Київ – Загибель чеченської правозахисниці Наталії Естемірової вкотре продемонструвала світу, що про стабільність на Північному Кавказі, якою так пишається російське політичне керівництво, можна говорити тільки як про поганий телевізійний жарт.
Правозахисницю Наталію Естемірову, яка зникла у середу в Чечні, знайшли того ж дня мертвою в сусідній Інгушетії
Що відбулося тільки за останні місяці? Вбивство міністра внутрішніх справ Дагестану. Загибель кількох інгушських чиновників, серед яких і заступник голови Верховного Суду цієї російської республіки. Замах на президента Інгушетії. І от тепер вбивство правозахисниці, безстрашної Наталії Естемірової, однієї з небагатьох людей, дякуючи яким ми могли мати хоча б якусь інформацію про те, що насправді відбувається в царстві Рамзана Кадирова. 
Таким чином можна зробити простий висновок. Про безпеку, про можливість просто жити на Північному Кавказі годі й мріяти, навіть коли ти міністр внутрішніх справ чи президент. А якщо ти правозахисник, якщо тебе нагороджено премією імені підступно вбитої Анни Політковської – вважай, що смертний вирок у тебе в кишені. І питання навіть не в тому, можуть знайти вбивць чи ні. Питання не в тому, є причетним до смерті Естемірової президент Чечні Рамзан Кадиров чи це зробили його опоненти з метою скомпрометувати чеченського президента. Головне, що Північний Кавказ став справжньою територією вбивства.
Це, звісно, і намагалася довести всією своєю діяльністю Наталя Естемірова. Вона розповідала про арешти без суду і слідства. Про тортури. Про залякування. Про знищення опонентів влади під облудними приводами. Але це відбувається не тільки в Чечні. Згадаймо, як інгушського опозиціонера Магомеда Євлоєва було вбито мало не на очах тодішнього президента республіки Мурата Зязікова, у міліцейській машині! А нинішній президент Інгушетії Юнусбек Євкуров був підірваний буквально через кілька місяців після того, як розпочав діалог із суспільством і опозицією.
Може Медведєву і непотрібно це знати
Згадаймо і про арешти молодих людей у різних республіках Північного Кавказу – їх оголошували терористами без будь-яких доказів, і вони зникали. Згадаймо про таємничі вбивства братів Ямадаєвих, цих вірних союзників Кремля у Чечні. І зрозуміємо, що маємо справу із системною трагедією, на яку ніхто не збирається звертати уваги. Тобто звертає, коли відбувається чергове вбивство – як це зробив російський президент Дмитро Медведєв, який засудив вбивство Естемірової. Але що після цього? Чи скаже хтось президенту, що Чечню просто подарували Рамзану Кадирову як якесь помістя, у якому він наводить «порядок» на власний розсуд. І що сподіватися на законність, право на життя, просто на стабілізацію ситуації в Чечні та в регіоні в цілому не варто.
А може, президенту Росії і не потрібно це знати? Може, йому достатньо подивитися телевізійні новини з рапортом про стабілізацію? А коли повідомляють, що загинув дагестанський міністр, що скоєно замах на інгушського президента, що вбито чеченську правозахисницю – що ж, можна просто виключити телевізор до наступних, хороших новин...
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.