Замість Олександри – Сумейра, замість Ольги – Ендорфіна, а замість Гаврися – Колайдер. За останні півроку понад 8 тисяч українців вирішили поміняти свої імена чи прізвища, повідомив міністр юстиції Микола Оніщук. Наскільки легко це можна зробити? І взагалі чим зараз керуються українці при такому виборі? З чим може бути пов’язана мода на імена? Чому, наприклад, одні популярні у певну історичну епоху, а інші – ні? Які є обмеження стосовно змін імен та прізвищ?
На вибір або зміну імен впливають історичні й культурні тенденції
Змінити своє ім’я чи прізвище (або ж і те, й інше) людину часом спонукають ідеологічні міркування, розповідає випускниця одного з київських середніх навчальних закладів Катерина. За словами дівчини, директор ліцею мала цілком звичне ім’я та по-батькові, але одного разу вирішила поміняти паспорт, розповідає далі Катерина. «Директора нашого ліцею, коли ми з нею познайомилися, називали Сазоненко Галина Стефанівна. Але її справжнє ім’я, як розповіли нам старші студенти, було Сазонова Анна Степанівна. Таке ім’я та прізвище їй, напевне, потрібно було для того, щоб українізувати особистість, адже в цьому навчальному закладі нас виховували в націоналістичному стилі. При сприйнятті цієї людини тепер, після такого фальшу, набагато менше щирості».
Передусім на вибір або зміну імен впливають історичні та культурні тенденції, констатує історик Ярослав Тимченко. Вибори, річниці відомих подій тощо – все це не залишається поза увагою людей. «Менш освічена частина українського населення прагне орієнтуватися на якісь серіали. Досить поширеним свого часу було ім’я Маріанна. Більш прогресивне населення називає дітей на честь якихось історичних подій. Згадаємо, що під час останніх президентських виборів, коли претендентами були Віктор Ющенко та Віктор Янукович, новонароджених досить часто називалися Вікторами».
Умови та обмеження зміни імені чи прізвища
Умови зміни імен та прізвищ в Україні затвердив уряд 2 роки тому. Коштує таке задоволення 5 гривень 10 копійок держмита плюс вартість послуг місцевого відділу реєстрації актів цивільного стану. Міняти прізвища та імена дозволено від 16 років або з 14, якщо дадуть добро батьки. Потрібні, крім грошей, письмова заява, свідоцтво про шлюб (якщо людина у ньому перебуває), документ про зміну імені заявника, батька чи матері, якщо їх раніше міняли, і фотокартка. Про це розповіла Радіо Свобода Ольга Почикіна, начальник відділу правової роботи Департаменту у справах цивільного стану громадян Міністерства юстиції України. «Заява про зміну прізвища чи імені подається до відділу реєстрації актів цивільного стану громадян за місцем проживання. Термін розгляду заяви – 3 місяці. Є обмеження щодо по-батькові. Змінити по-батькові можна тільки в тому випадку, якщо громадянин був усиновлений або якщо його батько змінив своє ім’я. А так він можна змінити лише прізвище та власне ім’я».
У Західній Європі найчастіше змінюють прізвища та імена іммігранти
У багатьох країнах Західної Європи найчастіше зміни прізвищ та імен трапляються серед імігрантів. Наприклад, члени родини з Угорщини мали чимало проблем зі своїми іменами під час адміністративних демаршів у бельгійських франкомовних адміністраціях. Таким чином, Арпад невдовзі став називатися Крістіаном, Корчі – Шарлем, а їх сестра Ільдіко – Хільдою. Є й інша причина зміни прізвищ серед імігрантів - з міркувань безпеки. Це стосується тільки політичних біженців, чиї справжні імена та прізвища влада не має права розголошувати, розповідає кореспондент Радіо Свобода у Брюсселі Віталій Єреміца.
Це стосується виключно політичних біженців, чиї справжні імена та прізвища влада не має права розголошувати.
Згідно з французьким та бельгійським законодавством, змінити ім’я – справа доволі проста. Набагато складніше поміняти прізвище, бо у цьому випадку слід мати поважні причини. У законодавстві даються приклади таких причин: «Ваше прізвище викликає глузування чи насмішки». У цьому сенсі відомі такі випадки зміни прізвищ серед французів, що відображені у так званому «Офіційному журналі». Фаб’єн Ґраткю (що означає «той, що чеше зад») став Фаб’єном Дюпоном. Крістоф Кокю (кокю – «чоловік, якому зраджує дружина») перейменувався на Крістофа Мартена, а Жан Кретин (пояснення зайві) став називатися Жаном Дельвінем.
