Сімферополь – Майже триденне перебування в Криму Патріарха Московського Кирила, очевидно, ще довго обговорюватиметься кримською пресою, його підсумки аналізуватимуть та коментуватимуть. Втім, вже зараз можна сказати, що це був не зовсім пастирський візит і кримчани його, переважно, проігнорували. На відміну від представників влади.
Патріарх Кирило перебував у Сімферополі не більше трьох годин і в Севастополі – близько чотирьох. У Сімферополі пообіді в п’ятницю предстоятель РПЦ відвідав Свято-Успенський жіночий монастир, де отримав у подарунок частинку мощів Святителя Луки (Войно-Ясинецького), і місце будівництва кафедрального Олександро-Невського собору, де освятив п’ять купольних хрестів. У суботу Предстоятель Російської православної церкви відпочивав на Південному узбережжі Криму. В Севастополі в першій половині дня в неділю патріарх Кирило відслужив літургію біля Херсонеського Свято-Володимирського собору, там же освятив камінь для майбутнього Центру православ’я, а на майдані Нахімова поклав квіти до Меморіалу захисникам Севастополя і з короткою промовою виступив перед мешканцями та гостями міста.
Крим зустрічав главу РПЦ посиленими заходами безпеки – як у Сімферополі, так і в Севастополі, а безпосереднє спілкування патріарха з віруючими кримчанами було дуже коротке та ускладнювалося брутальним поводженням патріаршої охорони. Втім, навряд чи це стало причиною того, що помолитися з патріархом Кирилом, послухати його проповіді прийшло значно менше людей, аніж анонсувалося місцевою владою.
Очікування на масовість не виправдалися
Очікувалося, що в Сімферополі на зустріч з московським гостем прийде близько 30 тисяч осіб, а в Севастополі, Херсонесі – до 200 тисяч севастопольців і паломників. Втім, біля Свято-Успенського монастиря патріарха зустрічали, за даними міліції, близько пів тисячі вірян, а біля недобудованого Олександро-Невського собору не більше трьох тисяч. В Севастополі біля Херсонеського Свято-Володимирського собору зібралося, за даними УНІАН, 10 тисяч осіб, а на майдані Нахімова – до тисячі.
Звичайно, це – теж велика кількість людей, більшість з яких прийшла туди за велінням душі і всупереч перешкодам, як то – обмеження для пересування автомобілями, міліцейські кордони на вулицях і брутальність патріаршої охорони, а також спека та мала кількість біо-туалетів. І все ж, населення Севастополя і Сімферополя – ледь не 400 тисяч осіб, а Кримсько-Сімферопольська і Джанкойсько-Роздольненська єпархії – досить великі та організовані. Навіть попри те, що більшість кримських храмів УПЦ цієї неділі були зачинені, бо всі священики перебували в Херсонесі, паства не подалася за ними, як це очікувалося. Не було й масового паломництва, хоч у мас-медіа особливо акцентувалося, що «Херсонес – колиска православ’я на Русі».
Кримчани втомилися від політики
Очевидно, що причин цього – досить багато. І одна з головних та, що у другій половині 20 століття, після депортації кримських татар, на півострові комуністам таки вдалося створити «нову історичну спільність – радянський народ». І через майже два десятиліття після зникнення Радянського Союзу, після повернення більшості кримських татар та відбудови значної частини храмів – «совок» у Криму прижився міцно і не відступає. Не допомагає навіть політизація та одержавлення кримського православ’я.
Проте, деякі експерти переконані, що саме це і шкодить. Севастопольський аналітик Микола Владзимирський припускає, що севастопольці і кримчани просто стомилися від політизації усіх сфер суспільного життя, в тому числі – релігійного. А візит патріарха Кирила, як свідчать його заяви проти помісної Української церкви і за «єдність земель історичної Русі», має насамперед політичний характер. Саме тому на всіх кримських публічних заходах, у яких брав участь предстоятель РПЦ, найближче до нього – представники місцевої влади і проросійських політичних сил, російського козацтва і радикальних політичних груп.
