Отже, Верховна Рада України, всупереч усім скептикам, таки зібралася 24 липня й ухвалила – з-поміж іншого – зміни до кількох законодавчих актів, що стосуються виборів Президента держави. Ці зміни істотно трансформують увесь формат виборчої кампанії, і це вже зараз мають узяти до уваги чільні політичні сили, громадські організації та мас медіа. І без того президентські вибори січня 2010 року мали всі шанси стати вельми динамічними, ба більше – жорсткими і навіть жорстокими для деяких знаних політиків та політичних сил. Тепер же їхня динаміка та жорсткість тільки посиляться.
Звичайно, чинний глава держави Віктор Ющенко може накласти на зміни до законодавства президентське вето, для чого існує кілька підстав.
По-перше, ухвалення змін до законодавчих актів, пов’язаних із виборами (передусім – Закону про вибори Президента України) відбулося на позачерговій сесії парламенту, а така сесія збирається на вимогу не менш, ніж третини депутатського корпусу із заздалегідь визначеним порядком денним. А він в останній момент був відкоригований на погоджувальній раді депутатських фракцій.
По-друге, хоча за зміни до законів номінально проголосувало 316 депутатів, пряма телевізійна трансляція засідання переконливо засвідчила: реально в залі засідань було значно менше парламентаріїв, і багато хто голосував за своїх колег, відверто порушуючи як статтю 84.3 Конституції («голосування на засіданнях парламенту здійснюється народним депутатом України особисто»), так і рішення Конституційного Суду (КС) від 07.07.98, яке роз’яснює механізм такого голосування і підтверджує його особистий характер. І взагалі, за цим рішенням КС «порушення встановленої Конституцією України процедури ухвалення законів та інших правових актів Верховною Радою України є підставою для визнання їх неконституційними».
Утім, президентське вето навряд чи спинить дві найбільші парламентські сили – БЮТ та Партію регіонів, які виступають головними ініціаторами змін у виборчому законодавстві. Вони можуть зібрати ще одну позачергову сесію, де конституційна більшість їхніх «багнетів» буде наявна не лише віртуально, а й фізично, і подолати президентське вето; можуть і дочекатися 1 вересня, коли збереться чергова сесія, і тоді вже остаточно ухвалити законодавчі зміни.
Але за будь-яких обставин сам перебіг ухвалення таких життєво важливих для української демократії змін до виборчих законів засвідчує: головні політичні гравці не виказують поваги до Конституції й елементарних засад цивілізованого парламентаризму – і навряд чи за час, що залишився до виборів, ця повага у них звідкілясь з’явиться. Отож уже сьогодні видно тінь, яка ляже на всі виборчі перегони. І цим майбутні проблеми не обмежуються.
Законодавчі зміни: плюси і мінуси
Утім, у модифікованому законодавстві наявні норми, проти яких, мабуть, не виступатиме ані Віктор Ющенко, ані справді вагомі політичні сили. Скажімо, щодо скорочення терміну офіційної виборчої кампанії зі 120 до 90 діб. Це, звісно, ускладнить роботу всієї системи забезпечення проведення виборів. Але хто сказав, що вона мусить працювати мляво? Власне, якщо хтось навіть буде проти такого терміну, на нього негайно натиснуть спонсори провідних політичних сил: їм, особливо за умов кризи, не надто хочеться витрачати свій капітал на розтягнену в часі виборчу кампанію...
Навряд чи викличе суперечки й збільшення застави, яку має внести кожен кандидат у президенти для участі у виборах – з 500 тисяч гривень, як було після першого читання законопроекту, до 2,5 мільйонів гривень (до речі, ця, запропонована Миколою Томенком поправка, була однією з небагатьох, що одержали підтримку депутатського корпусу). Адже йдеться про те, щоб відсіяти від виборчої гонитви випадкових персонажів і хоча б частково компенсувати бюджетні витрати на вибори (заставу повернуть тільки тим, хто вийде у другий тур виборів). Щоправда, цей захід ненабагато зменшить число так званих «технічних кандидатів», які своїми діями підіграють тому чи іншому «політичному важковаговику», часом виконуючи досить брудну роботу з компрометації конкурентів, адже 2,5 мільйони не така вже й значна сума у порівнянні з загальними витратами на просування «грандів».