Зміни імен та прізвищ трапляютьтся також через те, що їх зганьбили у минулому. Наприклад, позбутися такої спадщини своїх батьків були вимушені вихідці з Німеччини, що носили прізвища «Ґерінґ» чи «Ґеббельс».
Ім’я дитині в минулому столітті вибрали священики
Ще на початку минулого століття ім’я дитині давали по святцях – на честь святого, якого вшановували у той чи інший день. Право вибрати ім’я дитині належало священикові, але батьки мали змогу вплинути на цей вибір, говорить етнограф Наталія Громова. «Можуть батьки попросити, скажімо, якщо Ви хотіли з переліку таке ім’я. Мій прадідусь просив, щоб його дочку (сестру моєї бабусі) назвали Марією і спеціально давав священику «могорич». Були такі випадки, коли священик не дуже добре ставився до родини, то він міг навіть назло назвати дитину не дуже хорошим іменем. Є один момент – коли дитина народжувалася не у шлюбі, так званий байстрюк, обов’язково давали якесь погане ім’я, яке в даному регіоні не вважається красивим. І по імені всі вже знають, що це незаконно народжена дитина».
Мода на імена в Україні була завжди, констатує доктор історичних наук Надія Нікітенко. «У нас, в основному, панують візантійські, грецькі імена. І повертається мода на імена, які вже трішки забулися. Але вони були популярні в Київській Русі, потім в Україні. Наприклад, Христина, Агафія. У цьому є своєрідне шанування давнини».
Загалом в останні роки кількість охочих поміняти ім’я або прізвище зменшується. За перші 6 місяців 2009 року таких було понад 8 тисяч, а за той же період торік - на 10 % менше, повідомив міністр юстиції України Микола Оніщук.
Змінити своє ім’я чи прізвище (або ж і те, й інше) людину часом спонукають ідеологічні міркування, розповідає випускниця одного з київських середніх навчальних закладів Катерина. За словами дівчини, директор ліцею мала цілком звичне ім’я та по-батькові, але одного разу вирішила поміняти паспорт, розповідає далі Катерина. «Директора нашого ліцею, коли ми з нею познайомилися, називали Сазоненко Галина Стефанівна. Але її справжнє ім’я, як розповіли нам старші студенти, було Сазонова Анна Степанівна. Таке ім’я та прізвище їй, напевне, потрібно було для того, щоб українізувати особистість, адже в цьому навчальному закладі нас виховували в націоналістичному стилі. При сприйнятті цієї людини тепер, після такого фальшу, набагато менше щирості».
Передусім на вибір або зміну імен впливають історичні та культурні тенденції, констатує історик Ярослав Тимченко. Вибори, річниці відомих подій тощо – все це не залишається поза увагою людей. «Менш освічена частина українського населення прагне орієнтуватися на якісь серіали. Досить поширеним свого часу було ім’я Маріанна. Більш прогресивне населення називає дітей на честь якихось історичних подій. Згадаємо, що під час останніх президентських виборів, коли претендентами були Віктор Ющенко та Віктор Янукович, новонароджених досить часто називалися Вікторами».
Умови та обмеження зміни імені чи прізвища
Умови зміни імен та прізвищ в Україні затвердив уряд 2 роки тому. Коштує таке задоволення 5 гривень 10 копійок держмита плюс вартість послуг місцевого відділу реєстрації актів цивільного стану. Міняти прізвища та імена дозволено від 16 років або з 14, якщо дадуть добро батьки. Потрібні, крім грошей, письмова заява, свідоцтво про шлюб (якщо людина у ньому перебуває), документ про зміну імені заявника, батька чи матері, якщо їх раніше міняли, і фотокартка. Про це розповіла Радіо Свобода Ольга Почикіна, начальник відділу правової роботи Департаменту у справах цивільного стану громадян Міністерства юстиції України. «Заява про зміну прізвища чи імені подається до відділу реєстрації актів цивільного стану громадян за місцем проживання. Термін розгляду заяви – 3 місяці. Є обмеження щодо по-батькові. Змінити по-батькові можна тільки в тому випадку, якщо громадянин був усиновлений або якщо його батько змінив своє ім’я. А так він можна змінити лише прізвище та власне ім’я».
