Львів – Якщо у Європі оголошення про продаж старого замку чи палацу є нормальним явищем, то в Україні ситуація зі збереженням історичних перлин критична. Держава не виділяє коштів на їхнє відновлення та утримання, а продавати їх заборонено. Як наслідок, роками замки, вежі, палаци, які є на Львівщині, руйнуються. А це зазвичай улюблені місця для іноземних туристів. Цього разу пропонуємо мандрівку у маловідомий музей оборонної архітектури на Львівщині.
За 40 кілометрів від Львова, коли проїжджаєш трасою, що веде у Рогатин, в око впадає П’ятничанська вежа. Це музей просто неба, філія Львівської галереї мистецтв. Він розкинувся на високих пагорбах, серед мальовничих галицьких краєвидів. П’ятничанська вежа має висоту 10 метрів. Довгий час це була руїна і лише на початку 90-х її реставрували, зокрема оборонний паркан і дерев’яну криницю.
У музеї історичної інформації обмаль
Сторожову башту збудували у XIV-XV століттях. Тоді вона стояла при шляху, який вів із Галича на Хелм. Жодного письмового чи археологічного доказу щодо вежі немає.
Одна з працівниць музею була доволі лаконічною у розповіді, навіть відмовилась представитись: «Все, що можу сказати, це вежа XIV століття. Це була оборонна вежа».
За легендами, П’ятничанська вежа могла бути залишками замку Сенявських чи Василіанського монастиря. З дуже обмеженої кількості матеріалів у музеї дізнаюсь, що башта захищала населення від татарських нападів. Це була одна з багатьох мурованих веж, які охороняли кордони Галицько-Волинського князівства. Подібні сторожові вежі збереглись не лише в Україні, але й у Білорусі та Польщі.
Із другої половини XIV століття і до ХІХ століття на теренах П’ятничанського замку був монастир. Існує легенда про підземний хід, що з’єднує вежу з костелом у сусідньому селі.
П’ятничанський міст – окраса вежі
У будні туристів у П’ятничах обмаль, і довелось навіть шукати в селі людину, яка б відкрила вежу, щоб її оглянути. У вихідні бувають західні туристи, але щоб П’ятничанська вежа стала привабливим туристичним куточком, слід докласти чимало зусиль. Не лише впорядкувати невелику територію, встановити вказівники при трасі, яких просто ніде немає, написати англійською історію вежі, створити музейну експозицію, але й відновити підйомний міст – окрасу вежі. Такі мости називали «жеравцем» (журавлем) і застосовували їх в оборонній архітектурі ще від часів Київської Русі. У Київському літописі є їх опис – це є перша згадка про підйомні мости в Східній Європі у XII столітті. У давнину п’ятничанський міст піднімали упродовж двох хвилин.
«Якби тут залили воду, зробили підвісну дорогу, то б сюди їхали, а так, хто побачив при дорозі вежу, то може заїхати. Небагато буває людей», – шкодує мешканець П’ятничан на ім’я Михайло.
Очевидно, що тоді б і давнє галицьке село мало певний зиск від туристичного бізнесу.
(Львів – Київ – Прага)
У музеї історичної інформації обмаль
Сторожову башту збудували у XIV-XV століттях. Тоді вона стояла при шляху, який вів із Галича на Хелм. Жодного письмового чи археологічного доказу щодо вежі немає.
Одна з працівниць музею була доволі лаконічною у розповіді, навіть відмовилась представитись: «Все, що можу сказати, це вежа XIV століття. Це була оборонна вежа».
За легендами, П’ятничанська вежа могла бути залишками замку Сенявських чи Василіанського монастиря. З дуже обмеженої кількості матеріалів у музеї дізнаюсь, що башта захищала населення від татарських нападів. Це була одна з багатьох мурованих веж, які охороняли кордони Галицько-Волинського князівства. Подібні сторожові вежі збереглись не лише в Україні, але й у Білорусі та Польщі.
Із другої половини XIV століття і до ХІХ століття на теренах П’ятничанського замку був монастир. Існує легенда про підземний хід, що з’єднує вежу з костелом у сусідньому селі.
П’ятничанський міст – окраса вежі
У будні туристів у П’ятничах обмаль, і довелось навіть шукати в селі людину, яка б відкрила вежу, щоб її оглянути. У вихідні бувають західні туристи, але щоб П’ятничанська вежа стала привабливим туристичним куточком, слід докласти чимало зусиль. Не лише впорядкувати невелику територію, встановити вказівники при трасі, яких просто ніде немає, написати англійською історію вежі, створити музейну експозицію, але й відновити підйомний міст – окрасу вежі. Такі мости називали «жеравцем» (журавлем) і застосовували їх в оборонній архітектурі ще від часів Київської Русі. У Київському літописі є їх опис – це є перша згадка про підйомні мости в Східній Європі у XII столітті. У давнину п’ятничанський міст піднімали упродовж двох хвилин.
«Якби тут залили воду, зробили підвісну дорогу, то б сюди їхали, а так, хто побачив при дорозі вежу, то може заїхати. Небагато буває людей», – шкодує мешканець П’ятничан на ім’я Михайло.
Очевидно, що тоді б і давнє галицьке село мало певний зиск від туристичного бізнесу.
(Львів – Київ – Прага)