Навряд чи викличуть серйозні заперечення і зміни щодо розмірів внесків до виборчих фондів. Тепер не обмежуються розміри перерахованих у виборчий фонд власних коштів кандидата на пост Президента України і власних коштів партії (або виборчого блоку), що висунули кандидата. Звичайно, цим визнана сила великих грошей у виборчих перегонах, але хіба до цього ці гроші були маленькими, попри всі офіційні обмеження? Можливо, тепер фінансові потоки під час виборчої кампанії стануть бодай трохи прозорішими...
Позитивним є й те, що визначена вища судова інстанція, яка займатиметься супроводом виборчих перегонів. Встановлено, що «рішення Вищого адміністративного суду України щодо скарги на результати виборів є остаточним і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку». Хоча, звісно, у когось може виникнути запитання, чому це від виборчих справ відсунутий Верховний Суд, але ці запитання варто переадресувати тим, хто заклав у чинну Конституцію досить заплутану систему судочинства.
Що ж стосується негативів ухвалених законодавчих змін, то їх теж вистачає.
Головні із них окреслив голова ВР Володимир Литвин, зазначивши, що тепер потужні політичні сили матимуть додаткові адміністративні важелі, а крім того, автори цього закону зробили ставку на те, «щоб навіть оскаржити несправедливе рішення було неможливо» і «зменшують поле можливостей для людей встановити істину у цьому питанні» через систему судів.
Нові риси виборчих перегонів
Таким чином, ще напередодні офіційного початку виборчої кампанії головні претенденти на посаду Президента України змушені будуть зробити кілька обов’язкових речей.
По-перше, оскільки на цих виборах навряд чи комусь удасться використати такий потужний волонтерський ресурс, як на минулих «помаранчевим» політичним силам, то потрібно буде знайти не просто великі гроші, а дуже великі гроші, необхідні для не меншої, ніж у конкурентів, оплати десятків (а то й сотень) тисяч своїх працівників.
По-друге, потрібно буде сформувати не тільки власні команди, а й групи підтримки «технічних кандидатів», а в число останніх підібрати бодай відносно надійних осіб, на додачу до всього готових пожертвувати своєю репутацією, поширюючи про суперників свого «патрона» заздалегідь недостовірні негативні відомості.
По-третє, розгорнеться непримиренна боротьба за домінуючий вплив на систему адміністративних судів, які розглядатимуть скарги на порушення у перебігу виборчого процесу.
По-четверте, пропаганду й агітацію доведеться вести значно динамічніше, ніж на попередніх виборах, заздалегідь намагаючись вгадати наступний хід суперника (чи просто купити відомості про нього), адже часу «відмитися» від чорного піару буде дуже й дуже небагато.
А ще претенденти повинні будуть приготуватися до того, що російські ЗМІ, позиції яких в Україні у порівнянні з 2004 роком не тільки не послабилися, а й багато в чому посилилися, активно втрутяться у перебіг виборчої кампанії ще до її офіційного початку. Законодавчі бар’єри на шляху такого втручання Верховна Рада не поставила; схоже, основні претенденти вважають, що Москва підтримає саме їх, і нікого іншого. Очевидно, когось чекає жорстоке розчарування.
Втім, за той час, що залишився, ніхто з основних політичних гравців не зможе істотно посилити свої медіа-можливості, найкращі з яких сьогодні, мабуть, у Партії регіонів.
Теоретично зарадити негативним моментам могло б посилення кримінальної відповідальності за вчинені під час виборчих перегонів порушення законів (а за це проголосував парламент), проте є сумніви, що вдасться налагодити чітку роботу правоохоронних органів під час виборчої кампанії. Бо ж, мабуть, не випадково українські громадяни під час соціологічних опитувань називають міліцію, суд та прокуратуру серед найкорумпованіших державних структур. Отож можна вже сьогодні прогнозувати, що виписані на папері гарні правові норми, найшвидше, на папері й залишаться...
Легко спрогнозувати й інше: український парламент не зможе вже відіграти, навіть у разі потреби, ту консолідуючу роль, яку він зумів зіграти у грудні 2004 року, залишившись фактично єдиним (крім Верховного Суду) цілком легітимним владним органом держави. Сьогодні ВР повністю втратила свій авторитет, у тому числі і внаслідок так проведених голосувань, як 24 липня.