Чи не тому, тут так і не дочекалися засудження патріархом РПЦ такого явища як «політичне православ’я». Тоді як Духовне управління мусульман Криму показує приклад не тільки засудження, але й дієвого протистояння «політичному ісламу» в особі «Хізб-ут-Тахрір» та «Братів-мусульман». Сімферопольський експерт, член Міжнародної асоціації релігійної свободи Андрій Іванець переконаний, що чітка позиція патріарха Кирила щодо політизації церкви сприяла б етно-конфесійсній і політичній стабільності на півострові.
Андрій Іванець каже, що Крим, зокрема, Севастополь, як регіон, де популярність патріарха РПЦ дуже висока і де підкреслюється релігійно-історичний зв'язок з Києвом, міг би стати місцем, де глава Російської православної церкви міг би благословити діалог в українському православ’ї. Втім, цього не сталося.
Міжконфесійний діалог скасовується?
Як і не сталося ще кількох очікуваних кримським суспільством важливих речей. Московський патріарх так і не згадав, у своєму пастирському слові в Криму, до 200 тисяч загиблих російських офіцерів, чиновників, купців, духовенства та членів їхніх родин під час «червоного терору» у 1920 році після закінчення Громадянської війни. І в радянські часи, і зараз ця тема перебуває під негласним табу – кримська влада й офіційна церква всіляко її ігнорують.
Тему депортації кримськотатарського народу владі ігнорувати не вдається, але пам'ять десятків тисяч померлих під час насильницького вислання кримських татар 1944 року патріарх Кирило теж не згадав, хоч це для кримського суспільства не менш болюча проблема, аніж великий Голодомор 1932-33 років.
У Духовному управлінні мусульман Криму кажуть, що і не сподівалися на таку великодушність предстоятеля Російської православної церкви. Проте, з розумінням і вдячністю сприйняли б слова патріарха з вибаченнями за участь РПЦ у державній політиці Російської Імперії з утискування кримських мусульман, руйнування їхніх святинь і конфіскації вакуфних земель (земель, що належали мусульманським громадам).
Зараз на таких землях, переданих у 18-19 і на початку 20 століття державній церкві, стоїть багато храмів УПЦ Московського патріархату, тоді як мусульмани досі не можуть домогтися скасування заборони на будівництво Соборної мечеті в Сімферополі. А днями Комісії при Раді міністрів Криму з питань повернення майна релігійним організаціям і відновлення їхніх прав «не рекомендувала» давати дозвіл на відбудову величної мечеті Селіма у Феодосії, зруйнованої 1833 року за наказом російської влади. У будь-якому випадку, актуальна для Криму тема діалогу між православними, яких підтримує влада, і мусульманами, які скаржаться на утиски, з вуст предстоятеля Російської православної церкви не прозвучала.
Зате стрижнем кримської частини українського візиту Московського патріарха стало його твердження, що «перші кроки православної віри по нашій землі почалися тут, у Криму». Можна припустити, що предстоятель РПЦ щиро вірить у те, що тисячу років тому Крим уже був у складі Російської Імперії. Але те, що нині півострів, як все останнє тисячоліття – поліконфесійний регіон і саме Крим став «колискою Ісламу» в Україні, патріарха Кирила мали б попередити його помічники.
Політики на тлі Патріарха
На тлі не дуже високого інтересу пересічних кримчан до візиту патріарха Російської православної церкви спостерігалося справжнє паломництво нинішніх і колишніх представників влади. Разом зі Святішим в теле- і фотооб’єктиви прагнули потрапити, переважно, «регіонали» та ті, кого можна впевнено назвати «кучмістами» – починаючи від самого другого президента України Леоніда Кучми. Колишній глава його адміністрації, а нині спікер Верховної Ради України Володимир Литвин, керівники Криму Анатолій Гриценко і Віктор Плакида, перші особи Севастополя Сергій Куницин і Валерій Саратов, десяток народних депутатів і сотня місцевих депутатів і чиновників від Партії регіонів – інколи складалося враження, що потрапив у 2003 рік, хіба що не було Віктора Медведчука…
Лідер Конгресу російських громад Криму Сергій Шувайников назвав приїзд патріарха Кирила «великою подією», водночас, висловивши жаль, що її намагаються «приватизувати» представники «певних політичних сил». Можливо, саме оце тупцювання «певних» політиків за спиною патріарха Кирила і стало причиною того, що значна частина кримчан проігнорувала приїзд предстоятеля РПЦ до Криму. А, можливо, те, що патріарх Кирило не мав відповіді на ті питання, які хвилюють сучасне кримське суспільство.
