Чого тільки не друкували російські ЗМІ з приводу візиту віце-президента США Джозефа Байдена до України та Грузії. З численних прогнозів було зрозуміло, що «представник вашингтонського обкому», як прийнято іронічно називати Білий дім, їде знімати з посади як українського президента, так і грузинського. Як тих, хто не виправдав довіру.
Звичайно, підстава для таких висновків була. Усі цитували радника віце-президента США з національної безпеки Тоні Блінкена: «Ми маємо надію, що ці лідери, котрі надихали не тільки свої народи, але й увесь регіон, увесь світ, будуть спроможні виконати свої обіцянки, прийняти важкі для них рішення, зможуть співпрацювати разом». Ось така цитата. З неї впливова газета «Коммерсант» зробила несподіваний висновок, що пан Байден «має намір роз’яснити президентам, що їм не варто чіплятися за владу і настав час передавати управління іншим людям».
А от як газета зробила такий висновок із цитати пана Блінкена, невідомо.
Якщо читати пана Блінкена, то під його слова можна підверстати що завгодно. І абияке рішення абиякого президента «важке», особливо якщо воно торкається соціальної сфери. Однак, важко собі уявити, що серед обіцянок абиякого президента є і така: негайно залишити посаду, якщо країна переживає труднощі.
І порядок денний, що був у пана Байдена в Україні, ніяк не схожий на засідання парткому з обов'язковими організаційними висновками: візит до меморіалу Голодомору, розмови щодо інвестицій, ядерної енергетики, модернізації газової системи.
Потім пан Байден разом із паном Ющенком ходили до кафе. Можна стверджувати, що з тим, кого знімають із посади, до кафе не ходять.
А потім віце-президент США Джозеф Байден сказав таке: «Я прибув до Києва з одним месиджем, простим месиджем, я хочу, щоб мене усі правильно зрозуміли. Сполучені Штати прихильні міцній, квітучій Україні. Ваш успіх, пане Президенте, ми впевнені, це буде наш успіх».
Є ще одна цитата, що, можливо, дійсно прояснює мету візиту.
Пан Байден наголошує: «Українські політики мають співпрацювати для подолання економічної кризи навіть за умови президентської (виборчої) кампанії... Компроміс – це не ознака слабкості, це ознака сили».
У контексті цих слів місія Байдена стає дещо зрозумілішою. Звичайно, у переговорах із лідерами України та Грузії є і закрита частина. Але є й відкрита проблема, відкрита частина – «кольорові» лідери ніяк не можуть навчитись цивілізовано співпрацювати з опозицією. І якщо не бажати, щоб твій сусід загинув, то чи не є посередництво у його внутрішньому конфлікті вкрай важливою місією. Значно важливішою, аніж розтрощити його хату.
Як здається, у цих словах Байдена та у його місії взагалі знайти натяк на «звільнення» вкрай важко.
Росія – жертва власних марень
Росія знову і знову стає жертвою власних марень.
І це неважко: достатньо спочатку злякатися «кольорових революцій».
Потім наслухатись своїх радників, що Ющенко та Саакашвілі – це проект Вашингтона.
Потім багато років чекати, що ось-ось «їхні криваві режими» впадуть.
Потім, не дочекавшись, робити потроху «дещо», щоб упали.
Потім не зрозуміти, що ввічливість Обами під час його візиту до Москви – це не його переляк та слабкість, а така манера: якщо хочете, йдіть з нами, якщо ні, то це ваші проблеми.
Росія розуміє тільки ту систему влади, яку відтворює сама: є «перші» і є «другі». «Перша» – це сама Росія. Наслідок такого розуміння стосунків із сусідами для Кремля сумний: на зустріч голів країн СНД не приїхала половина керівників. Такого ще не було.
Але «наука не йде до бука». Якщо після Обами до «кольорових» країн приїздить американець, то приїздить виключно «знімати».
Тому що «призначав».
Так думати у Росії не дивно.
Тут нема тих, кого обрали, є тільки ті, кого призначили.
І їх можна зняти за мить.
Тепер у Байдена друга частина візиту – до Тбілісі.
Пан Саакашвілі розчарований. У виступі в грузинському парламенті він відверто із розчаруванням говорив, що шанси вступу до НАТО «майже мертві», що повернення Абхазії та Північної Осетії малоймовірне.
І Москва вважає, що пан Байден їде «бити лежачого».
Однак, американський віце-президент у Києві раптом заявляє, що США «підтримають вступ України до НАТО, якщо український народ висловить таке бажання».
На цьому тлі чекати, що пан Байден їде «знімати» Саакашвілі, де за НАТО давно проголосували, було б самообманом.