Й останнє. Законодавчими змінами структури громадянського суспільства фактично відсунуті за межі виборчого процесу, позбавлені можливості ефективного контролю за ним. Відтак можна впевнено прогнозувати, що на президентських виборах-2010 практично всі ці структури опонуватимуть не окремим кандидатам, а всій чинній владній системі. І саме вони в динамічній та не надто чесній виборчій атмосфері зможуть (принаймні, на це ж шанс) стати новими центрами кристалізації демократичних сил України.
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
По-перше, ухвалення змін до законодавчих актів, пов’язаних із виборами (передусім – Закону про вибори Президента України) відбулося на позачерговій сесії парламенту, а така сесія збирається на вимогу не менш, ніж третини депутатського корпусу із заздалегідь визначеним порядком денним. А він в останній момент був відкоригований на погоджувальній раді депутатських фракцій.
По-друге, хоча за зміни до законів номінально проголосувало 316 депутатів, пряма телевізійна трансляція засідання переконливо засвідчила: реально в залі засідань було значно менше парламентаріїв, і багато хто голосував за своїх колег, відверто порушуючи як статтю 84.3 Конституції («голосування на засіданнях парламенту здійснюється народним депутатом України особисто»), так і рішення Конституційного Суду (КС) від 07.07.98, яке роз’яснює механізм такого голосування і підтверджує його особистий характер. І взагалі, за цим рішенням КС «порушення встановленої Конституцією України процедури ухвалення законів та інших правових актів Верховною Радою України є підставою для визнання їх неконституційними».
Утім, президентське вето навряд чи спинить дві найбільші парламентські сили – БЮТ та Партію регіонів, які виступають головними ініціаторами змін у виборчому законодавстві. Вони можуть зібрати ще одну позачергову сесію, де конституційна більшість їхніх «багнетів» буде наявна не лише віртуально, а й фізично, і подолати президентське вето; можуть і дочекатися 1 вересня, коли збереться чергова сесія, і тоді вже остаточно ухвалити законодавчі зміни.
Але за будь-яких обставин сам перебіг ухвалення таких життєво важливих для української демократії змін до виборчих законів засвідчує: головні політичні гравці не виказують поваги до Конституції й елементарних засад цивілізованого парламентаризму – і навряд чи за час, що залишився до виборів, ця повага у них звідкілясь з’явиться. Отож уже сьогодні видно тінь, яка ляже на всі виборчі перегони. І цим майбутні проблеми не обмежуються.
Законодавчі зміни: плюси і мінуси
Утім, у модифікованому законодавстві наявні норми, проти яких, мабуть, не виступатиме ані Віктор Ющенко, ані справді вагомі політичні сили. Скажімо, щодо скорочення терміну офіційної виборчої кампанії зі 120 до 90 діб. Це, звісно, ускладнить роботу всієї системи забезпечення проведення виборів. Але хто сказав, що вона мусить працювати мляво? Власне, якщо хтось навіть буде проти такого терміну, на нього негайно натиснуть спонсори провідних політичних сил: їм, особливо за умов кризи, не надто хочеться витрачати свій капітал на розтягнену в часі виборчу кампанію...
Навряд чи викличе суперечки й збільшення застави, яку має внести кожен кандидат у президенти для участі у виборах – з 500 тисяч гривень, як було після першого читання законопроекту, до 2,5 мільйонів гривень (до речі, ця, запропонована Миколою Томенком поправка, була однією з небагатьох, що одержали підтримку депутатського корпусу). Адже йдеться про те, щоб відсіяти від виборчої гонитви випадкових персонажів і хоча б частково компенсувати бюджетні витрати на вибори (заставу повернуть тільки тим, хто вийде у другий тур виборів). Щоправда, цей захід ненабагато зменшить число так званих «технічних кандидатів», які своїми діями підіграють тому чи іншому «політичному важковаговику», часом виконуючи досить брудну роботу з компрометації конкурентів, адже 2,5 мільйони не така вже й значна сума у порівнянні з загальними витратами на просування «грандів».
Навряд чи викличуть серйозні заперечення і зміни щодо розмірів внесків до виборчих фондів. Тепер не обмежуються розміри перерахованих у виборчий фонд власних коштів кандидата на пост Президента України і власних коштів партії (або виборчого блоку), що висунули кандидата. Звичайно, цим визнана сила великих грошей у виборчих перегонах, але хіба до цього ці гроші були маленькими, попри всі офіційні обмеження? Можливо, тепер фінансові потоки під час виборчої кампанії стануть бодай трохи прозорішими...