(Сімферополь – Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Крим зустрічав главу РПЦ посиленими заходами безпеки – як у Сімферополі, так і в Севастополі, а безпосереднє спілкування патріарха з віруючими кримчанами було дуже коротке та ускладнювалося брутальним поводженням патріаршої охорони. Втім, навряд чи це стало причиною того, що помолитися з патріархом Кирилом, послухати його проповіді прийшло значно менше людей, аніж анонсувалося місцевою владою.
Очікування на масовість не виправдалися
Очікувалося, що в Сімферополі на зустріч з московським гостем прийде близько 30 тисяч осіб, а в Севастополі, Херсонесі – до 200 тисяч севастопольців і паломників. Втім, біля Свято-Успенського монастиря патріарха зустрічали, за даними міліції, близько пів тисячі вірян, а біля недобудованого Олександро-Невського собору не більше трьох тисяч. В Севастополі біля Херсонеського Свято-Володимирського собору зібралося, за даними УНІАН, 10 тисяч осіб, а на майдані Нахімова – до тисячі.
Звичайно, це – теж велика кількість людей, більшість з яких прийшла туди за велінням душі і всупереч перешкодам, як то – обмеження для пересування автомобілями, міліцейські кордони на вулицях і брутальність патріаршої охорони, а також спека та мала кількість біо-туалетів. І все ж, населення Севастополя і Сімферополя – ледь не 400 тисяч осіб, а Кримсько-Сімферопольська і Джанкойсько-Роздольненська єпархії – досить великі та організовані. Навіть попри те, що більшість кримських храмів УПЦ цієї неділі були зачинені, бо всі священики перебували в Херсонесі, паства не подалася за ними, як це очікувалося. Не було й масового паломництва, хоч у мас-медіа особливо акцентувалося, що «Херсонес – колиска православ’я на Русі».
Кримчани втомилися від політики
Очевидно, що причин цього – досить багато. І одна з головних та, що у другій половині 20 століття, після депортації кримських татар, на півострові комуністам таки вдалося створити «нову історичну спільність – радянський народ». І через майже два десятиліття після зникнення Радянського Союзу, після повернення більшості кримських татар та відбудови значної частини храмів – «совок» у Криму прижився міцно і не відступає. Не допомагає навіть політизація та одержавлення кримського православ’я.
Проте, деякі експерти переконані, що саме це і шкодить. Севастопольський аналітик Микола Владзимирський припускає, що севастопольці і кримчани просто стомилися від політизації усіх сфер суспільного життя, в тому числі – релігійного. А візит патріарха Кирила, як свідчать його заяви проти помісної Української церкви і за «єдність земель історичної Русі», має насамперед політичний характер. Саме тому на всіх кримських публічних заходах, у яких брав участь предстоятель РПЦ, найближче до нього – представники місцевої влади і проросійських політичних сил, російського козацтва і радикальних політичних груп.
Чи не тому, тут так і не дочекалися засудження патріархом РПЦ такого явища як «політичне православ’я». Тоді як Духовне управління мусульман Криму показує приклад не тільки засудження, але й дієвого протистояння «політичному ісламу» в особі «Хізб-ут-Тахрір» та «Братів-мусульман». Сімферопольський експерт, член Міжнародної асоціації релігійної свободи Андрій Іванець переконаний, що чітка позиція патріарха Кирила щодо політизації церкви сприяла б етно-конфесійсній і політичній стабільності на півострові.