Такий самообман можливий лише для тих, хто не розуміє, що для американців вибори та легітимність – це і є ознака повноцінної країни. Такий самообман прийнятний лише для тих, хто не бачить і не сприймає іншої системи влади, окрім тої, в якій сам живе. Такий самообман притаманний тим, хто керуються тезою: Росія – надто гарна країна, щоб нею керували ті, кого обирає народ.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
А от як газета зробила такий висновок із цитати пана Блінкена, невідомо.
Якщо читати пана Блінкена, то під його слова можна підверстати що завгодно. І абияке рішення абиякого президента «важке», особливо якщо воно торкається соціальної сфери. Однак, важко собі уявити, що серед обіцянок абиякого президента є і така: негайно залишити посаду, якщо країна переживає труднощі.
І порядок денний, що був у пана Байдена в Україні, ніяк не схожий на засідання парткому з обов'язковими організаційними висновками: візит до меморіалу Голодомору, розмови щодо інвестицій, ядерної енергетики, модернізації газової системи.
Потім пан Байден разом із паном Ющенком ходили до кафе. Можна стверджувати, що з тим, кого знімають із посади, до кафе не ходять.
А потім віце-президент США Джозеф Байден сказав таке: «Я прибув до Києва з одним месиджем, простим месиджем, я хочу, щоб мене усі правильно зрозуміли. Сполучені Штати прихильні міцній, квітучій Україні. Ваш успіх, пане Президенте, ми впевнені, це буде наш успіх».
Є ще одна цитата, що, можливо, дійсно прояснює мету візиту.
Пан Байден наголошує: «Українські політики мають співпрацювати для подолання економічної кризи навіть за умови президентської (виборчої) кампанії... Компроміс – це не ознака слабкості, це ознака сили».
У контексті цих слів місія Байдена стає дещо зрозумілішою. Звичайно, у переговорах із лідерами України та Грузії є і закрита частина. Але є й відкрита проблема, відкрита частина – «кольорові» лідери ніяк не можуть навчитись цивілізовано співпрацювати з опозицією. І якщо не бажати, щоб твій сусід загинув, то чи не є посередництво у його внутрішньому конфлікті вкрай важливою місією. Значно важливішою, аніж розтрощити його хату.
Як здається, у цих словах Байдена та у його місії взагалі знайти натяк на «звільнення» вкрай важко.
Росія – жертва власних марень
Росія знову і знову стає жертвою власних марень.
І це неважко: достатньо спочатку злякатися «кольорових революцій».
Потім наслухатись своїх радників, що Ющенко та Саакашвілі – це проект Вашингтона.
Потім багато років чекати, що ось-ось «їхні криваві режими» впадуть.
Потім, не дочекавшись, робити потроху «дещо», щоб упали.
Потім не зрозуміти, що ввічливість Обами під час його візиту до Москви – це не його переляк та слабкість, а така манера: якщо хочете, йдіть з нами, якщо ні, то це ваші проблеми.
Росія розуміє тільки ту систему влади, яку відтворює сама: є «перші» і є «другі». «Перша» – це сама Росія. Наслідок такого розуміння стосунків із сусідами для Кремля сумний: на зустріч голів країн СНД не приїхала половина керівників. Такого ще не було.
Але «наука не йде до бука». Якщо після Обами до «кольорових» країн приїздить американець, то приїздить виключно «знімати».
Тому що «призначав».
Так думати у Росії не дивно.
Тут нема тих, кого обрали, є тільки ті, кого призначили.
І їх можна зняти за мить.
Тепер у Байдена друга частина візиту – до Тбілісі.
Пан Саакашвілі розчарований. У виступі в грузинському парламенті він відверто із розчаруванням говорив, що шанси вступу до НАТО «майже мертві», що повернення Абхазії та Північної Осетії малоймовірне.
І Москва вважає, що пан Байден їде «бити лежачого».
Однак, американський віце-президент у Києві раптом заявляє, що США «підтримають вступ України до НАТО, якщо український народ висловить таке бажання».
На цьому тлі чекати, що пан Байден їде «знімати» Саакашвілі, де за НАТО давно проголосували, було б самообманом.
Такий самообман можливий лише для тих, хто не розуміє, що для американців вибори та легітимність – це і є ознака повноцінної країни. Такий самообман прийнятний лише для тих, хто не бачить і не сприймає іншої системи влади, окрім тої, в якій сам живе. Такий самообман притаманний тим, хто керуються тезою: Росія – надто гарна країна, щоб нею керували ті, кого обирає народ.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.