що в Україні панувало за доби Щербицького – масове озирання на Москву.
Будь-які дії, що можуть спричинити навіть легку прохолоду з боку Кремля, в Казахстані сприймаються як суцільний аврал. Саме тому тему голоду також поклали в далекі шухляди.
І лише інколи якимись таємними зиґзагами спалахують інформаційні вибухи про той страшний час. Деякі дані доводять, що внаслідок голоду в Казахстані загинула половина, а то й більше жителів республіки.
І чи можна виключати, що за прикладом України колись буде визнано, що тоді, на початку тридцятих років сталася ціла низка Геноцидів, включно з Геноцидом російського народу???
(Лондон – Київ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
До речі, сам факт його присутності і цьому місці дещо говорить сам за себе. Адже цей пам’ятник символізує не лише Голодомор, а й апокаліптичнішу подію, яку в Україні називають Геноцидом, організованим сталінською владою.
Патріарх ж обмежився тим, що назвав цю подію «загальною бідою всього народу, який на той час жив в одній країні».
Табу досі не скасували
Такі обережні, узагальнюючі характеристики ще якось в російському керівництві сприймаються без нервів. Поняття Голодомор уже переводить історію в очах Москви в зону напруження.
Вже не йдеться про Геноцид, який розглядається кремлівськими ідеологами як виклик усій російській історії і сучасності.
Тут компромісів не визнають. Тут забувається все. Навіть факти, про які згадав Патріарх, про загибель величезної кількості людей у Поволжі, Північному Кавказі, Південному Уралі, Західному Сибіру, Казахстані. Уся ця географія страхіть із мільйонами жертв не переважає невмирущі положення російської доктрини про величність Росії та її історії.
Російський істеблішмент та офіціоз готові закрити очі на всі загублені мільйони життів, аби берегти символ уседержавності.
Якщо вже Патріарх визнав, що була біда, була катастрофа, то не логічно було б розслідувати, чому вона сталася? Тим більше, що нема вже отієї радянської держави. Є окремі незалежні країни, які мають право подивитися на свою історію очима, не зв’язаними з традиційним центром.
Це було більше, ніж війна
Незалежна Україна починає позбавлятися радянських історичних «казок» і прискіпливіше приглядатися до свого минулого. І виявилося, що голод 32-33-го років поділив історію країни на «до» і «після».
Це було не просто винищення, як під час війни. Це був тотальний обвал життів. Уже відомі цифри втрат, котрі абсолютно переважають статистику 2-ої Світової війни.
Прийнято вважати, згідно з зафіксованими цифрами, що Сталінградська битва була одна з найкривавіших. Є бойові епізоди, коли в сутичках з обох сторін гинуло до тридцяти тисяч бійців на день.
Так ось, в Україні взимку і навесні тридцять третього засинали і вранці не прокидалися п’ятдесят тисяч людей.
До чого ведуть пошуки
Так в Україні крок за кроком у процес дослідження трагедії втягувались державні і неурядові установи. Серед них – інститут національної пам`яті, Асоціація дослідників голодоморів в Україні, товариство «Меморіал» і так далі.
Вивчення того, що Патріарх назвав бідою, привело до доведеної фактами відповіді на питання – чому це сталося і чия це вина.
Дивно, але подібного процесу вивчення і дослідження трагедії на території Росії і досі практично не починали. Вважається, що ця сумна сторінка є досить дражливою в політичному сенсі, і її ліпше не чіпати.
А раптом відкриються факти, які підтвердять, що українці мають рацію, і цей голод був від самого початку до кінця зрежисований і контрольований сталінською владою.
От і обмежуються загальними характеристиками. А на Геноцид зриваються усією своєю пропагандистською машинерією. Спільна біда звучить якось ліпше. Не треба ні за що відповідати. І роль Москви знову-таки залишається незаплямованою.
Росія не одинока
Те саме тотальне замовчування трагедії голоду 32-33-го років має місце і в, здавалося б, незалежному Казахстані. І це попри те, що масштаби казахстанського голоду можуть бути співмірними з українськими.
Але там уже десятиліттями діє неписане правило: не лізти в цю гарячу тему ані вченим, ані журналістам, ані політикам.
У казахських інтелектуальних колах і досі існує те, що в Україні панувало за доби Щербицького – масове озирання на Москву.
Будь-які дії, що можуть спричинити навіть легку прохолоду з боку Кремля, в Казахстані сприймаються як суцільний аврал. Саме тому тему голоду також поклали в далекі шухляди.
І лише інколи якимись таємними зиґзагами спалахують інформаційні вибухи про той страшний час. Деякі дані доводять, що внаслідок голоду в Казахстані загинула половина, а то й більше жителів республіки.
І чи можна виключати, що за прикладом України колись буде визнано, що тоді, на початку тридцятих років сталася ціла низка Геноцидів, включно з Геноцидом російського народу???
(Лондон – Київ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.