Андрій Іванець каже, що Крим, зокрема, Севастополь, як регіон, де популярність патріарха РПЦ дуже висока і де підкреслюється релігійно-історичний зв'язок з Києвом, міг би стати місцем, де глава Російської православної церкви міг би благословити діалог в українському православ’ї. Втім, цього не сталося.
Міжконфесійний діалог скасовується?
Як і не сталося ще кількох очікуваних кримським суспільством важливих речей. Московський патріарх так і не згадав, у своєму пастирському слові в Криму, до 200 тисяч загиблих російських офіцерів, чиновників, купців, духовенства та членів їхніх родин під час «червоного терору» у 1920 році після закінчення Громадянської війни. І в радянські часи, і зараз ця тема перебуває під негласним табу – кримська влада й офіційна церква всіляко її ігнорують.
Тему депортації кримськотатарського народу владі ігнорувати не вдається, але пам'ять десятків тисяч померлих під час насильницького вислання кримських татар 1944 року патріарх Кирило теж не згадав, хоч це для кримського суспільства не менш болюча проблема, аніж великий Голодомор 1932-33 років.
У Духовному управлінні мусульман Криму кажуть, що і не сподівалися на таку великодушність предстоятеля Російської православної церкви. Проте, з розумінням і вдячністю сприйняли б слова патріарха з вибаченнями за участь РПЦ у державній політиці Російської Імперії з утискування кримських мусульман, руйнування їхніх святинь і конфіскації вакуфних земель (земель, що належали мусульманським громадам).
Зараз на таких землях, переданих у 18-19 і на початку 20 століття державній церкві, стоїть багато храмів УПЦ Московського патріархату, тоді як мусульмани досі не можуть домогтися скасування заборони на будівництво Соборної мечеті в Сімферополі. А днями Комісії при Раді міністрів Криму з питань повернення майна релігійним організаціям і відновлення їхніх прав «не рекомендувала» давати дозвіл на відбудову величної мечеті Селіма у Феодосії, зруйнованої 1833 року за наказом російської влади. У будь-якому випадку, актуальна для Криму тема діалогу між православними, яких підтримує влада, і мусульманами, які скаржаться на утиски, з вуст предстоятеля Російської православної церкви не прозвучала.
Зате стрижнем кримської частини українського візиту Московського патріарха стало його твердження, що «перші кроки православної віри по нашій землі почалися тут, у Криму». Можна припустити, що предстоятель РПЦ щиро вірить у те, що тисячу років тому Крим уже був у складі Російської Імперії. Але те, що нині півострів, як все останнє тисячоліття – поліконфесійний регіон і саме Крим став «колискою Ісламу» в Україні, патріарха Кирила мали б попередити його помічники.
Політики на тлі Патріарха
На тлі не дуже високого інтересу пересічних кримчан до візиту патріарха Російської православної церкви спостерігалося справжнє паломництво нинішніх і колишніх представників влади. Разом зі Святішим в теле- і фотооб’єктиви прагнули потрапити, переважно, «регіонали» та ті, кого можна впевнено назвати «кучмістами» – починаючи від самого другого президента України Леоніда Кучми. Колишній глава його адміністрації, а нині спікер Верховної Ради України Володимир Литвин, керівники Криму Анатолій Гриценко і Віктор Плакида, перші особи Севастополя Сергій Куницин і Валерій Саратов, десяток народних депутатів і сотня місцевих депутатів і чиновників від Партії регіонів – інколи складалося враження, що потрапив у 2003 рік, хіба що не було Віктора Медведчука…
Лідер Конгресу російських громад Криму Сергій Шувайников назвав приїзд патріарха Кирила «великою подією», водночас, висловивши жаль, що її намагаються «приватизувати» представники «певних політичних сил». Можливо, саме оце тупцювання «певних» політиків за спиною патріарха Кирила і стало причиною того, що значна частина кримчан проігнорувала приїзд предстоятеля РПЦ до Криму. А, можливо, те, що патріарх Кирило не мав відповіді на ті питання, які хвилюють сучасне кримське суспільство.
(Сімферополь – Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.