У Західній Європі найчастіше змінюють прізвища та імена іммігранти
У багатьох країнах Західної Європи найчастіше зміни прізвищ та імен трапляються серед імігрантів. Наприклад, члени родини з Угорщини мали чимало проблем зі своїми іменами під час адміністративних демаршів у бельгійських франкомовних адміністраціях. Таким чином, Арпад невдовзі став називатися Крістіаном, Корчі – Шарлем, а їх сестра Ільдіко – Хільдою. Є й інша причина зміни прізвищ серед імігрантів - з міркувань безпеки. Це стосується тільки політичних біженців, чиї справжні імена та прізвища влада не має права розголошувати, розповідає кореспондент Радіо Свобода у Брюсселі Віталій Єреміца.
Це стосується виключно політичних біженців, чиї справжні імена та прізвища влада не має права розголошувати.
Згідно з французьким та бельгійським законодавством, змінити ім’я – справа доволі проста. Набагато складніше поміняти прізвище, бо у цьому випадку слід мати поважні причини. У законодавстві даються приклади таких причин: «Ваше прізвище викликає глузування чи насмішки». У цьому сенсі відомі такі випадки зміни прізвищ серед французів, що відображені у так званому «Офіційному журналі». Фаб’єн Ґраткю (що означає «той, що чеше зад») став Фаб’єном Дюпоном. Крістоф Кокю (кокю – «чоловік, якому зраджує дружина») перейменувався на Крістофа Мартена, а Жан Кретин (пояснення зайві) став називатися Жаном Дельвінем.
Зміни імен та прізвищ трапляютьтся також через те, що їх зганьбили у минулому. Наприклад, позбутися такої спадщини своїх батьків були вимушені вихідці з Німеччини, що носили прізвища «Ґерінґ» чи «Ґеббельс».
Ім’я дитині в минулому столітті вибрали священики
Ще на початку минулого століття ім’я дитині давали по святцях – на честь святого, якого вшановували у той чи інший день. Право вибрати ім’я дитині належало священикові, але батьки мали змогу вплинути на цей вибір, говорить етнограф Наталія Громова. «Можуть батьки попросити, скажімо, якщо Ви хотіли з переліку таке ім’я. Мій прадідусь просив, щоб його дочку (сестру моєї бабусі) назвали Марією і спеціально давав священику «могорич». Були такі випадки, коли священик не дуже добре ставився до родини, то він міг навіть назло назвати дитину не дуже хорошим іменем. Є один момент – коли дитина народжувалася не у шлюбі, так званий байстрюк, обов’язково давали якесь погане ім’я, яке в даному регіоні не вважається красивим. І по імені всі вже знають, що це незаконно народжена дитина».
Мода на імена в Україні була завжди, констатує доктор історичних наук Надія Нікітенко. «У нас, в основному, панують візантійські, грецькі імена. І повертається мода на імена, які вже трішки забулися. Але вони були популярні в Київській Русі, потім в Україні. Наприклад, Христина, Агафія. У цьому є своєрідне шанування давнини».
Загалом в останні роки кількість охочих поміняти ім’я або прізвище зменшується. За перші 6 місяців 2009 року таких було понад 8 тисяч, а за той же період торік - на 10 % менше, повідомив міністр юстиції України Микола Оніщук.
| Чи не хотіли б Ви поміняти своє ім’я або прізвище? | |
| Світлана, менеджер: Дівоче моє прізвище – Рябчук. Але змінила його на прізвище коханого чоловіка, тепер я Рогожинська. Мені так більше подобається. | |
| Дмитро, студент: Моє ім’я – Дмитро, прізвище – Зимовець. Змінювати нічого не хочу. Своє ж прізвище найрідніше. | |
| Ірина, державний службовець: У мене є знайомий, який після одруження взяв прізвище своєї дружини. Йому просто не подобалось власне прізвище. | |
| Анатолій, юрист: Я дружині змінив прізвище, а сам залишаюсь Анатолієм Костяковим. За часів козацтва людині давали прізвище відповідно до її характеристик. А зараз все змінилось не в кращий бік і повигадували бозна-що. | |
| Любов, економіст: Коли я вийшла заміж, то взяла, як у нас прийнято за традицією, прізвище чоловіка – Ковпак. Моє ім’я теж мені подобається – Любов. Я навіть не думала по-іншому називатись. | |