Позитивним є й те, що визначена вища судова інстанція, яка займатиметься супроводом виборчих перегонів. Встановлено, що «рішення Вищого адміністративного суду України щодо скарги на результати виборів є остаточним і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку». Хоча, звісно, у когось може виникнути запитання, чому це від виборчих справ відсунутий Верховний Суд, але ці запитання варто переадресувати тим, хто заклав у чинну Конституцію досить заплутану систему судочинства.
Що ж стосується негативів ухвалених законодавчих змін, то їх теж вистачає.
Головні із них окреслив голова ВР Володимир Литвин, зазначивши, що тепер потужні політичні сили матимуть додаткові адміністративні важелі, а крім того, автори цього закону зробили ставку на те, «щоб навіть оскаржити несправедливе рішення було неможливо» і «зменшують поле можливостей для людей встановити істину у цьому питанні» через систему судів.
Нові риси виборчих перегонів
Таким чином, ще напередодні офіційного початку виборчої кампанії головні претенденти на посаду Президента України змушені будуть зробити кілька обов’язкових речей.
По-перше, оскільки на цих виборах навряд чи комусь удасться використати такий потужний волонтерський ресурс, як на минулих «помаранчевим» політичним силам, то потрібно буде знайти не просто великі гроші, а дуже великі гроші, необхідні для не меншої, ніж у конкурентів, оплати десятків (а то й сотень) тисяч своїх працівників.
По-друге, потрібно буде сформувати не тільки власні команди, а й групи підтримки «технічних кандидатів», а в число останніх підібрати бодай відносно надійних осіб, на додачу до всього готових пожертвувати своєю репутацією, поширюючи про суперників свого «патрона» заздалегідь недостовірні негативні відомості.
По-третє, розгорнеться непримиренна боротьба за домінуючий вплив на систему адміністративних судів, які розглядатимуть скарги на порушення у перебігу виборчого процесу.
По-четверте, пропаганду й агітацію доведеться вести значно динамічніше, ніж на попередніх виборах, заздалегідь намагаючись вгадати наступний хід суперника (чи просто купити відомості про нього), адже часу «відмитися» від чорного піару буде дуже й дуже небагато.
А ще претенденти повинні будуть приготуватися до того, що російські ЗМІ, позиції яких в Україні у порівнянні з 2004 роком не тільки не послабилися, а й багато в чому посилилися, активно втрутяться у перебіг виборчої кампанії ще до її офіційного початку. Законодавчі бар’єри на шляху такого втручання Верховна Рада не поставила; схоже, основні претенденти вважають, що Москва підтримає саме їх, і нікого іншого. Очевидно, когось чекає жорстоке розчарування.
Втім, за той час, що залишився, ніхто з основних політичних гравців не зможе істотно посилити свої медіа-можливості, найкращі з яких сьогодні, мабуть, у Партії регіонів.
Теоретично зарадити негативним моментам могло б посилення кримінальної відповідальності за вчинені під час виборчих перегонів порушення законів (а за це проголосував парламент), проте є сумніви, що вдасться налагодити чітку роботу правоохоронних органів під час виборчої кампанії. Бо ж, мабуть, не випадково українські громадяни під час соціологічних опитувань називають міліцію, суд та прокуратуру серед найкорумпованіших державних структур. Отож можна вже сьогодні прогнозувати, що виписані на папері гарні правові норми, найшвидше, на папері й залишаться...
Легко спрогнозувати й інше: український парламент не зможе вже відіграти, навіть у разі потреби, ту консолідуючу роль, яку він зумів зіграти у грудні 2004 року, залишившись фактично єдиним (крім Верховного Суду) цілком легітимним владним органом держави. Сьогодні ВР повністю втратила свій авторитет, у тому числі і внаслідок так проведених голосувань, як 24 липня.
Й останнє. Законодавчими змінами структури громадянського суспільства фактично відсунуті за межі виборчого процесу, позбавлені можливості ефективного контролю за ним. Відтак можна впевнено прогнозувати, що на президентських виборах-2010 практично всі ці структури опонуватимуть не окремим кандидатам, а всій чинній владній системі. І саме вони в динамічній та не надто чесній виборчій атмосфері зможуть (принаймні, на це ж шанс) стати новими центрами кристалізації демократичних сил України.
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.